КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ

Поділ екологічних факторів на абіотичні та біотичні став класичним. До перших належать фактори кліматичні, ґрунтові; до других — хижацтво, конкуренція, паразитизм. Ця класифікація є простою і добре сприймаєть­ся.

Наведемо ще один приклад. У літній день, коли температура повітря становить 24°С, температура поверхні сонячної сторони листка є на 9⁰C вища, тоді як затіненої — на 4°С нижча. Отож, температура і в даному випадку є фактором біотичним.

Предметом екологічних досліджень організму є екологічні акції і реакції, які відбуваються в найпростішій системі — моноцені. Од­нак виникають ситуації, коли організм як біотичний елемент не може існувати один (колонія організмів). У такому випадку мова йде не про екологію організму, а про екологію колонії організмів.

Важко також визначити інший елемент моноцену — монотоп, або середовище організму, тобто абіотичний фактор. Поняття “середовище” використовують у біологічних і небіологічних дисциплінах, а тому дефініція (визначення) його різна.

Найзагальніше поняття “середовища” означає суму всього, що ото­чує якийсь живий чи неживий предмет. Складність оточення кожного організму є такою великою, що його (оточення, середовище) важко не лише описати, але й зіставити всі фактори, які його творять.

Водночас відомо, що одні фактори середовища мають більше, а інші менше значення. Ряд вчених пропонують ті елементи середовища, які мають істотне значення для організму, називати “фундаментальним середовищем”.

Фактори середовища, які мають найбільше значення для організму, зумовлені двома аутекологічними принципами, сформульованими Тіне- манном у 1942 р.:

1.

2. Вимоги організму виникають з його морфофізіологічних присто­сувань, установлених впродовж тривалого часу. Ці пристосування тісно пов’язані з особливостями місцезростання, які вибирає даний вид у природі.

Другий принцип Тінеманна витікає з першого. Адже відомо, що більшість видів поселяються лише в окреслених місцях, які характери­зуються специфічною системою середовищних стосунків. Кожний з біологічних видів займає певне місце в біоценозі — життєвому соціумі, ансамблі, до якого мусить бути пристосований.

Класифікацію факторів утруднює те, що один і той самий чинник може відігравати різну роль стосовно різних організмів і бути зарахо­ваний до різних класифікаційних груп. Світло для рослин є джерелом енергії, для тварини відіграє допоміжну роль, а для ґрунтових чи дон- новодних тварин може не мати ніякого значення.

До складу живих організмів входить понад ЗО хімічних елементів, з яких три — кисень, вуглець і водень — становлять 98% загальної біомаси. Вуглець є основним носієм енергії в екосистемах, кисень і водень у вигляді води є основою зв’язку, вирішального для всіх організмів біоце­нозу. Решта факторів має умовний характер, впливаючи на перебіг біологічних процесів, модифікуючи деколи значні екологічні зв’язки.

Класифікація Ніколсона—Швердтфегера. Для організму основні компоненти середовища — це переважно ті, які являють собою конструк­ційний і енергетичний матеріал. Цей класифікаційний поділ (Ніколсон, 1954; Швердтфегер,1963) витікає з умов існування і охоплює:

1) матеріальні фактори, присутність і можливість одержання яких є вирішальним для існування і розвитку організму. Вони складаються з: а) води як основного складника організмів; б) енергетичної сировини, необхідної для реалізації метаболічних процесів (обміну речовин);

2) умовні фактори, які можуть забезпечувати діяльність окремих елементів організму, не створюючи продукційної маси, лиш сприяючи перебігу фізіологічних і екологічних реакцій.

Подальша класифікація вирізняла такі універсальні фактори, як тем­пература, гравітація, наявність кисню, водне господарство організму.

Класифікація Мончадського. Оригінальною є класифікація факторів російського еколога Мончадського (1958,1962), яка враховує реакції жи­вих організмів, що були піддані впливу цих факторів. Вона також бере до уваги, наскільки це можливо, ступінь досконалості адаптації організмів, яка тим вища, чим давніша така адаптація. Ідея адаптації полягає в певній кореляції між організмом і його середовищем існування. Мончадський виділяє первинні і вторинні періодичні фактори, а також неперіодичні.

