ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО СВІТУ

Східноазійський географічний світ складається з шести політичних одиниць: Китаю, Монголії, Північної Кореї, Південної Кореї, Японії і Тайва­ню. Зверніть увагу, шо ми використовуємо тут термін «політичні одиниці», а не «держави».

Східна Азія лежить між широченними просто­рами Росії на півночі та густозаселен и ми країнами Південної і Південно-Східної Азії на півдні. Цей географічний світ простягається від пустель Цент­ральної Азії до тихоокеанських островів Японії і Тайваню. Різноманітність довкілля є однією з його визначальних рис.

Східна Азія є також батьківщиною нового регіонального феномена під назвою Тихоокеанська окраїна. Від Японії до Тайваню та від Південної Кореї до Сянгану (Гонконгу) тихоокеанський фа­сад Східної Азії трансформується посиленими темпами (див. вставку «Назви та імена»). Хмаро­чоси височіють над Хайкоу — столицею колись сплячого китайського острова Хайнань. Розкішні автомобілі з Європи та Америки снують вулицями Даляню — порту на північному сході Китаю. Ліси будівельних кранів бачимо у величезній промис­ловій зоні, що знаменує вступ Шанхаю у зростаю­чу економіку Тихоокеанської окраїни. Мільйони людей перебувають у безперервному русі, покида- ючи свої господарства і села у пошуках роботи в таких проектах.

Японія була лідером розвитку Тихоокеанської окраїни Східної Азії. Ще до того як цей регіональ­ний термін почали широко вживати, Японія ство­рила могутню економіку з глобальними зв’язками

Головні географічні особливості Східної Азії

1. Східно Азія оповито вкритими снігом горами, просторими пустелями і тихоокеанськими водами.

2. Східна Азія — один із найдавніших світових культурних осередків, а Китай представляє одну з найстаріших світових цивілізацій.

3. Східна Азія є найбільш населеним гео­графічним світом, при тому її людність скон­центровано у східних регіонах.

4. Китай, демографічно найбільша нація-дер- жава у світі, — це нащадок імперії, що роз­ширювалася та скорочувалася, ділилася то об'єднувалася багато разів протягом свого тривалого існування.

5. Сьогодні Китай залишається переважно аграрним суспільством, і його просторі річ­кові басейни забезпечують життя сотень мільйонів людності.

6. Рідко заселені західні регіони Китаю стра­тегічно важливі для держави, але вони підда­ються тискові етнічних меншин та ісламським впливам.

7. Уздовж тихоокеанського фасаду відбуваєть­ся економічна трансформація, залучаючи в цей процес усі прибережні провінції та ство­рюючи новий Тихоокеанський регіон.

8. Зростаючі регіональні відмінності І культур­ний ландшафт, що динамічно змінюється, тримають східноазійське суспільство у нап­руженні.

9. Японія, економічний гігант Східноазійського світу, моє довгу історію колоніальної екс­пансії то воєн, яко й дотепер позначається на міжнародних відносинах.

10. Східна Азія може стати свідком піднесення ще однієї супердержави світу, якщо зростуть економічна і військова могутність та вплив Китаю (за умови, що він уникне відцентро­вих сил, які розшматували Радянський Союз).

11. Політична географія Східної Азії містить низ­ку «гарячих» точок, які можуть спровокувати конфлікти (це Тайвань, Північна Корея і декілька груп островів).

і була єдиною високорозвинугою країною в Азії, не зачепленою стагнацією. В той час, коли Китай був ізольований, а Південна Корея боролася з наслідками своєї страхітливої війни проти

Назви та імена

У 1958 р. влада Китайської Народної Республіки затвердила так звану систему піньїн нормативної китайської мови, яка замінила систему вейд-гайлз, що використовувалася з колоніальних часів. Піньїн було впроваджено не для того, щоб навчати чу­жинців, а щоб стандартизувати китайську мову по всій країні.

Нові лінгвістичні стандарти за межами Китаю сприймаються повільно, але сьогодні вони вже ши­роко використовуються. Стара назва столиці, Пекін, стала Бейцзіном. Кантон тепер Ґуанчжоу. Янцзидзян (ріка) тепер Чанцзян (Янцзи). Тєньцінь, порт Бейцзіна, тепер Тяньцзінь. Однак декілька ста­рих назв збереглося. Скажімо, китайці називають свою південно-західну окраїну Сізан, але на ба­гатьох картах залишилася назво Тібет.

