Акти конституційного судочинства як форми процесуальної юрисдикції

Підвищення результативності та ефективності конституційного судочинства безпосередньо залежить від наукового забезпечення процедур щодо підготовки, прийняття та виконання актів, які приймаються у процесі здійснення судового конституційного провадження з метою оформлення відповідних процесуальних дій.

Акти органів конституційної юстиції посідають особливе місце в системі права кожної держави, оскільки діяльність цих органів має великий вплив на соціальні явища і процеси. О. Ф. Скакун виділяє соціальне призначення прецедентів, створюваних Конституційним Судом (маючи на увазі Конституційний Суд України): 1) забезпечувати відповідність

державно-юридичного регулювання відносин тим змінам, що відбуваються у суспільстві, тобто оновлювати цілі регулювання; 2) надавати домінуючого значення в державно-правовому регулюванні такій інтерпретації, яка об’єктивно здатна забезпечувати конкретні соціально значущі цілі, задовольняти потреби певної соціальної групи, тобто пропонувати нові засоби досягнення цілей регулювання [251, с. 450].

Дослідження правової природи та сутності актів конституційного судочинства доцільно здійснювати насамперед, виходячи з того, що вони являють собою зовнішній прояв процесуальних дій у процесі здійснення судового конституційного провадження. Досліджуючи проблему сутності юридичної процесуальної форми, В. М. Горшеньов зазначав, що послідовність здійснення повноважень забезпечується процесуальними стадіями і відображає сучасну характеристику організаційної діяльності. Професійність розгляду здійснюється у процесуальному судочинстві і відображає, в свою чергу, характеристику організаційної діяльності за предметною позначкою [327, с. 17].

Законом України «Про Конституційний Суд України», Регламентом Конституційного Суду України в загальних рисах передбачено, які саме процесуальні дії мають здійснюватись у процесі відправлення конституційного судочинства, яка послідовність цих процесуальних дій та їх документальне оформлення у відповідних процесуальних актах (рішеннях, висновках, ухвалах тощо). Однак виникає потреба з’ясування з теоретичних позицій ступеня відповідності процесуальної форми кожного акта конституційного судочинства та його змісту, характеру взаємозв’язку і наявності взаємозалежності між процесуальною формою і змістом актів. Така спрямованість наукового аналізу зумовлена призначенням актів конституційного судочинства в конституційному правосудді - як важливий інструмент його організації і належного функціонування.

Проблема взаємозв’язку між процесуальною формою і змістом актів конституційного судочинства є комплексною і складається з кількох пов’язаних між собою проблем: з’ясування сутності взаємозв’язку, визначення ступеня відповідності процесуальної форми і змісту актів конституційного судочинства, визначення самого змісту актів.

На сьогодні науковий пошук вітчизняних і зарубіжних вчених здійснювався переважно в межах ширших за сутністю питань - правових проблем становлення і функціонування конституційної юстиції в Україні (В. О. Гергелійник), діяльності Конституційного Суду України як гаранта конституційного ладу (М. В. Савчин), тлумачення норм Конституції і законів України (В. П. Тихий), системи процесуальних форм конституційного контролю (Р. С. Ярускін) тощо. У Законі України «Про Конституційний Суд України», Регламенті Конституційного Суду України вказані поняття конституційного подання (ст. 39) та конституційного звернення (ст. 42), однак не містяться норми-дефініції, якими були б зазначені поняття інших процесуальних актів конституційного судочинства - рішення, висновку, процесуальної ухвали тощо. Крім того, окремі види процесуальних актів конституційного судочинства взагалі Законом України «Про Конституційний Суд України» не визначені і певною мірою окремі з них встановлені Регламентом Конституційного Суду України.

У роботах російських вчених питання про зміст актів органу конституційної юстиції також досліджувались як складова ширших проблем - організації діяльності самого органу конституційної юстиції (Т. О. Яшникова [332]), конституційного судочинства, здійснюваного Конституційним судом Російської Федерації (І. С. Назарова, В. В. Цибульській [302]) тощо. У підручниках та навчальних посібниках з конституційного права зарубіжних країн, конституційного контролю зазначається про окремі види актів, органу конституційної юстиції. Наприклад, вказувалось про існування таких актів як заява, рішення, конституційна скарга тощо [3; 95; 100].

Не можна не зазначити про існування ще одного спірного питання - віднесення актів, які приймає орган конституційної юстиції, до джерел права. Зазначеному питанню приділяли увагу не тільки вчені - представники науки конституційного права, а й науковці - представники науки теорії права. Так, О. Ф. Скакун зазначає про віднесення судового прецеденту до формальних джерел права як одного з основних у країнах англо-американського типу правових систем (Англія, Ірландія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою колишні колонії Британської імперії, які нині є членами Британської співдружності, та інші), до загальних ознак яких відносять відсутність суворої диференціації права за галузями, домінування процесуального права над матеріальним та консолідацію судових прецедентів і законів [251, с. 311, 320, 322]. У країнах європейської моделі конституційного контролю з формально-юридичної сторони акти органу конституційної юстиції не завжди відносять до джерел права.

Причиною існування таких протилежних наукових точок зору щодо належності чи неналежності актів органу конституційної юстиції до джерел права може бути особливість правової системи, належність до сім’ї якої віднесено ту чи іншу країну, а також тенденції побудови системи

конституційного правосуддя.

Особливість певного типу (сім’ї) правової системи держави

характеризується її ознаками. У країнах романо-германського типу правових систем ознаками, зокрема, називають: визнання нормативності права і нормативних тлумачень (роз’яснень) як умов його формування, домінування матеріального права над процесуальним. При цьому серед формальних джерел права вказують на верховенство закону (нормативно-правового акта) [251, с. 314]. Україну відносять до східноєвропейської групи романо - германської сім’ї правових систем [251, с. 312].

Виходячи з цього, логічно передбачити існування пріоритетної наукової позиції про те, що акти Конституційного Суду України до джерел права не відносять.

Дійсно, така наукова точка зору перевадає. З позицій теорії права стосовно судового прецеденту (незалежно від того, чи це рішення загального суду чи органу конституційної юстиції) вказується, зокрема, на те, що у країнах романо-германської правової сім’ї прецеденти не визнаються джерелом права, а існуюча судова практика має характер з’ясування т а роз’яснення правових норм [273, с. 340]. Серед переліку джерел конституційного права України не зазначаються акти Конституційного Суду України. Узагальнено вказано про те, що у світі до джерел конституційного права відносять судові прецеденти [107, с. 29]. Російські вчені - представники науки конституційного права (О. І. Ковлер, В. Є. Чіркін, Ю. О. Юдін [260]) - не вважають акти конституційного судочинства

джерелом конституційного права. Акти органів конституційної юстиції називають такими, які мають прецедентний характер (зокрема, Б. С. Ебзеєв, В. О. Туманов, С. Л. Зівс [67]).

