СЛОВНИК ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ А

АБСОЛЮТИСТСЬКІ МОНАРХІЇ (від лат. absolutus- безумовний) - різновид авторитарних політичних режимів, що функціонують в Саудівській Аравії, Катарі, Омані, та Об'єднаних Арабських Еміратах, де монарх наділений необмеженою владою як у виконавчій, так і в законодавчій та судовій сферах.

Виборні представницькі органи відсутні. Уряд призначається монархом, виконує його волю і підзвітний тільки йому.

АВАНТЮРИЗМ (від франц. aventure- пригода) - політичні наміри й дії, що спираються на віру та обман, спрямовуються на здійснення мети, заснованої на уявленнях, бажаннях, без урахування реаль - них політичних сил і можливостей, розраховані на випадковий успіх.

АВТОКРАТІЯ (від грец. autokrateia - самовладдя) - система управління суспільством чи державою, за якої одній особі належить виключна й необмежена верховна влада.

АВТОНОМІЯ (від грец. autonomia - самоуправління) - прагнення і здатність суб'єкта політики до самоврядування на підставі власного законодавства, до більшої самостійності в межах існуючого підпорядкування без остаточного відокремлення.

АВТОНОМІЯ ПОЛІТИЧНА (від лат. autos- сам та nomos- закон) - право деяких територіальних частин держави на самостійне вирішення певного спектру внутрішніх питань в адміністративній сфері. Термін застосовується до окремої людини, до групи людей, а також до організації.

Автономна територія (область, край, республіка, штат тощо) створюється за географічною, етнічною особливостями, але без права виходу зі складу держави.

АВТОРИТАРИЗМ (від лат. autoritas- вплив, влада) - тип недемократичного політичного режиму, за якого влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом, спирається на силу і вибіркові репресії та не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень. Реальна конкуренція в боротьбі за політичну владу не допускається. Авторитарні режими досить розповсюджені і дуже багатоманітні.

Серед них можна виділити наступні різновиди: теократичні авторитарні режими, військово-бюрократичні диктатури, абсолютистські монархії, неототалітарні режими, персональна тиранія.

АГІТАЦІЯ (від лат. agitatio - приведення в рух, спонукання) - поширення політичних ідей та гасел з метою впливу на суспільну сві - домість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активності, політичних дій; один із поширених засобів політичної

боротьби.

АГРЕСІЯ (від лат. aggressio- напад) - 1) незаконні або заборонені міжнародним правом, згідно зі Статутом ООН, насильницькі дії однієї держави чи групи держав проти іншої (або інших); 2) збройний напад на іншу державу з метою захоплення її території чи зміни політичного устрою.

Ознаки агресії: 1) першість (ініціатива) щодо збройного нападу; 2) агресивність задумів, намірів та інтенсивність дій суб'єкта міжнародної політики щодо відповідного об'єкта. Агресія засуджується світовою громадськістю як один з найтяжчих міжнародних злочинів. Похідним від терміна є слово агресор - нападник - сторона, що нападає; держава, яка здійснює агресію, першою застосовує збройну силу проти іншої держави.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ РЕСУРС - один з ресурсів виборчої кампанії, під яким розуміють наявність у суб'єкта виборчого процесу додаткових ресурсів, які дозволяють йому здійснювати законний чи незаконний вплив на виборчий процес і волевиявлення виборців з метою досягнення особистих чи групових цілей.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ - певний спосіб територіального улаштування держави, утворення й діяль - ність органів державної влади та місцевого самоврядування. Це поділ території держави на певні частини - краї, області, провінції, землі, штати, департаменти, губернії, волості, повіти, райони, кантони тощо. Він зумовлений соціальною природою держави, традиціями історичного розвитку, завданнями й цілями пануючого режиму.

АДМІНІСТРАЦІЯ (від лат. administratio - управління, керівництво) - сукупність розпорядчих органів державного управління, виконавчої влади (уряд, виконавчі комітети, апарат президента, губер - натора), діяльність яких визначена законом чи конституцією держави.

АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО - право громадян обирати усі виборні ограни держави, голосувати, брати участь у виборах на правах виборця. В Україні активним виборчим правом володіють усі громадяни України, які на день голосування досягли вісімнадцяти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ НАЦІОНАЛІЗМУ - його неоднозначність, двоїстість, здатність вести до протилежних політичних наслідків. Якщо розглядати націоналізм як прагнення людей, що належать до однієї нації, захистити свої інтереси та «досягти умов, що дозволяли б їм прожити своє життя у згоді з власним бажанням», то він цілком узгоджується з лібералізмом і демократією. Якщо ж його трактувати як ідеологію і практику вивищення одних народів над іншими, то він виглядає не лише недемократичним, але й небезпечним. Амбівалентність націоналізму, як і інших ідеологій, обумовлена наявністю його доктринальних різновидів, що виникають і набувають поширення за певних історичних умов.

АНАЛІТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ - технології збору й аналізу політичної інформації.

АНАРХІЗМ (від грец. anarchia - безвладдя) - ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, в основі якої лежить заперечення інституціонального, в першу чергу державного, управління суспільством. Анархізм виник і розвивався як антитеза щодо авторитаристських тенденцій державності.

Анархізм вимагав негайної ліквідації держави, яку вважав другою (слідом за церквою) основною помилкою влади. Будь-яка централізація, концентрація влади вважалася згубною, несумісною із свободою. Але безвладдя для анархізму не тотожне безладові. Передбачалося формування, обов'язково «знизу догори», системи професійних, виробничих, територіальних осередків, асоціацій за федералістським принципом.

АНЕКСІЯ (від лат. аппехіо - приєднання) - примусове приєднання, захоплення однією державою території чи частини території, що належить іншій державі, або будь-якого простору, що перебуває у спільному користуванні міжнародного співтовариства (Антарктида, відкрите море, дно Світового океану). Анексія, як правило, відбувається без згоди та бажання населення території, на яку вона поширюється. Іноді можуть використовуватись замасковані форми анексії чужих територій через політичний тиск на підставі економічної чи військової допомоги, перевищене використання можливостей міжнародної опіки та нав'язування маріонеткових правил тощо. Замаскованою формою анексії може виступати встановлення одностороннім актом протекторату над певною територією, що супроводжується фактичною окупаці - єю, приєднанням та примусовим утриманням якогось народу в межах чужої держави. Прикладами таких дій слугують встановлення 1914 р. протекторату Великобританії над Єгиптом або 1939 р. протекторату Німеччини над Чехією та Моравією, Росією над автономною респулікою Крим 2014р.

АНКЛАВ (від. франц. enclave, від лат. inclavare - зачиняти на ключ) у міжнародному праві та політичній географії позначає державне утворення або частину території однієї держави, оточеної територією іншої або інших держав. До анклавів належать Республіка Сан- Марино оточена територією Італії, Королівство Лесото, оточене територією ПАР, Ватикан - папське місто-держава, резиденція глави католицької церкви, розташоване на території столиці Італії м. Рима. Анклави з морським берегом називають напіванклавами (напр., Бруней на території Малайзії).

Питання про відносини та сполучення анклаву з державою, на території якої він розташований, або з іншими держава - ми, вирішуються на основі угод між зацікавленими сторонами. Режим кордонів, транспортного сполучення, визначення повітряної території та інші питання вирішуються в анклавах згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права.

АНТИЧНА ДЕМОКРАТІЯ - система правління, яка сформувалася в V-VI ст. до н.е. в невеличких містах-полісах Стародавньої Греції. Рисами античної демократії були:

АРИСТОКРАТІЯ (від грец. aristos - кращий і kratos - влада) - найбільш привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями, або найвища родова знать у рабовласницьких і феодальних суспільствах, а також форма державного правління, за якої аристократії належить уся повнота влади в країні.

АСЕАН (ASEAN) - Асоціація держав Південно-Східної Азії, створена у 1967 р. Індонезією, Малайзією, Сінгапуром, Таїландом та Філіппінами як вияв солідарності, спрямований проти поширення комунізму у В'єтнамі та повстанських рухів у межах їхніх власних кордонів. Після зустрічі на острові Балі 1976 р. організація почала втілювати програму економічної співпраці. Реалізація призупинила в середині 1980-х років і була відновлена лише 1991 р., коли Таїланд запропонував створити регіональну зону вільної торгівлі.

БАЛАНСУВАННЯ НА ГРАНІ ВІЙНИ пов'язують із добою «холодної війни», коли кожна з наддержав могла сприяти загостренню кризи (що потенційно могла призвести до ядерної катастрофи), сподіваючись, що супротивник піде на поступки в тому чи іншому питанні (наприклад, криза 1961 р. з приводу Берліну або Карибська ракетна криза 1962 р.). За аналогією цим терміном стали називати будь-яку політичну ризиковану гру, особливо у міжнародній політиці.

БЕЗПЕКА НАЦІОНАЛЬНА - сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які забезпечують стабільний розвиток суспільства, захист кордонів від внутрішніх і зовнішніх загроз, стійкість до несприятливих зовнішніх і внутрішніх впливів.

Див. Національна безпека.

БЕЗПОСЕРЕДНІ СУБ'ЄКТИ ПОЛІТИКИ - владні структури, керівні органи політичних і громадських організацій, політичні лідери, які беруть безпосередню участь у прийнятті й виконанні політичних рішень.

БЕЗ'ЯДЕРНА ЗОНА (іноді вживається також «безатомна зона») - зона, вільна від ядерної зброї, територія, на якій забороняється випробування, виробництво, розміщення, збереження, транзит та застосування (на ній або проти неї) ядерної зброї. Створення без'ядерної зони проголошується та здійснюється окремими державами (групами держав) на своїй території та являє собою одну з форм підтримання миру й безпеки відповідно до принципів і вимог Статуту ООН. Уперше вона почала реалізуватись у Договорі про Антарктиду 1959 р., а потім була підкріплена Договором про заборону ядерної зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко 1967 р., набув чинності у 1968 р.) і Договором про без'ядерну зону у південній частині Тихого океану (Договір Раротонга, набув чинності у 1986 р.).

БЕЗ'ЯДЕРНИЙ СТАТУС УКРАЇНИ - один з принципів її зовнішньої політики, який вказує на те, що Україна розглядає застосування ядерної зброї як неприпустимість. Вже в декларації про державний суверенітет, прийнятій 16 липня 1990 р., Україна заявила про намір позбутись ядерної зброї та в подальшому дотримуватися основних ядерних принципів: не виробляти, не набувати і не приймати ядерної зброї. Проте після розпаду СРСР Україні у спадок залишився потужний ядерний потенціал, який за характеристиками та потужністю поступався лише США і СРСР. Ставши власником такої зброї, Україна оголосила, що ніколи не застосовуватиме її при вирішенні будь-яких проблем внутрішньої чи зовнішньої політики. Але ліквідація ядерної зброї вимагала значних фінансових витрат. Тому, Україна вимагала від світової громадськості гарантій національної безпеки та необхідних матеріальних компенсацій. В січні 1994 р. між президентами України, США, Росії була досягнута домовленість з цього питання. Україна стала першою державою світу, яка добровільно позбулася ядерної зброї.

БІЖЕНЦІ - іноземці (іноземні громадяни чи особи без громадянства), які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушені залишати територію держави, громадянами якої вони є (або на території якої постійно проживають), і не можуть або не бажають користуватися захистом цієї держави унаслідок вищезазначених побоювань та прагнення до одержання статусу біженця.

БІЛЬШОВИЗМ (від рос. большинство - більшість) - теорія та практика революційної боротьби російського пролетаріату з метою насильницького повалення царського самодержавства, буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату та будівництва комуністичного суспільства.

Основоположником і визнаним політичним лідером більшовизму був В.І. Ленін (Ульянов). Саме поняття більшовизму виникло у зв'язку з виборами на II з'їзді РСДРП (1903 р.) керівних органів партії: прибічники Леніна одержали більшість голосів (звідси - більшовики), їх супротивники - меншість (меншовики). Теоретична основа більшовизму - модифіковане вчення К. Маркса та Ф. Енгельса про засоби завоювання пролетаріатом політичної влади, форми та мету перетворення капіталістичного суспільства в комуністичне. Соціальна основа більшовизму - пролетарські, насамперед фабрично-заводські, маси та найбідніше селянство. Історія більшовизму - це фактично історія КПРС, яка потерпіла як правляча в СРСР партія фіаско на початку 90-х років XX століття.

