ВИСНОВКИ

1. Народовладдя - це такий суспільний лад в країні, за якого кожен громадянин має право і реально забезпечену механізмами реалізації можливість брати участь в управлінні публічними (суспільними, дер­жавними, місцевими, професійними тощо) справами як безпосеред­ньо, так і через вільно обраних представників.

2. Забезпечення дієвості (практичної реалізації) принципу на­родовладдя повинно бути основоположною і головною ідеєю при формуванні положень як Конституції, так і законів України у сфері управління публічними справами. Реалізація цього принципу пе­редбачає наявність законодавчих норм, що дають громадянам чітке розуміння того, яким чином вони можуть реалізувати належну їм владу (прийняти конкретне владне рішення) безпосередньо або ж проконтролювати здійснення владних повноважень вільно обрани­ми представниками на предмет відповідності суті та змісту владно­го рішення реальному волевиявленню цих громадян. Наявність чіт­кого бачення механізму (шляхів, форм, способів і засобів) втілення власного волевиявлення в життя (безпосередньо або через вільно обраного представника) є одним із головних стимулів формування та виявлення активної життєвої позиції громадян щодо вирішення суспільних справ.

3. У контексті співвідношення понять «народовладдя» і «народний суверенітет» народовладдя може бути визначене як система влад­но-управлінських відносин в країні (форма управління суспільними справами), що побудована на принципі народного суверенітету, який фактично виступає у ролі «фундаменту» народовладдя. Юридичним змістом категорії «народний суверенітет» є обсяг владних повнова­жень (правосуб'єктності) Українського народу, що визначають його верховенство і повноту всієї влади в країні. При цьому якщо принцип народного суверенітету достатньо «проголосити» шляхом закріплен­ня в Основному Законі положення про те, що народ є носієм сувере­нітету і відповідно - джерелом всієї влади в країні, то для забезпечен­ня реалізації народовладдя потрібно наповнити закони реальними механізмами з чітким визначенням форм, видів, способів і засобів реалізації народом своєї первинної (верховної) влади. Тобто якщо на­родний суверенітет - це статична категорія, яка визначає обсяг влади народу, то народовладдя - динамічна, оскільки характеризується ме­ханізмами реалізації належної народові влади.

4. Конституційно-правовий механізм народовладдя становить узяту в єдності та взаємодії систему закріплених у Конституції та законах України положень, які чітко визначають владного суб'єкта, зміст і межі його владних повноважень у сфері управління публіч­ними (загальнонародними, місцевими та загальнопрофесійними) справами, форми, способи, засоби та порядок їх реалізації, суб'єк- тів-виконавців прийнятого владного рішення, а також юридичні га­рантії забезпечення належного виконання, в тому числі форму та вид юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконан­ня такого рішення. При цьому ступінь деталізації на законодавчому рівні механізмів вирішення загальнонародних, місцевих та загально- професійних справ має зменшуватись на користь самоврядування громадян (у визначених законом межах і при збереженні основних структурних елементів) в міру зменшення території та кількості осіб, на яких буде поширюватись відповідне владне рішення.

5. Безпосереднє народовладдя - право і реально забезпечена меха­нізмами реалізації можливість кожного громадянина брати безпосе­редню (особисту) участь у вирішенні публічних (загальносуспільних, місцевих чи загальнопрофесійних) справ. «Безпосереднє народовлад­дя» характеризується тим, що відповідне владне рішення приймаєть­ся (затверджується) безпосередньо самим громадянином від свого імені, без будь-яких посередників чи представників (тобто не «від імені Українського народу», як діє Верховна Рада України, і не «від іме­ні держави», як діє Президент України, не «від імені територіальних громад», як діють відповідні місцеві ради, тощо). Суб'єкт робить осо­бистий (власний і вільний) вибір, представляючи лише самого себе. Будь-яка дія громадянина, яка спрямована на покращання суспільно­го (а не лише свого) життя, може (за певних умов) вважатися проявом безпосередньої форми народовладдя - безпосередньої участі грома­дянина в управлінні власною країною, у вирішенні суспільних справ. Головне тут - чітке розуміння місця, завдання і результату цієї дії як одного з елементів механізму народовладдя.

