XI. Аналогія ні інститути — установи у иншнх народів. Апела у Спарті. Центуріятні Коміції Риму. Вічові збори у германців і східніх слов’ян. Конфедерації польських жовнірів. Рада на Запоріжжі. Військові Крути у Донських і Уральських козаків.

Давнє віче східньо-слов’янських земель складається з громадян старшого міста землі та представників від пригородів. Постанови ухва­лювала явна більшість присутніх. „При рівнім розподілі партій, від­бувається фізична боротьба й повторювання зборів, аж поки дійдемо буде згоди“ *)· Віче вирішує справи війни та миру, обирає князя, ро­бить „рядъ*⁴ з ним, творить політичний суд. Збори віча — екстраорди­нарні ⁱ)∙ Керують зборами „лутчшіе люди’⁴. 1 тут є аналогічні риси з генеральною радою Гетьманської України.

Ми навели низку аналогій. Шерег формальних ознак у цих інсти­тутів стародавнього права скидається на ознаки генеральної ради.' Це дає право історикові-юристові на аналогію, на порівняння. Але не більше. Бо юриста в данім разі має корегувати соціолог. А для остан­нього мусить бути ясним те, іцо це є установи не тотожні своїм змістом та аналогічні тільки формою. Бо вічові установи притаманні певному економічному типові народнього господарства, відповідають певному ступеневі економічного й соціяльного розвитку даної країни, чи країн.

Акад. М. Грушевський порівнює козацьку раду з інститутом її-ж доби, з „конфедераційними практиками жовнїрськими⁴⁴, які, на думку шановного вченого, могли впливати на саме утворення інституту рад⁴). Акад. Грушевський каже в данім разі про „zwiqzki", конфедерації регу­лярного польського війська. Беремо опис одного такого „zwiqzku⁴⁴ — 1661 р., що його залишив у своїм,,Pamiςtniku" Ян Паск — на той час польський жовнір. Конфедерація, що в ній брало участь саме лиш військо, повстала в питаннях, що торкалися тільки війська — виплата платні (основна причина конфедерацій польських жовнірів). Військо зій­шлося в генеральне коло.,,W ko!e... generalncm wielki ho!as pro і kontra⁴⁴. Обрали маршалка, що керував „zwiqzk-ом⁴⁴ і його зборами та,,consi∙ Ііагі-ів. Перед засіданнями генерального кола справи обмірковувано на колах „partycularnych" (по хоронгвах). Від імени окремих військових ·" ·· · ■ ∙β

Ί М. Владимірскій-Будаповъ, Обзоръ... Вид. 1900, с.

·) Сергѣевичъ, Op. cit., т. II. с. 55.

) о розвідці:.Древне-римская община въ сравненіи съ козачьей общиной*, К. 1915.

^,) Історія Україїіи-Руси, т. VII. с. 287.

частин промовляли в генеральному колі їх командири-поручники чи їх заступники (таку промову держав і Паск, заступаючи свого поручника). Конфедерація мала свої виборні уряди; єдність поміж учасниками її забезпечувано взаємною присягою їх *)· Деякі аналогічні риси у гене­рального кола з українською генеральною радою без сумніву є. Але ще більше, мабуть, одмін. Адже генеральне коло,,zwiqzku^,t є орган надзвичайний і тимчасовий, генеральна рада є орган постійний до 1648 р. і обов’язковий у певних державних справах — по 1648 р. На раді міг виступити кожний — на генеральнім колі говорили начальники окремих частин. Тут обирали маршалка, Ujo його не знала козацька рада. Тут засідання було регулярне, з головою, з довгими промовами по черзі, — цього не було в українській раді. Справи платні жовнірам — головне цікавили генеральне коло,,zwiqzku^,4— справи всієї козацької організації та важливі політичні справи цілої України до 1648 р. Й найважливіші державні справи України-Гетьманщини— по 1648 р. є компетенція гене­ральної ради. Отже важко говорити про вплив жовнірських конфеде­рацій; до того-ж козацькі організації в Росії, на які жовнірські конфедерації вже жадного вплив£ мати не могли, — теж мали організації подібні до генеральної ради на Україні. Все це спростовує висловлену мимохідь думку акад. М. Грушевського.