Історично представників більшовизму характеризують такі риси: ідейна заангажованість, інтернаціоналізм, вождизм, прагматизм, рішучість, етатизм, здатність йти на будь-які жертви задля досягнення мети, месіанство та інше. Говорячи про більшовизм сьогодні (необі- льшовизм), як правило, звертають увагу на його негативні риси: екст - ремізм, схильність до насильства, жорстокість, безкомпромісність, соціальну демагогію, політичну наївність, нетерпимість, заперечення плюралізму, власну винятковість, соціальний утопізм та професійну некомпетентність у керівництві державними і суспільними справами.

БРАТИ МУСУЛЬМАНИ (Мусульманське братерство) - всесвітня консервативна організація сунітського ісламізму, створена Хасан аль-Банною в Єгипті у 1928 р. Пропагує «дійсне» й «фундаментальне» учення ісламу й прагне забезпечити його домінування у релігійній, соціальній і політичній сферах. З дня заснування «Брати- мусульмани» проголосили своєю метою визволення країни від англійських колонізаторів і створення ісламської держави з життям за законами шаріату. З початку 1940-х рр. ця організація поширила свою діяльність на інші країни. До кінця 80-х років «Брати-мусульмани» перетворились на загальномусульманську асоціацію, ставши фактично міжнародною організацією. До цього часу майже усі рухи і групи, що входили до неї, прийняли єдину ідеологію - ваххабізм. У період бойових дій радянських військ в Афганістані (1979-1989 рр.) «Брати- мусульмани» почали активну діяльність у цій країні, допомагаючи спецслужбам Пакистану, Саудівської Аравії, а також ЦРУ США. Най- відоміші та найгучніші терористичні акти «Братів-мусульман»: терор у Сирії (1979- 1982рр.); убивство Президента Єгипту Анвара Садата; вибух у Єгипетському посольстві в Пакистані (1995); вбивство спікера єгипетського парламенту Р. Махгуба (1990); напад на президента Єгипту Хосні Мубарака (1995), регулярні напади на іноземних туристів.

БЮРОКРАТІЯ (від франц. bureau - бюро, канцелярія і грец. kratos- влада; буквально - панування канцелярії) - вищий привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; ієрархічно організована система управління державою (суспільством) з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями, що дозволяє йому стати над інтересами більшості.

ВАХХАБІЗМ - один із напрямів ісламського фундаменталізму, що виник у XVIII ст. в Центральній Аравії. Ваххабізм лежить в основі державної релігії Саудівської Аравії. Ваххабіти вимагають повернутися до первісного ісламу, відмовитися від розкоші, пісень і танців, від споживання вин та тютюну, ведуть боротьбу за об'єднання мусульманського світу. Однак його трансформовано з офіційного напрямку ісламу у певний соціально-політичний рух, що разом з відданістю «чистому» ісламу характеризується фанатизмом, крайньою нетерпимістю до інакомислення, фаталізмом, відмовою людини від свободи, волі.

ВЕЛИКА СІМКА / ВЕЛИКА ВІСІМКА - сьогодні це клуб розвинених індустріальних держав, керівники яких зустрічаються щороку для обговорення важливих економічних, фінансових та політичних питань. У першій зустрічі, що відбулася 1975 р. в Рамбує, брала участь «велика п'ятірка» (Німеччина, Британія, США, Франція, Японія) та Італія. Канада приєдналася 1976 р., а з 1991 р. у зустрічах «великої сімки» брав участь і Президент Росії. Повна участь Росії на Бірмінгем - ській зустрічі 1998 р. засвідчила формування «великої вісімки». На відміну від ООН, «велика вісімка не має статуту, формальних правил і постійного секретаріату.

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА - поняття, що означає найбільш важливі аспекти демократичного правління. Його суть полягає в тому, що рішення керівництва мають базуватися на згоді народу і прийматися через структури та процедури, розроблені для запобігання індивідуальним потрясінням і державній тиранії, захисту прав і свобод. Базується на п'яти основоположних принципах:

- правління народу, кероване народом, створене для народу;

- поділ влад на законодавчу, виконавчу, судову та їх взаємодія;

- представницька демократія, процедурні обмеження щодо дій уряду, спрямованих проти окремих осіб;

- обмежені дії уряду і федералізм;

- судовий розгляд незалежною системою судових органів як основний механізм реалізації закону.

ВЕТО (від лат. veto- забороняю) - передбачений конституціями деяких держав акт, завдяки якому глава держави або верхня палата парламенту можуть призупинити впровадження законів або рішень, прийнятих парламентом чи його нижньою палатою.

ВИБОРЧА КАМПАНІЯ - комплекс заходів і процедур формування державних та громадських виборних органів.

ВИБОРЧА КОМІСІЯ - орган, на який безпосередньо покладена функція проведення виборів. До функцій виборчих комісій входить складання списків виборців, реєстрація кандидатів чи політичних партій (блоків), проведення голосування, підрахунку голосів та визнання і затвердження результатів голосування. В Україні діє трирівнева система виборчих комісій: Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії (окружні - на виборах до парламенту) та дільничні виборчі комісії.

ВИБОРЧА СИСТЕМА

Виборча система України - система, яка зазнала суттєвої еволюції з часу проголошення незалежності нашої держави. Вибори до Верховної Ради України у 1994 р. проходили за мажоритарною системою абсолютної більшості. У 1998 р. та у 2002 р. вибори до парламенту України здійснювались за змішаною виборчою системою - 225

депутатів обиралися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, 225 депутатів - за принципом пропорційного представництва. У 2006 р. вибори проходили за пропорційною виборчою системою.

На виборах Президента України застосовується мажоритарна система абсолютної більшості. Якщо жоден з кандидатів не набирає більше 50% голосів виборців, то проводиться ІІ тур виборів за мажоритарною системою відносної більшості, в якому беруть участь два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів виборців.

ВИБОРЧИЙ ПОРІГ - відсоток голосів виборців, набрання якого є необхідною умовою участі у розподілі місць у виборних органах влади. В Україні для проведення парламентських виборів 2006 р. виборчий поріг був знижений з 4% до 3%.

ВЕЛИКА СІМКА / ВЕЛИКА ВІСІМКА - сьогодні це клуб розвинених індустріальних держав, керівники яких зустрічаються щороку для обговорення важливих економічних, фінансових та політичних питань. У першій зустрічі, що відбулася 1975 р. в Рамбує, брала участь «велика п'ятірка» (Німеччина, Британія, США, Франція, Японія) та Італія. Канада приєдналася 1976 р., а з 1991 р. у зустрічах «великої сімки» брав участь і Президент Росії. Повна участь Росії на Бірмінгем- ській зустрічі 1998 р. засвідчила формування «великої вісімки». На відміну від ООН, «велика вісімка не має статуту, формальних правил і постійного секретаріату. У 1990-ті роки в дискусіях на форумі домінували дві групи питань: 1) пов'язані з кінцем «холодної війни»;

2) транснаціональні виклики, що їх становила глобалізація економіки. Після краху комуністичних режимів Східної Європи й СРСР, «велика сімка» вивчала засоби допомоги під час переходу до ринкової економіки в посткомуністичних державах. З цією метою було створено Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). На недавніх зустрічах лідери «великої вісімки» звертались до таких питань, як криза заборгованості країн, що розвиваються, захист довкілля, глобальні енергетичні питання, торгівля, реформа ООН, азіатська фінансова криза, глобальні злидні, ядерна безпека, непоширення ядерної зброї, стан охорони здоров'я у світі, поділ світу внаслідок запровадження цифрових технологій, запобігання конфліктам.

ВЕРТИКАЛЬНА СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ - поділ суспільства на групи, що виникають внаслідок соціальної нерівності - неоднакового володіння людьми деякими важливими матеріальними і духовними благами, від яких залежить їх суспільний статус та життєві можливості.

ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ - одна з найважливіших характеристик правової держави (нарівні з розподілом влад і взаємопов'язаністю держави та громадян правами й обов'язками), що включає:

- верховенство Конституції;

- особливу процедуру прийняття і зміни закону;

- обов'язкову відповідність всіх інших нормативних актів законові;

- наявність механізмів реалізації та захисту закону;

- конституційний нагляд, що забезпечує узгодженість усієї законодавчої системи.

- правління народу, кероване народом, створене для народу;

- поділ влад на законодавчу, виконавчу, судову та їх взаємодія;

- представницька демократія, процедурні обмеження щодо дій

уряду, спрямованих проти окремих осіб;

- обмежені дії уряду і федералізм;

- судовий розгляд незалежною системою судових органів як основний механізм реалізації закону.

BECTMIHCTEPCbKA (МАЖОРИТАРНА) МОДЕЛЬ ДЕМОКРАТІЇ - притаманний гомогенним суспільствам тип демократичної політичної системи, за якої усі важливі політичні питання вирішуються більшістю голосів. Автор концепції - А. Лійпхарт.

ВИБОРЕЦЬ - громадянин держави, який у відповідності до чинного законодавства наділений правом голосу.

ВИБОРИ - спосіб вияву політичних інтересів населення, що полягає у обранні його представників шляхом голосування. Вибори є цивілізованою і правовою формою завоювання і оновлення влади у демократичних державах. Вони не зводяться лише до процедури голосування, а включають весь комплекс заходів та процедур щодо формування керівних органів держави.

У залежності від предмета обрання, вибори бувають президентськими, парламентськими і місцевими (муніципальними). Що стосується причин проведення, то виділяють чергові (у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачергові (у випадку дострокового припинення повноважень виборного органу) та додаткові (для поповнення складу представницького органу) вибори.

Виділяють три основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну і змішану (мажоритарно-пропорційну).

ВИБОРЧИЙ БЛОК - форма політичної коаліції, що складається з двох чи більше політичних партій і створена з метою висування на виборах загального списку кандидатів чи спільного кандидата.

ВИБОРЧИЙ МЕТР - найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата при застосуванні пропорційної виборчої системи.

ВИБОРЧИЙ ОКРУГ - визначена сукупність виборців певної території, які обирають певну кількість представників до органів влади. Виборчі округи поділяються на одномандатні (від яких обирають по одному представнику) і багатомандатні (обирають в межах одного округу кількох кандидатів).

ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС - врегульована законом специфічна діяльність уповноважених осіб і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Виборчий процес включає в себе кілька стадій (етапів):

1) призначення дати проведення виборів;

2) утворення виборчих округів та дільниць;

3) утворення виборчих комісій;

4) складання списків виборців;

5) висування та реєстрація кандидатів чи політичних партій (блоків);

6) передвиборча агітація;

7) голосування;

8) підрахунок голосів;

9) офіційне оприлюднення результатів голосування.

ВИБОРЧИЙ ЦЕНЗ (лат. census- роблю опис, перепис) - офіційно визначені умови і ознаки, які обмежують виборчі права громадян. В історії існували наступні виборчі цензи: віковий, майновий, освітній, статевий, ценз осілості та ін. У наш час на виборах (за кіль - кома винятками) існує лише віковий ценз.

ВИБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ - виборчі одиниці, що об'єднують виборців за місцем проживання і на яких безпосередньо відбувається процедура реєстрації виборців, голосування і підрахунку голосів.

ВИБОРЧІ ТЕХНОЛОГІЇ - комплекс методів, акцій, дій, які сприяють збільшенню ефективності ведення виборчої кампанії кандидата чи, навпаки, спрямовані на дискредитацію опонентів певного кандидата. Виборчі технології є частиною політичних технологій загалом.

Виборчі технології поділяють на три групи: «брудні», «сірі» і «чисті». Під «брудними» виборчими технологіями розуміють використання методів агітації чи впливу на виборців, які суперечать законодавству і не відповідають усталеним уявленням про етику політичної боротьби в цивілізованому суспільстві. «Чисті» виборчі технології - це технології, як правило, без порушення законодавства і в рамках встановлених правил передвиборчої боротьби та норм загальноприйнятої етики. Що ж стосується «сірих» виборчих технологій, то вони знаходяться посередині. «Сірі» технології зазвичай перебувають на межі порушення законодавства, чи порушують його, але в незначній мірі. Вони також можуть реалізовуватися в рамках законодавства, однак порушувати неформальні правила передвиборчої боротьби.

