ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми визначення сутності конституційного судочинства в Україні, виявлено тенденції його становлення і розвитку, у результаті чого отримано такі найважливіші результати.
1. Наукові погляди щодо змісту конституційної юрисдикції згруповані у три групи: 1) як діяльність щодо захисту конституції (Т. Я. Хабрієва, В. Є. Чиркін та ін.); 2) як форма конституційного контролю (О. В. Брежнєв, М. В. Вітрук, Ю. М. Грошевий, А. О. Клішас, В. В. Комаров, Ж. І. Овсепян, Ю. Л. Шульженко та ін.); 3) як складова конституційної юстиції (правосуддя) (С. В. Боботов, В. О. Гергелійник, О. О. Мироненко, І. С. Назарова, М. Д. Савенко, М. В. Савчин, А. О. Селіванов та ін.). Представники першої групи наукових поглядів недостатньо враховували таку функцію органів конституційної юрисдикції, як, наприклад, офіційне тлумачення Конституції та законів. Підґрунтя для характеристики конституційної юрисдикції як форми конституційного контролю становить думка про те, що основною функцією конституційних судів є конституційний контроль за правовими актами на предмет їх несуперечності конституції. Водночас вчені, які обстоювали думку про те, що конституційну юрисдикцію доцільно розглядати як форму конституційного контролю, зазначали про конституційне правосуддя як вищу форму контролю. Прихильники останнього наукового підходу доводять, що конституційна юстиція (правосуддя) синтезує у собі дві основи - сутність конституційного контролю та форму правосуддя, наслідком чого є самостійний вид державно -владної контрольної діяльності у спеціалізованій формі конституційного правосуддя. Узагальнення функцій, які здійснюють органи конституційної юрисдикції у різних країнах, надає підставу для виділення основних, виконуваних зазначеними органами: а) загальний конституційний контроль;
б) конституційне правосуддя.
Хоча ці функції взаємопов’язані, але перевага у реалізації органами конституційної юрисдикції тих чи інших основних функцій впливає на законодавче визначення підстав та порядку здійснення процедур конституційного судочинства.2. Конституційне судочинство характеризують спільні й особливі ознаки, наявність яких є підставою віднесення його до окремої форми правосуддя. Особливими ознаками названі: а) здійснення спеціалізованим органом - Конституційним Судом України, який посідає особливе місце у системі органів судової гілки влади як єдиний орган конституційної юрисдикції; б) специфіка мети і результатів конституційної судово - процесуальної діяльності; в) суб’єктами звернення до Конституційного Суду України виступають провідні суб’єкти політичної діяльності; г) наявність багатьох видів проваджень, які є своєрідними і суттєво різняться від інших форм відправлення правосуддя за предметом - певною категорією конституційно-правового спору (конфлікту); д) притаманність провадженню правовстановлюючого характеру; е) здійснення у особливій процесуальній формі. До спільних ознак конституційного судочинства та інших форм відправлення правосуддя віднесені: а) сутність конституційного правосуддя, як і правосуддя, здійснюваного загальними судами, полягає у розгляді і вирішенні тільки судових справ; б) діяльність з відправлення конституційного правосуддя спрямована на забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, суспільства і держави; в) загальнообов’язковість судових рішень для всіх без винятку на території України.
Головною відмінною від інших форм правосуддя особливістю конституційного судочинства є те, що воно не пов’язане із прийняттям рішення про застосування юридичної відповідальності і має правовстановлюючий характер. Конституційний Суд України виступає як «негативний» нормотворець. Рішення і висновки Конституційного Суду України приймаються як результат аналітичної форми судочинства. Аналітична форма конституційного судочинства не тільки поєднує у собі окремі засади існуючих форм судочинства (змагального, слідчого), а № має особливості, характерні тільки для конституційної форми відправлення правосуддя, які проявляються у наявності двох його аспектів - як політико- юрисдикційного процесу і судової нормотворчості.
