7.3. ФА-ЦЗЯ (ЛЕГІЗМ)

В умовах жорсткої конкуренції шкіл та важких соціальних об­ставин почали свою реформаторську діяльність представники ще однієї школи китайської філософії - фа-цзя (школи легістів).

• ГУАНЬ-ЧЖУН

Гуань-Чжун (720-645 роки до РХ). Проблема тогочасного ки­тайського суспільства торкалася не тільки економіки та політи­ки, а й найглибших основ життя. Форма дотеперішнього співіс­нування була для китайців передовсім волею Неба, lex naturalis, який був незмінним і не підлягав обговоренню. Тепер пересічний китаєць опинився не тільки без звичних соціальних принципів, а й без того, що віками вважалося найсвятішим у релігійному сенсі. Нові реалії призвели до необхідності переосмислення волі Неба, а тому всі політичні та економічні реформи в Китаї того часу потрібно сприймати не тільки, як приземлені соціальні пе­ребудови, а, як релігійні метаморфози. Гуань-Чжун, зайнявши провідні управлінські посади, почав масштабні реформи, ціллю яких було повернути назад до села населення, яке через бід­ність сільських общин перебралося до міст, та дати йому стимул знову зайнятися сільським господарством. Такі кроки мали за собою й політичну необхідність: зменшення сільськогосподар­ських родин призводило до зменшення податкових надходжень до бюджету, а, отже, й до економічної слабкості країни. Однак значно вищою ціллю було відродити lex naturalis у китайській національній традиції.

В основі ідей та учень Гуань-Чжуна стояв пошук шляхів ви­раження волі Неба. Він розумів, що звичаєве право та народні традиції, якими китайці керувалися століттями, впали, а тому виявилися ненадійним фундаментом міжлюдських відносин. Пе­ред мислителем стояло завдання знайти шляхи вирішення проб­леми, що склалася у китайському суспільстві того часу. Панацеєю від соціальних проблем Гуань-Чжун проголосив верховенство права. Для нього державне законодавство стало найяскравішим та найдіяльнішим вираженням волі Неба.

Другим важливим аспектом учення Гуань-Чжуна є підне­сення статусу монарха. Ця вимога мала дві підстави. По-перше, китайський монарх відвічно вважався речником Неба на землі. Саме йому доручено правити країною та втілювати Божу волю у людських законах; саме до його щоденних завдань належить слідкувати за дотриманням права та моралі у суспільстві. По­друге, більшість проблем тогочасного китайського суспільства спричинювались свавіллям багатої родової аристократії та глав патронімій. На основі цього, Гуань-Чжун прийшов до висновку про необхідність формування такої державної системи, в якій монарх отримає абсолютну владу та контроль за економічними процесами. При цьому Гуань-Чжун сприймав закон у всій його грізності. Державна влада, яка покликана слідкувати за дотри­манням законів, повинна викликати страх у народу. Тільки тоді, коли народ боятиметься влади, він дотримуватиметься законів та не дозволятиме собі свавілля. Мислитель писав: «Коли ша­нують вищих і бояться покарань, тоді керувати легко» і «Народ повинен боятися влади, як страшної хвороби». Задля посилення ролі правителя Гуань-Чжун намагався знищити родову арис­тократію, яка стояла на вершині патронімій. В його час у руках лідерів патронімій опинилася реальна влада, а імператора арис­тократи сприймали лише як главу найбільш могутньої патроні­мії, наближену до джоуського дому, і тільки.

У центрі економічних міркувань Гуань-Чжуна стояла цін­ність обробки землі та сільського господарства. Масовий пере­хід селян до міст, де вони знаходили службу за винаймом, який у час мислителя став масовим явищем, турбували Гуань-Чжуна. Він здійснював численні заходи для повернення селян до села. Оскільки селяни найчастіше знаходили роботу в торговців, то мислитель закликав правителя обмежити торгівлю, а подекуди навіть заборонити її. Зневажливе ставлення до торгівлі та під­несення цінності сільського господарства стало визначальною рисою легізму в усі часи його існування. Задуми Гуань-Чжуна реалізували, як він сам, так і низка інших політичних діячів, за­хоплених ідеалами легізму. Серед них виділився Цзи-Чань (580­522 рр. до РХ), радник правителя царства Чжен. Він не залишив власних творів, був радше практиком, який ввів у дію численні закони, ціллю яких було реформування тогочасного китайсько­го суспільства на основі строгого дотримання законів.

