2. «Книга про заселення Ісландії» («Landnamabok»)

Вступ

У своїй «Altnordische Literaturgeschichte» Ян де Фріс пише: «Land- namabok» є одним із найцікавіших творів ісландської літератури; ніде більше народ не робив спробу дослідити свої витоки так ретельно»⁶.

Думка написати історію колонізації Ісландії, мабуть, уперше прийшла Арі Торгільссону Мудрому (1067—1148), одному з двох найдавніших ісландських істориків. G. Turville-Petre цілком слушно стверджує: «Найімовірніше, що він почав компілювати «Landnamabok» десь на початку XII ст. або й раніше. Йому, певно, знадобилося багато років, щоб завершити її...»⁷. В іншому місці цей

самий автор пише: «Це дає підстави висловити здогад, що Арі почав досліджувати історію Ісландії ще зовсім молодою людиною. Якщо він — автор «Landnamabok», то очевидно, що ці його дослідження мали бути систематичними й цілеспрямованими. Мабуть, він • працював не хаотично, здебільшого покладаючись на пам’ять, а за чітко складеним графіком»⁸.

Джерела ідентифікують Кольскеґґа Асбярнарсона Мудрого (особливо наголошується на тому, що він збирав матеріали на сході Ісландії, в місцевості, яка мала назву Аустфірдінґа) як людину, з якою Арі співпрацював⁹. «Нам мало відомо про Кольскеґґа, але його місце в генеалогічних списках дає підстави для здогаду, що він, певно, помер не пізніше як у 1130 р.»¹⁰. Безперечно, що Арі мусив мати багато інших помічників, які збирали для нього інформацію на громадських асамблеях (?ing) і опитували людей старшого віку, обізнаних з історією й традиціями.

На жаль, первісна версія праці Арі не збереглася. Стюрмір Kapa- сон Мудрий (пом. 1245 р.), провідний літературний та релігійний діяч Ісландії в першій половині XIII ст., розширив матеріали, зібрані Арі та його помічниками, і скомпілював свою власну «Landnama- bok». Ця версія, відома як «Styrmisbok», також не збереглася. Проте Йон Йоганнессон (1909—1957) довів у своїй дисертації, яка має велику ціну (Ger?ir Landnamabokar.

Ці п’ять версій, три середньовічні і дві з XVII ст., складаються з:

а) «Sturlubok», опублікована законником (Iqgmadr) Стурлою Top- дарсоном (пом. 1284 р.), не збереглася в оригіналі, а лише в копії, зробленій Йоном ЕрлендссоНом у середині XVII ст. (AM 107 fol.).

б) «Hauksbok» була скомпільована законником (Iqgmadr) Гауком Ерлендссоном (пом. 1334 р.). Якщо вірити йому¹¹, вона ґрунтується на «Sturlubok» і «Landnamabok». Почасти зіпсований текст (AM 371, 4°) його «Landnamabok» зберігається в Копенгагені, він був опубліко­ваний (з повним збірником текстів, скопійованих Гауком Ерлендссо­ном AM 371, 544, 674,4°) там у 1892—1896 рр. Ейріком Йонссоном і Фіннуром Йонссоном¹². Факсимільне видання (із вступною статтею Йона Гельґасона), Kbh., 1960; МІ, т. 5.

в) «Melabok» — мабуть, копія або редакція «Styrmisbok» — була створена на початку XIV ст. або Сноррі Маркуссоном а Мелум (пом. 1313 р.), або його сином Торстейном Кулястим (bollattr), абатом гельґафелльським (пом. 1353 р.)¹³. Збереглися лише дві сторінки копії «Melabok», зробленої в 1400 р. (AM 445 Ь, 4°). Текст був опублікова­ний Фіннуром Йонссоном у Копенгагені в 1921 р.¹⁴.

г) «Skar?sarbok» — така собі суміш, виготовлена зі «Sturlubok» і «Hauksbok», була скомпільована в 1636 р. Бйорном Йонссоном із Скардси (пом. 1655 р.). Авторський примірник згорів у копенгаген­ській пожежі (1728 р.). Збереглася тільки копія, виготовлена в 1720-х рр. Асґейром Йонссоном, писарем знаменитого історика Тормодура Торвасона (Torf?us, 1636—1719) (AM 164, fol.) на основі автографа. Доступні також сім інших копій, які датуються XVII ст., однією з яких є пергаменний рукопис із середини XVII ст. (NKS 1147, fol.). «Skar?sarbok» була опублікована в 1958 р. Якобом Бенедіктссо- HOM¹⁵.