Вона є особливою формою судової нормотворчості, відмінною від форми правотворчості загальних судів, що підтверджується такими рисами конституційного судочинства, як: а) особлива мета; б) здійснення на найбільш високому рівні теоретичного узагальнення норм законодавства і судової практики із застосуванням наукових методів пізнання; в) складний предмет конституційного провадження; г) високі вимоги до професійності суддів; д) виключно колегіальний характер розгляду справ конституційної юрисдикції та прийняття рішень, висновків; е) поширення дії рішень на необмежене коло осіб; ж) особливий характер прояву преюдиціальності рішень. Аналітичність форми конституційного судочинства є підґрунтям спроможності Конституційного Суду України виявити основні тенденції розвитку певного правового явища і свідчить про високе наукове значення конституційного провадження, що є умовою формування єдиним органом конституційної юрисдикції доктрини конституційного судочинства.3. Конституційне судочинство в Україні має усі ознаки юридичного процесу: виражається у здійсненні операцій з нормами права у зв’язку із вирішенням певних юридичних справ; здійснюється уповноваженим органом держави на користь зацікавлених суб’єктів права; закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах; регулюється процесуально-процедурними нормами; забезпечується відповідними способами юридичної техніки; є юридичною формою діяльності відповідної гілки державної влади і повною мірою відображає особливості її функціонування; є динамічним і характеризує досить складну діяльність відповідних органів державної влади; є стадійним; має послідовність стадій. Стадіями конституційного судочинства в Україні названі: прийняття конституційних подань та конституційних звернень, відкриття конституційних проваджень, розгляд справ Конституційним Судом України та прийняття рішення.
4. Конституційне судочинство являє собою процесуальний порядок розгляду правових конфліктів конституційним судом як органом конституційного правосуддя на підставі і у спосіб, визначені нормами конституційного права.
Воно є окремим видом юридичного процесу.5. Конституційний Суд України є єдиним судовим органом, що застосовує властиві саме для нього відповідні процесуальні норми - конституційні процесуальні, а відносини, що виникають у процесі відправлення конституційного судочинства, є конституційними процесуальними відносинами. Їх особливостями визначені: а) здійснення єдиним органом конституційного правосуддя; б) процесуальною формою є конституційне судочинство; в) характеризується відсутністю процедур оскарження; г) наявність особливої підстави - конституційно-правовий спір (конфлікт).
6. Конституційні процесуальні відносини у сфері відправлення правосуддя Конституційним Судом України виникають, змінюються і припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб’єктів таких відносин. Вони не є постійними, а виникають тоді, коли є підстави виникнення у формі відповідних юридичних фактів. Юридичні факти містяться у гіпотезах, вони визначають вид тих життєвих умов, обставин і фактів, які визнаються значущими в юридичних відносинах і які в обов’язковому порядку зумовлюють юридичні наслідки. Однак у конституційно-правовій нормі складно виокремити елементи, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле.
7. Процесуальна форма реалізації конституційного судочинства - сукупність визначених нормами конституційного процесуального права однорідних процедурних вимог до дій учасників судового конституційного провадження, спрямованих на досягнення певного матеріально-правового Конституційного Суду щодо гарантування конституційного ладу в Україні. Відповідно до функцій діяльності Конституційного Суду України при здійсненні конституційної юрисдикції процесуальними формами визначені: нормоконтрольна, форма офіційного тлумачення та форма попереднього розгляду змін до Основного Закону України. Усі процесуальні форми реалізації конституційного судочинства взаємопов’язані загальними процедурами розгляду справ конституційної юрисдикції. Контрольною формою охоплено найширше коло конституційних правових конфліктів, які є предметом розгляду Конституційним Судом України.
результату,
пов’язаного
із
здійсненням окремих
повноважень
8. Основними, визначальними ознаками правового конфлікту як
об’єкта конституційних процесуальних відносин названі: наявність
конституційно-правового елементу (конституційної норми, конституційного процесуального правовідношення), завершення у юридичний спосіб - шляхом прийняття Конституційний Судом висновку або рішення залежно від категорії конституційно-правового конфлікту, наявність процесуальної форми конфлікту - справи конституційної юрисдикції.
9. Суб’єкти конституційних процесуальних відносин виділені за ознакою місця у судовому конституційному провадженні. Ними визначені: а) Конституційний Суд України як організатор провадження та суб’єкт його здійснення; б) особи, які мають зацікавленість у розгляді справи Конституційним Судом України - суб’єкти права на конституційне подання та конституційне звернення, їхні представники, особи, які залучаються Конституційним Судом України до участі у розгляді справи; в) особи, які не мають зацікавленості у розгляді справи: свідки, експерти, перекладачі.
