Напрями реформування судової влади

В Україні, з прийняттям Основного Закону, судова влада закріплена як самостійна гілка влади. Конституція України визначає лише базові положення судової системи, закріплює конституційні засади подальшо-

го розвитку судів та законодавства про організацію і діяльність систе­ми судів при здійсненні правосуддя.

Наступним етапом щодо створення незалежної судової влади в Украї­ні було прийняття Конституції України де закріплювалося що правосуд­дя в Україні здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Конституцією не допускалося делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникають в українській державі. Як вид державної діяльності право­суддя пов’язане з вирішенням різноманітних соціальних конфліктів в основі яких лежить спір про право. Реалізується правосуддя шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних, адміністративних, цивіль­них і господарських справ з додержанням встановленої законодавством процесуальної форми. Правосуддя здійснюють професійні судді. Наро­дові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні право­суддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.

Регулювання конституційної юрисдикції здійснюється розділом ХІІ Конституція України. Деталізовано положення цього розділу Законом України від 16 жовтня 1996 року «Про Конституційний Суд України», який має своїм завданням гарантувати верховенство права та Верхо­венство Конституції України на всій території України. Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Одним з недоліків, на нушу думку, є цензи для суддів (не раніше 40 і небільше 65 років). Відомо, що суддя набирає професійного досвіду після 55—60 років, а вже в 65 він має йти на пенсію. На нашу думку цей термін слід збільшити до 70 років. Було б не зайвим внести зміни до Конституції України зміну щодо можливос­ті призначення судді на дві каденції підряд (на 18 років). Суб’єктами конституційної юрисдикційної діяльності є: а) Конституційний Суд України; б) його органи і посадові особи; в) суб’єкти права консти­туційного подання чи конституційного звернення; г) інші суб’єкти конституційного судочинства. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Він складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України, які призначаються відповідно до вимог Конституції і законів України. Ор­ганами Конституційного Суду України є колегії, постійні і тимчасові комісії та Секретаріат Конституційного Суду України. До посадових осіб слід віднести суддів Конституційного Суду України, голову, заступ­ників голови Конституційного Суду України, Секретарів колегій, голів, заступників голів комісій, державних службовців Секретаріату тощо. Перелік суб’єктів права конституційного подання і конституційного звернення дається нижче. До інших суб’єктів конституційного судочин­ства слід віднести свідків, експертів, консультантів, запрошених осіб. Об’єктами правовідносин щодо конституційної юрисдикції в Україні є дії та результати діяльності Верховної Ради України, Президента Украї­ни, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо їх відповідності Конституції та законам України, а також норми Конституції та законів України щодо їх тлумачення.

б) особливостями вибору матеріальних і процесуальних норм для право- застосування; в) особливостями винесення і оприлюднення прийнятих Конституційним Судом України актів. У параграфі десятому Регла­менту Конституційний Суд України передбачив особливий порядок аналізу фактичних обставин конкретної конституційної справи. Він полягає у прийнятті і вивченні матеріалу в декілька етапів: а) перевірка конституційних подань і конституційних звернень Секретаріатом Кон­ституційного Суду України на предмет відповідності їх законові щодо легітимності їх суб’єктів та реєстрація в день надходження Службою документального забезпечення Секретаріату Конституційного Суду України; б) попереднє вивчення зареєстрованих конституційних по­дань та конституційних звернень відповідними структурними підроз­ділами Секретаріату Конституційного Суду України та направлення їх з пропозиціями, викладеними у письмовій формі керівникові Секре­таріату Конституційного Суду України, який після перевірки подає їх Голові Конституцій2 ного Суду України; в) Голова Конституційного Суду України, після ознайомлення з ними направляє їх до відповідних Колегій суддів Конституційного Суду України і може запропонувати кандидатуру судді-доповідача у справі. Кандидатура судді-доповідача у справі із числа кандидатур, запропонованих суддями Колегії суддів чи Головою Конституційного Суду України, схвалюється на засіданні Ко­легії суддів Конституційного Суду України і подається на затвердження на засідання Конституційного Суду України. Розподіл конституційних подань та конституційних звернень між суддями — суддями-доповіда- чами проводиться рівномірно, з урахуванням їх спеціалізації; г) суддя- доповідач у справі вивчає порушені в конституційному поданні, кон­ституційному зверненні питання та готує матеріали на розгляд Колегії суддів Конституційного Суду України, при необхідності може проводи­тися експертиза; д) після завершення вивчення та підготовки матеріалів конституційного подання, конституційного звернення за пропозицією судді-доповідача секретар Колегії суддів вносить ці матеріали на розгляд Колегії суддів для вирішення питання про відкриття конституційного провадження у справі чи про відмову у відкритті такого провадження;