Використання піньїн також стосується особис­тих імен. Довгочасний правитель Китаю Мао Цзе- Дун тепер називається Мао Цзедун, а його наступ­ник Ден Цзяо-Пін — Ден Сяопін. Коли китайці пи­шуть свої імена, вони спочатку ставлять прізвище. Теперішній президент Дзян Дземін для друзів Дземін, але містер Дзян — для інших. Аналогічно — Буш Джордж, а не навпаки.

комунізму (1950—1953 рр.). Японія створила су­спільство. не подібне до жодного іншого у Східній Євразії та навіть отримала визнання як окремий географічний світ. Але сучасний розвиток Тихо­океанської окраїни зменшує відмінності між Японією та її східноазійськими сусідами. Сьогодні Південна Корея робить виклик Японії на міжна­родних ринках, продаючи різноманітні товари — від електроніки до автомобілів. У Південно- Східному Китаї (провінція Гуандун) спостерігаєть­ся значне економічне піднесення. Інвестиції Японії в економіки Тихоокеанської окраїни не ли­ше допомогли скоротити розрив, а й стимулювати зв'язки між Токіо та материком. Одне слово, Японія знову стала частиною функціонального регіону всередині Східноазійського світу.

Незважаючи на те, якою могутньою за другу половину XX ст. стала економіка Японії, Китай залишається колосом Східної Азії. Одна з най­старіших неперервних цивілізацій світу, Китай уже був важливим культурним осередком, коли Японія являла собою ізольовану окраїну, заселену спіль­нотою айну. Міграції, шо зароджувалися у Китаї, пролягали через Корейський півострів і сягали островів.

РИСУНОК 10-2

також до мешканців далекої китайської окраїни. За останнє тисячоліття Китай кілька разів розши­рювався до імперій, і коли центр не міг утримува­ти контроль, розпадався. Європейські колоніальні держави використовували такі ситуації для поділу Китаю між собою. Росіяни та японці вклинили свої імперії углиб Китаю. Але завжди Китай відроджувався, і сьогодні знову має шанс розши­рити свою сферу впливу і дійсно стати світовою державою.

ПРИРОДНЕ ДОВКІЛЛЯ Рисунок 10-1 наочно ілюструє складну фізичну географію Східноазійського світу. На південному заході лежать покриті льодом гори і нагір’я, і зем­на кора згортається так, як міхи акордеона. Гігантське зіткнення тектонічних плит сформува­ло цей пейзаж, коли Індостанська плита просуну­лася на північ під Євразійську плиту (рис. 1-4). У результаті виникли одні з найдивовижніших світо­вих краєвидів, але сніг, лід і холод не є тут єдиною небезпекою для життя людей. Майже весь час відбуваються землетруси і підземні поштовхи, спричиняючи зсуви та снігові лавини. Як видно з карти, високі гори і нагір’я розширюються з порівняно вузького поясу у Каракорумі, шоб сформувати широке Тібетське нагір'я, яке приля­гає до Гімалаїв на півдні. Далі на схід від Тібету гірські пасма знову сходяться в напрямі Південно- Східної Азії, де втрачають висоту.

Як показує рисунок 1-9, високогірна азійська глибинка належить до найменш заселених тери­торій світу, але вона дуже важлива для життя со­тень мільйонів людей. У цих горах починаються великі ріки, що живляться талим льодом і снігом та плинуть на схід через Китай і на південь через Південно-Східну і Південну Азію. Ці ріки руйну­ють високогір’я і нагромаджують свої наноси у до­линах, створюючи родючі басейни, які підтриму­ють велику кількість населення.

Рисунок 1-8 відносить високогірну зону Схід­ної Азії до категорії H — високогірного клімату; тут він стосується найбільшої території даного ти­пу в світі. До того ж тут панує такий критерій кла­сифікації клімату, як висота над рівнем моря. Гори затримують практично усю вологу з повітряних мас, які спрямовані на північ, і блокують їхній рух у Внутрішню Азію. Як свідчить рисунок 1-8, на північних територіях Східної Азії переважають пустелі. Рисунок 10-1 показує дві найвідоміші з них: Такла-Макан у Сіньнзяні та Гобі у Монголії.

Отже, фізична географія дуже впливає на роз­поділ населення Східної Азії, але навіть найбільш заселений та продуктивний у сільськогосподарсь­кому плані схід має свої обмеження. Північний схід страждає від суворої континентальності, з довгими і надзвичайно холодними зимами. Висо­когірний рельєф оточує річкові басейни на північ від Жовтого моря і здебільшого переважає у північній частині Корейського півострова, ство­рюючи сильні локальні екологічні контрасти. У Південній Кореї, як видно з рисунка 1-8, спос­терігаються відносно помірні умови. Північна ж Корея має суворий континентальний клімат.