10. Принципи побудови і формування конституційного судочинства розділені на дві групи: загальні та особливі. Загальні: верховенство права, предметна визначеність, гласність, повний і всебічний розгляд справи, державна мова судочинства, процесуальна рівність сторін. До особливих віднесені: дослідницька діяльність суддів і Конституційного Суду України, відправлення конституційного правосуддя тільки Конституційним Судом України, колегіальність, незмінність його рішень.
11. Серед наукових поглядів щодо ролі конституційної доктрини у системі права можна виділити такі, інколи протилежні думки: а) конституційна доктрина не є джерелом права, але відіграє певну роль у розвитку і вдосконаленні права та допоміжну роль у правозастосовчому процесі при встановленні змісту застосовуваних норм; б) є джерелом права не в усіх державах, а її роль важлива для правотворчості, оскільки сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій; в) вона не є джерелом конституційного права; г) розглядається як реально існуюче вторинне джерело, яке справляє фактичний вплив на право; д) є характеристикою результатів діяльності органу конституційної юстиції; е) вона є юридично значущим аргументом правової позиції органу конституційної юстиції.
Спільним для усіх цих наукових позицій є визнання безумовно істотного впливу доктрини (конституційної доктрини) на право. Відмінність полягає у характеристиці цього впливу. Від ключового, внаслідок якого доктрина визнається джерелом права, до прикладного, внаслідок якого роль доктрини зводиться до впливу на формулювання правової позиції Конституційного Суду.12. Доктрина конституційного судочинства являє собою сукупність ідей, наукових поглядів, принципів щодо процесуальної форми реалізації конституційної доктрини. Сутність доктрини конституційного судочинства полягає у поєднанні двох складових - передумов формування та процесуальної форми реалізації. Передумови формування доктрини конституційного судочинства являють собою сукупність чинників соціально - економічного та політико-правового характеру, тенденцій державного будівництва, наукових концепцій. Процесуальні форми реалізації доктрини конституційного судочинства проявляються у правових позиціях органу конституційної юстиції, які відображені у мотивувальній та резолютивній частинах відповідних рішень, висновків і впливають на розвиток системи законодавства.
13. Виділено чотири етапи становлення і розвитку конституційного судочинства, в яких відображено генезис формування конституційної юстиції як дієвого засобу дотримання конституційних прав і свобод: від витоків виникнення конституційного судочинства до сучасного стану виконання органом конституційної юрисдикції повноважень у сфері відправлення конституційного судочинства та впливом рішень, прийнятих органом конституційної юрисдикції, на вирішення спірних питань, пов’язаних із функціонуванням державного механізму. В Україні на розвиток конституційної юрисдикції впливають чинники політико-правового характеру, аналіз яких дає підстави стверджувати про їх спрямування у бік поступового посилення гарантій законності конституційних прав і свобод.
14. Письмовою процесуальною формою акта конституційного судочинства названо регламентований законодавством порядок оформлення процесуальних дій у процесі відправлення конституційного судочинства, яким визначені вимоги до реквізитів, самого тексту, послідовності його викладення і розташування у документі та порядок реалізації. Загальними ознаками письмової процесуальної форми акта конституційного судочинства названі: а) офіційний характер; б) спосіб закріплення, встановлений законодавством; в) залежність форми і змісту від функціонального призначення кожного акта; г) взаємозалежність і взаємозв’язок між процесуальною формою і змістом; д) залежність змісту від норми, якою визначено відповідну процесуальну дію на конкретній стадії судового конституційного провадження; е) закріплення дії кожного учасника судового конституційного провадження на його стадіях.
Акти, які приймає Конституційний Суд України, систематизовані за ознаками форми діяльності Суду та функціональним призначенням. За першою ознакою виділено три групи актів: а) акти конституційного судочинства; б) організаційні акти (внутрішні акти, прийняті на забезпечення діяльності Конституційного Суду України); в) Регламент Конституційного Суду. Залежно від функціонального призначення виділено чотири групи актів: а) правореалізаційні акти; б) правозастосовчі акти; в) процедурні акти; г) окрема думка судді Конституційного Суду.
