1. Арі Мудрий і «Книга про ісландців»

«islendingabok» («Книга про ісландців»), написана Арі Мудрим, — це «найдавніша з ісландських літературних пам’яток, яка у своїй другій версії (Iibellus) збереглася, зазнавши дуже мало змін або й зовсім їх не зазнавши від часу свого створення до наших днів»¹.

Друга версія цієї праці, написаної десь у 1122—1133 рр. (пролог, десять розділів тексту, генеалогія Інґлінґів), дожила до сьогодні. Це, одначе, не оригінал, а дві копії, зняті превелебним Йоном Ерлендс- соном із Віллінґагольта (пом. 1672 р.) з пергаменного рукопису XII ст. (згодом знищеного). Ці рукописи (B=AM 113 a, fol.; A=AM 113 b, fol.) були опубліковані фотодруком як 1-й том серії Islenzk Ьап0гіѴ«Ісландські рукописи» зі вступною статтею Йона Йоганнес- сона (Islendingabok Ara fro?a. University of Iceland. — Rvik., 1956, XIII, (4) c., 41 факсиміле).

Останнє критичне видання тексту здійснив Якоб Бенедіктссон у серії Islenzk Fomrit (Rvik., 1968. — Т. 1. — C. V-XLIX, 3—28).

⁹ 3-_3l2

Були надруковані два англійські переклади: перший — у Gu?bran- dur Vigfusson та F. York Powell: Origines Islandicae (Oxford: 1905. —- 2 тт. — С. 287—306) і другий (з текстом оригіналу) — у Halldor Hermansson: The Book of the Icelanders (Islendingabok by Ari Torgilsson, 1930); Islandica. — T. 10. — Ithaca, 1930.

Німецький переклад, зроблений Вальтером Ветке («Aris Islander- buch»), був опублікований у 23-му томі серії Thule. Islands Besiedlung und altere Geschichte (1-ше вид., Jena, 1928; 2-гевид., 1967. — С. 41—57).

Аналіз

«Tyrkjakonungr»

Велика кількість наукової літератури присвячена аналізу спів­відношення між двома версіями й, зокрема, характеру першої з них. Нинішній стан досліджень був підсумований G. Turville-Petre у його монографії «Витоки ісландської літератури»². Зміст цієї праці (конспективний виклад історії Ісландії від приблизно 870-го до 1120 р.), а також методи та джерела версії³, яка збереглася, ми тут оцінювати не будемо. Натомість ми розглянемо першу генерацію в генеалогії (?ttartala) клану «Інґлінґів та Брейдфірдінґів», до якого Арі належав по батьківській лінії.

На початку обох рукописів ми знаходимо такий заголовок:

I. «Ingvi Tyrkjakonungr», тобто «1[-ше покоління], — Інґві, король тюрків»⁴. Це заголовок типу «Grikkjakonungr»⁵, і його слід витлу­мачити як передачу імператорського титулу степових кочовиків — KaraH-Zchacan-Khaghan (qaγan). Це питання розглядається в спе­ціальному розділі першого тому цієї книжки, де аналізується, чому Арі надав своєму предкові титул «каган» (с. 286—292).