Водночас серед теоретиків права існує думка щодо визнання судового прецеденту як джерела права в Україні, хоча зазначається про відсутність офіційного закріплення такого підходу [251, с.

Наявність останньої точки зору зумовлена, вбачається, усвідомленням високого соціального значення наслідків прийняття актів органами судової влади, їх впливовістю на розвиток системи права в Україні. Щодо рішень і висновків Конституційного Суду України вказується про доцільність їх віднесення до джерел права, оскільки вони за змістом і процесуальною формою нормотворчості фактично мають таку саму юридичну силу, як Конституція і закони України [172, с. 51].

Поряд із діаметрально протилежними науковими позиціями існує і компромісна точка зору щодо зайняття «належного» місця прецедентами судового тлумачення у системі права [77, с. 328]. Серед вчених - представників науки конституційного права до компромісної можна віднести позицію, згідно з якою зазначається, що з юридичного погляду Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції не мають права створювати нові конституційно-правові норми, але фактично вони це здійснюють [257, с. 32-33].

Отже, аналіз існуючих наукових поглядів щодо різних аспектів сутності актів органу конституційної юстиції дає змоги виділити три напрями наукового пошуку:

а) загальний (з позицій віднесення актів до джерел права чи джерел конституційного права);

б) формально-юридичний (відповідність процесуальної форми і змісту актів);

в) змістовний (визначення змісту актів).

Ці напрями можна назвати різними аспектами дослідження проблеми визначення змісту актів конституційного судочинства. Не заперечуючи проти важливості і значущості з теоретичної і практичної точки зору кожного напряму наукового пошуку, доцільно зауважити, що поза увагою науковців залишився підхід щодо визначення акта конституційного судочинства як певного документа.

Враховуючи, що акти конституційного судочинства являють собою важливий інструмент організації і належного здійснення судового конституційного правосуддя у формі певного документа, за допомогою якого провадиться документування (технічне або письмове) процесуальних дій, подальший науковий пошук доцільно здійснювати, використовуючи напрацювання з юридичного документознавства, а також прийоми і методи документального аналізу. Крім того, акти конституційного судочинства, прийняті у процесі його відправлення, мають юридичні наслідки, що зумовлює потребу їх розгляду з погляду сутності відповідної процесуальної форми.

У загальному значенні документ - це результат відображення фактів, подій, явищ об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини за допомогою письма, графіка, малюнка, фотографії, звукозапису на спеціальному матеріалі - папері, фотоплівці, магнітній і перфострічці, диску, перфокарті, дискеті тощо. Документи є засобом доказу, свідченням певних фактів і тому мають правове значення [116, с. 26]. Процес складання документів являє собою регламентований процес запису інформації на певному носієві, що здійснюється за правилами, встановленими правовими актами, чим забезпечує йому юридичну силу. Юридична сила документа означає його властивість, яка надається законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення. Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожного виду документів комплексом реквізитів - обов’язкових елементів укладення документів [114, с. 7].

На підставі вищезазначеного доцільно сформулювати загальні вимоги щодо документа:

- є результатом відображення явищ об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини;

- це відображення здійснюється за допомогою певних способів фіксування (письмово, графічно, за допомогою певних засобів - електронних, аудіо, відео, фото тощо);

- відображення здійснюється на відповідному способу фіксування носієві (папері, фотоплівці, дискеті, диску тощо).

Стосовно документів, які мають юридичне значення, ці вимоги мають бути конкретизовані й доповнені такими положеннями:

- інформація, відображена за нормативно регламентованими правилами;

- видається уповноваженим органом (посадовою особою);

- може надаватись з метою реалізації конституційних прав;

- мають певні реквізити;

- відображає інформацію, яка має юридичне значення, тобто є засобом доказу, свідченням конкретних фактів, що мають значення для вирішення конкретної справи.

Якщо проаналізувати акти конституційного судочинства на предмет їх відповідності вказаним ознакам, можна зазначити таке.

Вимоги до конституційних подань та конституційних звернень містяться у статтях 13, 14, 38, 39, 40, 41, 42, 43 Закону України «Про

Конституційний Суд України». Ці вимоги стосуються таких питань:

- відповідність змісту компетенції Конституційного Суду;

- наявність певних відомостей (щодо органу, посадової особи, яка направляє подання чи звернення; реквізити акта, який оспорюється чи потребує тлумачення; джерело опублікування, якщо акт опублікований; обґрунтування тверджень про неконституційність чи потребу тлумачення тощо);

- оформлення акта компетентною особою - відповідним суб’єктом права на конституційне подання чи конституційне звернення.

Їх порівняння із вимогами до документів, які мають юридичне значення, свідчить про те, що нормативною регламентацією охоплено вимоги щодо: їх надання з метою реалізації конституційних прав, встановлення реквізитів, наявності інформації, що має юридичне значення.

У статтях 65, 66, а також у відповідних статтях розділу III

«Особливості конституційного провадження» Закону України «Про Конституційний Суд України» визначений перелік певних вимог щодо рішень та висновків Конституційного Суду України. Вони стосуються:

- реквізитів;

- вказівки щодо персонального складу суддів, які брали участь у розгляді справи;

- переліку учасників судового засідання;

- змісту конституційного подання чи конституційного звернення;

- мотивувальної та резолютивної частин;

- вказівки на положення Конституції України, яким керувались судді при прийнятті рішення чи висновку;

- обов’язкового зазначення того, що рішення чи висновок

Конституційного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.

Порівнюючи відповідність зазначених вимог із вимогами до юридичних документів, можна зазначити, що вони стосуються: вимоги щодо наявності певних реквізитів, видання уповноваженою особою, наявності інформації, що має юридичне значення.

Регламентом Конституційного Суду встановлено перелік відомостей, які мають міститись у висновку тимчасової комісії Суду (п. 1 параграфа 47): відомості про членів тимчасової комісії, їх фах, місце роботи, вчений ступінь та наукове звання, а також про справу, з якої дається висновок, зміст висновку, дату давання висновку, підписи членів комісії. Тим самим встановлені вимоги щодо: певних реквізитів документа, видання

уповноваженою особою, наявності інформації, що має юридичне значення.

Однак правила складання зазначених актів конституційного судочинства потребують подальшого нормативного закріплення.