ґ) «?or?arbok» була написана десь до середини XVII ст. Сірою Тордуром Йонссоном із Гітардалура.

У своїй вступній статті до видання «Skar?sarbok» 1958 р. Якоб Бенедиктссон писав про значення цього тексту для досліджень «Landnamabok». Він зробив такі підсумки:

«Skar?sarbok» має цінність із двох причин: (1) Бйорн із Скардси переписував свій текст із тих самих пергаменних манускриптів [зі «Sturlubok» і «Hauksbok». — О. 77.], що й Йон Ерлендссон [в середині XVII ст. — О. 77.]. Тому текст «Skar?sarbok» має велику вартість, бо дає матеріал для порівняння з примірником «Sturlubok» Йона Ep- лендссона й утраченими частинами «Hauksbok». Не так рідко ви­никає можливість виправити текст Йона, посилаючись на «Skar?- sarbok». (2) «?or?arbok» — це суміш текстів із «Skar?sarbok» та «Melabok». Більшість тексту «Styrmisbok» сьогодні втрачена, але на основі порівняння зі «Skar?sarbok» іноді можливо витягти з «?or- ?arbok» те, що там збереглося від тексту «Melabok»'¹.

Ось генеалогічне древо відомих версій «Landnamabok»'.

id="Picutre 17" class="lazyload" data-src="/files/uch_group89/uch_pgroup321/uch_uch6878/image/image016.jpg">

Останнє зразкове видання «Landnamabok» було підготовлене Якобом Бенедіктссоном для серії islenzk Fomrit (т. І: 1—2, Rvik., 1968—1969). Там тексти всіх версій, які збереглися, подаються розділ за розділом (с. 1—cliv, 29—397, з 36 генеалогічними таблицями та загальним алфавітним покажчиком).

На сьогодні застарілий англійський переклад «Landnamabok» на­друкований (посмертно) у G. Vigfiisson and F. York. Origins Islandicae. — Т. I (Oxford, 1905. — С. 1—236). Новий переклад був опублікований Германом Пальссоном та Полом Едвардссом: Hermann Pallsson and Paul Edwards.

Версії «Landnamabok», які збереглися, складаються з п’ятьох час­тин. Перша частина дає вступні відомості про причини колонізації й описує її початкову еру, в інших частинах систематично опи­суються поселення в кожному з чотирьох регіонів острова (йдеться про адміністративні одинйці, утворені після 965 р.).

Вибрані уривки та аналіз

Загальні відомості

Ісландія була заселена в такому порядку: спочатку її західний регіон (Книга II), потім північний регіон (Книга III), східний регіон (Книга IV) і нарешті — південний регіон (Книга V).

Синхронний список головних правителів Європи (з погляду укладача) дає нам цікаву модель колонізаційної хронології¹⁸: «Про­тягом того часу, коли Ісландія була відкрита й заселена Норве­гією:

[1] Адріанус (Адріан II, 867—872) був папою в Римі, а Йоганнес (Іоанн VII, 872—882) — після нього; він був восьмим (у тексті неправильно «п’ятим» папою з цим ім’ям на Апостольському Престолі;,

[2] і Гльодвер Гльодверссон (Луї Молодший¹⁹, 876—872, син Луї Німця), був імператором (keisar) на північ від Гір (Альп)²⁰;

[3] і Лео (Лев VI, 886—912) і Александр (Александр, 912—913), його брат [у тексті неправильно «його син»] правили Константино­полем (Міклаґардом);

[4] Гаральд Світловолосий був королем Норвегії (бл. 875— 945);

[5] і Ейрік Еймундарсон [правив] Швецією, і Бйорн, його син²¹;

[6] і Ґорм Старий в Данії (пом. 940 р.);

[7] і Ельфрад Потужний (Альфред Великий, 871—899) в Англії, і Ятвард (Едвард, 900—924), його син;

[8] і К’ярвал (Кербгалл, пом. 887/888 р.) у Дубліні;

[9] Сіґурд ярл Потужний на Оркнеях».

З метою дослідити ті відомості зі східноєвропейської історії, які даються в «Landnamabok», ми візьмемо за основу родинні зв’язки одного клану.