До «брудних» виборчих технологій відносять махінації при зборі підписів, підкуп виборців, технології залякування виборців, компромат, «лохотрон Смирнова», «петлю Мавроді», клонування, зриви зустрічей кандидата з виборцями, дискредитацію опонента від його імені та ін.

Що ж стосується «чистих» виборчих технологій, то сюди відносять організаційні прийоми, які підвищують ефективність збору підписів, агітації, підвищують популярність кандидата, зближують його з виборцями і т.д.

ВІЙНА - збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами. У переносному розумінні слова - крайній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами (війна гілок влади, законів т. ін.). Вона відрізняється від інших конфліктів розмірами воєнних дій і мірою насильства. За соціально-політичним змістом війни поділяються на:

1) справедливі (проти агресорів, окупантів, соціального гноблення, за звільнення від національного поневолення, спрямовані на виконання міжнародних зобов'язань);

2) несправедливі (спрямовані на підкорення інших країн, обмеження їх суверенітету, насильницьке утримання в покорі поневолених народів). Війни розрізняють також за масштабами: локальні (в обмеженому географічному регіоні й з обмеженою кількістю учасників); світові (у воєнний конфлікт втягуються групи держав, що переслідують глобальні цілі).

ВІЙСЬКОВА ДИКТАТУРА (від лат. dicto - диктую, наказую) - різновид авторитарного режиму, що характеризується приходом до влади військової еліти шляхом здійснення державного перевороту. У сучасному розумінні - абсолютне врядування військових, не обмежене правом, конституціями та іншими соціально-політичними чинниками, що існують у державі. Концентрація необмеженої і безконтрольної влади в руках армії супроводжується широким використанням методів насильства і терору. З приходом до влади військових політична діяльність партій, громадських організацій, представницьких інституцій значно обмежується або взагалі забороняється. Так було в Греції при правлінні «чорних полковників», в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Чилі та багатьох інших країнах Азії, Африки та Латинської Америки.

ВІЙСЬКОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Основою для реалізації мети є зовнішньополітичний та військово- політичний курси України на таких засадах: 1) відсутність територіальних претензій до інших держав; 2) дотримання принципу недоторканності державних кордонів; 3) повага суверенітету і незалежності інших держав; 4) відстоювання паритетного і збалансованого скорочення всіх озброєнь у регіоні та світі; 5) вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки мирними політичними засобами; 6) відмова застосовувати свої збройні сили для розв'язання політичних завдань на своїй території.

ВІЙСЬКОВИЙ ПЕРЕВОРОТ - різновидність політичного перевороту, що являє собою озброєний виступ певних груп військовослужбовців проти політичної влади, уряду. Розрізняють типи виступу армії з метою захоплення політичної влади:

1) бунт (стихійний, неорганізований виступ групи військовослужбовців);

2) заколот (виступ офіцерських груп з метою встановлення військової диктатури). Повалення військовими цивільної влади може здійснюватися з різною метою: встановлення влади військової хунти; усунення корумпованої влади цивільних; усунення безладу і хаосу в країні, з яким не може справитися цивільна влада; реалізація егоїстичних інтересів окремих військових осіб.

За сферою реалізації та об'єктом претензій військовий переворот завжди є державним, оскільки в його процесі здійснюється незаконна зміна суб'єктів державної влади з використанням армії.

ВІЧЕ - народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувала поряд із владою князя і була безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

ВЛАДА - здатність, право й можливість чинити власну волю, впливати на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів (права, авторитету, примусу ін.); політичне панування над людьми; система державних органів; особи, органи, наділені владно-державними та адміністративними повноваженнями.

ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ - суспільно небезпечні діяння, скоєні із застосуванням воєнної (мілітарної) сили, що посягають на державний суверенітет, політичну і економічну систему держави, власність, особу, її життя і здоров'я, а також інші діяння із застосуванням воєнної сили, що заподіяли істотну шкоду матеріальним об'єктам і людству.

ВОЄННІ ЗЛОЧИНЦІ - особи, які скоїли воєнні злочини проти миру та людства. Воєнними злочинцями визнаються організатори, підбурювачі, керівники, виконавці і співучасники воєнних злочинів. До воєнних злочинців не застосовуються ніякі строки давності, їм не надається право на притулок.

ВОЄННИЙ СТАН - особливий стан, коли за виняткових обставин для відновлення порядку в країні та збереження цивільної форми врядування необхідно вдаватись до військової сили. Військові тим - часово перебирають на себе деякі, якщо не всі функції влади, і ці заходи часто супроводжуються розгортанням військових формувань та призупиненням чинної конституції.

ВОЛЮНТАРИЗМ (від лат. voluntarius - залежний від волі) - позиція суб'єкта політики, згідно з якою головним чинником досягнення поставленої мети є воля, особисті устремління й політичні наміри.

ГЕГЕМОНІЯ (від грец. gegemonia - провід, панування) - керівництво, домінуюче становище певного угрупування щодо інших подібних угрупувань (напр., гегемонія буржуазії, пролетаріату) або однієї держави щодо інших держав. Являє собою не владу як таку, а поєднання двох засад - впливу і зверхності, що з часом переходить у панування - крайню фазу гегемонії. Серед різновидів її (культурної, ідеологічної та ін.) політична гегемонія є найбільш вираженою.

ГЕНОЦИД (від грец. genos- рід і caedere - вбиваю) - діяння, вчинене з метою повного або часткового знищення національної, етніч - ної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, створення умов життя, що призводять до повного або часткового фізичного знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому, насильницьке відбирання дітей. Злочинами вважаються публічні заклики до геноциду, виготовлення матеріалів (книг, кіно-, відеопродукції, статей, гасел) із закликами до геноциду. Відповідальними за геноцид є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років. Прикладами геноциду у ХХ столітті є: знищення вірмен турками у 1915 р., голодомор в Україні 1932-1933 рр., знищення німцями євреїв у 1940-1944 рр.; знищення кількох мільйонів людей у Кампучії.

ГЕОПОЛІТИКА (від грец. ge - земля, politike - мистецтво управління державою) - політологічна концепція, що вбачає у зовнішній політиці держави визначальну роль географічних факторів: просторове розташування, розмір території, наявність чи відсутність (обмеженість) природних ресурсів, клімат, кількість і густоту населення та ін. Ідейну основу геополітики складають погляди Ф. Ратцеля (Німеччина), Р. Челлена (Швеція) - авторів самого терміна «геополітика», які пояснюють соціальний розвиток впливом клімату та інших географічних факторів. Більшість сучасних політологів визначають роль географічного фактора у формуванні політики держави, але не вважають його вирішальним. Вони лише пов'язують цей чинник з національними інтересами, політичними й економічними пріоритетами, рівнем розвитку суспільства, формою правління, територіальним устроєм, рівнем життя населення.

ГЕРБ ДЕРЖАВНИЙ - відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зображувана на прапорах, грошових знаках, печатках, офіційних паперах тощо.

ГЛАВА УРЯДУ - керівник виконавчої влади в державі (прем'єр- міністр, канцлер, голова ради міністрів тощо), ключова, чільна фігура в системі державного врядування, громадського адміністрування.

ГЛАСНІСТЬ - один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід'ємному праві кожного громадянина на отримання повної й вірогідної інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ (від англ. global- світовий, всесвітній) - зага- льно-цивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичну, й інші сфери людського буття. Трактується як «розширення світових соціальних зв'язків, які з'єднують віддалені регіони таким чином, що місцеві події розвиваються під впливом подій, які відбува - ються за багато миль від них» (Е. Гідденс).

ГЛОБАЛЬНА ПОЛІТИКА - великомасштабна діяльність держав, урядів, міжнародних організацій з вивчення і розв'язання глобальних проблем сучасності.

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РУХИ - добровільні масові об'єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань.

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА - організована збройна боротьба всередині країни між різними групами населення (націями, класами, соціальними групами, партіями) з участю держави. Як правило, метою такої війни є отримання повноти державної влади. Причини громадянської війни пов'язані із загостренням соціальних протиріч та неспроможністю держави розв'язати їх законним шляхом. Історичними типами і формами громадянської війни можна назвати: повстання рабів, селянські війни, партизанські війни. Від звичайних військових дій громадянська війна відрізняється широким залученням цивільного населення.

В Україні однією з найбільших була громадянська війна 19181920 рр.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО - об'єднання вільних і рівних громадян, яке не є державою, сім'єю; сфера реалізації економічних, соціальних, культурних, національних та інших інтересів громадян, об'єднаних у вільні асоціації, яка безпосередньо не контролюється державою.

Поняття використовувалося в різних значеннях багатьма авторами, починаючи з 18 ст. Поняття «громадянське суспільство» в сучасному розумінні належить Г. Гегелю. Необхідність побудови громадянського суспільства після падіння комуністичного режиму в країнах Східної Європи, починаючи від 1991 р., стала головною метою реформаторів у цих країнах. Комуністичний режим не схвалював існування інститутів громадянського суспільства. Виняток становить римо- католицька церква у Польщі.

ДВОПАЛАТНА ПАРЛАМЕНТСЬКА СИСТЕМА (бікамера- лізм) - система організаційної побудови парламенту, за якої він складається з двох окремих підрозділів (камер, палат), що формуються різним способом і здійснюють свої повноваження на різних засіданнях. Як правило, одна з палат називається нижньою, інша - верхньою. Нижня палата найчастіше обирається за пропорційною виборчою системою і представляє інтереси країни в цілому, а верхня - за мажоритарною виборчою системою або шляхом непрямих виборів і представляє інтереси територій (регіонів). У країнах з двопалатною парламентсь - кою системою законодавчий процес здійснюється на основі ухвалення законопроекту обома палатами. При цьому нижня палата здебільшого має виключні права щодо законів, які регулюють питання бюджету, прав людини тощо, а верхня - питання державно-територіального устрою. Терміни повноважень (легіслатури) палат є різними. У верхньої, як правило, він більший за часом, при цьому частина членів палати підлягає переобранню (ротації). Вважається, що така система сприяє удосконаленню законодавчого процесу, кращому врахуванню інтересів регіонів, забезпеченню стабільності державної влади, послідовності політичного процесу загалом. Прикладом двопалатної парламентської системи є США (нижня палата - Палата представників, верхня - Сенат), ФРН (Бундестаг, Бундесрат), Франція (Національні Збори, Сенат), Італія (Палата депутатів, Сенат), Польща (Сейм, Сенат), Росія (Державна дума, Рада Федерації).

ДЕКЛАРАЦІЯ (від лат. deklaro - заявляю, сповіщаю) - офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

ДЕЛЕГІМІТАЦІЯ ВЛАДИ - втрата владою правочинності, невизнання народом законності панування даної еліти через її неспроможність забезпечити ефективне управління державою.

ДЕМАГОГІЯ (від грец. (./етадодіавід demos і ago - народ веду) - форма свідомого введення в оману широкого кола мас, спекуляція на реальних труднощах і проблемах, потребах, сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

ДЕРЖАВА - публічна влада, що поширює свою дію на певну територію і виступає від імені її населення при вирішенні загальносуспільних проблем; система політичних інститутів, які організують суспільне життя на визначеній території; центральне поняття в політиці. Походження терміна «держава» суперечливе, однак вважається, що вперше його ввів Н. Макіавеллі в широковідомому творі «Г осудар» для позначення територіально суверенного уряду. Повний перелік «ознак суверенності» було складено лише в часи Ж. Бодена і Т. Сміта.

Держава - це головний інститут політичної системи, який володіє певними притаманними лише йому ознаками:

1) територія,

2) суверенність,

3) всезагальність,

4) право,

5) апарат.

Функції держави умовно поділяють на внутрішні (адміністративно-економічна, поліцейсько-військова, судово-посередницька, соціальна, культурно-освітня) і зовнішні (захист недоторканності кордонів, цілісності території, суверенітету влади в країні, сприяння розвитку співпраці та взаємодії з іншими країнами у різних галузях).