Якщо стосовно актів, які є підставами судового конституційного провадження, результатом провадження, чинним законодавством визначено відомості, що мають міститись у них, то стосовно інших процесуальних актів Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України ці відомості залишаються недостатньо встановленими. Так, до січня 2008 року, коли були прийняті зміни до Регламенту Конституційного Суду України, форма процесуального акта, на підставі якого припиняється розгляд конституційного подання чи конституційного звернення у випадку прийняття ухвали Колегією суддів про відмову у відкритті провадження у справі, не була визначена. Параграфом 43 Регламенту Конституційного Суду визначено порядок надання пояснень учасниками конституційного провадження. Хоча пунктом 2 параграфа 34 Регламенту Конституційного Суду і зазначено, що учасники конституційного провадження можуть надавати пояснення у письмовій або усній формі, однак не зазначено, яка саме форма пояснення як документа має бути - заява, клопотання чи інша форма. Потребують нормативного закріплення і вимоги до процесуальних актів, якими закріплюються окремі процесуальні дії у порядку відправлення конституційного судочинства. Наприклад, це стосується процесуальних ухвал, рішень щодо витребування від Верховної Ради, Президента України, Прем’єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян і окремих громадян необхідних документів, матеріалів та інших відомостей, що стосуються справи тощо. Так, параграфом 54 Регламенту Конституційного Суду України визначено тільки види актів, прийнятих на пленарних засіданнях Конституційного Суду України: рішення, висновки. Актами, які виносяться, визначені процесуальні ухвали та протокольні ухвали Конституційного Суду України.

Проведений порівняльний аналіз вимог до деяких актів конституційного судочинства, встановлених чинним законодавством, і вимог до юридичних документів, надає підставу для висновку про потребу конкретизації порядку оформлення актів конституційного судочинства за кількома напрямами:

- визначення форм актів;

- встановлення вимог щодо актів.

Вирішення цих питань важливе, адже саме в актах конституційного судочинства відображаються факти дотримання усіх юридичних вимог судового конституційного процесу, чим посвідчують законність і обґрунтованість дій його учасників.

Акти конституційного судочинства містять у собі гарантію застосування Конституційним Судом норм конституційного права, що надає можливість розмежувати акти, які надходять до Конституційного Суду, і акти, які використовуються Судом на стадіях судового конституційного провадження і закріплюють правила оформлення та руху справи конституційної юрисдикції. Вказане має враховуватись при внесенні пропозицій щодо нормативної регламентації порядку оформлення актів.

При визначенні вимог щодо оформлення актів конституційного судочинства доцільно звернутись до теоретичних напрацювань з юридичного документознавства. Так, А. В. Корж кваліфікує вимоги до документа за правовими, мовними, логічними і технічними ознаками [114, с. 21].

Правові вимоги: видання документа уповноваженим органом чи особою, видання у межах компетенції, відповідність документа чинному законодавству, базування на фактах, у змісті мають бути зазначені конкретні пропозиції або вказівки, відповідність призначенню, укладання за конкретною формою, бездоганне викладення (грамотне та відповідним чином оформлене).

Логічні вимоги: логіка оцінки матеріалу для зв’язаності окремих частин тексту документа, вказівка на черговість дій, врахування актуальності фактів та їх своєчасності, послідовність викладення тексту та його частин.

Технічні вимоги передбачають врахування правил та вимог, прийнятих у документообігу (формат паперу, нумерація сторінок, колір паперу, наявність реквізитів).

Лінгвістичні вимоги: відсутність образності тексту, емоційності та індивідуальних рис автора, обов’язкова наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початку документа і його закінчення, нейтральна лексика, відсутність термінів і понять, які використовуються у переносному значенні, найхарактерніші речення - прості поширені, використання словосполучень з дієсловами теперішнього часу.

Стабільність оформлення юридичних документів передбачає застосування правил юридичної техніки, оскільки вони органічно пов’язані із формою права. Юридична техніка стосується безпосередньо, головним чином, зовнішньої форми права, виявляючись як у спеціально юридичному змісті правового акта, так і у зовнішньому словесно-документальному викладі вираженої у ньому волі. Юридичною технікою вважається система принципів, прийомів, засобів, правил (логічних, структурних, мовно­стилістичних) підготовки текстів правових актів, що застосовуються при виробленні і систематизації актів для забезпечення їх досконалості. Метою юридичної техніки є раціоналізація юридичної діяльності, досягнення повноти й точності втілення державної волі у правових актах, логічної послідовності викладу правової інформації, простоти, ясності, стислості, певної стандартизованості й уніфікованості нормативно-правових та індивідуальних актів, відсутність суперечностей і прогалин [116, с. 93, 96].

Серед вчених - представників науки теорії права існують різні підходи щодо виділення прийомів і способів юридичної техніки. С. С. Алексеєв обґрунтовує доцільність відокремлення прийомів викладу волі законодавця та прийоми документального вираження змісту нормативного акта. До прийомів викладу волі законодавця ним віднесено: а) абстрактний і казуїстичний спосіб, залежно від ступеня узагальнення норм права;

б) прямий, відсильний, бланкетний - залежно від способу викладення елементів норми права. Засобами юридичної техніки названі: а) нормативна будова; б) системна будова; в) юридичні конструкції; г) галузева типізація. Для словесно-документального вираження змісту нормативного акта застосовуються такі засоби: а) реквізити та структурованість тексту акта; б) стиль [5, с. 274-284].

О. Ф. Скакун вважає, що юридична техніка вироблення і реалізації правових норм є різною для кожної правової форми діяльності держави (правотворчої, правозастосовчої та ін.). Юридична техніка в правотворчості являє собою техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів. Видами є законодавча і підзаконна техніки. Юридична техніка у правозастосовчій діяльності являє собою техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів, інших індивідуальних актів. Її видами названі: слідча, прокурорська, нотаріальна, адвокатська та інше. При цьому зазначено, що кожному з названих видів притаманна юридична техніка тлумачення права. О. Ф. Скакун зауважує про появу останнім часом об’ємного поняття «юридична технологія», що включає сукупність таких елементів, як: 1)способи і прийоми юридичної діяльності у створенні правових актів; 2) правила застосування таких способів і прийомів; 3) сам процес створення правових актів, що складається з певних дій, етапів, стадій [251, с. 728].

Ю. Л. Власов вважає, що юридична техніка - це не тільки сукупність правил, прийомів, способів розроблення, складання, оформлення правових актів, а й їх систематизація та облік. Види юридичної техніки виділені відповідно до видів правової діяльності: правотворча (законодавча), правотлумачна, правозастосовча, техніка систематизації правових актів [273, с. 645].

Наукові положення Ю. Л. Власова можуть складати основу формулювання точки зору про юридичну техніку щодо актів конституційного судочинства. Підставою цього є такі аргументи.