е) за результатами розгляду конституційних подань, конституційних звернень на засіданні Колегії суддів виноситься процесуальна ухвала про відкриття конституційного провадження у справі або про відмову у ньо­му; ж) оформлення матеріалів справи яку судової справи і направлення її на розгляд пленарного засідання Конституційного Суду України.

Отже, реформування конституційної юрисдикції передбачає удо­сконалення: а) діючого законодавства; б) Регламенту Конституційно­го Суду України; в) функцій, повновжень, форм і методів діяльності; г) подовження вікового цензу для суддів Конституційного Суду України.

З метою виконання вимог Конституції України 21 червня 2001 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону Україн­ської РСР «Про судоустрій Української РСР» Однак, «латання дір» шля­хом внесення змін в закони Української РСР не могло задовольнити ефективного реформування судово-правової системи. Отже, 7 лютого 2002 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судо­устрій України». Цей закон визначає правові засади організації судо­вої влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів. В ньому регулюються і інші питання судоустрою. Подальше здійснення судової реформи було здійснено Указом Президента України яким був затверджений план заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів. Після обрання Президентом України Ві­ктора Януковича був розроблений і поданий до Верховної Ради України проект закону щодо судоустрою і статусу суддів. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» був прийнятий 7 липня 2010 р.

Отже, в Україні не припиняється пошук оптимальної системи органів правосуддя та удосконалення судового устрою і забезпечення справед­ливого судочинства відповідно до європейських стандартів щодо забез­печення судовою гілкою влади конституційних свобод людини та гро­мадянина. Напрямами такої оптимізації є удосконалення організації і діяльності Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції.

Організація правосуддя в Україні базується на таких засадах: а) здійснення правосуддя виключно судами; б) право на судовий захист;

в) рівність перед законом і судом; г) правова допомога при вирішен­ні справ у судах; д) гласність судового процесу; е) мова судочинства; є) обов’язковість судових рішень; ж) право на оскарження судового рі­шення; з) колегіальний та одноособовий розгляд справ; і) самостійність судів і незалежність суддів; й) недоторканність суддів; ї) незмінюваність суддів; к) суддівське самоврядування.

Організація роботи судів загальної юрисдикції визначаєть­ся Конституцією та законами України «Про судоустрій і статус суд­дів від 7 липня 2010 року, «Про порядок обрання на посаду та звіль­нення з посади професійного судді Верховною Радою України» та ін. Усі суди складаються з професійних суддів, які обіймають по­сади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. На посаду суд­ді кваліфікаційною комісією суддів може бути рекомендований: а) громадянин України; б) не молодший двадцяти п’яти років: в) який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки; г) проживає в Україні не менш як десять років; д) володіє держав­ною мовою. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. Закон закрі­плює такий порядок обрання суддів загальних судів і звільнення їх з посади. Верховною Радою України здійснює обрання: а) професійного судді (далі судді) безстроково, термін повноважень якого на посаді судді закінчився; б) суддею безстроково особи, яка раніше уже обіймала поса­ду судді не менше п’яти років, але на час розгляду питання про обрання не займає посаду судді; в) судді, раніше обраного безстроково, до суду іншого рівня або до суду того ж рівня, але іншої спеціалізації.