ДЕРЖАВНА ВЛАДА - це форма політичної влади, яка виражає волю економічно і політично пануючої спільноти в соціально неоднорідному суспільстві, спирається на спеціальний апарат примусу, володіє монопольним правом на видання законів і розпоряджень, обов'язкових для всього населення.

ДЕРЖАВНА МОВА - мова, яка задовольняє потреби суспільства в офіційному спілкуванні й виступає одним із символів державного і національно-культурного суверенітету. У поліетнічних державах

статусу державної можуть набувати одна чи кілька мов.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ - цілісна система органів і установ адміністративного апарату, що діють на національному, регіональному та місцевому рівнях. Через систему державного управління, що розглядається як адміністративно-управлінська діяльність державних установ, реалізуються політичні курси і програми, що становлять зміст

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ - різновид політичного перевороту, одна з форм насильницької зміни політичного режиму, захоплення влади однією з політичних сил у процесі політичної боротьби. Державний переворот є своєрідним виходом політичної боротьби за межі легітимності.

ДЕРЖАВНИЦЬКА ІДЕЯ - основа національного розвитку, важлива детермінанта пробудження народу, національного поступу. Йдеться про незнищенність ідеї самостійної і соборної України, що закріпилася в ментальності українського народу. Ця ідея мала різний вигляд. Відобразившись в ідею «козацької автономії»; української державності часів Б. Хмельницького; «політичної автономії» в межах федеративного зв'язку з Росією (Центральна Рада); УНР - як незалежної держави. В українській політико-правовій думці цей процес отримав назву «тяглість», або переємність державницької ідеї українського державотворення.

ДЕПОРТАЦІЯ (від лат. deportatio - вивезення) - вигнання, заслання, висилка; примусове переселення особи, групи осіб чи народу, що визначаються «соціально й політично небезпечними», за межі дер - жави або певного регіону. Депортація певних груп населення може набувати крайніх форм, аж до геноциду.

ДЖИХАД - «священна війна». Термін, що буквально означає «боротьба», вживається мусульманами для позначення священної війни проти ворогів ісламу, за об'єднання мусульманського світу.

ДИКТАТУРА (лат. dictatura - необмежена влада) - нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (наприклад, диктатура пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спрямованих на виведення країни з кризового стану (наприклад, диктатура Піночета в Чілі).

ДИСИДЕНТ (від лат. dissident- незгідний) - людина, що перебуває в морально-політичній опозиції до влади, домінуючих у державі ідей та цінностей. Явище є характерним для держав з тоталітарним та авторитарним політичним режимом.

ДИСКРИМІНАЦІЯ (від лат. discriminatio - розрізнення, розділення) - свідоме обмеження свободи діяльності учасників політичного процесу; часткове чи повне, тимчасове чи постійне позбавлення тих чи інших учасників політичного життя їхніх конституційних та інших прав і свобод.

ЕКОЦИД (від грец. oikos- дім, родина і лат. caedere - убивати) - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу - призвести до знищення чи пошкодження природних унікальних та рідкісних об'єктів (рослинного світу, водних об'єктів) у великих розмірах, на великих площах, із заподіянням великої матеріальної шкоди. У травні 1977 року була підписана Міжнародна конвенція про заборону воєнного чи будь-якого іншого ворожого використання засобів знищення природного середовища. Згідно з Конвенцією, знищення рослинного чи тваринного світу є міжнародним злочином. Вчинення екоциду з антиукраїнською метою кваліфікується за статтею 113 Кримінального Кодексу як диверсія.

ЕКСПАНСІЯ (від лат. expansio- поширення) - активне проникнення у будь-яку сферу, поширення економічного, політичного і духовного панування. Експансія здійснюється такими шляхами: вивозом капіталу, наданням кабальних кредитів, захопленням ринків збуту, джерел сировини, завоюванням інших країн, насильницьким нав'язуванням чужої культури та духовності.

ЕКСПРОПРІАЦІЯ (від лат. ех - від, і propris - власний) - примусове відчуження власності державою.

ЕКСТРЕМІЗМ (від лат. extremus- крайній) - прихильність в ідеології і політиці до крайніх поглядів і засобів у досягненні певних цілей. Екстремізм виступає проти існуючих громад, структур та інституцій, намагаючись підірвати їх стабільність, розхитати та ліквідувати їх заради своїх цілей (як правило, силовими засобами). Для цього екстремістські організації та рухи широко використовують палкі гасла і заклики, відверту демагогію, організовують і провокують заворушення, терористичні акції, застосовують методи партизанської війни. В ідеологічному плані екстремізм відкидає будь-яке інакомислення, намагаючись жорстко затвердити свою систему політичної ідеології або релігійних поглядів, нав'язати їх опонентам за будь -яку ціну та вимагає від своїх прихильників сліпої покори і виконання наказів та інструкцій. Розрізняють екстремізм лівого і правого ґатунку. Лівий екстремізм апелює, як правило, до ідей марксизму-ленінізму та інших лівих поглядів (анархізм, лівий радикалізм), оголошуючи себе найбільш послідовними борцями за «інтереси трудящих мас». Праві екстремісти викривають вади існуючого суспільства з украй консерватив - них позицій: падіння моральності, егоїзм, споживацтво, «масова культура», відсутність «порядку», панування плутократії.

ЕКСТРЕМІЗМ ІСЛАМСЬКИЙ - форма релігійної політичної боротьби, в основі якої - нетерпимість до норм, принципів та цінностей неісламського суспільства. Прихильники ісламського екстремізму наголошують на необхідності негайних радикальних дій заради встановлення «ісламського порядку», який можливий, на їх думку, тільки внаслідок приходу до влади «істинних» мусульман. Головними, першорядними вважаються лише норми шаріату. Сучасний ісламський екстремізм є релігійно-політично орієнтованим. Ґрунтуючись на релігійних постулатах, він ставить перед собою політичну мету, активно діючи саме на політичній арені.

ЕЛІТА ПОЛІТИЧНА (від франц. elite - кращий, добірний) - меншість суспільства, що становить собою достатньо самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену видатними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади або здійсненням впливу на неї.

ЕМАНСИПАЦІЯ (лат. emancipation - отримання самостійності й рівних прав якоюсь особою або соціальною групою.

ЕМІГРАЦІЯ (від лат. emigratio - виселення, переселення) - переселення з батьківщини в іншу країну, а також тривале перебування громадян за межами батьківщини внаслідок такого переселення.

ЕТНОПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ - система тактико-стратегічних дій, заходів та програм політичного суб'єкта (насамперед держави, а також політичних партій, громадсько-політичних організацій) галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їх стосунків з державою; діяльність з регулювання взаємин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), їх стабілізація, нормалізація та гармонізація. Етнополітика держави є галуззю внутрішньої політики, що забезпечує національну безпеку в сфері міжетнічних відносин та внутрішню стабільність країни. Етнополітика охоплює проблеми етнічної регіональної політики та різноманітні чинники міжетнічних та міжнародних відносин; спрямована на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин, на пошук моделі найбільш гармонійних національних відносин в багатонаціональних державах. Умовою успішного функціонування етнополітичної моделі є врахування феномену етнічної ідентичності національного складу населення в діяльності всіх державних інститутів.

Головним суб'єктом етнополітики є держава. До суб'єктів належать також політичні партії, національні рухи, громадсько-політичні організації, культурно-національні об'єднання, етносоціальні спільноти.

Змістом етнополітики є застосування системи державних засобів для створення оптимальної, з точки зору національних інтересів, системи етнонаціональних взаємин.

Регулювання етнонаціональних питань в Україні забезпечується такими нормативними актами: Закон України «Про мови в Українській РСР» (1989); «Декларація прав національностей України» (1990); Закон України «Про громадянство України» (1991, 1997); Закон України «Про освіту» (1991); Закон України «Про вищу освіту» (2002); Закон України «Про національні меншини в Україні» (1992); Закон України «Про біженців» (1993). Важливе місце займають міжнародні договори України, а також принципи, визначені Конституцією України.

Етнополітика регулюється не лише нормативними актами окремих країн, а й нормами міжнародного права. Відповідні положення закріплені в Статуті ООН (1945); Гельсінських угодах (1975); в Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права (1966).

ЕТНОС (від грец. ethnos - народ, плем'я) - позачасова, позате- риторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

ЕТНОЦИД - різновид національної політики, спрямованої проти конкретної національності, маючи на меті її повне знищення. На відміну від геноциду, який прагне тієї ж мети шляхом фізичного винищення етносу, етноцид розрахований на її досягнення за допомогою комплексу заходів щодо руйнування системних зв'язків всередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етноциду - знищення основних ознак етносу - етнічної території, мови, культури, історичної пам'яті і, нарешті, самосвідомості. Позбавлення народу етнічної території досягається головним чином розмиттям її кордонів, наданням їй нового статусу (наприклад, поділ України на губернії Російської імперії або перетворення Кримського ханства на губернію, а в радянський період - перетворення Кримської АРСР на область). Одночасно, як правило, здійснюється політика витіснення корінної нації з її землі шляхом переселення сюди представників панівної нації зі створенням для них більш сприятливих умов працевлаштування, зайняття соціально престижних посад, впровадження їхньої мови як мови навчання в навчальних закладах, щоб примусити корінну націю до міграції в інші землі, до чого були примушені, наприклад, українці, які мігрували на Кубань, в Зелений Клин тощо. Інколи відбувається пряма депортація корінної нації, як це було з кримськими татарами, чеченцями, калмиками, і розселення її на новому місці у дисперсній формі.

Найбільше зусиль у здійсненні політики етноциду докладається до знищення національних мов (лінгвіциду). Вони можуть набувати як найвідвертішої і найвульгарнішої форми (Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р. щодо української мови), так і більш витончених форм (наприклад, запровадження мови панівної нації в найбільш престижні професії, в діловодство та вищу освіту, а також надання переваг представникам панівної нації щодо визначення мови навчання в середній школі). Знищення традиційної етнічної культури здійснюється в першу чергу шляхом заборони традиційних релігійних вірувань, з якими ця культура пов'язана, а також шляхом створення і розповсюдження нових форм культури (святкових ритуалів, обрядів, звичаїв), що позбавлені етнічної своєрідності і національного змісту. Одночасно в народі, приреченому на етноцид, розповсюджується ідея подвійної самосвідомості (наприклад, «українець» і «радянська людина») з поступовим наданням пріоритетності тій свідомості, яка ототожнює людину з іншою спільністю.

Етноцид засуджується світовим співтовариством як антигуманна злочинна політика.

ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ - процес поступової уніфікації та зрощування національних економік європейських держав з метою подолання суперечностей між інтернаціоналізацією господарського життя та обмеженими можливостями внутрішніх ринків.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ (ЄВРОПАРЛАМЕНТ) - міждержавний та міжнаціональний політичний орган, в якому представлені 12 країн Європейської спільноти: Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Федеративна Республіка Німеччина і Франція.

518 депутатів Європарламенту обираються один раз на 5 років прямим голосуванням населення країн - членів Співдружності.

Спочатку Європарламент являв собою один із спільних органів європейських товариств - Європейського економічного товариства (ЄЕТ), Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейського товариства по атомній енергії (Євроатом), а з липня 1967 року після злиття цих товариств в ЄЕТ став одним з його органів. Після створення Європейського Союзу (ЄС) - один з його органів.

ЗАХИЩЕНІСТЬ СОЦІАЛЬНА - сукупність соціальних і юридичних гарантій, що забезпечує кожному членові суспільства реалізацію його найважливіших соціально-економічних прав, у тому числі права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення і роз - витку особистості.

ЗМІШАНА ВИБОРЧА СИСТЕМА (ПРОПОРЦІЙНО- МАЖОРИТАРНА) - така процедура проведення виборів, яка включає елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Дана виборча система застосовується, як правило, в тих державах, де йде пошук і становлення виборчої системи або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим та найпоширенішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування (певна частина представницького органу обирається за мажоритарною системою, інша - за пропорційним принципом).