Можливо, що більше спільного мають з радою українською поль­ські „елекції⁴⁴ королів. Насамперед тут спільна головна мета зборів. Для ради, в розглядуваному періоді, це було обрання гетьмана, у Польщі елекція короля на надзвичайнім соймі. Обранню короля у Польщі при­свячено розділ у старім творі Готфрида Ленгніха,,Prawo pospolite Krolewstwa Polskiego^{u [183]). Є це ніби побіжне дослідження цього інституту. Передусім звертає на себе увагу, Ujo обрання королівське було в писа­ному праві не регламентоване, а тільки в звичаї[184]).}

э королем, т. ЗВ. pacta conveπta. Перед елекцією виступали з промо­вами посли й представники на королівський престол ’). їм одповідає голова елекційного сойму — примас королівства. Він-же своєю промовою відкривав сойм. У принципі вимагалося обрання одноголосне²).

Спільних рис. як бачимо, багато. Не менше й одмін. Адже шляхта, яку можна більше-менше порівняти з козаками на генеральній раді, в ніби-то другорядна частина сойму. Перше значіння є за послами шляхетськими Й сенатом. На Україні цього не було. Мала рада й ширшу компетенцію, тимчасом як сойм елекційний лиш обирає короля. Маршалка — спеці- яльного розпорядчика — рада не знала. Не знала вона й промов з ви­хвалюванням кандидатів на гетьмана. По-за всім цим цілком можливий певний вплив польських королівських елекцій на ті чи инші форми ор­ганізації ради. Але його не можна перебільшувати. Адже аналогічні установи були у багатьох народів.

Велику і зрозумілу подібність з генеральною радою Гетьманщини мали ради на Запоріжжі. Це цілком зрозуміло. Адже генеза обох орга­нізацій — спільна. Тільки поступінно після 1648 р. Запоріжжя відокрем­люється в окрему організацію. З цієї доби її вищий орган — рада — має характер інституту суто-січового. З цього часу можна і порівнювати його з генеральною радою Гетьманщини. Головну одміну між ними вдало підкреслив Н. Сементовський, вказавши, що січова рада була „трохи простіша"³). І справді тут вона явище ординарне й не таке урочисте. За Митецьким ’) рада збирається в Січі не менш як тричі на рік: 1-го січня, 1-го жовтня (свято Покрова) та на Великдень. На раді розподілюють військові землі й вгіддя, обирають й скидають стар­шину, приймають чужоземних посланців ^ъ). Як каже проф. М. Слабченко, січова рада вирішувала ще справи війни та миру, судила старшину, виряджала посланців '^ι).

Митецький так описує січову раду. „Рада у них відбувається за- всіди за своїм звичаєм після полудня таким чином. Кошовий та вся стар­шина накажуть політаврщикові чи довбишеві взяти політаври та бити в установленім місці, посеред замку та церкви; і як цей довбиш почне н політаври бити, тоді осавул увійде в церкву та візьме одну корогву» поставить її на певному місці біля церкви; а козаки, як це почують, як мога швидко на той заклик сходяться. А як проб’є тричі дрібно, то Кошовий з палицею, що в ній Кошового вся гідність, а суддя з вій­ськовою печаткою, писар а каламарем, осавул з малою палічкою прий-

') с. 172. ’) с. 201.

^s) Старина Малороссійская, Запорожская и Донская, с. 26, Птб. 1846.

⁴) Исторія о козакахъ Запорожскихъ, с. 39. О. 1852.

⁶) Д. Яворницкій,.Исторія Запорожскихъ Козаковъ^-, т. I, М. 1900, с.с. 216 — 217: треба вказати, що шановний вчений надто узагальнює тут конкретні епізоди прийому Лясоти.