У цілому прибережній, півострівній та острів­ній Східній Азії властивий клімат помірніший, ніж її внутрішній частині. Подібно до Південної Кореї Південна Японія і Південно-Східний Китай мають вологий помірний клімат, а найпівденніші острови Тайвань і Хайнань навіть мають території з тропіч­ними (Я) умовами. Близькість до океану зумовлює помірне кліматичне довкілля, і прибережна Східна Азія це доводить.

Перед тим як перейти до суспільної географії, варто подивитися на карту складної земної по­верхні цього світу (рис. 10-2). З високогірної внут­рішньої частини починаються три головні річкові системи, які відіграють важливу роль у долі ту­тешньої людності. На півночі Хуанхе (Жовта Ріка) витікає здалека з високих гір, перетинає Ордоську пустелю і лесове плато і відкладає свої родючі на­носи на широкій Північнокитайській рівнині, де виникли найдавніші держави Східної Азії.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«З поїзда, що рухається з Пекіна до Сіоню, ми мали мож­ливість подивитися но знамените лесове плато. Пес являє собою дрібнозернисту пилюку, утворену з гірських порід, розпушених вивітрюванням Він укриває значну частину Північнокитайської рівнини, що робить її такою родючою, але том його шор не такий товстий, як но песовому плато у середньому басейні Хуанхе. Тут лес у середньому сягає 75 м (250 футів) завтовшки, а подекуди навіть 180 м (600 футів). Унаслідок своїх фізичних властивостей лес ство­рює незвичні ландшафти. Він може стояти прямо у вигляді стін чи колон і довго не руйнуватися. Ландшафт на цьому фото виглядає терасованим: струмки виорюють глибокі долини з прямовисними стінами. Лесове плато є не лише природно-геогрофічним регіоном, а й культурним. Сотні тисяч людей просто викопують свої домівки у таких верти­кальних стінах, як тут показано, створюючи печероподібні багатоквартирні житла з дерев'яними дверима».

Подальше вивчення рисунка 10-2 указує на ше одну важливу річкову систему Китаю — річку Ляохе на північному сході та її басейн — Північно- Східну китайську рівнину. Однак Ляохе не можна порівняти з великими річками на півдні: її течія коротша, а басейн на цій високогірній території набагато менший. Як побачимо пізніше, північний схід Китаю певний час був промисловою серцеви­ною країни.

Ще раз подивіться на рисунок 10-2 і зверніть увагу на лесове плато на півдні Ордоської пустелі, де Хуанхе робить свій величезний вигин. Лес — це родючий, нанесений вітрами шар грунту, шо скла­дається з гірських порід, розпушених вивітрюван­ням. Додайте сюди воду (у цьому випадку середню течію Хуанхе та її притоки) і відповідний сезон достигання урожаю — і неодмінно з'явиться вели­ка кількість населення. На півдні, глибоко у внутрішній частині країни, лежить басейн Сичу­ань (Червоний), шо його перетинає Янцзи. Цей басейн довгий час підтримував людські спільноти, і ви можете побачити його теперішнє геопросторо- ве зосередження населення на рисунку 1-9. Сучас­ний басейн, оточений горами, є одним із найчіткіше визначених фізико-географічних регіонів у цілому світі, а концентрація його близько 120-мільйонно- го населення підтверджує це визначення.

Далі на південь лежить плато Юньнань — джерело приток, що живлять ріку Сіцзян. Більша частина Південно-Східного Китаю має дещо під­вищений рельєф, який стоїть на заваді контактів між Китаєм і Південно-Східною Азією.

Тихоокеанська межа Східної Азії являє собою скупчення півостровів та островів. Корейський півострів виглядає майже як міст від Азії до Японії, і він насправді виконував таку роль у ми­нулому. Ляодунський і Шаньдунський півострови виступають у Жовте море, яке замулюється нано­сами рік Хуанхе і Ляохе. Далі від материка лежать острови, які відіграють дуже важливу роль у сус­пільній географії Азії та й усього світу: це Японія, Тайвань і Хайнань. Довкілля Японії визначається холодним північним Хоккайдо і теплим південним Кюсю, але серцевинний ареал Японії лежить на її головному острові Хонсю. Як показує рисунок 10-1, міріади менших островів усівають Східноки- тайське і Південнокитайське моря. Далі ми поба­чимо, що деякі з них мають істотне значення у суспільній географії цього куточка планети.

ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ

Немає свідчень того, що Homo sapiens, сучасні лю­ди, досягли Америки раніше, ніж 40 000 років тому, і багато палеоантропологів стверджують, що існують єдині дані, які вказують на те. що люди перебралися з Євразії на Аляску десь 14 000— 13 000 років тому. Однак на протилежному боці Тихого океану історія представників родини гомінідів і людських поселень сягає сотень тисяч, а можливо й мільйона, років.

Чому так давно? Якщо такі гомініди, як Ното erectus, залишили свої африканські домівки і мігрували аж до Східної Азії понад півмільйона років тому і якщо сучасні люди наслідували їх і досягли Австралії десь 50 000 років тому, то що утримувало американських гомінідів разом і що затримувало людей?

Ще не знайдено задовільних відповідей на ці запитання. Можливо, величина Тихого океану стримувала морських мігрантів, хоча вони й трап­лялися. Можливо, низькі температури вздовж північного шляху від Сибіру до Аляски зупинили гомінідів та інших прадавніх людей. Але плейсто­цен позначався і теплими міжльодовиковими періодами; чому ж до раннього голоцену люди не перетинали Берінгову протоку?

Все це свідчить про те, що сотні тисяч років Східна Азія була немовби сліпим кінцем для мігрантів поза Африкою. Багато археологічних знахідок у цьому світі дають свідчення про Ното erectus, у тому числі про те. що, можливо, най­цінніше з усього. — пекінську людину (сінантро- па). У печері поблизу китайської столиці один археолог у 1927 р. знайшов зуб, шо, як він стверд­жував, належав гомінідові. Пізніші розкопки дове­ли його рацію, оскільки було знайдено частини кількох десятків скелетів. Отож пекінська людина та її родичі робили кам'яні та кістяні знаряддя праці, мали спільну культуру, контролювали вико­ристання вогню, полювали на диких звірів і вари­ли м’ясо. Звичайно, пізніші новоприбульиі зміни­ли старі спільноти, а межі поселень розширювали­ся по річкових басейнах на схід. Коли сучасні люди прибули до Східної Азії, гомініди не могли їм протистояти. Сучасна антропологічна теорія стверджує, що краще оснащені люди витіснили гомінідів десь між 60 000 і 40 000 років тому, після чого могла початися міграція людей до Америки.

Але існують й інші погляди. Деякі антропологи стверджують, що сучасне людство походить не лише з одного джерела в Африці, а з чотирьох джерел у широко розкиданих частинах світу: Аф­рики, Західної Євразії (кавказоїди), Австралії (австралоіди) і Східної Євразії (монголоїди). Згід­но з цією думкою сьогоднішні східноазійці похо­дять від пекінської людини тощо.

Географія ранньої культури

Хоч би якими були наслідки дискусій щодо поход­ження людини у Східній Азії, зрозуміло, шо люди заселяли низовини і річкові басейни, передгір’я і острови цього світу дуже довгий час. Мисливство годувало як гомінідів, так і ранні людські спільно­ти; рибальство притягувало їх до берегів і островів. Перший перехід до Японії міг відбутися 12 000— 10 000 років тому, а можливо й раніше, коли так звані люди дзьомон (населення центрально- азійського походження) ступили на острови; їхні нащадки, айну, поширилися по всьому архіпела­гові. Сьогодні ж лише десь 20 000 осіб, які прожи­вають на півночі острова Хоккайдо, простежують своє походження від айну.

Близько 2300 років тому люди яйої, землероби, які вирощували рис на території Кореї, перетнули море на човнах та дісталися Кюсю, найпівден- нішого острова Японії, звідки попрямували на північ. Айну, які виживали з допомогою риболов­ства і мисливства, відступили, але дослідження по-

казали, шо відбулося значне змішування етнічних груп; вони також засвідчили, шо після яйої були й інші вторгнення з азійського материка. До того ча­су на території теперішнього Китаю вже виникли могутні династичні держави, і сліди ранньої ки­тайської культури проникали до Японії з допомо­гою процесу, який ми знаємо під назвою рело- каційної дифузії.

На Азійському' материку одомашнювання рос­лин і тварин почалося дуже рано. Ми у західному світі вважаємо аксіомою, що ці процеси почалися там, де сьогодні Близький Схід, і поширилися від Благодатного Півмісяця на інші частини Євразії та решту світу. Але приручення тварин і селективне землеробство могли розпочатися в той же час або й раніше тут, у Східній Азії. Як і у Південно- Західній Азії, родючі наносні грунти у басейнах великих річок, регулярні припливи і відпливи потоків води створили довкілля великих можли­востей, тому просо і рис східноазійці почали виро­щувати ще 8000—7000 років тому.