2) середовища);

3) соціально-правове масове явище, основу якого становить сукупність діянь, що містять ознаки злочинів, а також осіб, які вчинили такі діяння;

4) всю сукупність (систему злочинів), вчинених у регіоні чи країні за певний період;

5) масове порушення фізичними особами, що досягли віку кримінальної відповідальності, передбачених кримінальним законодавст - вом заборон.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА - загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює взаємовідносини з іншими державами та інституціями у відповідності до потреб, принципів і цілей її внутрішньої політики. Дипломатія є основним засобом здійснення зовнішньої політики як у двосторонніх, так і в багатосторонніх відносинах.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА - політика, що здійснюється державою або групою держав у сфері економічних відносин з іншими державами або групами держав, спрямована на забез - печення найбільш сприятливих умов включення економіки країни або групи країн у світову економіку.

Зовнішньоекономічна політика становить складний комплекс політико-економічних відносин в окремих сферах, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності: експорту та імпорту товарів, послуг, робіт, іноземних інвестицій, грошових відносин та ін.

ІДЕОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНА (від грец idea- поняття і Iogos- учення) - система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громад, рухів та інших суб'єктів політики. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості та як явище культури.

ІДЕЯ (від грец. idea- поняття) - початок усякої свідомої діяльності, відображення потреб, інтересів різних соціальних груп.

ІМІДЖ (від англ. image - зображення, зовнішність предмета, образ) - сукупність певних символічних уявлень про політика, які спрощують його сприйняття населенням. Він включає в себе особисті якості політика, його організаційні та управлінські здібності та ін. Політик має плавно вписуватися у той імідж, який створюється імідж - мейкерами, та комфортно себе почувати в ньому. Для того імідж має бути близьким до реальних якостей політика, а не знятим зі стелі. Особливо важливим стає формування політичного іміджу суб'єктів полі - тики під час виборів, коли саме штучно створений образ політика є критерієм вибору для електорату. Виняткову роль у формуванні іміджу належить ЗМІ.

Імідж формується за наступною схемою:

1) ЗМІ, апелюючи до емоцій виборців, формують сприятливий образ суб'єктів виборчого процесу;

2) систематичні соціологічні опитування визначають рівень їхньої популярності;

3) на основі результатів опитувань розробляються рекомендації щодо коригування іміджу і подальшого впливу на виборців.

ІМПЕРІЯ (від лат. - ітрегіитвлада, панування) - територія, виключне право власності на якій належало єдиному суверену. Після XVI ст. вживається щодо менш керованих і однорідних територій, на зразок багатонаціональних володінь Карла V з династії Габсбургів. З XIX ст. термін «Імперія» почав означати групу держав, які виникли в результаті колонізації або завоювань, підпорядковану метрополії або імперській державі, навіть якщо вона трансформувалася в республіку (так було у випадку з Францією, а також СРСР). В цьому останньому значенні, загальноприйнятому в ХХ ст., слово «Імперія» асоціюється з імперіалізмом (велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, примусово інтегрованих до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків). Імперії виникають внаслідок загарбання територій, ко-

лонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.

ІМПІЧМЕНТ (від анг. impeachment) - процедура усунення парламентом від влади вищих посадових осіб держави на підставі грубого порушення ними конституції чи законодавства країни.

ІНАУГУРАЦІЯ (від лат. inauguro - присвячую) - урочиста церемонія вступу на посаду глави держави. Процедура передбачає публічне виголошення новим главою держави клятви та програмної промови.

ІСЛАМСЬКИЙ ДЖИХАД - міжнародне угрупування, що виникло на базі руху «Брати-мусульмани». Лідери та члени угрупування вважають збройну боротьбу єдиним засобом для створення ісламського суспільства. Фракції «Ісламського джихаду» є майже у всіх арабських державах.

ІСТЕБЛІШМЕНТ (від атл.establishment - установа) - правляча еліта, керівні кола якоїсь держави.

КВОРУМ (від лат. quorumpraesentiasufficit - чиєї присутності достатньо) - встановлена правилами процедури, регламентом якогось органу чи установи найменша кількість учасників зборів, засідань керівних та представницьких органів, конференцій, з'їздів тощо, необхідна й достатня для того, щоб почати роботу форуму, колективного органу або прийняти правомірне рішення на ньому.

КЛАН (від кельтс. clann - рід, плем'я) - у політичному розумінні - мала група, що існує у рамках великої, виникає стихійно і тому належить до системи неформальних зв'язків.

КЛАСИФІКАЦІЯ АНАЛІТИЧНИХ ВИБОРЧИХ

КЛЕРИКАЛІЗМ (від лат. clericalis - церковний) - суспільно- політична течія, представники якої виступають за посилення позицій, впливу церкви в політиці і духовному житті суспільства.

КОЛОНІАЛІЗМ (від лат. соїопіа - поселення) - панування більш розвинених країн (метрополій) над залежними від них і розташованими, як правило, поза їх межами країнами, територіями та їх населенням.

Політичну основу колоніалізму становило примусове позбав - лення населення колоній можливостей реалізовувати свої суверенні права, які узурпувалися метрополіями. З огляду на механізми цього процесу, можна виділити: колоніалізм збройний - підкорення силою, шляхом колоніальних воєн (Англія - в Індії, Бірмі; Франція - в Алжирі та ін.) та колоніалізм договірний - примусове нав'язування нерівноправних угод про визнання васальної залежності, встановлення протекторату та ін. (Англією - окремим індійським князівствам, князівствам басейну Персидської затоки; Францією - Марокко, Тунісу та ін.).

КОМУНІЗМ - диктатура ультралівих сил, різновид тоталітаризму. Першою тоталітарною державою комуністичного типу був СРСР. Комунізм будував політику на теорії класової боротьби і спрямував репресії переважно проти власного населення, не сильно зачіпаючи інтереси інших держав, принаймні до закінчення Другої світової війни. Характерними рисами комунізму було проголошення пріоритетності інтересів певного соціального класу, переважно робітників та селян, концентрація усієї повноти влади в руках партійної номенклатури. Після воєнної перемоги над фашизмом комунізм начебто одержав друге дихання, розширивши свою географію за рахунок ряду країн Європи, Азії та Латинської Америки. Проте комунізм не витримав змагання з демократичним співтовариством і в 90-х роках минулого століття потерпів крах.

КОНСЕНСУС (від лат. consensus- згода, одностайність) - досягнення згоди, прийняття рішень зі складних питань шляхом обговорення і взаємних поступок. Загалом розглядається як:

а) громадянська злагода, що базується на загальній згоді членів суспільства щодо найважливіших суспільних цінностей, загального стану суспільних відносин, стратегічних і тактичних завдань державної політики;

б) принцип вироблення й ухвалення колегіальних рішень шляхом узгодження позицій і пошуку формулювань, прийнятих для усіх сторін без винятку.

Найдосконалішою сучасною формою консенсусу є плюралістичний консенсус, який передбачає різноманітність і терпимість.

КОНСЕРВАТИЗМ (від лат. conservo - зберігаю, охороняю) - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості і традиціоналістські уявлення, завдяки чому має широку соціальну базу серед представників різ них верств. Попри різні форми, консерватизму притаманні спільні ідейні ознаки: визнання недосконалості людської природи і обмежених можливостей людини; переконання про вроджену нерівністьлюдей; орієнтація на загальний морально-релігійний порядок; ставлення до конституції як до Богом даного порядку; панування закону і законослухняності індивідуальної свободи. Консерватизм можна розглядати як політичну філософію, яка прагне зберегти те, що вважають за найкраще в усталеному суспільстві, й чинить спротив радикальним змінам. Суттю цієї філософії є переконання в тому, що людське буття характеризується напруженістю, яку можна послабити за допомогою політичної діяльності, однак яку ніколи не вдається усунути остаточно. Сучасний європейський консерватизм розвивався протягом 17501850 рр. як реакція на швидкі суспільно-політичні зміни: ідеї Просвітництва, Французької революції, індустріалізації, загального виборчого права. До доктринальних різновидів сучасного консерватизму належать традиціоналізм і лібертаризм. З 1970-х рр. популярною політологічною концепцією стає неоконсервативна, яка була найбільш адекватною потребам західного світу, його переходу від індустріального до постіндусріального суспільства. Неоконсерватизм відкрив простір для технологічної модернізації та структурної перебудови економіки.

КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ - теорія і практика обмеження всевладдя держави за допомогою права, основні норми якого відображені в конституції.

КОНФЕДЕРАЦІЯ (від лат. confederacio - спілка, об'єднання) - це союз суверенних національних держав, територій, що вступили в нього для вирішення певних завдань, зберігаючи при цьому свою незалежність.

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis - подібний, відповідний) - пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

КОНФРОНТАЦІЯ -протиборство, протиставлення інтересів, принципів тощо.

КОРУПЦІЯ (лат. corruptio- підкуп) - злочинна діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами ввірених їм прав та владних можливостей з метою особистого збагачення; підкуп і продажність державних, громадських і політичних діячів, зрощення органів державної влади із структурами організованої злочинності.

КОСМОПОЛІТИЗМ- (від грец. kosmopolites - громадянин світу) - ідея та ідеологія «світового громадянства»; принцип ставлення до нації та країни, який базується на розумінні визначних інтересів (загальнолюдських інтересів) та відповідальності за долю людства.

КРИЗА ЛЕГІТИМНОСТІ ВЛАДИ (від грецк/Ив- завершення, злам) - заперечення правочинності влади і владних відносин у

суспільстві, відмова виконувати розпорядження владних структур, безвладдя.

КРИЗА ПОЛІТИЧНА - тимчасове призупинення чи припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи, значне поглиблення й загострення наявних політичних конф-

ліктів, політичної напруженості.

КУЛЬТ ОСОБИ (від лат. cultus- шанування, поклоніння) - єдиновладдя тоталітарного типу, безмірне звеличення певної особи, часто релігійного характеру, що означає плазування, сліпе поклоніння «божеству».

ЛЕГІТИМНІСТЬ (від лат. Iegitimus - законний, правомірний)- здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурі влади.

ЛЕЙБОРИЗМ (від англ. labour- праця) - ідеологія і політика робітничих партій ряду держав (Австралії, Барбадосу, Великобританії, Нової Зеландії та ін.), засновані на запереченні класової боротьби, прагненні до гармонізації інтересів робітників та підприємців, встановленні класового співробітництва між ними. Ідеологія лейбористських партій будується на засадах соціал-реформізму. Всі вони виходять із можливості перетворення капіталізму в соціалізм виключно мирним шляхом, за допомогою ряду соціальних реформ та поступової демократизації системи і капіталістичної влади.

ЛІБЕРАЛІЗМ (від лат. Iiberalis - вільний) - політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод. Згідно з ліберальним ідеалом, мета створення держави - збереження і захист природних прав людини; відносини між людьми повинні мати договірний характер, а верховенство закону є елементом соціального контролю. Вплив держави конституційно обмежений, вона не повинна втручатись в економічне життя суспільства. Політичному стилю лібералізму властиві прагматизм, раціоналізм, меркантилізм. Щонайменше можна виділити три послідовні ступені в розвитку лібералізму: класичний (XVIII-XIX ст.), модернізований або перехідний лібералізм кінця ХІХ - початку ХХ ст. (неолібералізм) та сучасний соціальний лібералізм. Більшість партій - прихильників лібералізму (понад 30) у Європі об'єднані в ліберальний Інтернаціонал, створений у 1974 р.

ЛОБІЗМ (від англ. lobby - групи тиску) - це групи інтересів, які чинять тиск на органи державної влади для законодавчого чи адміністративного забезпечення своїх інтересів.

економічні, соціальні та культурні права (1966) і Пакту про

МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА (від лат. majorite- більшість) - така виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, який набрав встановлену законом більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Тут головним суб'єктом виборів є особа (кандидат). Залежно від способу встановлення переможця виділяють мажоритарну систему абсолютної та відносної більшості. Згідно з мажоритарною системою абсолютної більшості, переможцем є той кандидат, який набрав більше 50% голосів виборців. При мажоритарній системі відносної більшості переможцем стає кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів.

Переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;

2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців.

Мажоритарна виборча система має і ряд недоліків:

1) значна розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів;

2) неврахування голосів значної кількості виборців;

3) велика можливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій.

МАКІАВЕЛІЗМ - різновид політичної поведінки, що виправдує будь-які засоби (в тому числі й насильницькі, жорстокі) заради досягнення поставленої мети.