^r) Соціяльио-правова організація Січи Запорозької. Праці Комісії історії західньо- руале сильна сторона почне курені ламати, та инші їм великі образи та руйнування чинити; і яка сторона пересилить, чи переспорить, то з тої сторони Кошового та иншу Старшину вибирають чи знов старих наставляють. На цій-же раді буває так. Хоч у цього війська і бійки поміж себе не буде, тільки велика суперечка та сварка буває, то за ці їх сварки Кошовий та вся Старшина покладуть своє начальство та йдуть до своїх куренів; а у них між цією сваркою, суперечкою з одного боку приведуть Кошовогб, чи яку иншу Старшину, нового кого настановляти, а противна сторона не буде того хтіти, то ті в раду його не впускають; а инші, які його в раду привели, з-заду в шию пхають, як у них і завсіди робиться. Отож буває, що йому роздеруть убрання, і волосся все вищипають, а на старшинство Й не настановлять, бо та сторона, що не бажає, може бути, що й дужча буде; і чия сторона буде дужча, з того боку будуть Кошо­вого і иншу Старшину обирати. А якщо в цих радах обидві сторони погодяться, то все їх військо закричить: покинь, негідний сину, своє ко- шов я, вже ти кошового хліба наївся. Або скажуть: „що ти, скурвий сину, нам не придатний". Чи яку знають невправність, то тим і доріка­ють; отже цей Кошовий мусить на свою шапку покласти палицю та принести до корогви, і вклонитися всьому військові, й подякувати та йти до свого куреня скоріше, боючися, щоб його не забили, і казати 128

тоді нічого не наважується. А потім суддя свою печатку, писар кала­мар, осавули маленьку палічку^ поклавши на свої шапки та принісши до корогви, теж поклоняться всьому військові та роблять отак само як Кодювий, якщо їм хто потрібний, чи хоч і всі непотрібні будуть, то теж усе чиниться, як вище наведено" ’)·

Еволюцію соціяльного характеру Й ролю січової ради нещодавно докладно та яскраво схарактеризував проф. М. Слабченко в монографії про „Соціяльно-правову організацію Січи Запорозької". З неї ми ба­чимо і на Запоріжжі зрештою* зростання соціяльних нерівностей та про- тивснств і поступінний занепад впливу й значіння Запорозької ради, бо значні козаки і старшина й тут „в XVIII в. відсунули раду на дру­гий план. Hanp., р. 1760 на виборчій раді вибирали в військові судді тільки старики й отаманія.' Траплялися випадки, коли рада залежала від самісінької лиш отаманії й стариків. Так р. 1745 справу „о грани­цах" військова рада могла сяк-так розвязати тільки „по обыкновенію войсковому, куренныхъ отамановъ и стариковъ избравши", а сама на те була незугарна. З отаманіею й стариками зайшло так далеко, що 1767 р. в виборці по всіх куренях пройшли отамани, а до Комісії, як виявилося, обрано тільки старшин" ²).

У січовій раді, в її компетенції й порядкові зборів є звичайно ба­гато спільного з військовою радою Гетьманщини. Адже справи зовніш­ньої політики, обрання вищих урядів притаманні обом установам. Знов-же й сила побутових дрібниць порядку зборів — бити в літаври (чи бубни), класти одмовляючись від уряду клейноди на шапку на землю, кілька- кротно одмовлятися від уряду... усе це — риси спільні. Але є й багато одмін. Отже рада на Гетьманщині — явище екстраординарне, на Запо­ріжжі— регулярне, обов’язкове в певні терміни. Компетенція Січової ради охоплює й господарчі справи запорозької організації, Й судові. І порядок її зборів „простіший"* не такий урочистий, більш демокра­тичний. Таке поводження з старшиною, як на Запоріжжі, на Україні- Гетьманщині, певна річ, було неможливе.