Верховна Рада України здійснює обрання кандидата на посаду судді безстроково в такому порядку: а) звернення кандидата на посаду судді безстроково до державної судової адміністрації, а суддів Верховного Суду України та суддів спеціалізованих судів — до голів цих судів щодо рекомендації їх для обрання суддями безстроково; б) підготовка мате­ріалів щодо обрання кандидата суддею безстроково з повідомленням про це в місцевих засобах масової інформації, газеті «Голос України» та направлення їх до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

в) надання рекомендації про можливість обрання кандидата на посаду судді безстроково Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;

г) подання Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду до Верховної Ради України матеріалів про обрання кандидата суддею безстроково; д) розгляд Комітетом Верхо­вної Ради України, до відання якого належить питання про обрання суддів та звільнення суддів, обраних безстроково, подання про обрання кандидата суддею безстроково, прийняття рішення щодо рекомендації або не рекомендації кандидата на посаду судді безстроково та внесення цього рішення на розгляд Верховної Ради України; е) прийняття Вер­ховною Радою України рішення щодо обрання кандидата або відмови йому в обранні на посаду судді безстроково.

Передбачається і порядок звільнення Верховною Радою України з посади судді, який обіймає посаду судді безстроково. Відповідно до За­кону звільнення з посади судді, обраного безстроково, відбувається в такому порядку: а) ініціювання перед Вищою радою юстиції питання про звільнення з посади судді (див ст. 17 Закону); б) розгляд питання Вищою радою юстиції та прийняття рішення щодо внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді, обраного безстроково; в) подання Вищої ради юстиції до Верховної Ради України матеріалів про звільнення судді, обраного безстроково; г) розгляд подання Вищої ради юстиції відповідним Комітетом Верховної Ради України і прийняття рішення по суті цього подання; д) розгляд подання Вищої ради юстиції та висновку Комітету Верховної Ради України на пленарному засіданні Верховної Ради України і прийняття Верховною Радою України рішення стосовно звільнення судді з посади. Суб’єктами звернення до Верховної Ради України з питань обрання на посаду судді є: 1) Голова Верховного Суду України — щодо судді загального суду; 2) голова відповідного вищого спеціалізованого суду — щодо судді відповідного спеціалізованого суду. Вища рада юстиції звертається до Верховної Ради щодо звільнення судді суду загальної юрисдикції з посади, обраного безстроково.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

• закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

• досягнення суддею шістдесяти п’яти років;

• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

• порушення суддею вимог щодо несумісності;

• порушення суддею присяги;

• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

• припинення його громадянства;

• визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

• подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представ­ницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Повно­важення судді припиняються у разі його смерті. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Народними засідателями є громадяни України, які у випад-

ках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду спра­ви разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді. Список народних засідателів затверджується відповідною місце­вою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду, та відповідають вимогам закону і дали згоду бути народними засідате­лями. Список публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради. Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на терито­рії, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни: а) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; б) які мають хронічні пси­хічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя; в) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість; г) депутати усіх рівнів, члени Кабінету Мі­ністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси. Особа, включена до списку народних засідателів, зобов’язана повідомити суд про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя. Підлягають звільненню від виконання обов’язків народного засідателя за розпорядженням голови суду на їх прохання: а) громадяни, старші 65 років; б) жінки, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або похилого віку членів сім’ї; в) керівники та заступники керівників органів виконавчої влади та ор­ганів місцевого самоврядування; г) особи, які не володіють державною мовою; д) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя; е) інші особи, якщо голо­ва суду визнає поважними причини, на які вони посилаються. Особи, що мають передбачені законом підстави для прохання про звільнення від обов’язків народного засідателя, повинні подати про це заяву з про­ханням звільнити їх від виконання цих обов’язків у конкретній справі до залучення їх для їх виконання.

Отже, для реалізації конституційно-правових норм з питань судо­во-правової реформи в Україні продовжується прийняття норматив­но-правових актів на рівні законів та підзаконних актів (включаючи і процесуальні), що закріплюють порядок утворення і функціонування судових органів та їх структурних підрозділів. Для удосконалення ді­яльності судів загальної юрисдикції необхідно: а) впроваджувати у су­дах спеціалізацію; б) максимально розвантажити суддів; в) розглядати справи судом присяжних; г) впроваджувати виборність суддів.

14.6.