МАНДАТ (від лат. mandatum - доручення)

МАРКСИЗМ - одна з найрадикальніших течій європейського соціалізму, яка злилася з комунізмом, доповнивши соціальні гасла боротьби за права людей праці, притаманні всім течіям соціалізму, утопією безкласового комуністичного майбутнього та революційним фанатизмом. Основними постулатами марксизму були: необхідність соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату як вищої форми демократії; тотальне усуспільнення засобів виробництва; централізоване планове ведення господарства і усунення ринкових відносин, заперечення соціального, ідеологічного і політичного плюралізму. Марксизм спирався на концепцію диктатури пролетаріату, що була сформульована теоретиками революційного соціалістичного вчення К. Марксом і Ф. Енгельсом. Пролетаріат розглядався як прогресивний клас, здатний покласти край усім формам експлуатації і насильства. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. радикальний марксизм здобув найбільше визнання в Росії та став ґрунтом для революційних ідей і рухів на її теренах. Реалізація йог ідей у практично-політичному сенсі здійснювалась через масове соціальне насильство, повну заборону приватної власності, ринкових відносин, політичної та духовної опозиції. Способи реалізувати марксистську доктрину соціалізму показали її нежиттєздатність і утопізм.

МАСОВА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ-це добровільне, організаційно оформлене членство, об'єднання громадян, створене за їхньою волею для виявлення й задоволення інтересів на засадах самов - рядування.

МЕНТАЛІТЕТ (від франц. mentalite - склад розуму, світосприйняття) - своєрідний стан, рівень розвитку і спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей та адаптації до умов соціального середовища, можливостей впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ - сукупність способів здобуття політичних знань, до яких належать: філософські, історичні, загальнона- укові, спеціальні, логічні, емпіричні, соціологічного плюралізму, метод пізнання соціальних явищ тощо. Вибір конкретних методів та їхнє пріоритетне використання залежить як від якостей досліджуваного об'єкта, так і від тих конкретних завдань, які ставить перед собою дослідник.

МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ПОЛІТОЛОГІЇ - філософське обґрунтування природи політики, політологічні теорії середнього рівня, методи політики.

МЕТОДОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ (грец metodous - шлях і logos- слово, вчення) - система принципів та засобів побудови політичних теорій, різних рівнів систематизації політичних знань, а також емпіричних досліджень на рівні конкретного (політологічного) аналізу. Як наука, політологія використовує практично всі методисоці- альних наук - філософський, загальнонауковий, спеціальний.

МИРОТВОРЧІ ОПЕРАЦІЇ - втручання третьої сторони, щоб розділити і примирити учасників конфлікту. ООН здійснює миротворчі операції від 1948 р., коли відправила військових спостерігачів до Кашміру і на Близький Схід. Минуло більше 50-ти років, а миротворці й досі перебувають в цих регіонах. Кількість миротворчих організацій ООН різко зросла, коли закінчилася «холодна війна», зокрема їх здійснювали в Сомалі, Руанді, на Балканах і в Кувейті, Іраку та ін. Миротворчі операції полягають у розміщенні збройних формувань, які зобов'язані наглядати за виконанням угод про припинення вогню і бути буфером між учасниками бойових дій. На даний час точаться дискусії, якою мірою миротворчі сили можуть або повинні брати участь в активній підтримці припинення вогню. Мова йде про можливість і практичність нейтрального втручання та про рівновагу між статус-кво і діями миротворчих сил з метою змінити стратегічну ситуацію, щоб збільшити перспективи розв'язання конфлікту.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА БАЗА БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ - Конвенція «Про попередження і покарання тероризму» (1937); Конвенція «Про злочини та деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних суден» (1963); Конвенція «Про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден» (1970); Конвенція «Про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства» (1988); Конвенція «Про захоплення заручників» (1979); Вашингтонська Конвенція «Про попередження і покарання актів тероризму, що набирають форми міжнародно значущих злочинів проти особистості і пов'язаного з цим вимагання» (1971); «Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом» (1997); «Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом» (1997); «Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму» (1999).

МІЛІТАРИЗАЦІЯ (від лат. militaris - воєнний) - 1)

підпорядкування економічного, політичного і громадського життя держави головним чином для підготовки загарбницьких воєн, придушення опозиційних до існуючого режиму рухів; 2) перенесення форм і методів військової організації на сферу цивільних відносин; 3) створення воєнної економіки в мирний час; 4) виховання населення у військовому дусі. Основу мілітаризованої політики складають збройні сили з відповідною базою оснащення і комплектації, а також розгалужена інфраструктура військового керівництва й органів забезпечення здійснення зазначеної політики. Мілітаризація суперечить сучасному розвиткові світового співробітництва і стоїть на перешкоді створення всезагальної системи міжнародної безпеки.

оборони особливо важливих об'єктів. У межах своїх повноважень МВС України організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією. Згідно з Указом Президента України «Про положення про Міністерство внутрішніх справ України», основними завданнями МВС є:організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; розроблення та реалізація державної політики щодо боротьби із злочинністю; забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, вживання заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; розшук осіб, що вчинили злочин; організація оборони і

МОНАРХІЯ (від грец. monarchi - єдиновладдя, єдинодержавність) - форма правління, за якої державна влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави - монарха, здебільшого спадкоємного. Монархія як форма правління має кілька різновидів. Абсолютна монархія передбачає всевладдя глави держави (короля, імператора) й відсутність конституційного ладу. Ця форма правління була поширена в добу феодалізму й нині у розвинутих краї - нах не існує. Конституційна монархія обмежує повноваження глави держави конституцією.

НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН - передбачений конституцією або конституційними законами правовий режим діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і орга - нізацій, котрий тимчасово допускає обмеження в здійсненні окремих прав і свобод людини і громадянина та прав юридичних осіб, а також покладає на них додаткові обов'язки.

НАРАДА З БЕЗПЕКИ ТА СПІВПРАЦІ У ЄВРОПІ (НБСЄ) - у 1995 р. стала Організацією (ОБСЄ). НБСЄ відбувалася у Гельсінкі 1975 р., де в засіданні брали участь всі члени НАТО, Варшавського договору і нейтральні держави Європи. До Завершального акту НБСЄ увійшли декларація принципів взаємовідносин між державами і 3 групи сфер, на які поширювалися домовленості: 1) заходи зміцнення довіри; 2) економічна та інша співпраця; 3) співпраця в гуманітарній галузі та у сфері захисту прав людини. На довгий час членство в ОБСЄ поширилось на 55 країн. Головна роль ОБСЄ тепер полягає в сприянні ліберальній демократії в Східній Європі та розвитку Центру розв'язання криз у Празі. ОБСЄ становить елемент нової архітектури європейської безпеки, однак консенсусна природа не дає їй змоги віді - гравати провідну роль у розвитку заходів безпеки для Східної Європи.

НАРОД - історично змінна спільність соціальних груп, яка включає в себе на різних етапах історії класи і прошарки, що беруть участь у вирішенні проблем суспільного розвитку; все населення пев - ного політико-географічного середовища (країни).

НАРОДНИЦТВО - ідеологія та суспільно-політичний рух української інтелігенції в другій половині ХІХ ст. Прихильники народництва (М. Костомаров, А. Антонович, М. Драгоманов) виступали проти кріпацтва, капіталізму, відстоювали ідею знищення самодержав - ства. Ідеалом українських народників була Україна «без холопа і пана», Україна запорізького козацтва. В умовах російського шовінізму і царських репресій народництво в Україні мало переважно культурницький, неполітичний характер. Відійшовши від республіканських ідей кирило-мефодіївців, українські народники головну увагу зосередили на відродженні української мови, літератури, освіти, історії тощо. Представники народницького напряму міжвоєнного періоду (М. Гру- шевський, Р. Лащенко, С. Шелухін) вважали найвищим критерієм історичної оцінки народний добробут і народоправство, вони досліджували історію українського народу як окремої культурно-етнічної одиниці, обґрунтовували політико-правові підстави української державності, розглядали ідею можливих федеративних об'єднань України з тими країнами, з якими вона підтримувала історичні зв'язки. Виділили основні засади, на яких має будуватися українська державність: народоправство, демократизм, безкласовість.

НАЦИЗМ - назва німецького фашизму, що походить від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії в Німечинні, котра була утворена 1919 р. в умовах загальної кризи, в якій перебувала країна (як і інші західноєвропейські країни) після Першої світової війни. Засновники партії дали їй таку назву з демагогічною метою, прагнучи розширити її соціальну базу.

НАЦІОНАЛІЗМ (від лат. nation - народ) - теорія і практика етнічних соціально-політичних відносин у суспільстві, які ґрунтуються на сомоідентифікації нації у розв'язанні політичних, державних, економічних, соціокультурних потреб суспільного розвитку і які реалізуються у формах діяльності, зумовлених рівнем розвитку країни, традиціями, станом суспільної психології та специфікою довколишнього соціосередовища. Така самоідентифікація відбувається на двох рівнях - етнічному і національному. Залежно від домінування якісних рис лише одного з них, може проявитися як націоналізм агресивний, руйнівний, зоологічний або ж як націоналізм творчий, прогресивний, який здатний створити сприятливі умови суспільного поступу.

НАЦІОНАЛІЗМ ІНТЕГРАЛЬНИЙ - підвид праворадикального націоналізму, що ставить цілі нації вище інтересів окремих її представників, сповідує цінності сили, енергії, елітарності і готовий до використання збройної боротьби, покладаючись на гасло «мета виправдовує засоби».

НАЦІОНАЛІЗМ УКРАЇНСЬКИЙ - це програма національно- визвольного, політичного руху української нації до державної і загалом національної незалежності; вчення, доктрина про шляхи і методи будівництва української держави.

НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА - це політичне суспільство, що існує в певних кордонах, утворилось внаслідок політичного самовиз - начення окремого етносу (або політичного народу), що консолідується у політичну націю, здобуває незалежність і створює суверенну владу на етнічній території.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ - це синтез духовного буття і духовної творчості народу, сконцентрована національна свідомість, вираз уявлень націй про спосіб і головний напрям власного самоствердження, про те, як і заради чого вона існує, яке її місце серед інших народів, в чому її специфіка і цінність для людської цивілізації. Це дух нації, комплекс її світоглядних установ, специфіка релігійної свідомості, естетичні цінності, психологічний характер, менталітет, що історично склалися у даного етносу; національне розуміння соціальної справедливості, утвердження власної держави.

Національна ідея формується під впливом традицій, культури, усього середовища національного буття народу.

НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ - це сукупність поглядів, знань, оцінок, ідеалів, які відображають специфічний зміст, рівень і особливості уявлень членів національно-етнічної спільноти про минуле, сучасне і майбутнє свого розвитку, про місце і призначення серед інших спільнот, а також характер взаємовідносин з ними.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС -це історично змінна система основних внутрішніх і зовнішніх інтересів нації, які реалізуються без компромісу.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР - це сукупність найбільш стійких, основних для даної національної спільноти особливостей сприйняття навколишнього світу, форм реакції на цього. Перш за все національний характер являє собою певну сукупність емоційно чуттєвих проявів, які виявляються в емоціях, відчуттях, настроях і способах емоційно-чуттєвого освоєння світу; у швидкостях, інтенсивності реакції на певні події, що проявляються, зокрема, у національному темпераменті людей.

НАЦІЯ (від лат. natio - народ) - модерна етнополітична спільнота, якій притаманний високий рівень консолідації та самоусві - домлення, спільна культура, включеність в політичне життя, наявність або прагнення до утворення власної держави. Нація - це історична спільність людей, що об'єднується спільною територією, власною політичною організацією (державою), єдиним економічним простором, особливістю духовного, психічного життя, культури, мови та характеру.

НАЦІЯ ЕТНІЧНА - спільнота з політизованою свідомістю, джерелом ідентичності якої є її етнокультурна окремішність.

НАЦІЯ ПОЛІТИЧНА - державний народ, національна ідентичність якого формується на підставі громадянства, належність до пев - ної держави, схвалення її найголовніших політичних цінностей.

НЕЛЕГІТИМНА ЕЛІТА - політична еліта, яка здійснює владу без згоди мас переважно методами насильства і примусу.

НЕПРЯМІ ВИБОРИ - такі вибори, при застосуванні яких виборці обирають представників влади не безпосередньо, а з допомогою колегії виборців.