1. Первинні періодичні фактори. До них належать фактори середо­вища, яким властива правильна періодичність: денна, місячна, сезонна чи річна. Ця періодичність є прямим наслідком обертання земної кулі дов­кола своєї осі і її руху довкола Сонця або зміни місячних фаз (темпе­ратура, освітленість, а також припливи і відпливи).

2. Вторинні періодичні фактори. Зміни вторинних періодичних факторів є наслідком змін первинних. Наприклад, рослинний корм є вто­ринним щодо першого періоду — вегетаційного циклу. Нарешті, біотичні внутрівидові впливи також належать до вторинних періодичних факто­рів, оскільки всі взаємозв’язки і взаємодії особин є, очевидно, наслідком річних циклів.

• Порівняно з первинними вторинні періодичні фактори не є такого древнього походження: живі організми пристосувались до них не так давно і їх адаптації не є чітко вираженими.

3. Неперіодичні фактори. Це, головним чином, фактори, які в нормаль­них умовах не існують, а виявляються раптово. Тому внаслідок їх випадковості живі організми до них не можуть пристосуватись (вітер, гроза, пожежа). Сюди належать і так звані біотичні фактори: вчинки хижаків, паразитарних і патогенних видів тварин. Вплив господаря на паразита не можна вважати вторинним фактором, оскільки він є пере­думовою нормального існування паразита. Однак паразит для господа­ря не є необхідністю і є фактором неперіодичним.

Класифікація Дажо. Французький еколог Р.Дажо (1975) виділяє такі групи факторів:

1. Фактори кліматичні (температура, світло, відносна вологість, опа­ди та ін.).

2. Фактори фізичні (некліматичні фактори водного середовища, едафічні фактори).

3. Фактори кормові (харчові).

4. Фактори біотичні (внутрівидова взаємодія, взаємодія між різними видами).

Класифікація Андерварта—Берча. Класифікація австралійських екологів Р.Андерварта і Л. Берча (1954) подібна до попередньої класи­фікації Р. Дажо. Вони поділяють фактори середовища на чотири групи: 1) фізичні умови життя (клімат і погода); 2) корм; 3) інші організми; 4) місцезростання. На думку цих авторів, біотичні фактори входять у сферу екологічних досліджень лише тоді, коли являють собою корм. Інші біотичні зв’язки є предметом популяційних і біоценотичних досліджень.

Представлені класифікації факторів середовища не є цілком ні послі­довними, ні універсальними. Більшість факторів, зарахованих до групи “матеріальних”, одночасно зумовлюють низку екологічних і фізіологічних реакцій.

Відзначаючи складність створення універсальної класифікації еко­логічних факторів, російський еколог Т.Г.Гільманов наводить узгоджені в середовищі екологів ознаки, які є основними. Передусім, екологічні фак­тори стосовно певної екосистеми поділяють на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). До зовнішніх відносять фактори, дія яких тією чи іншою мірою визначає зміни, що відбуваються в екосистемі, однак самі вони практично не відчувають зворотного впливу. Такими є сонячна радіація, інтенсивність атмосферних опадів, атмосферний тиск, швидкість вітру тощо. На відміну від них внутрішні фактори співвідносяться з властивостями власне екосистеми (або окремих її компонентів) і в дійсності утворюють її склад. Такими є чисельність і біомаса популяцій, запаси різних речовин, характеристики приземних шарів атмосфери, водяної і ґрунтової маси і т.ін.

Широко використовують класифікацію факторів, побудовану на відмінних властивостях екосистеми і зовнішнього середовища. Наприк­лад, поміж екзогенних розрізняють метеорологічні (кліматичні), гео­логічні, гідрологічні, міграційні (біогеографічні), антропогенні фактори, а серед ендогенних — мікрометеорологічні (мікроклімат, фітоклімат), ґрунтові (едафічні), водні (гідрологічні) і біотичні (вплив рослин, тва­рин і мікроорганізмів).

3.1.10.