ПОШИРЕННЯ ОРГАНІЗМІВ

Поширенням організмів на земній кулі займається наука біогеографія. Біогеографічні дослідження почалися в основному в XVIII ст. і були спрямовані на вивчення рослинного і тваринного світу неєвропейських країн.

Розробку концепції ботанічної географії звичайно пов’язують з іменем німецького мандрівника і природознавця Олександра Гумбольд­та (1769-1859). Коло його досліджень надзвичайно широке. Наприклад, він відомий як основоположник кліматології та вчення про фізіологічні типи рослин. В його всесвітньо відомій книзі “Ідеї до географії рослин” (1807) вперше показано залежність розподілу рослин за континентами від умов клімату, а також розкрита широтна (зональна) і висотна (по­ясна) диференціації рослинного покриву. Вчений вперше звернув увагу на особливості формування рослинних угруповань і назвав їх асо­ціаціями.

Слід зазначити, що науковим узагальненням О.Гумбольдта переду­вали роботи його талановитих попередників. Одним з них був його вчи­тель К.Вільденов (1765-1812), який вперше висловив думку про те, що причини і закономірності сучасного поширення рослин можна встано­вити, вивчаючи їх поширення в минулі географічні епохи. Ця ідея по­кладена в основу сучасної історичної географії рослин. Другим його знаменитим попередником був російський академік Іван Лепьохін (1740- 1802) — мандрівник і природознавець (чотиритомна праця “Щоденні записки подорожі...”). Зокрема, вчений вказував на залежність поши­рення рослин від клімату і на подібність гірських рослин і рослин пів­нічних широт.

Серед видатних основоположників біогеографії згадувалися вже імена Огюстена Декандоля і його сина Альфонса. Швейцарець О.Де­кандоль був почесним членом Петербурзької Академії наук, його перу належить сімнадцятитомна праця “Вступ в природну систему царства рослин”, завершена сином.

Еволюційні основи поширення рослин обґрунтував Ч.Дарвін у своїй праці “Походження видів”, яка видана через чотири роки після “Геогра­фії рослин” — у 1859 р. Однак А. Декандолю пощастило уникнути зга­даних недоліків у своїй пізнішій праці — “Походження культурних рослин” (1882).

Ч. Дарвін спеціально не розробляв проблем біогеографії. Однак спо­стереження й узагальнення, які мали важливе методологічне значення, покладені в основу розвитку теорії та практики біогеографії як науки. Вченому належить ідея про можливість заселення нових територій рос­линами за допомогою вітру, а також перелітних птахів, морських течій тощо. Одночасно Ч.Дарвін намагається класифікувати перепони на шляху географічного поширення видів — так звані непрохідні кордо­ни: гірські хребти, морські протоки, пустелі.

Не втратили актуальності до сьогодні праці Петра Палласа — акаде­міка Петербурзької Академії наук, мандрівника, природознавця. Німець за походженням, він усе життя присвятив історико-географічним дослід­женням флори і фауни Росії й України (праці “Флора Росії”, “Зоогео­графія” та ін.).

Виникнення екології як наукової дисципліни варто пов’язати з по­явою книги датського еколога і географа рослин Вармінга (1895) “Рос­линні угруповання, нарис екологічної географії рослин”. У цій праці показаний вплив факторів середовища на склад, структуру і функціону­вання рослинних угруповань. На початку XX ст. в Росії ці ідеї розвиває В.М.Сукачов, називаючи новий науковий напрям фітосоціологією.

Екологічний підхід до вивчення географії тварин спостерігаємо в працях американського дослідника Маріама (1890-1899). Досліджуючи поширення і розмноження тварин у Скелястих горах Північної Амери­ки, він дійшов висновку, що цей процес залежить від суми ефективних температур, необхідних тваринам для їх розмноження та розвитку. Він також виділив сім зон розмноження тварин: від арктичних до тропічних районів Америки.

Підсумком тривалих наукових досліджень з географії рослин і тва­рин стали праці двох німецьких вчених Ф.Даля (1921-1923) і Р.Гессе- га (1924), в яких вони розробили теорію толерантності і екологічної валентності. Ця концепція стала базою сучасного розуміння зв’язку організмів і середовища. Вона покладена в основу лісової типології, під­валини якої були закладені Г.Ф. Морозовим.

2.5.