Дуже подібним до української козацької ради був у Донських російських козаків інститут відомий під назвою „Войскового Круга". Розповімо про нього виписками з спеціяльної роботи про цю установу С. Сватікова³). „Місцем зборів Військового Круга, пише автор (з 1549 до 1917 р.) був головний майдан столиці Війська, біля каплиці, а згодом коло церкви. З отаманового наказу скликали („сбивали") Круги війсь­кові „есаули", їхній-же обов’язок був підтримувати лад на Крузі, нака­зувати, карати тих, кого було визнано в Крузі за винного та взагалі виконувати доручення отамана й Круга в справах поліції й юстиції.

^,) Op. cit., с.с. 40—42. Аналогічно Миллеръ, Извѣстіе о Запорожскихъ коза· кахъ, с.с. 420 -42?.

М. Слабченко, Op. cit., с. 340.

’) Донская Лѣтопись. № 1, с.с. 169—265. „Донской войсковой кругъ’.

Вони-ж на вимогу Круга приводили туди осіб, що їх Круг хтів бачити перед собою. Ставши в коло, Військо звільняло посередині вільну площу, т. зв. „майдан", на який урочисто виходила вся військова влада з ота­маном на чолі, що ставав під військовою корогвою посеред майд^иу. Есаули військові наказували всім мовчати (повна подібність з україн­ською генеральною радою; згадаймо за оповідання російських послів про раду 1654 р., де також військовий осаул наказував усім мовчати. Л. О). Потім отаман викладав у короткій промові головні обставини справи. У кінці її він або пропонував певну постанову, якщо її було підготовлено попередньою згодою з отаманами (старшинами), або-ж, якщо справа була сумнівна, пропонував обміркувати. (Нотуємо попе­редню нараду з старшиною. Л. O.). Запропонувавши пропозицію ухвали, отаман питав: „любо-ль, не любо?" Круг звичайно відповідав „любо". Взагалі-ж бували короткі формули для відповідів, які й пропонувалися: „любо", „не любо", „вь куль да въ воду", „Богъ помочь", „Съ Богомъ", то-що. Але в важливіших і сумнівних випадках есаули перевіряли голо­сування, питаючи голосно на всі боки: „все ли так соизволяют". (Знов-же так було й на раді 1654 р., де це робив Переяславський пол­ковник П. Тетеря. Л. O.). 1 Круг стверджував свою ухвалу. Формула звертання до Кругу була така: „Атаманы -— молодцы и все великое Войско", або „Господа атаманы и казаки и все войско Донское". Учас­ники Круга стояли на ногах і поскидавши шапки з пошани до місця й часу. Говорити міг кожен, хто забажає, але для цього мав він вийти на майдан" ¹)∙

Компетенція Круга, як каже Сватіков, була така: „Військовий Круг вирішував усі справи, що стосувалися до Донської республіки. Спра­вами закордонними були і оголошення війни й замирення, надіслання допомічного війська на службу цареві, спілка з суміжними народами, приймання послів й відправлення посольств і грамот до Москви і до сусідніх народів, видавання закордонних пашпортів („войсковыхъ про­ѣзжихъ грамотъ") і уповноважень та наказів („войсковыхъ правыхъ писемъ*)³).

Круг Війська Донського справді ухвалював військові походи. Отже р. 1637 „Старшини та Атамани Донські з’їхалися на Манастирськім Яру з силою свого війська, та зібравшися в круг прирадили, щоб іти спільно з Запорозькими Козаками на Озів і його здобути" ³)... Ще така діяльність круга: у вересні 1670 р. посланець од гетьмана Д. Много­грішного козак М. Самуйленко оповідав у Приказі „Малые Росіи" про обставини й події його перебування у Донських козаків підчас повстання. „В Панщине, казав він, у... Стенки с козаками был круг, а в кругу де

^,) Ibid., с. 175. ¹) с. 180.

³) P и г е л ь м а н ъ, Исторія о донскихъ колкахъ. Чтенія въ О-вѣ нет. н дрели, россійск. 1846. № 3. с. 47.