• ШАН-ЯН

Теоретичні напрацювання Гуань-Чжуна та практичні дороб­ки Цзи-Чаня сформували передумови виникнення легізму як філософсько-політичної школи стародавнього Китаю. Безпосе­реднім засновником легізму, або китайською фа-цзя, став Шан- Ян (390-338 рр. до РХ), який був першим радником правителя царства Цінь, а свої погляди виклав у трактаті «Шань цзюнь шу» (Книга правителя області Шан). Шан-Ян розвинув учення своїх попередників, виводячи з нього чіткі директиви для управління країною, які він, маючи політичну владу, впроваджував у життя. Мислитель підносив закон як найвищу цінність людства. Тільки в законі він вбачав міцний фундамент державного управління та суспільного існування. На цій основі Шан-Ян радив правителю не зважати на родові традиції, а навіть і зруйнувати дотеперіш­ні інститути родової аристократії, та замінити звичаєве право державним законодавством, основним критерієм якості якого повинна стати відповідність державним інтересам та сучасні їм обставини.

Найбільшими цінностями держави, а тому й найвищими пріо­ритетами, є сільське господарство, яке робить державу багатою, та армія, яка робить державу міцною і безпечною. Ці два сегмен­ти державного життя, на думку Шан-Яна, є єдиним завданням уряду; для їх окреслення він увів термін Єдине. Якщо цінність сільського господарства підкреслювалася вже попередниками легістів, то цінність війни є інновацією в ученні Шан-Яна. Він був першим мислителем в історії людства, який постулював цін­ність війни. На його думку, війна необхідна для держави, оскіль­ки вона допомагає вилити агресію назовні країни, і звільняє на­род від внутрішніх проявів гніву. Якщо держава сильна, тоді за допомогою війни вона може розширюватися географічно та еко­номічно. Якщо ж держава слабка і бідна, тоді в ній обов’язково з’являться внутрішні нарікання і невдоволення, які за допомо­гою війни можна перевести на зовнішнього ворога. Оскільки основними пріоритетами держави є збір зерна і війна, то людей до досягнень у цих сферах необхідно заохочувати, призначаючи тих, хто найбільше відзначився, на державні посади і надаючи їм ранги знатності. В царстві Цінь існувала чітка єрархія рангів знатності, яка складалася із понад двадцяти ступенів.

Шан-Ян підтримував ідею подушного податку, тобто податку, який повинна платити кожна людина, не тільки відповідно до своїх прибутків, а й просто за те, що вона живе.

Основним об'єктом критики легістів були конфуціанці. Шан- Ян не сприймав гуманних ідей Конфуція про збереження та сприяння народним традиціям, поваги до старших, виховання чеснот, ученості, ритуалу тощо. Все це Шан Ян вважав слабкіс­тю і паразитами, які відволікають народ від Єдиного. Критика конфуціанства зі сторони легізму була настільки запеклою, що Шан-Ян вважав конфуціанців своїми найгіршими ворогами. На противагу конфуціанському принципу родинних традицій, Шан-Ян намагався знищити родинні зв'язки, заперечити будь- яке значення родової аристократії та культу предків, замінюю­чи їх сухим дотриманням норм закону. На противагу ритуалу, внутрішньому переконанню і чеснотам, Шан-Ян підносив страх перед урядом, спричинений строгістю покарань за недотриман­ня норм закону. Людина, на його думку, зла за своєю природою. Вона здатна на найнеймовірніші злочини, якщо страх перед по­каранням її не зупинить. Щоби тримати людей у межах норм моралі, потрібно тримати їх у страху перед покаранням. Кари повинні бути якнайстрогіші, щоби зникло навіть найменше ба­жання робити зло. Шан-Ян бачив причинно-наслідковий зв'язок між покаранням і його відсутністю: якщо карати строго, тоді лю­ди боятимуться кари і не чинитимуть злочинів; якщо люди не чинитимуть злочинів, їх не буде за що карати.

