Ґренландія і Європ

Ґренландія, найбільший острів усього світу, лежить значно ближче до Північної Америки, ніж до Європи. Але історична географія пов'язує її з Європою, зок­рема з Данією. Заселена спочатку інуїтами (раніше їх називали ескімосами), громади яких зосереджувалися вздовж південно-західного побережжя, Ґренландія до 1000 р.

59 000 мешканців Ґренландії, 85 % з яких є інуїти або корінні жителі — ґренлондці європейського по­ходження, майже цілком залежать від рибальство, яке занепадає. Видобуток корисних копалин (свинець, цинк) не набув розвитку, лише туризм є головним джерелом доходів. Але економічні проблеми і за­лежність від Данії не придушили політичних амбіцій. Коли Данія приєдналася до тодішнього Європейсько­го економічного співтовариства у 1973 р., Ґренландія вступила до нього як частина донської держави. Після отримання власного правління у 1979 р. ґренландці голосували за відокремлення і відкликання своєї участі у баготообіцяючому Європейському Союзі. Во­ни були першими (але, мабуть, не останніми), хто так зробив. Та скандинавський вплив на культурний ланд­шафт Ґренландії залишається стійким, що видно зі столиці Нук (Ґотгоб) з її донськими урядовими будівля­ми і яскраво розмальованими дерев'яними будинками на порівняно помірному південно-західному узбе­режжі. Межі географічних світів, показані на рисунку 1-2, підтверджують, що тоді як Ґренландія лежить лише на кілька миль на схід від Канади, її функціональні зв'язки відбуваються через Атлантику, а не через Баффінове море.

представницька влада тут з’явилася раніше, і права людини, і соціальне забезпечення здавна ретельно охоронялися.

Швеція є найбільшою північною країною як за кількістю населення, так і площею. Більшість шведів живуть на півдні зони, де вічнозелені ліси переходять у мішані листяні та хвойні і де розта­шована кліматично найпомірніша частина країни (рис. 1-18). Тут столиця, серцевинний ареал і, як свідчить рисунок 1-7, головні промислові райони; тут також найважливіші сільськогосподарські те­риторії, які користаються з низинного рельєфу, кращих ґрунтів і м'якішого клімату.

Швеція тривалий час експортувала сировину або напівфабрикати до індустріальних країн, але сьогодні шведи самі виробляють кінцеву про­дукцію, в тому числі автомобілі, електроніку, лис­тову сталь, меблі та вироби зі скла. Значна частина цієї продукції базується на місцевих ресурсах, включно з головними покладами залізної руди у Кіруні на крайній півночі (де є сталеплавильний завод у Лулео). Шведська промисловість на від­міну від деяких західноєвропейських країн базована у десятках малих і середніх містечок, що спеціалізуються на певній продукції.

Вогні Копенгагена окреслюють західний горизонт на цьому нічному зобра­женні понад новим десятимильним мостом-тунелем, що пов'язує провідне місто Данії з південним шведським містом Мальме. Цей перший прямий зв'язок між Скандинавським півостровом І великою територією Європи ду­же зміцнює внутрішні то зовнішні економічні зв'язки функціонального регіону Ерезунд, сфокусовані на заново об'єднаній столиці з 3,2 млн людей у своїй серцевині. Однак нойперспективніші зміни, мабуть, стануться у запліччі Мальме, у нойпівденнішій шведській провінції Сканія. У Європі, де пом'ять довга, багато жителів Сконії сьогодні все ще вважають себе ко­лишніми донцями, тому що їхня провінція була силою анексована Швецією у середині XVII ст. Роблячи висновки зі своїх досліджень настроїв населення по обидва боки водного шляху, вчений-суспільствозновець з Лундського університету звітував, що «для багатьох людей у Сканії цей міст є їхнім ви­ходом зі шведської нації-держави.

Швеція виходить до Балтійського, а не Пів­нічного, моря, і її давні кристалічні породи ство­рюють різноманітний рельєф, але не мають нафти або природного газу. Швеція була піонером у роз­витку атомної енергії як доповненні до гідроелек­тричних джерел, і до кінця 1970-х років понад половину електроенергії виробляла дюжина атом­них установок. Але на референдумі 1980 р. насе­лення вирішило, що ризик атомної енергетики завеликий і галузь повинна бути закрита. Перша атомна станція була закрита у 1998 р., незважаючи на застереження з боку бізнесу, промисловості, профспілок і політиків, що це вразить шведську економіку в наступному.

Щодо Норвегії, то їй не потрібна атомна індустрія для забезпечення своїх енергетичних потреб. Вона знайшла свої економічні можливості на морі та під ним. Рибальство Норвегії, тепер підсилене високопродуктивними рибними ферма­ми. довго було наріжним каменем економіки, і її торговельний флот форсував цілий світ. Але після 1970-х років економічне життя Норвегії змінилося завдяки великим родовищам нафти та природного газу, розвіданих у її секторі Північного моря. У 2000 р. Норвегія була на другому місці у світі за експортом нафти.

Норвегію, з її обмеженими ділянками оброб­люваної землі, підвищеним рельєфом, екстенсив­ними лісами, холодною північчю і надзвичайно гарним фйордовим узбережжям, не можна порівнювати з сільськогосподарським чи промис­ловим розвитком Швеції. Її міста — від столиці Осло і порту на Північному морі Бергена до істо­ричного національного центру Тронгеііма і арк­тичного Гаммерфеста — лежать на узбережжі та мають досить важке наземне сполучення.