Акти конституційного судочинства приймаються у процесі вирішення конкретної юридичної справи, предметом якої є правовий конфлікт. Серед актів доцільно виділити ті, які мають нормативне значення - акти тлумачення норм Конституції та законів України, оскільки вони використовуються у юридичній практиці кожен раз, коли виникають на те певні підстави. Виходячи з цього, прийоми і засоби юридичної техніки, які мають бути використані для актів тлумачення, мають різнитись від прийомів і засобів, що використовуються стосовно актів індивідуального характеру. Останніми можуть бути визначені акти, що закріплюють конкретні процесуальні дії у порядку судового конституційного провадження.

Таким чином, залежно від юридичних наслідків здійснення судового конституційного провадження акти конституційного судочинства можна розділити на дві групи:

1) правотлумачні акти;

2) акти застосування норм права.

Правотлумачні акти виділені у окрему групу, оскільки внаслідок їх прийняття офіційно роз’яснюються норми Конституції та законів України. Більша кількість актів конституційного судочинства - акти застосування норм права. Вони мають такі особливості [273, с. 459]:

- прийняття компетентним органом держави - Конституційним Судом України - у межах повноважень;

- державно-владний характер, оскільки обов’язкові для суб’єктів - учасників правовідносин;

- індивідуальний характер, оскільки стосуються конкретної справи;

- формальна визначеність, оскільки є документом;

- дія вичерпується одноразовою реалізацією;

- не поширюються на відносини, які виникають після прийняття.

Однак на відміну від особливостей актів застосування норм права акти конституційного судочинства не можуть бути оскаржені чи опротестовані, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

До актів конституційного судочинства можуть бути застосовані такі прийоми і засоби юридичної техніки, які зведені у три групи правил [273, с. 645]:

1) правила викладення правових норм в акті: конкретність і вичерпна повнота акта; логіка викладення і зв’язок приписів між собою; відсутність суперечностей, прогалин і колізій; ясність, простота і зрозумілість термінів, що застосовуються; відсутність словесних штампів, застарілих виразів, рідкісних слів, емоційно забарвлених термінів; стислість і компактність викладення; скорочення зайвих дублювань;

2) правила викладення змісту і структури акта: наявність предмета регулювання; він не повинен змінювати чи скасовувати норми, що регулюють відносини іншого роду, ніж ті, що врегульовані даним актом; у акті повинні бути вирішені усі питання регулювання відносин у сфері відправлення конституційного судочинства; не повинен містити винятків і відсилань; регулювання має бути однотипним і одноманітним; норми, положення більш загального характеру повинні розміщуватись на початку акта;

3) правила зовнішнього оформлення акта: наявність реквізитів, які відображають предмет регулювання, сферу дії, юридичну силу. Кожен акт повинен мати видову і власну назву, посилання на орган, який його видав, дату і місце прийняття акта, номер і підпис уповноваженої особи.

Зазначені теоретичні положення з теорії права та юридичного документознавства мають бути застосовані при визначенні пропозицій щодо вдосконалення юридичного оформлення актів конституційного судочинства. Ці пропозиції зводяться до необхідності закріплення у чинному законодавстві:

- форми кожного акта конституційного судочинства та відповідних вимог щодо них;

- способу викладення кожного акта - письмового чи усного;

- порядку фіксації інформації у кожному акті із використанням прийомів і засобів юридичної техніки, відповідних до виду акта - правотлумачного чи акта реалізації норм права.

Ці пропозиції стосовно порядку складання актів конституційного судочинства доцільно закріпити в окремому нормативно-правовому акті, прийнятому Конституційним Судом України.

Характеризуючи сутність організаційної діяльності органів держави, посадових осіб, В. М. Горшеньов зазначав про правову форму як специфічну організаційну форму діяльності органів держави, посадових осіб та інших уповноважених суб’єктів. Вона, по-перше, здійснюється на основі найсуворішого дотримання вимог закону та інших нормативних актів; по - друге, її результати завжди зумовлюють визначені наслідки, що мають юридичне значення або пов’язані з їх настанням. Зазначені два моменти виступають в органічній єдності і є головними визначальними властивостями, а у своїй сукупності кваліфікують кожну організаційну форму діяльності як правову.

В. М. Горшеньов вказував, що процесуальна форма являє собою сукупність однорідних процедурних вимог, які ставляться до дій учасників процесу і спрямовані на досягнення якогось певного результату [43, с. 190­191]. Процесуальна форма як наукова конструкція, загальна модель структури правової форми - явище внутрішнього, глибинного порядку. Ним зазначено, що під процесуальною формою слід мати на увазі характеристику конструкції правової форми діяльності у поділі її (правової форми) на певні структури (складові елементи), які відображають об’єктивні вимоги забезпечення усіх процесуальних дій кожним учасником процесу з метою ефективного досягнення результатів справи, що розглядається. Процесуальна форма - явище фактичного порядку, вона належить саме відповідній формі [183, с. 14].

В. М. Горшеньов виділив такі істотні ознаки кожної правової форми діяльності:

а) форма діяльності завжди пов’язана з розглядом юридичної справи - життєвої обставини, прямо передбаченої законом (чи іншим нормативним актом), що потребує відповідного підтвердження і юридичного забезпечення;

б) форма діяльності здійснюється винятково уповноваженими на те органами держави, посадовими особами та іншими суб’єктами;

в) форма діяльності завжди виражається в здійсненні операцій з нормами права;

г) результати правової форми діяльності завжди закріплюються у відповідних процесуальних документах, що мають офіційний характер і встановлену законом форму;

д) правова форма діяльності має потребу у встановленні цілого ряду гарантій (відносини, що складаються в ході розгляду справ, регламентуют ься системою норм процесуального права);

е) правова форма діяльності безпосередньо пов’язана з необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки [43, с. 37].

Відправлення конституційного судочинства являє собою процесуальну форму діяльності Конституційного Суду України, оскільки: пов’язане із розглядом юридичної справи, прямо передбаченої Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України»; здійснюється винятково уповноваженим на те органом держави - Конституційним Судом; виражається у здійсненні операцій із нормами конституційного права; результати завжди закріплюються у документах - рішеннях чи висновках, які мають офіційний характер; відносини, що складаються у ході розгляду справи конституційної юрисдикції регламентуються системою норм конституційного процесуального права; відправлення конституційного судочинства безпосередньо пов’язане із використанням різних методів і засобів юридичної техніки.