Слетту-Бйорн і його родинні зв’язки

Серед давніх норвезьких поселенців у Ісландії був Слетту (Слей- ту)-Бйорн. «Landnamabok» (Книга II) так про це пише²²:

«Був собі [поселенець] чоловік на ім’я Слетту-Бйорн; він мав за жінку Турід, дочку Стейнольва Короткого. За порадою Стейноль- ва він заснував своє поселення в Західному Долі в Саурбері [в Дала- сюсла, Західна Ісландія, Брейдафйорд]. [Згодом] він оселився в Слетту-Бярнарстадірі в Скаґафйорді, вище Твервелла (?verfell)...»

Перед розповіддю про те, як Слетту-Бйорн заволодів територією у Скаґафйорді, в Північній Ісландії (Книга III), дається така генеа­логія²³:

«Ґормом звали шляхетного [провінційного] володаря (hersir), сла­ветного (agaetr) у Швеції. Він мав за жінку Тору, дочку Ейріка, короля Уппсали. їхнього сина звали Торґілс; він одружився з Еліною, дочкою Буріслава, який був королем Ґардів, що на Сході, та Інґібйорґ, що була сестрою Даґстюґа Pica конунґа. їхніми [Top- ґілса та Еліни] синами були Герґрім і Гервін, який [Гервін] одру­жився з Галлою, дочкою Гедіна та Арндіс Гедінсдоттір. Ґроа була дочкою Гервіна й Галли. Вона вийшла заміж за Гроара. їхнім сином був [поселенець] Слейту-Бйорн, який спершу заснував поселення на землі між [річками] Ґрйота та Дельдара [у Скаґафйорді], перш ніж туди прибули Гялті та Кольбейн. Він [Слейту-Бйорн] жив у Слейту- Бярнарстадірі [у Скаґафйорді]...»

По суті, ця ж таки генеалогія Слейту (Слетту-)Бйорна збереглася в дещо перефразованому вигляді в «?attr Sva?a ok Amors kerlingar- nefs», який був включений у «Olafs saga Tryggvasonar in mesta» (ство­рена бл. 1300 p.; рукопис AM 61 fol., як і «Flateyjarbok», де цей таттр також зберігся, дійшли до нас із XIV ст.)²⁴. Там читаємо:

«Ґроа Гервінсдоттір була матір’ю Слейту-Бйорна; він [Гервін] був сином Торґілса, [а Торґілс був, у свою чергу,] сином Ґорма, шляхетного володаря (hersir), славетного у Швеції. Матір’ю Торґілса Ґормссона була Тора, дочка Ейріка, короля Уппсали. Матір’ю Гер- віна Торґілссона [неправильно названого в тексті Ейрікссоном] була Еліна, дочка Буріцлава, короля Ґардів, що на Сході (konungs or Gqr?um austan).

Ця генеалогія згадує трьох правителів: Ейріка, короля Уппсали, Буріс(ц)лава, короля Ґардів на Сході, і Даґстюґа Pica конунґа. Ці троє вимагають точнішої ідентифікації.

Якоб Бенедіктссон, редактор «Landnamabok», ототожнює цього Ейріка з вищезгадуваним Ейріком Еймундарсоном, сучасником ланднама, який також згадується в «Heimskringla»²⁵.

Порівняння поколінь, згадуваних у нашій генеалогічній таблиці, дає підстави вважати, що то, певно, був інший Ейрік — той, який жив принаймні на три або чотири покоління раніше від ланднама. Тому я висуваю припущення, що Ейрік, предок Слейту-Бйорна, був королем Уппсали, котрий згадується як Ericus у «Vita AnskariivF і як Hericus у «Gesta» Адама Бременського²⁷ і котрий — згідно з цими автентичними джерелами — помер десь раніше 830 р.

Якщо ми погодимося з цим припущенням, тоді Буріслав і Даґ- стюґ, які були тільки на одне покоління молодші, ніж Ейрік, активно діяли десь у 830—850 рр.

Зіставлення слів «Ґард» (Gardar) і «Ріса» (Risa) (родовий відмінок множини від risi) дає нагоду історикові Східної Європи зробити кілька цікавих висновків.

В іншому місці цієї праці наводиться доказ, що Risa («велетень») — це «поетичний варіант», heiti-перифраза імені Rusa (родовий відмінок множини від Rusi «руський»)²⁸.

