Дія екологічних факторів на організми та пристосування до дії цих факторів

Важливим елементом є реакція організмів на силу екологіч­ного фактора. Згідно з цим виділяють дві зони:

1) зона оптимуму фактора (сприятлива доза);

2) зона песимуму фактора (доза, за якої організми почува­ються пригнічено).

Саме діапазон оптимуму і песимуму є критерієм для визна­чення екологічної валентності. Екологічна валентність - це здат­ність організму пристосовуватися до змін умов середовища. Кіль­кісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид може нормально існувати.

Екологічна валентність різних видів може бути різною (пів­нічний олень витримує коливання температури від -55^о С до +30^о С, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5- 6^о С. За екологічною валентністю організми поділяють на:

- стенобіонти - з малою пристосованістю до змін умов се­редовища (орхідеї, форель, глибоководні риби);

- еврибіонти - з великою пристосованістю до змін умов довкілля (колорадський жук, вовки, пирій, миші, таргани).

Живий світ Землі має у своєму складі три типи організмів:

1) продуценти (або автотрофи) - це організми, що ство­рюють органічну речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу, мінеральних солей (до цього типу нале- жатьрослини, яких на землі налічується 350 000 видів);

2) консументи (або гетеротрофи) - організми, що одержу­ють енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими кон­сументами (до них належать рослиноїдні тварини, рослини-хижа- ки і гриби в кількості - 1,5 млн видів);

3) редуценти (або сапрофаги) - це мікроорганізми, що роз­кладають мертві залишки продуцентів і консументів до води, ву­глекислого газу і мінеральних солей (вся ця спільнота в кількості 75 000 видів має певне середовище існування та визначену струк­туру, видовий склад і територію та називається біоценозом).

2.1.4.