Процесуальна форма, у якій здійснюється відправлення конституційного судочинства, є законодавчо встановленим способом здійснення конституційного правосуддя. Саме тому її суворе дотримання, юридичне обґрунтування підстав та порядку здійснення, кваліфіковане укладання процесуальних актів становить одну з основних умов забезпечення законності документації судового конституційного провадження. Процесуальна форма відображає послідовність і систему дій, які складають конституційне судочинство.

Кожна стадія судового конституційного провадження врегульована групою процесуальних норм, якими визначені: дії Конституційного Суду, процедури здійснення, результати дій. Послідовність стадій, дій, процедур нормативно встановлена і може бути довільно змінена. Так, після стадії прийняття конституційного подання чи конституційного звернення та відкриття конституційного провадження настає стадія розгляду справи конституційної юрисдикції та інше.

З метою визначення сутності актів конституційного судочинства як форми процесуальної юрисдикції доцільно проаналізувати і наукові надбання з інших галузевих юридичних наук, предмет наукового пошуку в яких складали процесуальні відносини, форми їх вияву та реалізації. Так, при вивченні питання процесуальних форм здійснення кримінального судочинства, про процесуальну форму було зазначено як про сукупність встановлених процесуальним законом умов здійснення діяльності у цілому, а також кожної окремої процесуальної дії (чи комплексу таких дій) і ухвалення кожного рішення у справі, яким зазначається зв’язок і послідовність запроваджуваних дій і прийнятих рішень (М. А. Якуб). При цьому зазначено, що процесуальна форма (процесуальний порядок) утворює детально врегульоване стійке юридичне визначення, суворо обов’язковий стабільний правовий режим діловодства з кримінальних справ [328, с. 8]. Під

процесуальною формою малися на увазі усі форми відправлення судочинства, тобто як умови, так і послідовність діловодства окремих процесуальних дій і прийняття рішення, так і умов діловодства зі справи у цілому. Тим самим безпосередньо пов’язувались процесуальна форма самого судочинства і процесуальні форми документів, прийнятих у процесі його здійснення. Були сформульовані вимоги, яким повинна відповідати процесуальна форма судочинства: 1) доцільність, тобто сприяння

ефективності судочинства, процесуальні форми документів вимагають організовувати судову діяльність і пов’язані з нею відносини таким чином, щоб сприяти досягненню завдань судочинства; 2) відповідність завданням конкретної стадії кримінального процесу; 3) побудова за принципами, які лежать у основі організації влади; 4) наявність надійних гарантій законності як у слідчій, так і у судовій діяльності; 5) раціональність і простота процесуальної форми; 6) моральність; 7) логічність. Було зазначено, що у процесуальній формі знаходить своє втілення зміст процесу. Законодавець встановлює порядок судочинства відповідно до завдань, поставлених ним перед процесом, зі змістом і характером судової діяльності. Цим зумовлюється як структура процесу, так і порядок кожної стадії [328, с. 20­33].

Водночас характеризуючи акти конституційного судочинства як форми процесуальної юрисдикції, слід обов’язково врахувати особливості конституційної процесуальної юрисдикції порівняно із іншими видами юридичного процесу:

- відправлення конституційного судочинства регулюється нормами конституційного процесуального права;

- прийняття рішень чи висновків Конституційним Судом не пов’язане із накладенням санкцій;

- здійснюється єдиним органом судової влади - Конституційним Судом України, повноваження якого встановлені Конституцією України, конституційним законом - Законом України «Про Конституційний Суд України»;

- відсутній порядок оскарження рішень чи висновків, прийнятих Конституційним Судом.

Зміст і характер судового конституційного процесу, визначений законодавством, проявляючись у процесуальній формі відправлення, відтворюється у структурі, порядку здійснення кожної стадії через прийняття процесуальних актів-документів.

Серед робіт вчених-дослідників проблем розвитку процесуальних відносин та їх правової форми слід також відзначити роботи з теорії права у 1950-1980-х роках (В. В. Лазарєв [124], Ю. І. Мельников [135],

О. Ф. Шебанов [315]), кримінального права та процесу (Л. Д. Кокорєв [86]). Вони відзначали органічний взаємозв’язок змісту процесу і його форми, характеризуючи при цьому сутність цього взаємозв’язку. Так, Ю. І. Мельников зазначав, що матеріальний закон реалізується поведінкою учасників суспільних відносин і тому процес являє собою «життя» матеріального закону [135, с. 8]. Виходячи з цього, вчений визначає сутність категорії «зміст» як сукупність зв’язків, внутрішніх процесів, тенденцій розвитку, єдність якостей об’єкта процесу. Категорію «форма» визначає як спосіб вираження змісту, його структуру. Взаємозв’язок форми і змісту діалектичний. При цьому кожне явище має специфічні форму і зміст [135, с. 9]. Ю. І. Мельников зазначає, що самі по собі суб’єктивні права, юридичні обов’язки, порядок їх реалізації не є «життєздатними» у тому випадку, коли учасники суспільних відносин вступили у юридичний зв’язок між собою, якого вимагає діяльність уповноважених на це суб’єктів. Вони спрямовані на з’ясування, зміну чи припинення прав і обов’язків чи на примушення до здійснення правових норм, тобто на реалізацію правових норм відповідно до їх фактичного змісту [135, с. 11-12].

Категорія «зміст» розглядається як сукупність елементів, сторін, зв’язків, відносин, що утворюють предмет, явище. Форма при цьому - це організація структури змісту, спосіб існування, вираження змісту, його прояв. Зміст і форму не можна розглядати відокремлено, надаючи пріоритет одному чи другому. Вони взаємопов’язані і їх потрібно розглядати у зв’язку з місцем даного явища, процесу в загальній системі явищ, процесів, у зв’язку з конкретно-історичними умовами. Зміст, зазначає О. Ф. Шебанов, розглядається як конкретне вираження сутності предмета, явища на сучасній сходинці його розвитку. Зміст має в собі сутність і конкретизує її в усій різноманітності, яка складає його правові норми. Така конкретизація сутності здійснюється завдяки визначальній правовій формі вираження вказаних норм [315, с. 12, 15].

Досліджуючи проблеми ефективності правозастосовчих актів, В. В. Лазарєв вказував, що будь-який предмет, явище як у природі, так і у суспільстві має свої зміст і форму. Визначним фактором при цьому є зміст, а форма - активною впливовою засадою щодо змісту. При цьому він зазначав про суперечності між формою і змістом, які виникають на певному часовому етапі, як одні з джерел розвитку і вдосконалення предмета, процесу, явища [124, с. 27].

Л. Д. Кокорєв вказував на взаємозв’язок процесу із характером матеріально-правових відносин, оскільки він являє собою їх реалізацію і знаходить свій вираз у конкретних процесуальних формах - актах [86, с. 46].

