ВИСНОВКИ

«Сторіччя — ось перед вами моє сторіччя, самітне і спотворене, на лаві підсудних». /629/Так у кінці «В’язнів Альтони» Ж.-П. Сартра звучить у магнітофоні голос Франца, передаючи послання майбутнім сторіччям, трибуналові часу.

Спотворене й поруйноване, стулене з уламків минулого, наше сторіччя прагне також ясності й раціонального погляду на світ, раціональна думка відбивається в його творіннях та в його діях, думка (іноді) відірвана від абсолюта, просякнута усвідомленням своїх меж. Далеке від надмірної і самовдоволеної гордості, наше сторіччя в такий спосіб будує свою автентичну раціональність. Коли наука, від Шредингера до Пригожина, утверджує себе, пробиваючись крізь усю товщу метафізики, коли філософія безперервно постачає науковий пошук питаннями універсального значення, коли етичний і політичний раціональний розум спускається зі свого п’єдесталу й починає усвідомлювати, що суспільство не може бути змінене радикально, тоді розгортається безпрецедентна активність думки, тоді нам відкривається новий інтелектуальний континент, багатий на нечувані концепції та парадигми. В ту мить, коли до нас доходить, що зазнали краху всі доктрини, які обіцяли нам абсолютні істини, ми розуміємо, що відтепер нам судилося жити в постійній непевності.

Навчитись існувати — як у науці, так і в метафізиці — в абсолютній невизначеності; крок за кроком, не втрачаючи ні на мить пильності, засвоювати раціональні поняття, насичені, як правило, релятивізмом; відмовитися від певних надмірних амбіцій раціонального розуму — хіба мало перед нами завдань, які, можливо, здадуться ґрандіозними майбутнім сторіччям, що дивитимуться на нас?

«Наше сторіччя — це жінка; воно родить — чи станете ви звинувачувати власну матір?... О трибунал ночі, який був, який буде, який є, — я був!» Такими словами згаданий вище Франц міг би сказати про нашу сучасність. /630/