в) Ланд-конунґи як пірати й завойовники

Як уже сказано, за мирного часу ланд-конунґ мав дуже обмежену політичну владу над селянським суспільством, зосередженим навко­ло своїх тінґів і зацікавленим тільки місцевими перспективами.

Зате під час війни ланд-конунґ був всевладний і отримував змогу здійснювати раптові морські напади. Використовуючи свої тимча­сові диктаторські повноваження, ланд-конунґ інколи здобував ра­зючі перемоги¹⁶⁸. Деякі ланд-конунґи, скориставшись близькою до війни ситуацією, стали конунґами-піратами, як-от данський король Свейн Вилобородий (985—1014) і його син Кнут Великий, чиє завою­вання Англії було б неможливим завданням для ланд-конунґа «мир­ної пори», проте виявилось під силу піратові, тобто ланд-конунґові «під час війни».

У цьому контексті доречно пригадати дуже слушну характерис­тику вікінґських королів, яку дав Ерік Льоннрот у своєму ґрунтов­ному дослідженні «Урядування в середньовічній Скандинавії»:

«Те, що ми знаємо про політичну історію вікінґської доби, здає­ться, свідчить, що їхня [тобто ланд-конунґів, що стали вікінґськими королями] влада раптом змінила свій характер: імперіалістична екс­пансія поступилася несподіваному бракові ресурсів і слабкості. Данський король Свейн Вилобородий був в’язнем окремих вікінгів і міг покладатися тільки на союзників, щоб оборонити Данію від норвезьких та шведських завойовників, аж поки зненацька сам завоював Норвегію і Англію. Його син Кнут Великий почав свою кар’єру як дрібний завойовник і ділився здобиччю з кількома вікінґськими ватажками, аж поки захопив і стабілізував Північно­морську імперію свого батька. Шведський король Ейрік Перемо­жець відбив кілька нападів різних ворогів у самому серці Світьйоду, але, зрештою, утвердився на Балтиці як наймогутніша сила й завою­вав Данію. Норвезькі вікінґські королі Олав Трюґґвасон, Олав Га- ральдсон, Маґнус Добрий і Гаральд Суворий — усі зіткнулися з труднощами, боронячи власну країну, і всі здійснили більш або менш відчайдушні напади на Данію. Пояснення такої нестабільності дуже просте: всі вони досягали могутності на морі, а крім неї, не мали нічогісінько.

На основі розкопок, проведених у недавні роки в данських вікінґ- ських фортецях — великих укріплених таборах поблизу головних шляхів, — ми знаємо, що влада вікінґських королів цілковито зале­жала від їхньої спроможності заплатити воякам-найманцям готів­кою. Вони були розбійниками на великих міжнародних торговель­них шляхах.

Селянські громади, може, й були змушені сплачувати данину най- могутнішим вікінґським конунґам, а загалом ставились до такого панування над собою як до мйнущого лиха»¹⁶⁹.