Дискусії між школами китайської філософії не виходили поза рамки притаманних китайцям культурних особливостей. Вна­слідок поділу Китаю на дрібні князівства, зовнішна політична діяльність кожного з князівств зосереджувалася в рамках ки­тайської культури, адже ж сусідами китайських князівств були інші китайські держави. Ситуація змінювалася, коли на Китай нападали некитайські племена. В китайській культурі ставлен­ня до інших народів було вкрай негативним. Китайці вважали чужинців варварами, позбавленими будь-якого культурного розвитку, жорстокими дикунами тощо. Такі зневажливі оцінки чужинців зустрічаються у трактатах усіх шкіл китайської філо­софії. Ситуація загострювалася тоді, коли чужинці нападали на китайців. Незважаючи на своєрідне ставлення китайців до чу­жинців, останні часто виявлялися більш вправними у військовій справі та досягали перемог над китайськими князями. Військо­ву перевагу чужинцям забезпечувало їхнє використання кінних загонів на полі битви. Цей факт змушував китайців задуматись над реформою власного військового потенціалу. Саме розду­ми про військові реформи стали причиною жвавих дискусій між конфуціанцями та легістами. На думку легістів, найвищою цінністю є держава, а тому задля забезпечення безпеки і про­цвітання допустимі будь-які засоби. Виходячи з цих міркувань, легісти пропонували прийняти чужинські методи ведення бою та розвитку кінноти. Для використання кінноти було необхід­но змінити однострій китайських військових, оскільки одяг з довгими полами не дозволяв їздити верхи. Конфуціанці у спро­бах змінити одяг військових побачили намагання змінити давні традиції. Так, основною темою дискусії стала проблема зміни одягу. Перемогою легізму була реформа армії за чужинськими взірцями, яку провів правитель царства Чжао Улін-ван у 307 ро­ці до РХ. В рамках реформи були змінені тактика ведення бою, форми озброєнь, військовий однострій тощо. Реформи Улін-ва- на зустріли гостру критику зі сторони конфуціанців, на сторону яких став принц Чень. Ця дискусія набрала характеру суперечки між батьком-модерністом і сином-консерватором.

• ЦІНЬ-ШИ-ХУАНЬ-ДІ

Реформи, проведені Улін-ваном та іншими правителями, зміц­нили китайські князівства. Популярність легістів у той час була надзвичайно високою. На основі їхніх учень вдалося посилити владу правителя за рахунок послаблення влади родових аристо­кратій, підняти військову міць армій, поповнити казну. Серед го­ловних ідей легістів відзначається цінність війни. Серед китай­ських держав почалися тривалі війни. Найуспішніше легістські реформи реалізовувалися у царстві Цінь, яке приєднало до себе землі сусідніх князівств. Результатом численних трансформацій стало об’єднання Китаю у 221 році до РХ під владою династії Цінь. Засновник династії Ін-Чжен, якого також називали Цінь- Ши-Хуань-ді (перший імператор Цінь) завдячував плодами своїх політичних успіхів легістській філософії. Саме за його правління династія Цінь перетворилася з провінційних князів у володарів усього Китаю, а ним очолювана країна - одним із геополітичних гігантів свого часу. У правлінні Ін-Чжена простежується чітке виконання легістських порад. Відомо, що перший китайський імператор багато читав; він ретельно вивчав трактати легістів та послідовно втілював їх у життя.