он Стенка всѣмъ вслух говорилъ: атаманы де молодцы. Куда мы пойдем отсюды, на море ли по Волге или к иному царю служить? I в кругу старшина сказали ему Стенке і всѣм казакам, что они иному царю служить не хотят, а пойдем де мы всѣ на Волгу, на бояр і воевод“. Це й ухвалив козацький круг [‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡] [§§§§§§§§§§§§§§§§§]). Обмірковується р. 1705 справа повстання проти царського уряду^a). Приймаються посольства. При цім у наказах московським посланцям середини XVli ст. російський уряд вказував, що не вони мають іти на круг, але вимагати, іцоб козаки йшли до них і тут зробили круг. Це, приміром, мав вимагати московський посланець у квітні 1649 р. Ст. Карцев. Йому наказувалося „стояти о томъ го­раздо" і не слухати донських отаманів, якщо вони покликуватимуться на „прежній обычай"^j). Те-ж саме бачимо й в березні 1653 р. в наказі Парамону Золотарьову⁴). „Найважливіші зовнішні відносини Війська були відносини до Московської держави і в цьому питанні. Круг не раз вирішував, які будуть взаємовідносини колонії до метрополії"^s). Так само — аналогія генеральній раді хоч проте в Донському Крузі були це випадки конкретнішої, поточної політики, бо писаної умови з Ро­сією Дін не знав і Круг ніколи такої не розглядав і не ухвалював.

„Суверенний у справах закордонних Круг у рівній мірі був зверхнім органом Війська у галузі внутрішнього управління й суду. Круг обирав усю адміністрацію війська: військового отамана, військових есаулів, „вій­ськового дьяка", „військового толмача" й „подтолмача" ^c)... (тоб-то вищу старшину; це, як ми бачили, робила й генеральна українська рада.-4. O.). „Терміну для посад не було. Зокрема військові отамани раз-у-раз пере­обиралися чимало років поспіль, але що-року бувала церемонія переоб­рання, щоб отаман відчував свою залежність од Круга"⁷). (Це вже одміна від порядків українських на Гетьманщині й норма аналогічна порядкам ради Запорозької)· „При обранні отаманів, що-року, здебіль­шого на новий рік, старий отаман клав свою „насѣку" на землю чи на стіл (теж подібність. Я. О.) по середині Круга й, вклонившися на всі чотири боки, відходив геть. Обраний на отамана знову брав „насѣку" з рук військових есаулів і, теж уклонившися на всі чотири боки, ставав під військову корогву. Тоді почесні старики, старшини накривали його своїми шапками і потім піднявши його на руки, козацьким звичаєм, підкидали" ^β).

Инші справи компетенції Донського Круга були такі: зносини з Московським патріярхом у справах церковних, дозвіл на будування церков, дозвіл на заснування нових станиць, розподіл субсидії — платні козацтву від центральною Російського уряду ^,)∙∙∙ „Зрештою Круг був не тільки законодавчим та вищим адміністративним органом, він також і судив громадян Війська за політичні злочини, усі без вийнятку, і най­головніші з карних"... „Суд по найважливіших карних злочинах належав Кругові й до нього на суд звідусіль надсилали обвинувачуваних у зраді, полохливості, забийстві, грабіжництві та насильстві" ’).

Рисою одмінною від козацької ради України-Гетьманщини було те, що збори Круга (часті у XVII ст.) відбувалися завсіди у певному місці — столиці Донського Війська. Отже був.передусім Круг „зборами Головного Війська, тоб-то мешканців головного міста" ³). Це більше ски­дається на січову раду. Та й взагалі треба сказати, що до останнього інституту Донський Круг більш подібний. Як він, це інститут „прості­ший" за генеральну раду, збори його часті, постійні, не такі екстраор­динарні, коло компетенції ширше й охоплює питання поточного управ­ління й суду краю.

