КОНТРОЛЬНГЗАПИТАННЯІ ВПРАВИ

1. У чому полягає значення процедур аргументації і спростування для науки, для різних контекстів громадсь­кого життя?

2. Охарактеризуйте поняття “дискусія”, “диспут”, “дебати”, “полеміка”.

3. Які існують види суперечок?

4. Проаналізуйте спільні і відмінні риси аргументації та доведення.

5. Що таке пряма і непряма аргументація? Наведіть власні приклади-ілюстрації прямої, апагогічної і розділової аргументацій.

6. У чому полягає сутність операції “приведення до абсурду”?

7. Що таке спростування? Які існують види спросту­вань?

8. Наведіть власні приклади-ілюстрації спростувань.

9. Охарактеризуйте основні правила, дотримання яких вимагається в ситуаціях аргументації і спростування.

10. Наведіть приклади-ілюстрації найтиповіших по­милок, що можуть зустрічатись під час аргументації або спростування.

11. Чому про сучасну теорію аргументації говорять як про інтегральну дисципліну?

12. Що мають на увазі під синтаксичним, семантич­ним і прагматичним вимірами аргументації?

13. Охарактеризуйте комунікативний, логічний та ціннісний аспекти аргументації.

14. Які основні стадії дискусії можна виділити? Про­аналізуйте конкретні випадки дискусій і зафіксуйте ос­новні стадії їх розгортання.

15. У чому полягає сутність “принципу кооперації”?

16. Проаналізйте з точки зору теорії аргументації за­пропоновані міркування (встановіть тезу аргументації або спростування, аргументи “за” і “проти”, форму аргумен­тації або спростування і помилки, що зустрічаються в на­ведених аргументативних міркуваннях):

а) “Нарешті настав день, коли Сніжків проект визрів остаточно, і наступної неділі на Асамблеї було поставлено на голосування питання, будувати вітряка чи ні. Коли всі зібралися у великій клуні, перший підвівся Сніжок і, не звертаючи уваги на овець, які час од часу перебивали його меканням, виклав свої міркування на користь будівництва вітряка.

б) “...в прездії Академії наук продовжує панувати думка про те, що оскільки ми живемо у перехідний період, то коней на переправі не змінюють. Але при цьо­му.ніхто не робить поправки на життя: якщо довго не наважуватись починати переправу, можна дочекатись по­вені, яка знесе і стернових, і коней” (“Голос України” від. 12 березня 1993 р.).

в) “Віра в постійний прогрес людства, що прямує до все більш високого, досконалого стану, до раю на землі, до “світла” і т. ін. — одна з найшкідливіших оман, успад­кованих від XIX сторіччя (...). Її сенс полягає приблизно ось в чому: людина в основі своїй — створіння прогре­сивне і як рід все більше удосконалюється. Це прояв­ляється у всьому. У світогляді людина переходить від марновірства до науки. У науці вона здобуває вд< більш глибокі знання; з допомогою техніки все більшо^мірою оволодіває світом; в царині моралі постійно удоскона­люється; в політиці винаходить все більш прогресивні форми правління; в мистецтві створює все більш пре­красні твори. Тітьки в релігії — згідно з таким підходом — немає прогресу, бо релігія — марновірство, яке з пли­ном часу успішно долається (...)

Такий погляд на прогрес, дуже популярний, почи­наючи з XIX сторіччя і аж до другої світової війни, запе­речується сьогодні переважною бітьшістю освічених лю­дей у цивілізованих країнах. Вивчення передумов віри в прогрес, а також досвід, набутий людьми в XX сторіччі виразно показали, що віра в прогрес є просто мар­новірством.

Ця віра, що бере початок в епоху Просвітництва (...), отримала підтвердження в теорії еволюції Дарвіна, а та­кож у розвитку сучасного природознавства і техніки. У світі тварин, як виявила зоологія, спостерігається постійний прогрес. Це твердження було перенесене на історію людства. Так само як ссавці знаходяться на більш високому щабелі розвитку, ніж птахи, сучасна людина перевершує людей стародавності або Середньовіччя.

З іншого боку, в XX сторіччі були скоєні жахливі зло­чини — масові вбивства в німецьких і радянських таборах (...) Таким чином, уявлення про постійний моральний прогрес людства — це забобон.

Схожий стан речей спостерігається і в деяких інших галузях. Далеко не очевидним, наприклад, є те, що су­часні форми соціального устрою є досконалішими від стародавніх (...). Це можна було б сказати і про чисту науку і мистецтво. Безумовно, останнім часом — почи­наючи приблизно із XVII сторіччя — ми досягли значного прогресу в техніці. Наприклад, була винайдена нова техніка нотного запису, завдяки чому стали можливими видатні опери, ораторії і т. д. З’явились нововведення в техніці будівництва (бетон), що призвели до створення нових архітектурних форм. Навіть в логіці застосування методу формалізації викликало суттєвий прогрес.

