б) Англія як Рим для вікінгів

Аж ніяк не випадково, що вікінги почали нападати на Англію в перші десятиріччя VIII ст. Тогочасна Англія була невдовзі об’єд­наною багатою країною, що мала великий інтерес для вікінгів.

Норвезьким селянам Англія давала змогу оселитися на родючих британських землях. Така перспектива вабила їх не менше, ніж мож­ливість, яка за давніх часів відкривалася перед різними германськи­ми племенами (скажімо, вестготами): перетнути римський Hmes і оселитися в імперських провінціях. На основі одного уступу з Англосаксонської хроніки (під 896 р.) Пітер Г. Соєр недвозначно довів існування конкретного зв’язку між походами вікінгів та їхні­ми пошуками родючих земель в Англії.

«Походи, — писав він, — були способом нагромадження капіталу, який давав змогу оселитись... Цю думку підтверджують і археологічні знахідки з Данії. Один з разючих фактів скандинавської вікінґської археології полягає в тому, що в Скандинавії знайдено дуже мало західноєвропейських монет, карбованих до 950 р. Учені вдавались до найрізноманітніших пояснень, як-от, скажімо, що срібло переплавляли на зливки, бо скандинави були на домонетарній стадії розвитку й не визнавали вартості срібних монет, але цю гіпо­тезу навряд чи можна вважати переконливою. Зате є набагато більше підстав твердити, що срібло, котре, як згадують хроніки, платили великими кількостями, ніколи не досягало Скандинавії. Для данців воно було необхідною передумовою оселення, і 896 р. ті, хто не мав грошей і не міг оселитись, були змушені й далі шукати гроші десь в іншому місці. Чимало награбованого пішло на оплату ви­пивки, харчів і вбрання, але, можливо, частину грошей витрачено на купівлю землі...»¹⁶²

Для тямущих північних ланд-конунґів, що розуміли ідею посту­пу та переваги, які могла надати розвиненіша політична система, Англія IX—XII ст. була головним джерелом натхнення і головним об’єктом наслідування.

Не раз уже сказано, що всі західноєвропейські релігійні та культурні течії, які зародилися на берегах Mare Nostrum (наприклад, християнство, місіонерська діяльність, писемність), дійшли до Скан­динавії через Англію. Свіаланд (Уппсала), що мав свого ланд- конунґа й лежав на східному узбережжі Балтійського моря, був фактично примітивною країною, цілком ізольованою від європей­ських процесів розвитку аж до кінця X ст. Ця ізоляція скінчилася тільки тоді, коли Олав Скаутконунґ (994—1022), успадкувавши державу свого батька Ейріка Переможця (пом. 904 р.), став ще й королем Західного Ґаутланду на березі протоки Скагеррак.

Аж до кінця XI ст. найвеличнішим задумом честолюбних і могут­ніх вікінґських королів була мрія стати володарем par excellence, тобто королем Англії.

У науковій літературі часто можна прочитати про Данську (або Північноморську) імперію Кнута Великого (Knutr inn riki, 1015— 1035)¹⁶⁴. А от Кнут Свейнссон ніколи не намагався створити чи то данської, чи то своєї особистої імперії. Мабуть, така можливість навіть ніколи не поставала перед ним, бо він мріяв бути тільки королем Англії¹⁶⁵. Досягши цього високого становища, він правив як англійський «Canutus»¹⁶⁶. Так само й остготський король Теодоріх (пом. 526 р.), завоювавши 493 р. Рим, ніколи не мріяв про заснування там своєї імперії. Твердження такого автора, як Палле Лаурінґ, що «Кнут фактично став англійцем»¹⁶⁷, безперечно слушне. У зв’язку з цим слід пам’ятати, що в Європі сама ідея імперії була пов’язана лише з Римом, і тільки Наполеон заснував свою «націоналізовану» «імперію французів» (1804 р.).