Теоретичні основи конфлікту

В основі сучасної теорії конфлікту лежить аналіз соціальних проце­сів. у центрі якого знаходиться конфлікт. Конфлікт. у свою чергу. є явищем. притаманним суспільству. У 50—60-х роках XX століття вини­кає гостра необхідність у зміні підходу до рівноваги у соціальній систе­мі та стабільності.

Функціоналістські теорії майже доповнюють теорії конфлікту. За функціоналістськими теоріями:

— кожне суспільство є відносно стабільним;

— суспільство є вдало інтегрованим цілим;

— кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціо­нування;

— кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спіль­них цінностей його членів.

Натомість основні положення теорій конфлікту полягають у насту­пному:

— суспільство перебуває у стані безперервних змін;

— кожне суспільство переживає конфлікт і напруженість;

— кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його зміну;

— кожне суспільство підтримує свою цілісність. тому що одна час­тина (еліта) панує над іншою (масою).

Термін конфлікт походить від лат. Conflictus — зіткнення та може трактуватися по-різному. Наприклад. у філософії — це категорія. яка відображає стадію. тобто фазу і форму розвитку категорії «супереч­ність». коли існуючі в суперечності протилежності перетворюються на крайні протилежності (полярність. антагонізм). досягаючи моменту взаємного відштовхування і повного зняття суперечності.

В той час як V суспільних науках (соціологія, психологія, історія, політологія) — це процес розвитку і вирішення суперечливості цілей. відносин і дій людей. який пояснюється об’єктивними і суб’єктивними причинами та відбувається в двох взаємозалежних формах — супереч­ливих психологічних станів і відкритих суперечливих дій сторін на ін­дивідуальному і груповому рівнях.

Узагальнюючи вищенаведене. конфлікт можна визначити як гра­ничне загострення суперечностей. при цьому слід наголосити. що таке протиріччя пов’язане з гострими емоційними переживаннями. Пере­важно він викликаний суперечливими цілями. способами поведінки. установками людей. в умовах їх прагнення до досягнення будь-яких цілей. Визначальним у походженні конфліктів є відповідне поєднання об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Отже. виникнення конфліктів об’єктивно зумовлює деякий набір па­раметрів. що викликають об’єктивний конфліктний стан системи міжо- собистісної взаємодії. При цьому підкреслюється також істотна залеж­ність конфлікту від зовнішнього контексту. в якому цей конфлікт виникає і розвивається. Роль такого контексту відіграє соціальне сере­довище. яке не обмежується найближчим оточенням особистості. оскі­льки різні соціальні групи володіють специфічними особливостями.

Разом з тим. протиріччя. яке лежить в основі конфлікту відіграє ви­значальну роль у суб’єктивному сприйнятті конфліктної ситуації. Цей особистісний зміст визначається індивідуальним життєвим досвідом людини. сприйняттям його основних цінностей та мотивації. Відсут­ність згоди обумовлена наявністю різноманітних думок. поглядів. ідей. інтересів. точок зору тощо. Водночас конфлікт відбувається лише у випадку. якщо суперечності чи розбіжності у поглядах порушують нормальну взаємодію людей. перешкоджають досягненню поставле­них цілей. У такому разі люди просто бувають змушені якимось чином подолати розбіжності і вступають у відкритий конфлікт.

Конфлікти. у свою чергу. можуть поділятися на конструктивні та де­структивні. Перші сприяють розвитку відносин між конфліктуючими сторо­нами та допомагають у прийнятті обґрунтованих рішень. Деструктивні ж провокують виникнення перешкод на шляху до ефективної взаємодії та по­годження спільних рішень. Отже. для запобігання виникнення конфліктної ситуації необхідно проаналізувати конфлікти. причини та можливі наслідки.

Поряд з цим існує також тенденція розглядати конфлікт не як від­хилення від норми. а як норму соціальних відносин. нормальний стан суспільства. Наприкінці XIX — початку XX століття на такому явищі. як конфлікт. загострювали свою увагу М. Вебер. Г. Гегель. Г. Зіммель. К. Маркс. Ф. Теніс та інші.

2.