Отже, твердження щодо наявності прогресу всього людства в цілому 1) є цілком безпідставним і 2) супер­ечить фактам. Звичайно, якийсь прогрес відбувається і на рівні окремої особи, і на рівні цілого народу, і до цього необхідно прагнути. Але змальована вище “прогре- систська” позиція є забобоном” (Ю. Бохеньский. Сто суеверий. M.: Прогресе, 1993. С. 120 — 123).

г) “ — Отже, по-вашому, переконань немає?

— Немає — і не існує.

— Це ваше переконання?

— Так.

— Як же ви говорите, що їх нема? Ось вам вже одне на перший раз”.

(Тургенев И. С. Поли. собр. соч. в 15 тг. — М. — JI.: “Наука”, 1961 — 1968. - Т. VI. - С. 261.).

д) “Спочатку при будові Вавілонської вежі все було в певному порядку, порядок був навіть надто великий, ду­же багато уваги зверталось на дороговкази, перекладачів, робітничі житла й шляхи сполучення, наче б попереду були uLτi століття можливостей вільної праці. Тодішня панівна думка доходила аж до того, шо, мовляв, треба будувати скільки можна повільніше; а вже не треба було дуже зловживати цією думкою, щоб взагалі стали боятися самого початку закладання фундаменту. Аргументувалося це власне так: істотна в усьому підприємстві ідея побудо­ви такої вежі;, що сягає неба. Усе інше поряд з цією ідеєю другорядне. Ідея, раз усвідомлена в своїй величі, вже не може зникнути; як довго існують люди, так само довго існуватиме й сильне бажання вивершити бу^ву вежі. Але в цьому відношенні не треба турбуватися за майбутнє, навпаки, людське знання підноситься, будівельне мистец­тво прогресувало й прогресуватиме далі, праця, на яку ми потребуємо одного року, сто літ пізніше може бути вико­нана за півроку, та ще й ліпше, міцніше. Отже, чому вже сьогодні напружуватися до краю? Це мало б сенс лише тоді, коли б можна сподіватися спорудити вежу за життя одного покоління.

е) “Перша версія мого звинувачення базувалася на двох речових доказах: високі чоботи з халявами, в яких молодша сестра виправила мене у світ після вересневої катастрофи, свідчили про те, що я нібито “майор польсь­кого війська”, а перша частина мого прізвища в російському звучанні асоціювала мене геть несподівано з горезвісним маршалом німецької авіації. Логічний висно­вок був такий: “Герлінг — Грудзінський є польським офіцером на службі у ворожої німецької розвідки”. Ви­разні недоладності в обидвох засновках дозволили нам, проте, відносно швидко впоратися з цим тяжким звину­ваченням. Залишався незаперечний факт — я намагався перетнути державний кордон Радянського Союзу з Лит­вою. Навіщо, хотілося б знати? — Аби воювати з німцями.

є) Колись в провінційному французькому театрі тра­пився такий випадок. Коли публіка почала співати “Мар­сельєзу”, на сцену вибіг поліцай і оголосив, що в театрі заборонено робити те, чого немає в афіші. “А як же тоді бути з тобою, тебе теж не оголошено в афіші” — запитав глядач.

ж) “Король запросив трьох учених, шо, за тамтешнім звичаєм, одбували на той час тижневе чергування при дворі. Ці добродії, уважно вивчивши мій зовнішній ви­гляд, прийшли до трьох різних висновків. Вони погоджу­валися тільки на тому, що мене створено поза нормаль­ними законами природи, бо я не можу захищати своє життя, ні прудко бігаючи, ні лазячи по деревах, ні ко­паючи нори в землі. Докладні спостереження над моїми зубами довели їм, шо я належу до м’ясоїдних тварин, але вони не могли уявити собі, чим я годуюся, якщо не їм слимаків та інших комах, бо всі чотириногі сильніші за мене, а польова миша та інші дрібні тварини для мене занадто прудкі.

Один з цих розумників висловив навіть гадку, що я — зародок або передчасно породжена тварина. Проте інші два відкинули таку думку, зауваживши, що всі частини мого тіла цілком розвинені і шо я прожив уже багато років, як свідчить моя борода, що її вони помітили крізь сильне збільшувальне скло. Мій надзвичайно малий зріст не дозволяє їм визнати мене й за карлика, бо улюбленець королеви, найменший відомий у цій країні карлик, був усе ж таки щось із тридцять футів заввишки. По довгих суперечках мудреці одностайно визнали, шо я являю со­бою якусь дивовижну гру природи. Таке пояснення цілком відповідає і сучасній європейській філософії, світила якої, намагаючись приховати своє неуцтво, вига­дали цей чудернацький термін для розв’язання всіх труд­нощів і цим надзвичайно збагатили науку’’^Свіфт Дж. Мандри Лемюеля Гуллівера. K.: Веселка, 19W— С. 71 — 72).