6. Реалізація кожним громадянином (на «мікрорівні») свого права брати участь в управлінні публічними справами (у вирішенні публіч­них справ), яке він здійснює як безпосередньо, так і через вільно об­раних представників, трансформується у:

- право Українського народу (на «макрорівні») «здійснювати владу» (частина 2 статті 5 Конституції України), тобто самостійно вирішувати загальносуспільні справи, в тому числі управляти власною країною;

- право територіальної громади (на «мезорівні») «самостійно ви­рішувати питання місцевого значення» (частина 1 статті 140 Консти­туції України) - обласного та районного рівня, на рівні села, селища, міста;

- право колективу жителів самостійно вирішувати «будинкові, ву­личні, квартальні та інші» спільні для відповідних громадян питання (проблеми);

- право нотаріусів, адвокатів, суддів, лікарів, студентів, будівель­ників, архітекторів, інженерів, аудиторів, оцінювачів тощо самостій­но вирішувати питання загальнопрофесійного значення («професій­не самоврядування»).

7. Установча влада становить сукупність природних та закріпле­них Конституцією України виключних прав Українського народу, на­слідком реалізації яких є створення власної суверенної і незалежної держави, визначення та зміна її території, вільне приєднання до неза­лежної держави чи об'єднання з нею, або встановлення будь-якого ін­шого політичного статусу, визначення конституційного ладу країни, а також періодичне переобрання вищого представницького органу і глави держави. Установча влада Українського народу є невід'ємною змістовою складовою народного суверенітету і означає, що саме на­род має право самостійно визначати і встановлювати для себе основ­ні правила поведінки, на яких надалі будуватиметься все спільне спі­віснування громадян на відповідній території. Ніякий інший народ, інша держава, міжнародні організації не мають права визначати для народу відповідні правила. Ґрунтовне розуміння явища та феномену установчої влади, особливо в процесі конституційної реформи, є за­порукою легітимності прийняття Основного Закону країни та умо­вою розвитку громадянського суспільства.

8. Народне представництво в системі влади, владних повноважень є важливим засобом розвитку та здійснення народовладдя, формуван­ня правової держави та громадянського суспільства, становлення й утвердження широкої представницької демократії. При цьому систе­ма видів представницького народовладдя не обмежується органами публічної влади, що формуються за функціонально-територіальною ознакою, а має бути доповнена виборними органами професійного представництва (органи суддівського, адвокатського, нотаріального, студентського самоврядування тощо). У перехідний період розвитку української державності народне представництво переживає певні труднощі. На всіх рівнях організації та здійснення публічної влади можна спостерігати падіння авторитету представницьких органів, обмеження 'їх статусу і послаблення 'їх повноважень. Приниження со­ціальної цінності народного представництва в Україні багато в чому пов'язане з активним впровадженням у суспільну свідомість ідеї про неефективність діяльності українського парламенту та його неспро­можності провести необхідні реформи.

9. До основних сутнісних ознак представницької форми наро­довладдя варто віднести такі: 1) вільне обрання представника є по­літичним правом кожного громадянина, який володіє правом голо­су; 2) представник може діяти від імені однієї особи чи групи осіб, у тому числі колективу, спільноти, громади (певної кількості виборців); 3) представник діє в інтересах особи (осіб); 4) представник діє в межах повноважень, закріплених за його посадою у відповідних норматив­них актах або ж наданих йому у виданому дорученні; 5) представник представляє інтереси особи перед чітко визначеним (у більш-менш конкретній формі) колом суб'єктів; 6) всі свої права (повноваження) представник отримує безпосередньо від довірителя, а отже, представ­ник не може мати більше прав, ніж має довіритель; 7) представник і довіритель можуть одночасно і разом управляти справами довірите­ля для досягнення поставленої мети. Такі ознаки дозволяють виявити проблеми у конституційно-правовому забезпеченні представницької форми народовладдя та більш системно підійти до розуміння шляхів їх законодавчого розв'язання.

10. Авторський підхід до розуміння суб'єктів представницької форми народовладдя і поширення на них ознак інституту представ­ництва дозволив виявити деякі проблеми у конституційно-право­му забезпеченні їх статусу. Пропонується вважати індивідуальни­ми суб'єктами представницького народовладдя лише тих громадян України, які отримують представницький мандат шляхом вільного 'їх обрання на відповідні посади. До таких суб'єктів належать депута­ти всіх рівнів (народні депутати, депутати обласних, районних, місь­ких, селищних і сільських рад, міські, селищні та сільські голови), а також Президент України, голови відповідних рад, які є обраними на відповідні посади. До колективних суб'єктів представницького народовладдя пропонується відносити лише представницькі органи, склад яких формується на виборних засадах: парламент (Верховна Рада України), Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна рада, районна рада, міська, селищна, сільська ради, органи самоорга­нізації населення, представницькі органи професійного самовряду­вання, будинкові, вуличні, квартальні комітети тощо.