Із зазначеними теоретичними положеннями не можна не погодитись, оскільки їх правильність підтверджується результатами дослідження характеру взаємозв’язку процесуальної форми і змісту актів конституційного судочинства, який можна визначити як нерозривний. При цьому нерозривність, змістовна єдність процесуальної форми і змісту не виключає наявності особливостей взаємозв’язку, оскільки кожний акт конституційного судочинства виконує конкретне функціональне призначення у судовому конституційному провадженні. Так, призначенням конституційного подання чи конституційного звернення є реалізація права щодо захисту конституційного ладу, яке надається суб’єктам - Президентові України, не менш як сорока п’яти народним депутатам України, Верховному Суду України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Кабінету Міністрів України, громадянам України, іноземцям, особам без громадянства. Суб’єкт конституційного подання чи конституційного звернення може в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду відкликати його за письмовою заявою. Оскільки зазначені акти спрямовані на реалізацію певного права, їх можна віднести до групи правореалізуючих актів.

Результат розгляду справи конституційної юрисдикції оформлюється правозастосовчим актом - рішенням чи висновком, призначенням яких є оформлення результатів розгляду справи конституційної юрисдикції.

Можна виділити ще кілька груп актів конституційного судочинства. Зокрема, акти, функціональне призначення яких пов’язане із використанням у процесі перевірки законності й обґрунтованості вимог суб’єктів права на конституційне подання чи конституційне звернення. Їх можна виділити у групу процедурних актів. Наприклад, ухвала про призначення експертизи у справі, висновок експертизи тощо.

Слід відзначити наявність ще одного акта конституційного судочинства - окремої думки судді Конституційного Суду. Суддя Конституційного Суду України, який підписав рішення, висновок Конституційного Суду України, має право, незалежно від того, голосував він «за» чи «проти» прийняття рішення або давання висновку, викласти у письмовій формі свою окрему думку у справі у семиденний строк від дня голосування (параграф 56 Регламенту Конституційного Суду України). Викладення окремої думки судді Конституційного Суду не зумовлює юридичних наслідків. Так, статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено обов’язковість виконання рішень і висновків Конституційного Суду.

Отже, форма акта конституційного судочинства і його зміст знаходяться у логічній і змістовній взаємозалежності, що відображає не тільки легітимність кожного, а й значення у механізмі правового регулювання конституційних процесуальних відносин.

Слід зазначити про ще один аспект процесуальних актів (не тільки актів конституційного судочинства). Вони посвідчують певні юридичні факти, пов’язані із рухом розгляду юридичної справи з моменту її надходження до суду до закінчення розгляду і настання юридичних наслідків. Так, Є. Г. Лук’янова зазначала про те, що під юридичними фактами в науці і практиці розуміють конкретні соціальні обставини (дії і події), які викликають відповідно до норм права настання певних правових наслідків - виникнення, зміну і припинення правових відносин [129, с. 188]. Зазначають такі ознаки юридичних фактів: а) являють собою різні життєві обставини, умови і факти; б) визначаються у нормах права, точніше у їх гіпотезах; в) слугують неодмінною умовою виникнення, зміни чи припинення правовідносин; г) тягнуть за собою суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правовідносин; д) забезпечуються державним примусом [273, с. 477].

Стосовно юридичних фактів у судовому конституційному процесі слід зазначити, що вони мають певні якості й повинні бути зафіксовані у відповідній формі, встановленій законодавством. Ті юридичні факти, наслідком яких є виникнення правовідносин у сфері відправлення конституційного судочинства, виступають у вигляді юридичного складу, який містить матеріально-правовий характер і охоронюване

правовідношення. Такі юридичні факти закріплені у нормах конституційного процесуального права. Однак на сьогодні окремого процесуального закону, яким були б регламентовані, зокрема, і юридичні факти у сфері відправлення конституційного судочинства, не прийнято. Закон України «Про Конституційний Суд України» містить і матеріальні, і процесуальні норми.

Взаємозв’язок між змістом і процесуальною формою акта конституційного судочинства, враховуючи, що вони являють собою певні юридичні факти, проявляється у нерозривності форми і змісту. Так, якщо конституційне подання направляється до Конституційного Суду, воно повинно мати не тільки правильно оформлену письмову форму, реквізити, а й аргументацію вимог, зважаючи на характер застосування норм матеріального права.

Отже, забезпечення єдності і взаємозв’язку змісту акта і його процесуальної форми веде до здійснення відповідних процесуальних дій аж до прийняття рішення у справі конституційної юрисдикції. Головним при цьому є забезпечення несуперечливості форми і змісту.

Виходячи із викладеного, можна сформулювати поняття та ознаки письмової процесуальної форми акта конституційного судочинства.

Під письмовою процесуальною формою акта конституційного судочинства треба розуміти регламентований законодавством порядок оформлення процесуальних дій у процесі відправлення конституційного судочинства, яким визначені вимоги до реквізитів, самого тексту, послідовності його викладення і розташування у документі та порядок реалізації.

Загальними ознаками письмової процесуальної форми акта конституційного судочинства можна назвати:

- офіційний характер;

- спосіб закріплення, встановлений законодавством;

- залежність форми і змісту від функціонального призначення кожного акта;

- взаємозалежність і взаємозв’язок між процесуальною формою і змістом;

- залежність змісту від норми, якою визначено відповідну процесуальну дію на конкретній стадії судового конституційного провадження;

- закріплює дію кожного учасника судового конституційного

провадження на його стадіях.

Таким чином, письмова процесуальна форма акта конституційного судочинства являє собою один з головних елементів судового конституційного провадження.

Для визначення поняття акта конституційного судочинства доцільно проаналізувати надбання вчених тих галузевих юридичних наук, у яких ці питання вивчались. Так, поняття процесуального документа у цивільному процесі було сформульовано Ю. О. Поповою. Вона зазначала, що процесуальні документи - це сукупність актів, які закріплюють процесуальні дії суду та інших суб’єктів процесу у зв’язку з порушенням, розглядом і вирішенням цивільних справ, постановлень і інших судових рішень, ухвал, а також у зв’язку з їх переглядом [175, с. 13].

У цьому визначенні відображені основні ознаки процесуального документа: залежність від стадії цивільного процесу, закріплення

процесуальних дій суду і кожного учасника процесу. Проте у цьому визначенні потребують подальшого врахування особливі ознаки процесуального документа, а саме вимоги до процесуальної форми і змісту, їх взаємозалежність і взаємозв’язок тощо.