Таким чином, перед нами термін, яким у другій чверті IX ст. позначали Русь. Проблеми, що стосуються локалізації королівства цього русича-короля, обговорюються в іншому розділі цієї книж­ки²⁹.

Сумнівно, щоб назва Ґарди (в згадуваному уривку) вже познача­ла Новгород. Археологія, як здається, виключає таку можливість³⁰. Тому ймовірніше припустити, що під Гардами у цьому уривку слід розуміти найважливіший торговельний центр тієї епохи (в даному випадку йдеться про першу половину IX ст.) на Балтійському морі.

Очевидно, він був тоді розташований ще не на Сході, а на території західних слов’ян (наприклад, ваґрів), оскільки ім’я конунґа має за­хіднослов’янські лінгвістичні характеристики (Буріслав)³¹.

В ісландській науковій літературі XVI—XVII ст. ми маємо по­дібний приклад трансформації терміна Ґард.

Так, Анґрімур Йонссон (1568—1648) визнав за цілком природне пояснити термін Ґардарікі, вжитий у «Hervarar saga», як «utpote Livo­nia, Moscovia»³², оскільки саме ці регіони, а не Новгород (як це було в середні віки) відігравали найважливішу роль у його час.

Клан Слетту-Бйорна був споріднений з усіма головними харизма- тичними кланами півночі (Семінґів, Інґлінґів, Скйолдунгів, Фри- зьким кланом) і з кількома провінційними володарями, які носили титул конунґ або герсір у Норвегії (або Швеції).

Торбйорн Тйодрекссон, онук Слетту-Бйорна, одружився з Галль- діс із клану Семінґів: Вона була онукою Раннвейґа, сестрою Гакона І гладаярла³³. Про участь клану Семінґів у східноєвропейських спра­вах у X-XI ст. часто згадується в різних місцях цієї книжки³⁴.

Арнбйорн, син Слетту-Бйорна, узяв собі за жінку Торлауґ Гйовда-Тордардоттір із Фризького клану³⁵ (вона була прямим на­щадком у восьмому коліні Радбарда із VII ст.)³⁶. Мати Торлауґ — онука Кярвала (Cerbhall), славнозвісного короля Ірландії (пом. 887/ 888 р.)³⁷.

Правнуком Арнбйорна та Торлауґ був Боллі інн пруді, який здо­був собі славу на службі в константинопольського імператора (1023—1030)³⁸.

Фрідґерд, дочка Гйовда-Торда, одружилася з Торарінном фюль- сенні, онуком поселенця Олава Фейлана (нар. бл. 886 р., пом. бл. 948 р.), який був прямим нащадком (у сьомому коліні) Гальв- дана гвітбейна, (другого) норвезького (Upplendinga) короля з клану Інґлінґів³⁹. Через Олава Павича — онука сестри Олава Фейлана (Top- ґерд Торстейнсдоттір) — Інґлінги породичалися з цікавим нор­везьким кланом Квельд-Ульв герсір⁴⁰. Ця родина мала тісні зв’язки зі Східною Європою. Торольв, син Квельд-Ульва, отримав доручен­ня від норвезьких королів їздити в Лапландію (fιnnfer∂) й збирати з лопарів данину (Jinnskattr).

Його небіж Торольв Скала-Ґрімссон ходив у збройний похід на Бярмаланд у середині X ст.⁴¹. Брат Торольва, великий скальд Еґіль Скаллаґрімссон (бл. 910—-990), також брав участь у поході на Бяр­маланд⁴². Онук сестри Еґіля, Бйорн гітделакаппі Арнґейрссон, перебував на Русі, при дворі Володимира в 1008—1010 рр.⁴³.

Арі Мудрий (1067—1148), (ймовірно) перший автор «Landnama- bok», був нащадком Олава Фейлана в шостому коліні⁴⁴.

Через свою жінку, Турід Стейнольвсдоттір, Слетту-Бйорн по­ріднився з кланом Грольва герсіра з Оґда⁴⁵.