11. Дослідження політичного статусу парламенту крізь призму ви­значених автором ознак інституту представництва дало можливість виявити багато прогалин у конституційно-правовому забезпечен­ні діяльності основного суб'єкта представницького народовладдя в Україні. Спільним для цих прогалин є те, що в Конституції Україні абсолютно не відображена представницька природа українського парламенту, що, на нашу думку, є однією з істотних вад конституцій­но-правового забезпечення статусу цього вищого представницького органу, виправлення якої може суттєво вплинути на підвищення по­літичного статусу Верховної Ради України. З урахуванням цього було запропоновано такий варіант нової редакції статті 75 Конституції України: «Єдиним представницьким органом Українського народу є парламент - Верховна Рада України, яка, здійснюючи законодавчу владу, діє від імені та в інтересах усього Українського народу». Анало­гічно на рівні Основного Закону можуть бути виписані конституцій­но-правові статуси інших представницьких органів (з урахуванням, звичайно, специфіки 'їх діяльності).

12. Народовладдя реалізується у двох конституційно визначених формах - безпосередній та опосередкованій (представницькій). В той же час окремими видами народовладдя можна вважати як міс­цеве, так і професійне самоврядування. Кожен із зазначених «видів» народовладдя також реалізується у двох паралельно існуючих і рів­нозначних формах - безпосередній і представницькій. Такий підхід дозволяє узгодити, порівняти, конкретизувати, систематизувати і структурувати різні прояви реалізації народом належної йому вла­ди й закласти фундамент концепції народовладдя в Україні, яка має ґрунтуватись на принципі належної рівноваги цих двох форм реалі­зації народом своєї влади. Такий підхід дозволить також системніше забезпечувати громадянське суспільство законодавчо визначеними механізмами здійснення влади з розумінням місця кожного з полі­тичних прав громадян у структурі механізму безпосереднього на­родовладдя. Розгляд цих форм і видів народовладдя в їх системному зв'язку та порівнянні дає змогу виявити істотні прогалини в 'їх кон­цептуальному розумінні і законодавчому оформленні.

13. В контексті нещодавнього процесу підготовки нового законо­проекту про вибори народних депутатів України, в якому автор брав безпосередню участь, дослідження законодавчих гарантій реалізації громадянами належних їм виборчих прав, як підстави та умови існу­вання представницької форми народовладдя, дозволило зробити та­кий загальний висновок: у світовій практиці немає єдиної стандарт­ної виборчої системи і, зокрема, стандартного виборчого кодексу для всіх країн, який можна було б імплементувати в національне законо­давство та забезпечити згідно з визначеними в ньому процедурами проведення виборів, гарантувавши тим самим відповідність реально­го волевиявлення громадян оприлюдненим результатам. Кожна дер­жава має свої історичні традиції, культуру (зокрема політичну), рі­вень розвитку громадянського суспільства і відповідно до зазначених особливостей вибудовує свої власні правила проведення виборів, які в своїх концептуальних положеннях мають відповідати шести між­народним засадам виборчого права: загальності, рівності, вільності, таємності, безпосередності та регулярності виборів.

14. Визначальне місце і роль народу в управлінні суспільними справами забезпечується не тільки демократичними виборами, ре­ферендумами, владою суспільної думки тощо, а й доступом грома­дян до державної служби. У широкому сенсі слова державна служба є важливим елементом народовладдя, адже державні службовці - це, насамперед, громадяни, які служать народові, безпосередньо вико­нуючи рішення, зокрема представницьких органів, задля реалізації загальносуспільних інтересів. Державні службовці, будучи не лише первинними елементами механізму функціонування держави, а й громадянами України, реалізують своє право на безпосередню участь в управлінні загальносуспільними справами і відповідно є, на нашу думку, індивідуальними суб'єктами саме безпосереднього народовлад­дя. Підхід до розуміння місця державної служби як одного з найе­фективніших способів служіння Українському народові, сприятиме вступові на державну службу молодих, активних і патріотично нала­штованих громадян, що є одним із шляхів прискорення становлення правової держави і проведення необхідних реформ.