Норвежці характеризуються високою націо­нальною свідомістю і духом незалежності. У 1994 р., коли шведи й фінни голосували за приєднання до Європейського Союзу, норвежці знову сказали «ні». Вони не хочуть продавати свою економічну незалежність за настанови великої та, можливо, безпечнішої Європи.

Данія, територіально мала за скандинавськими мірками, має населення 5,3 млн, шо ставить її на друге місце у Північному регіоні після Швеції. Країна складається з півострова Ютландія і при­леглих східних островів між Швецією та Західною Європою Вона також має зв'язки з Гренландією (див. вставку «Гренландія і Європа»), У Данії порівняно м'який вологий клімат; рівна поверхня і родючі грунти сприяють інтенсивному сільському господарству на 75 % її території. Данія експортує молочні продукти, м'ясо, птицю та яйця головно до своїх традиційних торговельних партнерів — Німеччини. Швеції, Сполученого Королівства.

Столиця Данії. Копенгаген, тривалий час була центром збирання, зберігання і транспортування великих обсягів товарів. Це сталося тому, шо вона лежить у перевалювальному пункті, де багато оке- 25 анічних суден не можуть увійти у вузький прохід до Балтійського моря; судна ж із меншою то- нажністю курсують Балтикою і привозять свої вантажі до цієї центральної збиральної станції. То­му Копенгаген є складом, трансферні функції яко- 26 го утримують становище міста як південного провідного порту Балтики. Сьогодні ці просторові переваги зміцнюються з відкриттям першого пря­мого зв'язку зі Швецією у 2000 р. по мосту-туне- лю. що перетинає вузьку протоку на схід від сто­лиці Данії та з'єднує її по шосе й залізниці зі шведською процвітаючою найпівденнішою про­вінцією Сканією.

Фінляндія, яка за площею майже така сама, як Німеччина, має лише 5,2 млн мешканців, біль­шість яких зосереджена у трикутнику, сформова­ному столицею Гельсінкі, центром текстильної промисловості Тампере і суднобудівним центром Турку (рис. 1-18). Земля вічнозелених лісів та сту­лених озер. Фінляндія має економіку, яка здавна підтримувалася деревиною та експортом виробів із дерева. Але фінни. будучи вмілими й роботящими людьми, створили розвинену диверсифіковану економіку, в якій важливими є як виробництво машин, устаткування і телекомунікаційного об­ладнання, так і вирощування життєво необхідних сільськогосподарських культур.

Фінляндія втратила дуже важливу територію на своїх південних широтах на користь Радянського Союзу. Виборг колись був фінським містом, але Фінляндія уникла долі балтійських держав на про­тилежному боці Фінської затоки, які були інкор­поровані у радянську комуністичну імперію.

Як і у Норвегії та Швеції, виклики довкілля і відносне розташування створили типово нордичні культурні ландшафти у Фінляндії, але фінни не належать до скандинавських народів; їхні лінг­вістичні та історичні зв'язки пролягають через Фінську затоку — до Естонії. Як ми переконаємо­ся у розділі 3, етнічні групи, шо розмовляють фінно-угорськими мовами, широко представлені на території, яка сьогодні належить Західній Росії.

Естонія, найпівнічніша з трьох нових балтійсь­ких держав, є частиною Північної Європи завдяки своїм етнічним і лінгвістичним зв’язкам з Фінляндією. Але під час радянського контролю (1940—1991 рр.) демографічна структура Естонії докорінно змінилася: сьогодні близько ЗО % її 1,4 млн мешканців є росіянами, більшість яких прийшли туди як колонізатори. Коли Естонія ста­ла незалежною у 1991 р., після радянського колап­су, її влада запровадила нові правила громадян­ства, які багато росіян не могли виконати. Це зіпсувало відносини з її найважливішим сусідом.

Нині Естонія має нові орієнтири, що відобра­жається в інтенсивному русі через Фінську затоку між столицею Таллінном і Гельсінкі, а також у новій зоні вільної торгівлі в гавані Myyra для сти­мулювання транзитної торгівлі з Росією.

Ісландія — вулканічний, покритий льодом острів у крижаних водах Північної Атлантики як­раз на південь від Полярного кола — є шостою країною у цьому регіоні. Заселена людьми сканди­навського походження (населення 285 000), Іс­ландія та її невеликий сусідній архіпелаг, Вестер- манські острови, являють особливий науковий інтерес, тому що вони розташовані на Середньоат- лантичному гребені, де євразійські та північноаме­риканські тектонічні плити земної кори розхо­дяться і можна спостерігати формування нової землі.

Населення Ісландії майже повністю міське, а у столиці Рейк’явіку живе близько половини меш­канців країни. Економічна географія держави май­же цілком орієнтується на навколишні води, морські багатства яких забезпечують Ісландії один із найвищих світових рівнів життя, але з ризиком надмірного вилову риби. Суперечності щодо риб­них полів та квот на рибу в останні десятиліття інтенсифікувалися; ісландці стверджують, що на відміну від норвежців чи британців вони мають обмаль або ж не мають жодних альтернативних економічних можливостей.