Навіть у неолітичну епоху вдосконалених кам’яних знарядь Східна Азія вже була мозаїкою регіональних культур. їхні відмінності зводилися до форми знарядь і декорування глечиків, гор­щиків та іншого начиння. Особливо цікавим є віднайдення двох 8000-літніх горщиків у формі ко­кона шовковика з китайської провінції Хебей. що свідчить про дуже давнє походження шовківницт­ва — однієї з провідних галузей регіону.

Одомашнення рослин і тварин привело до над­лишку продовольства, створюючи умови для при­росту населення і потребуючи ширшої регіональ­ної організації. Тут, як і всюди протягом неоліту, поселення розширювалися, людські спільноти ставали дедалі складнішими, а влада почала зосе­реджуватися в руках невеликих груп — еліт.

Відомо, шо формування держав відбувалося лише в декількох регіонах світу, і Китай був одним із них. Але даних про ранні держави Китаю трива­лий час не існувало. Однак сьогодні археологи по­силаються на долину нижньої течії річки Ілюо у західній частині провінції Хенань, де існувала пер­ша задокументована китайська династія Cia (2200—1770 рр. до P. Xp.). Була знайдена столиця їхньої стародавньої держави, Ерлітоу, і тепер архе­ологи ототожнюють період династії Cia та ерліто- уську культуру. Ерлітоуські знаряддя та інструмен­ти доводять, шо держава династії Cia була цілком самодостатньою.

Усі ранні держави керувалися елітою, але політична історія Китаю формувалася за хроно­логією династій, оскільки наступність правителів випливала з тої самої лінії родоводу, яка часом тривала століттями. При переданій влади родинні зв’язки важили найбільше. Династії розвалювалися, але переможці не змінювали самої системи. Динас­тичне правління в Китаї тривало аж до XX ст.

Держава династії Cia знаходилася у такому місці, де пізніше також виникали могутні динас­тичні держави: це Північнокитайська рівнина. Тут рано започатковувалися принципи китайського суспільства, які виявилися дуже живучими. Із цьо­го культурного осередка в усіх напрямах поширю­валися ідеї, інновації, досвід. Від сільського госпо­дарства до архітектури, від поезії до виробництва порцеляни китайський вплив проникав на південь до Південно-Східної Азії, на захід до Внутрішньої Азії, на схід до Кореї та Японії. На Північноки- тайській рівнині лежать витоки того, шо згодом стало Серединною імперією, яку її жителі вважали центром Всесвіту.

Таблиця 10-1 розкриває послідовність ди­настій, яка могла починатися з Cia понад чотири тисячоліття тому і завершилася у 1911 р., коли ос­танній імператор династії Цін (Маньчжу), шес­тилітній хлопець, силою був змушений звільнити китайський трон. Як показує таблиця, кожна ди-

337" class="lazyload" data-src="/files/uch_group92/uch_pgroup309/uch_uch6813/image/image337.jpg">

Таблиця 10-1

КИТАЙСЬКІ ДИНАСТІЇ ВІД 2200 р. до P Xp. до 1911 р.

Таблиця 10-1

(продовження)

Таблиця 10-1 (закінчення)

настія зробила свій важливий внесок у розвиток китайського суспільства — часом прогресивний через удосконалення політики і підвищення ефек­тивності управління, а часом регресивний, коли переважали примхливі, жорстокі авторитарні крайнощі та ксенофобія. Протягом цих 4000 років Китай розвинувся у найчисельнішу націю світу, завжди відроджуючись після спустошливого голо­ду і повеней, а його територія займала понад 80 % Східноазійського світу (рис. 10-3).

Такими ж впливовими, як і Китай у своєму регіоні, у Східній Азії є й інші гіганти. На півночі внутрішня держава Монголія — це те, що залиши­лося від часів, коли монгольські армії завоювали більшу частину Євразії (навіть Китай упав перед монгольською навалою). На сході Корейський півострів уникнув приєднання до Китаю. За межа­ми материка Японія як потужна військова сила спочатку підпорядкувала Китай, колонізувавши Маньчжурію (як вона тоді називалася) і глибоко

вклинившись у серцевину Китаю. Пізніше Японія перевершила Китай економічно, отримавши світовий статус, тоді як Китай занепадав під маоїстським комунізмом. На початку XXI ст. Тайвань залишився окремою політичною одини­цею. його відокремлення від Китаю було результа­том боротьби, шо привела комуністів до влади у Пекіні.