Судове конституційне провадження є стадійним. На кожній його стадії досягається своя мета та виконуються власні завдання, але в межах загальної мети та на виконання загальних завдань судового конституційного провадження, бере участь певне коло учасників. Процесуальне оформлення кожної стадії провадження має відмінності, зумовлені характером відповідних процесуальних дій.

Отже, при визначенні поняття процесуальних актів конституційного судочинства слід враховувати насамперед їх спільні загальні ознаки:

а) приймає єдиний орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд у зв’язку із реалізацією повноважень щодо здійснення конституційного судочинства;

б) призначенням є закріплення процесуальних дій Суду і учасників провадження на кожній його стадії.

Формулювання поняття процесуального акта в конституційному судочинстві необхідно здійснювати на підставі відображення вказаних загальних ознак усіх процесуальних актів, а також їх внутрішніх особливостей, що проявляються у їх змісті та процесуальній формі, відповідних функціональному призначенню кожного акта.

Актом конституційного судочинства визначено офіційний документ, прийнятий Конституційним Судом України, яким закріплюються процесуальні дії Суду і учасників судового конституційного провадження на кожній його стадії, зафіксовані на матеріальному носієві інформації, мають реквізити і викладені за допомогою прийомів і засобів юридичної техніки, виступають гарантом законності у державі й конституційного ладу.

У цьому понятті закріплені усі ознаки акта як юридичного документа у структурі конституційної процесуальної форми. Визначені ознаки не суперечать одна одній, у них відображено: місце акта у структурі судового конституційного провадження, його функціональне призначення. Це визначення доцільно закріпити у чинному законодавстві, врахувавши при розробці нормативно-правового акта, яким було б регламентоване відправлення конституційного судочинства.

Якщо розглядати діяльність Конституційного Суду України не тільки з позицій здійснення ним процесуальної діяльності, а й як органу державної - судової - влади, слід зазначити, що він приймає і акти у порядку організації діяльності самого Суду. Їх не можна віднести до процесуальних, але вони є організаційними і такими, що мають забезпечувальний характер. Їх прийняття або передує здійсненню судового конституційного провадження, або супроводжує його, створюючи тим самим умови для відправлення конституційного правосуддя.

Акти, які приймає Конституційний Суд України, доцільно систематизувати у три великі групи, залежно від форми діяльності Суду:

1) акти конституційного судочинства;

2) організаційні акти (внутрішні акти, прийняті на забезпечення діяльності Конституційного Суду України);

3) Регламент Конституційного Суду.

До групи актів конституційного судочинства віднесені численні акти, які приймає Конституційний Суд України у процесі здійснення судового конституційного провадження.

Організаційні акти лише побічно стосуються процесу відправлення конституційного судочинства, оскільки їх прийняття пов’язане із матеріально-технічними питаннями, фінансовим та організаційним забезпеченням діяльності Конституційного Суду України. Останнє, зокрема, стосується питань обрання Голови Конституційного Суду та відповідних організаційних процедур здійснення: затвердження форми бюлетеня для таємного голосування з приводу обрання Голови Конституційного Суду, протоколу, яким оформлюється затвердження на спеціальному пленарному засіданні список кандидатур на посаду Голови Конституційного Суду, протоколу таємного голосування на виборах Голови Конституційного Суду тощо. До організаційних слід віднести і такі акти, як: положення про Секретаріат, положення про Архів та інші самостійні структурні підрозділи Суду, план роботи Конституційного Суду на кожний квартал року, видання розпоряджень з питань внутрішньоорганізаційної діяльності, присвоєння рангів державного службовця працівникам Секретаріату Суду, звіт про діяльність Суду, положення про постійні комісії, які є допоміжними робочими органами Суду з організаційних питань, тощо. Проект кошторису витрат Конституційного Суду на кожний рік, звіт Голови Суду про використання бюджетних асигнувань можна віднести до актів, пов’язаних із фінансовим забезпечення діяльності Суду.

Організаційні акти вказані у Регламенті Конституційного Суду України.

Регламент Конституційного Суду України виділений як окремий акт, що приймає Конституційний Суд, у зв’язку з тим, що його призначення має комплексний характер і стосується як процедур відправлення конституційного судочинства, так і питань організаційного змісту.

Серед актів конституційного судочинства виділені акти, на підставі яких здійснюється судове конституційне провадження і якими реалізується право на захист конституційного ладу - конституційне подання та конституційне звернення, а також акти, які фіксують висновок суду як акта судової влади - рішення чи висновок. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки іменем України (п. 2 параграфа 54 Регламенту Конституційного Суду України). До інших (процедурних) актів конституційного судочинства віднесені процесуальні ухвали та протокольні ухвали, які виносить Конституційний Суд України з інших питань, які розглядаються на пленарному засіданні (п. 3 параграфа 54 Регламенту Конституційного Суду України). Стосовно окремої думки судді Конституційного Суду слід зазначити, що її викладення не тягне за собою юридичних наслідків. Так, статтею 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено обов’язковість виконання рішень і висновків Конституційного Суду. Однак окрема думка судді Конституційного Суду має соціальне значення, оскільки її функціональним призначенням у судовому конституційному провадженні є оприлюднення правової позиції судді у справі конституційної юрисдикції.

Таким чином, залежно від функціонального призначення акти конституційного судочинства доцільно розділити на чотири групи:

- правореалізаційні акти;

- правозастосовчі акти (процесуальна форма кінцевого результату відправлення конституційного судочинства);

- процедурні акти (процесуальна форма проміжних процедур відправлення конституційного судочинства);

- окрема думка судді Конституційного Суду.

До правореалізаційних актів віднесені:

- конституційне подання (ст. 39 Закону України «Про Конституційний Суд України», параграф 10 Регламенту Конституційного Суду України);

- конституційне звернення (ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України», параграф 10 Регламенту Конституційного Суду України);

- письмова заява, за якою може бути відкликане конституційне подання чи конституційне звернення (ст. 44 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Якщо звернутись до світового досвіду діяльності органу конституційної юстиції, то можна зауважити, що не завжди підставами здійснення органом конституційної юстиції юрисдикційної діяльності є акти, подібні конституційному поданню чи конституційному зверненню. Так, у Іспанії органічний закон про Конституційний трибунал передбачає таку форму звернення, як заява у разі вирішення питання про відповідність Конституції закону або іншого нормативно-правового акта, рівного за юридичною силою [95, с. 393]. У Федеративній Республіці Німеччина до актів, на підставі яких здійснюється конституційне судочинство, віднесено конституційні скарги про порушення публічною владою конституційних прав. З такою скаргою може звернутись будь-який громадянин [95, с. 394].