15. Ознакам інституту права відповідають чотири інститути
конституційного судочинства: а) принципи; б) стадії; в) учасники
провадження; г) окремі види провадження. Порівняно із існуючими теоретичними положеннями щодо складу інститутів конституційного судочинства, новим запропоновано виділити інститут учасників конституційного судочинства. Поряд з цим інші інститути потребують удосконалення і набуття у такий спосіб оновленого змісту. Розвиток інституту принципів конституційного судочинства може відбуватись у напрямі забезпечення впровадження усіх загальних принципів судочинства у судовий конституційний процес.
16. Виділено шість стадій конституційного провадження, які можуть бути покладені в основу його моделі: 1) внесення конституційного подання, конституційного звернення; 2) порушення конституційного провадження або відмова у порушенні; 3) підготовка справи до судового розгляду; 4) розгляд справи по суті; 5) нарада, голосування, прийняття, оголошення рішення у конкретній справі, опублікування рішення; 6) виконавче провадження.
17. Відтворення у рішеннях єдиного органу конституційної юрисдикції
офіційної конституційно-правової доктрини свідчить про те, що сутність такого рішення ширша за сутність рішення, прийнятого у межах реалізації правозастосувачем юрисдикційних повноважень. Виходячи з цього, доцільно встановлювати межі правової регламентації процесуального порядку відправлення конституційного судочинства, уникаючи докладного
встановлення процедур та надаючи певний обсяг дискреційних повноважень суддям Конституційного Суду. Обмеженням дискреційних повноважень мають бути критерії прийняття рішень: а) обмеження діяльності Суду лише питаннями права; б) уникнення «звуженого» або «розширеного» тлумачення норми права; в) прийняття рішення у межах встановленої процедури; г) уникнення дослідження фактичних обставин справи у тих випадках, коли таке встановлення належить до компетенції інших судів або інших державних органів; д) визначення видів рішень, їх юридичної сили та наслідків прийняття.
18. Обґрунтовано концептуальні основи побудови нової моделі конституційного судочинства:
- його здійснення на засадах загальних принципів правосуддя шляхом законодавчо визначених спеціальних процедур, зумовлених стадіями конституційного провадження у справах конституційно-правового змісту;
- процесуальні відносини, які забезпечують реалізацію норм матеріального конституційного права щодо предмета розгляду в Конституційному Суді України питань, віднесених до його компетенції, повинні мати кодифіковану законодавчу форму, що означає необхідність розробки окремого процесуального закону (кодексу);
- враховувати специфіку процесуального проходження і розгляду справ, які вирішуються Конституційним Судом України, що означає необхідність побудови нового механізму процесуального забезпечення виявлення конституційного змісту з кожного питання, ініційованого суб’єктами клопотань, і з цією метою створення нормативно визначеного порядку участі всіх зацікавлених осіб у дослідженні питань конституційності з позицій верховенства права і пріоритетного місця в системі законодавства Конституції України;
- створити умови для доведення правових позицій кожною стороною по справі (їх існування зумовлюється ознаками заявника і відповідача), а також учасниками конституційного провадження, які зобов’язані надати необхідну інформацію та сприяти отриманню такого рішення, яке б було результатом дослідження всіх питань щодо предмета конституційної судової справи і спиралося на досягнення науки конституційного права;
- визначити процесуально-правовий статус осіб, які заявляють клопотання про предмет конституційного подання або конституційного звернення та отримують всі можливості доводити свої правової позиції у справах про конституційні спори або необхідність офіційного тлумачення норм Конституції та законів України, а також інших учасників конституційного провадження, які беруть участь у розгляді справ за законом;
- нова модель процесуального закону має бути структурно визначеною щодо всього «шляху» проходження конституційних клопотань з обов’язковим відображенням процедур розгляду питань у так званих закритих (письмових) формах слухання Конституційним Судом України справ, проте переважно має дотримуватися публічно відкритий (усний) порядок провадження у справах, особливо тих, які віднесені законодавством до специфічних матеріально встановлених правовідносин, зокрема, у справах про імпічмент Президента, про призначення виборів тощо, оскільки вони мають важливе суспільно-політичне значення.