Шляхи історії цього інституту в XVIIl ст. аналогічні українській генеральній раді й раді Запоріжжя. С. Сватіков, автор праці про Дон­ський Круг, учений цілком не марксівського типу (саме слово марксист він зневажливо бере у лапки), все-ж-таки примушений визнати, що за причину занепаду Кругу були економічні суперечності серед Донського козацтва і „соціальний антагонізм різко виявився в останній чверті XVII ст. Ця доба насичена боротьбою двох партій, що визначилися у Військові й його висловникові — Крузі. Це була партія т. зв. Москов­ська; друга партія здобула випадкову назву „раскольничьей". Остання чималою мірою складалася з „голодьбы", з пролетарського „нового" козацтва з „молотчихъ людей". Ця група Донської людности склада­лася з „новоприходцевъ", утікачів-невільників, стрільців, старовірів, з тих, кого примусили тікати на Дій кріпацтво, „лихіе бояре", прикаэна неправда та релігійні утиски" ’)· Соціяльно-економічні інтереси старшини „починали вже відокремлюватися від інтересів Донської громади. Пере­хід від ловецтва до скотарства, а згодом до хліборобства; накопичення багатств у руках старшини, користування з невільної й найманої праці для охорони табунів і отар, для оброблення землі, для персональних послуг; захоплення земель військових та станичних; брання відсотків за позичений рядовим козакам капітал, — усе це утворювало для старшини особливе становище серед колись єдиного козацтва. Намагання стар­шини стати незалежною від козацької маси, бажання забезпечити оброб­лення своїх земель примусовою працею кріпаків, бажання чести відпо­відно до соціяльного становища,— усе це примушувало козачу старшину мимоволі оглядатися на Москву, зідхати по дворянській гідності, по ти­тулах, по праві володіти кріпаками" ^ь). ^{[******************] [††††††††††††††††††]}

Через усе це рада старшини („Совѣтъ Старшинъ") зміцнювалася і тут. Юридично ця установа укріпилася р. 1722 в формі „Сбора стар­шинъ" у Військовій Канцелярії¹)- Круг збирається все рідше. Усі об­рання у Крузі в ХѴІП ст. були справжньою фікцією, бо все наперед вирішували отаман і „Сборъ старшинъ¹* ²). Наприкінці XVIII ст. Кру­гові... нічого було робити... З Круга ставав лиш симбол народо­правства" ’).

Давня Донська установа існує і в XIX ст. Року 1810 наказано, щоб „Військо Донське на спомин високомонарших милостів йому наданих і далі робило давнім своїм звичаєм церемонію один раз на рік, у день Св. Олександра Невського, збираючи військовий Круг (вино- сячи регалії) та читаючи у цьому Крузі височайші грамоти-привилеї за добру службу Військові надані" ⁴)∙ Увесь цей час — XIX і XX в.в., перед революцією, що скасувала військовий устрій Донщини, Круг мав характер звичайного військового парадуⁱ).

