Екологічні фактори економіки

Макроекономіка базується на двох фундаментальних положеннях: матеріальні потреби людей і всього людського суспільства безмежні і невгамовні; матеріальні ресурси - засоби задоволення потреб - обмежені і рідкісні.

Звідси випливає економічний критерій оптимальності - максимально можливе задоволення потреб за обмеженості ресурсів. Але саме ця основа макроекономіки стала центральною проблемою макроекології, тому що розвиток цивілізації, особливо сучасної економіки, зумовив великий обсяг споживання природних ресурсів. Разом з тим, велика частина ресурсів техносфери після перероблення їх людиною непридатна для природної асиміляції в біосфері. Це в поєднанні із зростанням масштабності людської діяльності є основною причиною порушення природної рівноваги і погіршення якості навколишнього середовища.

Історично весь економічний ріст майже повністю зумовлений нарощуванням використання природних ресурсів. Техносфера виникла і продовжує розширюватися, саме на цій основі. Звідси виникає хибне уявлення про незалежність економіки від ресурсів біосфери. Справді, сукупність галузей, що забезпечують первинні потреби людей (сільське господарство, харчова, легка промисловість і комунальне господарство), у більшості розвинутих країн утворюють не найбільший сектор економіки, а в усьому світі цей сектор становить в загалом 32% за сумарним внеском у ВВП. Однак на це можна подивитися і по-іншому. Найважливіші потреби людини - їжа, кисень, певною мірою вода і житло, - як і тисячоріччя тому задовольняють в основному продукти живої природи. Те, що тепер багато з цих продуктів ми одержуємо не з лісів і степів, а на полях і фермах, відбиває не стільки зменшення залежності від природних біологічних процесів, скільки перерозподіл людської праці. Нафта, газ і вугілля, деякі руди, родючий ґрунт, значна частина будівельних матеріалів - це теж продукти екологічних процесів.

Забезпеченість економіки природними ресурсами тривалий час сприймалася як незалежність від законів екології. Але в міру зростання виробництва, особливо в XX столітті, ця залежність стала виявлятися частіше і масштабніше. Виявилося, що для компенсації однопроцентного зниження родючості ґрунту енерговитрати на збереження сталої врожайності слід збільшити на 10 %, а також найкращі вторинні ліси не можуть зрівнятися з незайманим лісом ні за кількістю продукції, ні за якістю деревини. Після того, як через хижацький лов в Атлантиці зникли кілька видів промислових риб, стало зрозуміло, що для збереження стійкого виробництва рибопродуктів необхідно враховувати особливості екології популяцій риб. Зміна генерацій і стійкість до отрути у колорадського жука не тільки впливає на ціну картоплі, але і на фінансування хімічних досліджень і виробництво деяких отрутохімікатів. П'ята частина загальних втрат металу, що руйнується корозією, і 77 % втрат від корозії нафтового устаткування спричинені біологічною корозією, пов'язаною з життєдіяльністю мікробів. Щорічні втрати деревини від грибкових захворювань і масових розмножень комах сягають більш ніж 100 мли. м³. Навіть прагнення Японії повернути собі Південні Курили зумовлене не стільки політичними амбіціями, скільки привабливістю акваторії цих островів, де розташовані природні шляхи міграції тихоокеанських лососів, найбагатші крабові банки і скупчення сайри.

Все це підтверджує, що господарська діяльність людини тісно пов'язана з природними екосистемами і суттєво залежить від їхньої якості. Сумарний економічний збиток, заподіяний у другій половині XX ст., що відобразився на природних системах навколишнього середовища і через них - на здоров'ї людей, вже сьогодні набагато перевищує світовий бюджет.

Основні принципи макроекономіки склалися в епоху, коли загальний вплив людської діяльності на довкілля не перевищував можливостей самовідновлювального потенціалу екологічних систем. Нині ситуація значно змінилася внаслідок того, що за багатьма параметрами антропогенне навантаження перевищило межу стійкості природних комплексів і біосферизагалом.

Задоволення основних вимог екологізації економіки, введення екологічних функцій у категорії макроекономіки і ці неявні витрати не віднімаються з внп, таким чином, ВНП завищує рівень нашого матеріального добробуту. Чим більшим є обсяг ВНП, тим більше забруднення навколишнього середовища і масштаби перекручування ВНП. Коли виробник забруднює ріку і держава затрачає засоби, щоб її очистити, витрати на очищення додаються до обсягу ВНП, тоді як вартість самого забруднення не зменшуються.

На це можна подивитися й з іншого боку. Обсяг ВНП складає сума амортизаційних відрахувань на відновлення основних виробничих фондів. Для цього враховується амортизація споруджень і устаткування. Повна реалізація платності природокористування передбачає радикальні структурні зміни в економіці, спрямовані на зниження її природоємності, які повинні передбачити такі взаємопов'язані перетворення:

1. Кількісну і якісну перебудову економіки ресурсів енергетики і промисловості, орієнтовану на максимальну економію й ефективність використання.

2. Зміну галузевої і технологічної структури виробництва з поступовим вилучення з неї виробництва значної частини вторинних засобів споживання і мінімізацією ресурсоємності й відходності засобів виробництва і споживання.

3. Поетапне введення в механізми і фактори ціноутворення всіх екологічних витрат господарської діяльності і вартісної оцінки ризику, пов'язаного з екологією.

4. Відмова від диктату пропозиції в економіці і торгівлі; нівелювання тієї частини маркетингу, що нав'язує і стимулює надлишкові асортименти вторинних засобів споживання.

Внаслідок виконання цих вимог повинно спостерігатись:

- уповільнення і припинення кількісного економічного росту (у розрахунку на душу населення) і перехід до стратегії якісного зростання виробництва;

- перерозподіл трудових ресурсів зі сфер матеріального виробництва й обслуговування держав у сферу обслуговування людей, що включає науку, освіту, охорону здоров'я і правовий захист;

- зміна структури потреб людей з обмеженням сфери факультативних потреб;

- зменшення економічної і соціальної нерівності людей.

2.11.2.