У конституційних радах процедури розгляду справ простіші за процесуальний порядок розгляду у випадку відправлення конституційного судочинства. Законодавчими актами, якими передбачено регулювання відповідних процедур, як правило, визначено порядок звернення, встановлення строків розгляду, порядок прийняття рішень та вимоги до них [95, с. 395].

Стосовно актів-результатів, то їх види встановлені Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України», порядок прийняття конкретизований Регламентом Конституційного Суду України.

До актів-результатів віднесені рішення (ст. 65 Закону України «Про Конституційний Суд України») та висновки (ст. 66 Закону України «Про Конституційний Суд України») за конституційними поданнями та конституційними зверненнями.

Процедурні акти визначені Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України. До процедурних віднесені акти, які приймаються при здійсненні стадій судового конституційного провадження (стадії прийняття конституційних подань, конституційних звернень та відкриття конституційного провадження - Розділ ІІ Регламенту; стадії розгляду справи - Розділ ІІІ Регламенту).

У межах цієї групи актів доцільно виділити такі підгрупи: а) процесуальні ухвали та протокольні ухвали; б) акти, пов’язані із забезпеченням судового конституційного провадження доказами; в) інші акти.

Доцільно зауважити, що, власне, усі акти, прийняті у межах здійснення судового конституційного провадження, є процесуальними. Однак Законом України «Про Конституційний Суд України», Регламентом Конституційного Суду України акти - ухвали, прийняті у межах виконання певних процедур, названі процесуальними. На цій підставі вони виділені у підгрупу процесуальних ухвал. До цієї підгрупи віднесені:

- процесуальна ухвала про невідкладність відкриття конституційного провадження за конституційним поданням у конкретній справі (п. 1 параграфа 7 Регламенту, параграф 24 Регламенту Конституційного Суду України, підстави прийняття рішення про невідкладність у ст. 83 Закону України «Про Конституційний Суд України»);

- процесуальна ухвала про залишення клопотання без задоволення (п. 3 параграфа 24 Регламенту Конституційного Суду України);

- процесуальна ухвала про відкриття конституційного провадження у справі (ст. 46 Закону України «Про Конституційний Суд України», параграф 21 Регламенту Конституційного Суду України);

- процесуальна ухвала про відмову у відкритті конституційного провадження у справі (статті 45, 48 Закону України «Про Конституційний Суд України», п. 3 параграфа 11, параграф 21 Регламенту Конституційного Суду України);

- процесуальна ухвала про припинення провадження у справі (ч. 2 ст. 44 Закону України «Про Конституційний Суд України», п. 3 параграфа 11 Регламенту Конституційного Суду України);

- процесуальна ухвала про визначення форми слухання (параграф 30 Регламенту Конституційного Суду України).

Серед актів, які приймаються при здійсненні стадій судового конституційного провадження, виділені акти, пов’язані із забезпеченням провадження доказами. Наприклад:

- ухвала про призначення експертизи у справі (параграф 15 Регламенту Конституційного Суду України);

- висновок експертизи (параграф 17 Регламенту Конституційного Суду України);

- ухвала про залучення спеціалістів (параграф 18 Регламенту Конституційного Суду України) тощо.

До інших актів, пов’язаних із здійсненням стадій судового конституційного провадження, віднесені:

- рішення про підготовку попереднього висновку (п. 1 параграфа 11 Регламенту Конституційного Суду України);

- ухвала про притягнення до відповідальності (ст. 53 Закону України «Про Конституційний Суд України»);

- ухвала про об’єднання в одне конституційне провадження кількох конституційних подань чи конституційних звернень з одного і того ж питання (ст. 58 Закону України «Про Конституційний Суд України», параграф 22 Регламенту Конституційного Суду);

- ухвала про роз’єднання конституційних проваджень (параграф 23 Регламенту Конституційного Суду);

- клопотання про участь перекладача у розгляді справи (параграф 33 Регламенту Конституційного Суду України);

- викладення окремої думки суддею Конституційного Суду (ст. 64 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Акти, які приймає Конституційний Суд України, можуть бути систематизовані не тільки за ознакою правових наслідків прийняття. Їх можна згрупувати у дві групи залежно від суб’єкта прийняття: а) акти, прийняті Конституційним Судом як органом конституційної юрисдикції; б) акти, прийняті іншими учасниками конституційного судового провадження.

Так, до актів, прийнятих Конституційним Судом як органом конституційної юрисдикції, наприклад, віднесені такі акти: рішення та висновки Суду, процесуальні ухвали, протокольні ухвали, окрема думка судді Конституційного Суду тощо. До актів, що приймаються іншими учасниками судового конституційного провадження, віднесені: конституційне подання та конституційне звернення, письмова заява суб’єкта про відкликання конституційного подання чи конституційного звернення тощо.

Законом України «Про Конституційний Суд України» визначені не усі види актів, які приймає Конституційний Суд у процесі відправлення конституційного судочинства. Ним встановлені ті види актів, якими закріплюються процесуальні підстави відправлення конституційного судочинства, форми кінцевого результату здійснення судового конституційного провадження та окремі процедурні акти. Конкретизація форм актів конституційного судочинства та визначення загальних процедурних питань їх прийняття здійснена Регламентом Конституційного Суду України. Поряд з цим статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються гарантії прав і свобод людини і громадянина, судочинство. Враховуючи зазначене, види актів конституційного судочинства доцільно визначити у законі, норми якого були б спрямовані на врегулювання відносин у процесі здійснення судового конституційного провадження.

Проведене дослідження сутності актів конституційного судочинства як форми процесуальної юрисдикції Конституційного Суду України дало змогу отримати такі висновки.

1. Письмовою процесуальною формою акта конституційного судочинства названо регламентований законодавством порядок оформлення процесуальних дій у процесі відправлення конституційного судочинства, яким визначені вимоги до реквізитів, самого тексту, послідовності його викладення і розташування у документі та порядок реалізації.

2. Актом конституційного судочинства названо офіційний документ, прийнятий Конституційним Судом України, яким закріплюються процесуальні дії Суду і учасників судового конституційного провадження на кожній його стадії, зафіксовані на матеріальному носієві інформації, мають реквізити і викладені за допомогою прийомів і засобів юридичної техніки, виступають гарантом законності у державі та конституційного ладу.

3. Систематизація актів, які приймає Конституційний Суд України,

здійснена за ознакою форми діяльності Суду: а) акти конституційного судочинства; б) організаційні акти (внутрішні акти, прийняті на забезпечення діяльності Конституційного Суду України); в) Регламент Конституційного Суду. Залежно від функціонального призначення виділено чотири групи актів конституційного судочинства: а) правореалізаційні акти;

б) правозастосовчі акти; в) процедурні акти; г) окрема думка судді Конституційного Суду.

2.5.