Про круг уральських козаків маємо свідоцтво в книзі А. Левшина „Историческое и статистическое обозрѣніе Уральскихъ казаковъ". Птб 1823^б). Автор покликуеться на свідчення старих козаків, що за його часів пам’ятали ще давні порядки. Уральські козаки в XVlI, XVlII ст. „у внутрішньому управлінні довго являли собою рід республіки: сами обирали Й скидали отаманів та старшин своїх; сами карали смертю обвинувачених та всі справу розвязували на майдані на зборах всього війська чи „въ кругахъ", що на них, як на віче, скликано їх дзвонячи у дзвін, і що без їхньої згоди отаман нічого важливого чи громадського розпочати не насмілювався. Ось що оповідають про ці круги старики. Скоро лиш бувало надійде який-небудь наказ, чи повстане яка-небудь спільна військова справа, то на дзвіниці соборної церкви б’ють на спо­лох або повістку, щоб усі козаки сходилися на збірне місце до Вій­ськової „Избы" чи Приказу..., де чекає їх військовий „атаманъ". Коли збереться чимало народу, то отаман виходить до нього з ізби на ґанок з срібною позолоченою булавою; за ним з жезлами в руках „ясаулы", які одразу-ж ідуть на середину зборів, кладуть жезли та шапки на землю, читають молитву та вклоняються спочатку отаманові, а потім на всі боки козакам, що їх оточують. Після цього беруть вони жезли та шапки знову у руки, підходять до отамана, одержують від нього на­кази, повертаються до народу і голосно вітають його такими словами: „помолчите, Атаманы молодцы и все великое войско Яицкое". Нарешті, оголосивши справу, що для неї скликано збори, питають: „любо ль атаманы молодцы?" Тоді з усіх боків або кричать „любо", або почи­нається ремствування та крики „не любо". В останньому разі отаман сам починав вмовляти незгідних, пояснюючи справу та перераховуючи користь від неї. Коли козаки були їм завдоволені, то вмовляння його

’) Ibid., с. 199. ^,) Ibid.. с. 200. ’) Ibid.. с. 205.

«) Ibid., с. 209. ⁶) ⅛id., с.с. 231. 237. ⁶) с.с. 19 -23, 31 32.

137

2$. 36. праць Ком. aαПроісну­вав військовий круг в уральських козаків до повстання Пугачова; після чого круг було скасовано.

Без сумніву, військовий круг російських козаків має багато спільних рис з радою на Гетьманщині. Але ще більше з радою січовою, бо, як і вона, це інститут, за виразом Сементовського, „простіший”.

Треба гадати, що всі названі організації м^ють багато спільного і в причинах походження і в причинах аналогічної структури з україн­ською генеральною радою. Адже в своїй генезі це є органи степових вільних здобичників, згодом своєрідної демократичної військової класи. Рада і в городовій Україні і на Січі, і в російських козаків — вищий ор­ган козачої організації.

Шляхи розвитку цього інститута в XVIl—XVIlI ст.ст. були аналогічні. Hc Україні він швидше виродився. Докладніше про причини занепаду гене­ральних рад говоримо далі. Тут-же зазначимо лиш, що цьому в одміну від ради Запоріжжя й кругу російських козаків, сприяло державне становище Українн-Гетьманщини, що вимагало складної зовнішньої політики, до якої рада козацька була нездатна. Це була держава з чималою тери­торією, отже збирати раду було важко. Економіка Гетьманщини була складніша й ступінь економічного розвитку вищий за степові Січ і Дін. До того-ж тут були міцніші рештки давніх клас, феодальних інститутів — манастирське та шляхетське землеволодіння. Адже перше з них не знало навіть, хоч-би тимчасового, розкріпачення селянства. Все це призвело до ранішого й різкішого соціяльного розгалуження, різкішої класової боротьби... Все це відбилося на ранішім занепаді козачої ради на Україні-Гетьманщині. Але аналогічний процес, тільки повільніше, тільки не так помітно йшов і на Запоріжжі, де кінець-кінцем наприкінці XVIlI ст. радою керує група заможнішого козацтва, й на Дону, де круг заступає правління старшини.

Чимала кількість однакових рис ради з кругом донських козаків ста­вить питання про можливість того, що та чи инша сторона запозичила цей інститут. Категорично твердити це неможливо, не можна мабуть навіть гіпотетично це припустити, оскільки жадних доводів немає. Можна, ма­буть, казати лиш про можливість запозичення окремих рис інституту. Це — цілком припустимо, бо всі російські війська походять від козаків донських, а ці були в постійних зносинах з українським козацтвом,

*) с.с. 19-21

') Исторія о донскихъ козакахъ. Чт. М. О-ва 1846, № 3. с. I.

та були й певні українські елементи на самім Дону. Запозичення таке могло бути обопільне, але найпевніше, що йшло воно з України, з її давнішою й міцнішою козацькою організацією ^l)∙