ОДНОПАРТІЙНА СИСТЕМА - тип партійної системи, що складається з представників однієї політичної партії; неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників або членів однієї політичної партії. Така система існувала в СРСР (20-90 рр. ХХ ст.), деяких інших соціалістичних державах. На сучасному етапі поширена в постколоніальних державах, де поки що не сформувалися сучасна розвинена соціальна структура і відповідний їй політичний плюралізм.

ОЛІГАРХІЯ (від грец. oligarchia- влада небагатьох) - політичне та економічне панування, влада. Правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Розрізняють олігархію аристократичну і фінансову.

ОПОЗИЦІЯ (від лат. oppositio - протиставлення) - протидія, опір певній політиці, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому; будь-яка політично організована група, що протистоїть урядові, критикує його і прагне здобути владу, легальна (узаконена) та активно діюча опозиція - одна з головних ознак демократичного ладу.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ (ООН) - найбільша й найважливіша міжнародна організація, створена 1945 р. державами антифашистської коаліції внаслідок розгрому сил агресії та фашизму в Другій світовій війні. Статут ООН набрав чинності 24.10.1945 р. і був підписаний 51-ою країною, в т.ч. й Україною як однією з держав- засновниць.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ (North Atlantic Treaty Organization), HATO (NATO) - наддержавне військово-політичне об'єднання країн Західної та Центральної Європи й Північної Америки. Юридичною основою альянсу став ініційований США Північноатлантичний договір 1949 р. підписаний у м. Вашингтоні. У 2008 р. альянс складали 26 країн: Бельгія, Болгарія, Канада, Чехія, Данія, Естонія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ісландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Туреччина, Велика

Британія, Сполучені Штати Америки.

Північноатлантичний альянс був створений на основі договору між країнами-членами, кожна з яких приєдналась до нього добровільно після публічного обговорення і відповідного парламентського процесу. З часу свого створення, більше півстоліття тому, НАТО була зосереджена на забезпеченні оборони і безпеки своїх країн-членів як політичними, так військовими засобами. НАТО розглядає напад на одну або декілька членів як напад на усіх.

Це міжнародна організація, кожен член якої зберігає свій суверенітет. Усі рішення в НАТО приймаються спільно на основі консенсусу. Найважливішим органом прийняття є Північноатлантична рада, в якій беруть участь представники усіх країн-членів альянсу на рівні послів, міністрів або глав держав та урядів.

ОХЛОКРАТІЯ (від грец. ochos - натовп, cratos - влада) - тимчасове або більш-менш тривале домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, маси; один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими. Охлократичні прояви притаманні суспільству, яке переживає кризовий стан.

ПАРЛАМЕНТ (від. лат. parlare - розмовляти, говорити; англ. parliament, нім. parlament, франц. parlement) - найвищий виборний законодавчий орган, що здійснює представництво основних соціально та і політично активних груп населення. У деяких країнах парламенти мають специфічні назви: конгрес - у США, кортеси - в Іспанії, стортинг - у Норвегії, сейм - у Польщі, кнесет - в Ізраїлі, альтинг - в Ісландії та ін. Парламенти складаються з депутатів, які переважно обираються, іноді представництво у парламенті частково здійснюється шляхом призначення. Розрізняють одно- та двопалатні парламенти. Останні мають верхню та нижню палати. Верхня, як правило, представляє складові частини території країни і формується різними способами (вибори, призначення, спадкоємність), має менший обсяг прав, ніж нижня палата, яка представляє всю націю в цілому. Як основному виразникові волі суспільства, парламенту властиві такі функції: законодавча творчість, контроль над фінансами держави, контроль над урядом. Час повноважень парламенту визначається Конституцією держави або спеціальним законом.

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ (від англ. parliament, нім. parlament, франц. parlement- парламент) - система представницьких органів влади, яка полягає у розподілі функції законодавчих і виконавчих органів і в якій вирішальну роль відіграє парламент як постійно діючий представницький орган влади. Парламентаризм являє собою широке за змістом поняття, котре охоплює і форму організації державної влади, і конкретний спосіб управління державою, і механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої і судової влади, і систему взаємодії держави і суспільства.

ПАРЛАМЕНТСЬКА МОНАРХІЯ - форма державного правління,

ПАСИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО - право громадян бути обраними на виборні посади в державі. В Україні при виборах до парламенту пасивним виборчим правом володіють всі громадяни, які на день виборів досягли двадцять одного року, мають право голосу, проживають на території України протягом останніх п'яти років і не мають судимості за вчинення умисного злочину (або ця судимість погашена і знята у встановленому законом порядку). На виборах Президента України пасивним виборчим правом володіють всі громадяни України, які досягли тридцяти п'яти років, мають право голосу, проживають на території України протягом останніх десяти років та володіють державною мовою.

ПАЦИФІЗМ (від лат. pacificus- миротворчий) - світова громадська ліберально-демократична течія, яка сповідує пасивні методи збереження миру, вважає головним засобом запобігання війнам засудження їх аморального, антигуманного характеру; один з напрямів антивоєнного руху, представники якого виступають проти будь -яких воєн, незалежно від того, який вони мають характер і мету.

ПЕНІТЕНЦІАРНА СИСТЕМА - це система виправних закладів, основним завданням яких є виправлення засуджених, повернення їх до суспільства, а також запобігання вчиненню нових злочинів шляхом заохочення правової поведінки.

ПЛЕБІСЦИТ (від лат. plebs- простолюд і scitum - рішення, постанова) - всезагальне опитування громадян з метою вивчити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного і важливого питання.

ПЛУТОКРАТІЯ (від грец. plutos - багатство, kratos- влада) - влада багатих; панування грошей; політичний лад, при якому влада зосереджується в руках небагатьох, тобто олігархії, багатих; купка найбагатших представників панівного класу.

ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis - множинний) - принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає з існування декількох незалежних начал політичних знань і розуміння буття; система влади, заснована на взаємодії та протилежності дій політичних партій і громадсько-політичних організацій.

ПОЛІТИКА (від грец. politike - мистецтво управляти державою, державні та суспільні справи) - одна з найважливіших сфер діяльності суспільства: діяльність суспільних груп та індивідів, спрямована на усвідомлення, захист та реалізацію своїх інтересів через використання інститутів влади; діяльність осіб, мікро- і макрогруп та інститутів для отримання, реалізації влади; система відносин у суспільстві для урегулювання нормованої ієрархії підпорядкування.

ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА - форма політичних відносин між суб'єктами політики, спрямованих на досягнення міцних позицій у системі владарювання, впливу на владу шляхом реалізації своєї політичної волі.

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА - здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей та їхніх об'єднань з допомогою будь-яких засобів - волі, авторитету, права, насильства; центральні, організаційні й регулятивно- контрольні засади політики.

ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ - специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті целеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою фактора влади.

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ (від грец idea - поняття і logos - думка, розум, учення) - система ідей та поглядів на політичне життя, яка відображає світогляд, інтереси, ідеали суб'єктів політики (індивідів, націй, класів, політичних партій, політичних еліт та лідерів, громадських рухів і т.д.).

Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості й як явище культури. Як елемент культури, політична ідеологія є продуктом соціально-політичної діяльності людей, їх духовного виробництва. Але її специфіка полягає в тому, що вона створюється діяльністю певних верств - ідеологів, політиків, вчених. Народні маси, соціальні спільноти безпосередньо не створюють ідеології, проте їхні інтереси, уявлення про суспільно-політичне життя є поживним ґрунтом для її формування. Структурно політична ідеологія складається з політичних теорій та ідей, суспільно-політичних ідеалів, цінностей, концепцій політичного розвитку і політичних програм, політичних символів тощо. Політична ідеологія більш упереджена, ніж політична наука, і може містити в собі хибні уявлення про політичні процеси, відносини і стан політичного життя, що проявляється в політичних міфах, утопіях.

ПОЛІТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ (від лат. revolutio - поворот, переворот) - це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильниць - кого завоювання політичної влади.

ПОЛІТИЧНА РЕФОРМА (від лат. reformare - перетворювати) - перетворення, зміна, переустрій політичного життя (порядків, інститутів, установ), що здійснюються в основному без змін основ існуючого ладу.

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ - це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владнівідносини, набувають відносної самостійності. Політична свідомість є сукупністю почуттєвих і раціональних, емпіричних і теоретичних, ціннісних і нормативних, усвідомлених та підсвідомих уявлень про політичне життя, які визначають ставлення народу до влади і поведінку останньої.

ПОЛІТИЧНИЙ ПЕРЕВОРОТ - форма насильницької або ненасильницької зміни політичної влади, в результаті якої політичне управління держави переходить до рук нових політичних сил.

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ (від. франц. regime - управління) - це спосіб функціонування державної влади, певна система методів і прийомів її здійснення що має такі якісні характеристики: ставлення державної влади до правових підстав своєї діяльності, принципи її взаємовідносин з громадянським суспільством, можливості для реалі - зації людських прав і політичних свобод у суспільстві, правовий статус, особливості. Саме виходячи з указаних характеристик, 1982 р. відомий англійський політолог П. Уошбурн запропонував переконливу типологію політичних режимів, поділивши їх на демократичні і недемократичні.

на політичний процес).

ПОЛІТОЛОГІЯ (від. грец. politika - політика, державні та суспільні справи і logos - слово, поняття, вчення) - наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством, котра займає одне з провідних місць в сучасному суспільствознавстві.

З 1949 р. створена та діє Міжнародна асоціація політичних наук (МАПН); з 1990 р. політологія вводиться як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах України. Перша кафедра політології виникла у Львівському державному політехнічному інституті.

ПОПУЛІЗМ (від лат. populus - народ) - схильність політиків домагатися визнання їхньої громадської діяльності, популярності, вдаючись до простих, прийнятних для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних, але необхідних заходів щодо вирішення суспільних проблем.

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ - цілеспрямований, систематичний вплив на свідомість і поведінку людини з боку держави, громадських організацій, окремих громадян з метою формування позитивних уяв - лень, поглядів, ціннісних орієнтацій, настанов, що забезпечують дотримання, виконання і використання юридичних норм.

ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ - державні органи, що забезпечують реалізацію її правоохоронної функції. В Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» подано перелік правоохоронних органів, до яких належать:

- органи прокуратури;

- органи внутрішніх справ;

- органи служби безпеки;

- органи військової служби правопорядку у Збройних силах України; митні органи;

- органи охорони державного кордону;

- органи й установи виконання покарань;

- органи державної податкової служби;

- органи державної контрольно-ревізійної служби;

- органи рибоохорони;

- органи державної лісової охорони;

- інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні

- функції.

ПРЕЗИДЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА - форма державного правління, що характеризується такими ознаками: формування уряду президентом; підзвітність уряду президентові; всенародні вибори президента; максимально чіткий поділ влади; відповідальність президента за рішення вищих виконавчих органів влади. Вперше створена в США.

ПРОПОРЦІЙНА ВИБОРЧА СИСТЕМА (лат. proportionalis- співмірний) - така система виборів, при якій мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів.

ПРЯМА ДЕМОКРАТІЯ - система врядування, за якої правом і обов'язком усіх громадян є участь у прийнятті важливих політичних рішень, управлінні державою. Найвідоміші приклади існування прямої демократії демонстрували стародавні грецькі міста-поліси. В умовах представницької демократії вона репрезентована інститутами плебісцитів, референдумів тощо.

ПРЯМІ ВИБОРИ - така процедура формування виборних органів, при якій представники до органів державної влади обираються безпосередньо виборцями.

РАДА БЕЗПЕКИ - один з головних органів Організації Об'єднаних Націй. Спочатку вона складалася із одинадцяти членів. У 1965 р. кількість членів збільшилась до п'ятнадцяти, з яких п'ять (Китай, США, Франція, Росія, Англія) є постійними, а решту Генеральна Асамблея обирає терміном на два роки. У 1991 р. Росія зайняла місце Радянського Союзу. На Раді Безпеки ООН лежить основна відповідальність із збереження міжнародного миру та безпеки. Вона може діяти лише за згодою всіх п'яти постійних членів, кожний з яких має право вето.