15. Консенсусна демократія - це новий виток, новітня тенденція у розвитку народовладдя, новітня модель управління суспільними справами. Рух до максимального її використання в практиці вирі­шення загальносуспільних справ працюватиме на об'єднання Укра­їнського народу навколо виробленої ним національної ідеї. Якщо на, умовно кажучи, «першому» етапі розвитку і становлення наро­довладдя йдеться про проголошення, забезпечення і гарантування можливостей реалізації кожним громадянином належних йому кон­ституційних прав і свобод (в тому числі політичних), то наступний етап у розвитку народовладдя (становлення консенсусної демократії) передбачає необхідність (обов'язковість) узгодження «своїх» бажань та інтересів з бажаннями та інтересами інших громадян. Це новий рі­вень політичної культури громадянського суспільства, який передба­чає поступовий прихід до повного усвідомлення того, що кожна лю­дина має не лише права, а й «обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості» (стаття 23 Конституції України).

16. Вважаємо за доцільне під час проведення конституційної рефор­ми в Україні з метою забезпечення відображення у Конституції Украї­ни як принципу народного суверенітету, так і принципу народовладдя, імплементації 'їх основних ознак в тіло Основного Закону та заохочення прямого народовладдя внести до Основного Закону України такі зміни:

1) преамбулу Конституції України варто виписати за однією з та­ких формул: «Український народ - громадяни України всіх національ­ностей... приймає цю Конституцію - Основний Закон України» або «Ми, Український народ, діючи через посередництво наших належним чином обраних представників у Парламенті,... проголошуємо, що народ наділений суверенною владою, і встановлюємо цю Конститу­цію.»). Тоді кожен громадянин (незалежно від покоління) відчував би свою причетність до розбудови власної країни, зокрема й до при­йняття Основного Закону;

2) частину 2 статті 5 викласти в такій редакції:

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу як безпосередньо, так і через вільно обра­них представників» або «Народ здійснює владу як безпосередньо, так і через обрані ним представницькі органи» (і одна, й друга формула відповідатимуть суті представницької форми народовладдя);

3) У другому реченні частини 1 статті 13 слова «від імені Україн­ського народу права власника здійснюють» замінити словами «Україн­ський народ здійснює права власника як безпосередньо, так і через»;

4) статтю 38 викласти в такій редакції:

«Кожен громадянин має право брати участь у вирішенні публічних справ як безпосередньо, так і через вільно обраних представників.

Громадяни мають право брати участь у всеукраїнському та місце­вих референдумах.

Громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до всіх представницьких органів публічної влади.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування».

5) статтю 69 викласти у такій редакції:

«Народне волевиявлення здійснюється через референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Народне волевиявлення здійсню­ється також через вільно обраних представників у порядку, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Результати народного волевиявлення є обов'язковими до вико­нання»;

6) статтю 75 викласти в такій редакції: «Єдиним представницьким органом Українського народу є парламент - Верховна Рада України, яка, здійснюючи законодавчу владу, діє від імені та в інтересах усього Українського народу»;

7) у частині 5 статті 124 слова «іменем України» замінити словами «іменем Українського народу»;

8) у частині 3 статті 140 перед словами «органи місцевого само­врядування» додати слово «представницькі», а слова «та їх виконавчі органи» вилучити;

9) частину 1 статті 141 викласти у такій редакції: «до складу сіль­ської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років громадянами, які проживають на території відповідного села, селища, міста, району, області»;

10) у частині 1 статті 142 слова «безпосередньо або через» замінити на слова «як безпосередньо, так і через»;

11) у частині 2 статті 143 перед словами «обласні та районні ради» додати слова «територіальні громади району, області як безпосеред­ньо, так і через відповідні»;

12) у частині 1 статті 144 перед словами «органи місцевого само­врядування» додати слова «територіальні громади та»;

13) у частині 2 статті 144 після слова «рішення» додати слова «те­риторіальних громад та»;

14) у статті 145 після слова «права» додати слова «територіальних громад та органів».

Внесення до Конституції України запропонованих автором змін, напрацьованих на основі проведеного дослідження та сформованої структури концепції реалізації народом належної йому влади, забез­печить конкретизацію положень Основного Закону в частині консти­туційно-правового забезпечення подальшого становлення в Україні народовладдя, реалізації принципу народного суверенітету та фор­мування громадянського суспільства.