Найбільший вплив на формування політичного світогляду Цінь-Ши-Хуань-ді мали роботи легістського мислителя Хань- Фея (бл. 325-250 роки до РХ). Сьогодні його трактат відомий під назвою «Хань Фей-цзи». Ця робота є злиттям двох ранніх трак­татів Хань-Фея «Нарікання самотнього» та «П'ять паразитів». Цінь-Ши-Хуань-ді ці трактати були відомі ще до їхнього злиття в одну роботу. В «Наріканнях самотнього» Хань Фей розрізняв два типи чиновників. Мислитель писав, що людина розумна і компе­тентна в мистецтві управління неодмінно повинна бути далеко­глядною і ясно розбиратися у справах; а коли він ясно не розби­рається у справах, він не може розпізнавати корисливість інших. Людина обдарована і компетентна в законах неодмінно пови­нна бути рішучою і незламною; а коли він не є незламним, він не зможе здолати підступність інших. Підданий прислуховується до наказів правителя і виконує їх, зважає на закони і служить відповідно до них. Інший тип чиновників Хань-Фей називав са­мовладними та критикував їх. Самовладним є такий чиновник, який не звертає уваги на накази правителя допускається сва­вілля, порушує закони задля власної користі, шкодить державі задля вигоди свого дому, знаходиться у стані силою впливати на свого правителя. Хань-Фей у цьому трактаті висловив при­таманну легістам ідею - влада правителя понад усе. Однак, у цього мислителя з'явилися певні новаторства. Якщо у попере­дніх легістів загрозою для абсолютизму влади правителя були родові аристократії, то в час Хань-Фея вони вже були знищені. Тепер з'явився новий правлячий прошарок - чиновники, зрос­тання влади яких насторожувало легістів. Саме тому Хань-Фей радив імператору ретельно придивлятися до своїх радників та чиновників, і вимагати він них повної відданості державним ін­тересам. Поганий чиновник не тільки чинить власні злочини, а й розхитує всю систему управління. Якщо імператор помічає не­чесність чиновника, то він, на думку Хань-Фея, повинен карати його якомога строгіше. Поблажливість імператора до злих чи­новників є грубою помилкою, здатною знищити не тільки пра­вителя, а й усю державу.

У трактаті «П'ять паразитів» Хань-Фей критикував конфуці- анську консервативність. Мислитель писав, що добрий прави­тель повинен іти в ногу з часом, реформувати застарілі галузі та зосереджувати свій погляд на майбутньому, а не на минулому. Коли конфуціанці закликали дивитися на минуле, як на взірець, то легісти запитували: яке саме минуле потрібно копіювати. Ми­нуле не стабільне; воно змінювалося від епохи до епохи. Прави­тель, на переконання легістів, повинен діяти так, щоби держава міцніла економічно і військово, а не так, як приписує йому мо­раль, основана на досягненнях минулого. За всіма цими розду­мами досить чітко простежувалася одна думка: політика несу­місна з мораллю. Все ж головна думка «П'яти паразитів» - це ви­окремлення в населенні тих категорій, які, на думку Хань-Фея, займались неблагородними видами діяльності. До благородних належали землеробство та армія. Інших мислитель називав па­разитами, які живуть за рахунок землеробів і військових, та не приносять державі жодної користі. Таких груп паразитів Хань- Фей налічував п'ять:

- вчені, які розхвалюють методи попередніх правителів на основі їхньої гуманності й відчуття обов'язку, та виклика­ють сумніви у якості наявних законів;

- пліткарі, які опираються на зовнішні сили, щоби облашту- вати власні справи, заміть того, щоби служити державі;

- ті, хто носять мечі, збираються групами та вихваляються своїми достоїнствами;

- ті, хто бояться громадських робіт і підкуповують чиновни­ків, щоби отримати звільнення від повинностей;

- торговці і ремісники. Першим пунктом Хань-Фей розкрити­кував конфуціанців, які сприймалися легістами за найзапе- кліших ворогів.

Отже, фа-цзя - це філософська школа, яка на найвищий п'єде­стал соціальних цінностей ставила закони. Легісти обґрунту­вали необхідність строгої влади, ціллю якої було побудувати щасливе суспільство. Закони - це основа, на якій повинна ґрун­туватися держава. Якщо закони будуть справедливими, а їх виконання обов'язковим, то така держава зробить свій народ щасливим.