РАДИКАЛІЗМ (від лат. radicalis- докорінний) - політична течія, яка обстоює розрив з визнаною традицією, виступає за рішучі методи у вирішенні питань політичної теорії і політичної практики, не змінюючи соціально-економічних основ суспільного ладу.

РАСИЗМ - політична ідеологія та практика, згідно з якими людські раси біологічно і психічно нерівноцінні, внаслідок чого існують так звані «вищі раси», начебто здатні завдяки своїм кращим природним біологічним якостям досягати вершин культури і цивілізації, та «нижчі раси», які не здатні до культурного прогресу і приречені на вічне животіння.Найбільш завершений вигляд такі «теоретичні» пошуки знайшли в роботі французького соціолога А. Гобіно «Досвід про первісність людських рас» (1853-1855). Він висуває концепцію «арійської раси» як такої, що грає провідну роль в розвитку світової культури і цивілізації. В найбільш чистому вигляді ця раса, на його думку, зустрічається серед північних германців. Взявши на озброєння ці погляди, німецький фашизм здійснив страхітливі злочини (див. Голокост) як у власній країні, так і на окупованих ним землях. Обґрунтуванням людиноненависницької практики расизму слугували також концепції полігенезу (походження різних людських рас від різних видів мавп США) та євгеніки (вчення про закони наслідування обдарованості і обмеження передачі негативних рис майбутнім поколінням).

Расизм тривалий час був офіційною ідеологією правлячого прошарку Південно-Африканської Республіки.

В Україні пропаганда расизму заборонена законом.

РЕСПУБЛІКА (від дат. - respublica- суспільна справа, держава) - форма правління, за якої вся влада в державі належить обраним на визначений термін представницьким органам влади, за якої відсутнім є інститут правлячої династії

Окрім «чистих» форм президентської республіки (США) і парламентської республіки (ФРН, Італія), існують «змішані» форми республіки (Франція), що мають певні ознаки як першої, так і другої з зазначених вище «чистих» форм.

РЕФЕРЕНДУМ (від лат. referendum - те, що має бути повідом- лене) - спосіб прийняття законів чи інших рішень з найважливіших питань суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.

РИМСЬКИЙ КЛУБ - міжнародна неурядова організація, створена у квітні 1968 р. у Римі групою вчених-гуманістів, представників національних та міжнародних організацій з метою формування нового розуміння глобальних проблем сучасності.

СЕПАРАТИЗМ (від франц. separatisme, лат. separatus - окремий) - рух за територіальне відокремлення тієї чи іншої частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині держави автономії за національними, релігійними чи мовними ознаками.

СИЛИ ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ - спеціальні підрозділи сил швидкого розгортання («сили, потрібні за надзвичайних ситуацій»). На зустрічі в Гельсінкі 1999 р. лідери Європейського Союзу вирішили створити Європейські сили швидкого реагування. Ці сили мали бути сформовані 2003 р. Країни ЄС зобов'язалися створити військо у 60000 чоловік, яке можна було б розгорнути за 60 днів на період до одного року. Сили швидкого реагування мали забезпечувати власну боєздатність ЄС і виконувати різноманітні завдання: від гуманітарних і рятувальних місій до миротворчих операцій. Сили швидкого реагування мали діяти там, де не передбачалося застосовувати військові фор - мування організації НАТО.

СІОНІЗМ (від назви гори Сіон поблизу Єрусалима) - і політичний рух, що виник наприкінці XIX ст. у середовищі східноєвропейських євреїв, а згодом поширився в західноєвропейському та американському єврействі. Поява політичної програми сіонізму була пов'язана з брошурою австрійського художника Т. Герцля «Єврейська держава» (1896), у якій були сформульовані основоположні тези доктрини сіонізму: про існування в світі «єдиного єврейського народу», про його виключну роль у світовій історії, про необхідність його «концентрації» на одній території, про «одвічність антисемітизму» і т.д.

Основна ідея сіонізму полягала в утворенні єврейської держави в Палестині (хоча розглядались і ін. варіанти: угандійський, аргентинський проекти і т. ін.). Діаспоральний стан єврейського життя розглядався як вигнання (галут), котре мало бути ліквідоване шляхом переселення всіх чи більшості євреїв у власну державу. На досягнення цієї мети спрямовувалась діяльність сіоністських організацій: від пропаганди і надання допомоги переселенцям до збройної боротьби. Орієнтація на масове повернення євреїв знайшла відбиття в ізраїльському

законодавстві, зокрема в «Законі про повернення» (1952).

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЗМ - ідейно-політична течія, що відмовилась від ідеї класової боротьби та пролетарської революції і стала покладатися на еволюційний рух у напрямку все більшої соціальної справедливості та рівних можливостей громадян.

СОЦІАЛІЗМ (від франц. socialisme, лат. socialis - суспільний) - одна з найпопулярніших ідейно-політичних течій ХІХ-ХХ ст. Сформувалась і поширилась у ХІХ ст. як реагування на односторонність лібералізму. В основі соціології лежить вирішення соціального питання: захисту соціальних прав трудового населення, поліпшення їх матеріального становища; розширення сфери демократії, розповсюдження її принципів на все населення, разом із незаможною його частиною. Поняття демократії є визначальним в доктрині соціалізму. Демократія є надкласовим явищем, включає гарантоване право на приватне життя, захищає від свавільного втручання держави. Основними ідеями є свобода думки, організації, віросповідання, загальності виборів, право на культурну автономію національних меншостей, незалежність суддів, право на опозицію. Виділяють два найвідоміших доктринальних різновиди соціалізму: революційний марксизм (марксизм-ленінізм) і соціал- демократизм.

- підвищення кваліфікації;

- соціальне обслуговування інвалідів;

- активна політика на ринку праці;

- тендерна політика тощо.

СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД) - міжнародно-політичне утворення, котре виникло згідно з Угодою про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р. та Протоколом до неї від 21 грудня 1991 р. За станом на травень 1995 р., до складу СНД входить 12 держав-учасниць, а саме: Азербайджанська Республіка, Республіка Бєларусь, Республіка Грузія, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Республіка Узбекистан і Україна.

СТАН ВІЙНИ - відносини держав з моменту оголошення війни між ними або фактичного початку військових дій до їх закінчення. Виражається у прагненні дипломатичних, торгових і фінансових стосунків, конфіксації державної власності приватника (за винятком дипломатичних представників), реалізації торгових суден, інтернуванні тощо. Основною правовою формою припинення стану війни є мирний договір.

СУБ'ЄКТ ПОЛІТИКИ - особистість, організація чи суспільна група, яка здатна створити політику, тобто постійно і відносно самос - тійно брати участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливати на становище та поведінку інших, викликати своїми діями важливі зміни в політичних відносинах.

СУВЕРЕНІТЕТ (франц. Souverainite- верховна влада) - незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах. Розрізняють два аспекти поняття «суверенітет» - внутрішній і зовнішній. Під внутрішнім аспектом розуміється можливість держави розпоряджатися своєю територією і ресурсами, а також видавати закони й примушувати підданих до їх виконання. Зовнішній аспект ототожнюється з можливістю держави проводити незалежну політику, встановлювати дипломатичні відносини з іншими державами, оголошувати їм війну або заключати мир тощо.

ТАЛІБАН - сунітський рух консервативно-фундаменталістсь- кого типу, що виник в Афганістані у 1994 році. Рух «Талібан» сформувався серед пуштунських племен і об'єднав усі пуштунські сили, навіть колишніх комуністів, які не сприйняли захоплення Кабулу у 1992 році етнічною коаліцією з півночі країни (таджики, узбеки, назарійці). Значну фінансову підтримку рух отримував від Саудівської Аравії та Пакистану. Пізніше перетворився у незалежне ісламістське угрупування.

ТЕОКРАТІЯ (від грец. teos- бог, kratos- влада) - форма державного правління, при якій політична влада належить духовенству, глава церковної ієрархії наділений вищою духовною і світською владою.

1) теологічна теорія, що виводить державну владу від Бога;

ТЕРОРИЗМ (від лат. terror - жах, страх) - ведення політичної боротьби із застосуванням (або погрозою застосування) насильства, методів залякування, фізичної розправи, політичних убивств, придушення конкурентів, провокацій. Терористичну діяльність можуть здійснювати терористи-одинаки, терористичні групи, організації, міжнародні організації за підтримки певних держав.

Тероризм має на меті порушення основ держави, насаджування атмосфери паралізуючого жаху та песимізму.

духовні права та свободи особи: право на освіту, свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, право на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

ТИРАНІЯ - один із видів влади у Стародавній Греції; пов'язана з незаконним здобуттям влади, порушенням чинних законів і традицій, що регламентують механізми приходу до влади; влада однієї людини, що здійснюється беззаконно, в особистих інтересах правителя.

ТИТУЛЬНИЙ ЕТНОС - термін, яким означають народ, що дав найменування тому чи іншому державному утворенню (напр., німці в Німеччині, поляки в Польщі, українці в Україні).

ТОТАЛІТАРИЗМ (від лат. totalis- весь, цілий, повний) - певна соціальна система і політичний режим, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно- державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, кауділіо); тотальним контролем над суспільством і особистістю; нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОСТКОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ - процес докорінних перетворень у політичних і соціально-економічних системах посткомуністичних суспільств у процесі їх демократизації.

В залежності від темпів демократичних і ринкових перетворень, дослідники виділяють чотири групи країн. До першої належать Чехія, Польща, Угорщина, Естонія і Словенія; до другої - Словаччина, Хорватія, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія; до третьої - Азербайджан, Грузія, Вірменія, Казахстан, Росія, Узбекистан, Україна; до четвертої групи входять Албанія, Боснія, Сербія, Македонія, Молдова, Таджикистан.

УНІТАРНА ДЕРЖАВА (від лат. unitar- єдність) - форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету єдиної держави над адміністративно-територіальними або національно - територіальними одиницями (областями, департаментами, префектурами, провінціями тощо), на які вона поділена і які не мають статусу державного утворення.

Унітарні держави поділяються на дві великі групи: централізовані та децентралізовані. До перших належать такі, в яких підпорядкування периферійних (регіональних) органів влади здійснюється за допомогою посадових осіб, призначених з центру (монархом, президентом тощо). Класичними прикладами таких держав є Норвегія, Швеція, Фінляндія. Децентралізованими унітарними державами є ті, в яких периферійні (регіональні) органи влади формуються незалежно від центру і діють більш розкуто і самостійно, зазвичай під наглядом ви - щих урядових інституцій і в рамках наділених повноважень: Велика Британія, Нова Зеландія, Японія.

ФАШИЗМ (від італ. fascismo - пучок, кулак, об'єднання) - крайня антидемократична радикальна екстремістська політична течія, яка тяжіє до встановлення терористичної диктатури; терористична диктатура ультраправих сил; ідеологія і політична практика, що ґрунтується на сукупності міфологічних та ірраціональних ідей і вірувань: расової виключності, антидемократизму, антисемітизму, сповідує ідеали вождизму й етатизму, обґрунтовує прагнення до територіальної експансії. Головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики були терор, насильство, війна.

(Італія, Іспанія, Румунія, Угорщина та інші) становили:

ХУНТА (від ісп. junta- рада) - у сучасному значенні це слово означає військову раду, що править країною після державного перевороту до відновлення конституційного ладу. В країнах Латинської Америки хунти, як правило, формують командири армії, військово- повітряних сил та військово-морського флоту.

ШОВІНІЗМ (від франц. chauvinisme) - надмірний патріотизм з покладаннями надії на військову силу; ультранаціоналізм з елементами авторитаризму. Слово походить від імені французького солдата Миколи Шовена (Chauvin), який, задовольняючись мінімумом благ, відрізнявся божевільною прихильністю до Наполеона Бонапарта, а потім підніс його до культу. Подібний умонастрій розділявся ветеранами «великої армії». Пізніше термін «шовінізм» почав застосовуватися для позначення прихильності щодо ідеї військової переваги якої- небудь нації або держави.

<< | >>

↑

Источник: Політологія: навчальний посібник / Н.М. Демиденко. Суми. Сумська філія Харківського націоального університету внутрішніх справ. Електронне видання,2022. 318 с.. 2022

Еще по теме СЛОВНИК ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ А:

- Основы политологии -