«Landnamabok» містить у собі такий фрагмент тексту про Скялда- (Гелла)-Бйорна — брата Ґроа, матері Слетту-Бйорна⁴⁶:

«Гелла-Бйорн, син Гервіна й Гелли, був великим вікінгом (yikingr mikill)∖ він був вічним ворогом короля Гаральда (Світловолосо­го, бл. 875—944). Він прибув як поселенець до Ісландії й увійшов у Бярнарфйорд зі своїм кораблем, який був весь укритий щитами. Відтоді його стали називати Скялда-Бйорном («Бйорном із щи­тами»). Він узяв собі землю від Страумнеса (в Горстрандірі) до Дранґара (в Арнешрепі) і заснував там поселення. Він жив у Скялда- Бярнарвіку і мав іншу садибу в Бярнарнесі. Лінію підмурку його колишньої оселі (skala-topt) досі видно. Його сином був Торнбйорн, батько Арнґерд; Тйодрек, син Слетту-Бйорна, одружився з нею (Арнґерд). їхніми синами були Торбйорн, Стурла та Тйодрек...»

Торд ґеллір (866—948), син Олава Фейлана, одружився з Гродні, онукою поселенця Скінна-Бйорна, який був сином Скаутадара-Скеггі й знаменитим чоловіком у Норвегії. Зв’язки цієї родини зі Східною Європою накреслені в «Landnamabok»⁴⁷:

«Скаутадар-Скеґґі звали одного знаменитого вельможного пана (ma?r ag?tr) в Норвегії. Його сином був Бйорн, відомий як Скінна («Шкура») Бйорн, бо як купець він їздив торгувати до Голмґарда (Holmgardsfari), де знаходився осідок його торгівлі. Він дістався до Ісландії й заснував поселення в Мідфйорді та Лінакрадалі. Його сином був Мідвярдар-Скеґґі; він був великим воїном (garpr mikill) і купцем (farma?r). Він пустошив землі східнобалтійського узбережжя (і Austrveg) і жив у Данії, біля самої Зеландії (Sjoland). Він здійснював подорожі на Схід. Йому випав жереб розкопати могилу короля Грольва кракі. Він дістав звідти Сковнунґ, меч короля Грольва, со­киру Гялті (витязь Hrolfkraki) й багато іншої здобичі, але він не зміг дістати [меча] Лауфі...»⁴⁸.

Генеалогічна таблиця показує⁴⁹, що Скінна-Бйорн належав до поко­ління Кярвала, короля Ірландії (пом. 887/888 р.). Його син Мідвяр­дар-Скеґґі був сучасником (вони належали до одного покоління) і родичем (їхні діти поодружувалися) Олава Фейлана (866—948)⁵⁰.

Тому ми маємо всі підстави вважати, що Бйорн провадив свою торгівлю в Голмґарді десь протягом двох останніх десятиліть IX ст. та перших двох десятиліть X ст. і що Мідвярдар-Скеґґі займався торгівлею та піратством на сході Балтійського моря протягом першої або другої чверті X ст.

Тому Голмґард у цьому контексті, певно, вже можна ідентифі­кувати як руський Новгород⁵¹. *

Арі Мудрий (у своїй «islendingabok») називає поселенця Гельґі інн магрі як одного з перших поселенців і співвласників Ісландії⁵². Він заволодів землями на західних берегах Ейяфйорду і зміцнив свої й так сильні позиції, повидававши своїх численних сестер за коло­ністів із відомих родин⁵³. Він походив із Ґаутланду. Історія його бать­ка Ейвінда, позначеного епітетом austrma?r — «чоловік зі Сходу [Балтійського моря]», розповідається так⁵⁴:

«Бйорном звали одного славетного чоловіка в Ґаутланді; він був сином Гйольва фра Ам. Він узяв собі за жінку Глів, дочку Грольва Інґялдссона; [Інґялд] був сином короля Фроді [з клану Скйолдун- ґів]⁵⁵. Ейвіндом звали їхнього сина. Бйорн посварився з Сіґвастом за клапоть землі; Сіґваст був тестем (magr) Сольвара, короля ґаутів. Він [Бйорн] зрештою спалив Сіґваста в його домі, а з ним ще трид­цятеро людей. Звідти Бйорн подався до Норвегії з дванадцятьма людьми і знайшов [притулок] у Ґріма герсіра Кольбярнарсона; вони залишалися в нього протягом однієї зими.

Грім замислив підступно вбити його, щоб заволодіти його грішми. Тому Бйорн покинув його й подався до Ендота кракі [Ерлінґссона]⁵⁶, який мешкав у Гвінісфйорді, вОґді, йзупинився в нього. Щоліта Бйорн вирушав на захід у вікінґівські походи, а зимував завжди з Ендотом. Десь у цей час його (Бйорна) жінка померла в Ґаутланді. Тоді Ейвінд, його син, прибув зі сходу й забрав собі бойовий корабель батька. Бйорн одружився з Гельґою, сестрою Ендота крака; їхнім сином був Транд. Ейвінд ходив у вікінґівські походи на захід і нападав на Ірландію. Він одружився з Рафьортою, дочкою Кярвала [пом. 887—888], короля Ірландії, й оселився там. Відтоді його знали як Ейвінда аустмадр⁵⁷, позаяк він прийшов на захід через море зі Швеції, що на сході (at hann кот austan af Sviariki vestr ит haf)>>⁵∖

Тут ми маємо, звичайно, справу з коментарями (середньовічних) редакторів «Landnamabok», що не знали причини, з якої Ейвінд одер­жав свій епітет. Можна зробити здогад, що, перш ніж податися на захід, купець-пірат Ейвінд із Ґаутланду (землі, яка була тісно пов’я­зана торговельними стосунками зі Східною Європою) активно діяв на Сході, тобто у Східній Балтиці, в третій чверті IX ст. Там він здобув собі скарби та славу, які забезпечили йому провідне станови­ще серед ісландських колоністів.

Гельґі інн маґрі, син Ейвінда, віддав свою дочку Гельґу за Га- мунда гелярскіна Гйорссона, який походив із норвезького королів­ського клану Гьордаланду⁵⁹.

Цей клан так описується в «Landnamabok»^'.

«Гйорлейв, король Гьордаланду [у центрально-західній Норвегії], відомий як квенсамі («Закоханий»), одружився з ?coio ін льйоса («Світлою»). їхнім сином був Отрюїт, батько Облауда, батька Гьоґні інн гвіті («Білого»), що був батьком Ульва інн Скялґі («Зизоокого»).

Другим сином Гйорлейва був Гальв; він командував «гальвсре- ками» («силачами Гальва»)⁶¹; його матір’ю була Гільда ін мйова («Тендітна»), дочка Гйоґні з Ньярдея (Наерьой у Норвегії).

Король Гальв був батьком короля Гйора, який помстився за батька Сьолві Гьоґнасонові.

Гйор учинив збройний напад на Бярмаланд (Hjorr herja?i a Bjar- maland)∖ він узяв там як здобич Льюввіну, дочку короля бярмів (hann tok par at herfangi LjuJvinu dottur Bjarmakonungs). Її було залишено в Роґаланді, поки король Гйор ходив у наступні вікінґівські походи.

Вона народила двох синів; одного звали Ґейрмунд, а другого — Гамунд. Обидва були темношкірі. Водночас її рабиня народила сина, якого назвали Лейв, — батьком його був Лодгьот, раб. Лейв був білошкірий, і тому королева помінялася дітьми з рабинею й узяла собі Лейва як свого сина.

Проте коли король повернувся додому, йому не сподобався Лейв — він сказав, що хлопець схожий на карлика. Після того як король знову вирушив у похід із вікінгами, королева запросила Браґі, скальда (поета), у свій дім і попросила його сказати свою думку про хлопчиків. На той час їм виповнилося по три роки. Королева залишила їх у залі, а сама сховалася під помостом для трону. Браґі продекламував такого вірша [Iausavisa)...⁶²

Він ударив палицею в поміст, під яким сховалася королева. Коли король повернувся додому, королева розповіла про все й показала йому його власних синів. Король сказав, що ніколи досі не бачив таких «чортових шкур», як у них. Відтоді братів інакше й не нази­вали, як «чортовими шкурами».

Згідно з нашою генеалогічною таблицею, Гйор належав до того самого покоління, що й Квельд-Ульв герсір, чий онук Еґіль жив приблизно в 910—990 рр.

Історики літератури датують життя скальда Браґі інн ґамлі Бо- дассона приблизно 800—850 рр.⁶³. Тому цілком прийнятним буде вважати, що походи короля Гйораз Гьордаланду на Бярмаланд, про які згадується в «Landnamabok», мали місце десь у половині IX ст. — мабуть, не пізніше, як у 60-ті рр.

Таким чином, «Landnamabok» посідає дуже важливе місце серед давньонордичних джерел, оскільки містить у собі деякі важливі відо­мості про Східну Європу в IX ст., тобто в той час, дані про який не збереглися в жодному з локальних джерел⁶⁴.

Графічне зображення обговорюваних тут даних можна знайти в таблиці, поданій на с. 1008—1010..

3.