ВСТУП

Свобода, рівність, братерство — ці лозунги людство віками намага­лось втілити у життя. Під час буржуазних революцій у Європі та Ново­му світі, коли спалахнуло полум'я боротьби проти феодалізму, проти домінування і привілеїв окремих груп суспільства та безправ'я цілих народів, концепція природних прав і свобод людини як невідчужува- них, що належать кожному від народження, стала панівною.

Рівність, як один з основних принципів правового статусу людини і громадянина, закріплений і у Конституції України 1996 року.

В юридичному сенсі рівність людей перед законом означає рівне становище людей у суспільстві щодо дотримання ними норм закону, закріплених в законах їхніх прав, обов’язків і відповідальності. Під рів­ністю громадян перед судом розуміється те, що всі вони несуть відпо­відальність перед судами, не маючи при цьому ніяких переваг і не за­знаючи ніяких обмежень. При цьому усім суб’єктам правовідносин Конституцією і законами України гарантується доступність судового захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупере- дженим судом (ст. 129).

Конституційний принцип рівності перед законом і судом тісно пов’язаний з питанням надання державою безоплатної правової допо­моги. У статті 59 Конституції України зазначено, що: «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно» (ч. 1).

До прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу» (2011) така допомога здійснювалась лише в кримінальних справах відпо­відно до Кримінально-процесуального кодексу України. Для цього щорі­чно законами України про Державний бюджет України затверджувалися обсяги фінансування за бюджетною програмою «Надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави». Крім того, на виконання зазначених конституційних приписів Верховна Рада України ухвалила низку законів, в яких, окрім іншого, передбачалось на­дання правової допомоги різним категоріям осіб, віднесених до соціаль­но вразливих, зокрема: закони України «Про охорону дитинства», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про біженців», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тощо.

Сучасна практика надання безоплатної правової допомоги, успадко­вана українською державою від попереднього тоталітарного режиму і, навіть, частково удосконалена поточним законодавством незалежної України, не могла відповідати європейським вимогам, а також зо­бов’язанням, які взяла країна при вступі до Ради Європи. На порядок денний постало питання щодо створення комплексної системи реаліза­ції конституційного права кожного на правову допомогу, забезпечення належного виконання Україною її міжнародних зобов’язань у царині прав людини, запровадження європейських стандартів у питаннях на­дання правової допомоги та доступу до правосуддя. В усіх сферах пра­вовідносин, у будь-якій галузі судочинства мав бути створений дієвий механізм повного або часткового фінансування правової допомоги за рахунок коштів Державного бюджету України.

Досягти цієї мети був покликаний відповідний Закон України, роз­робка проекту якого розпочалась після підписання Президентом Украї­ни В.Ющенком указу від 20 січня 2006 року № 39 «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її член­ства в Раді Європи».

Проект Закону про безоплатну правову допомогу був розроблений Міністерством юстиції України, поданий Кабінетом Міністрів і зареє­стрований у Верховній Раді України 24 квітня 2009 року за номером 4406. Вже 10 червня 2009 року народні депутати України ухвалили його у першому читанні. У наступному цей законопроект був зареєст­рований за номером 2951 та включений до порядку денного 4-ї сесії парламенту VI скликання 1 лютого 2011 року. Закон України «Про бе­зоплатну правову допомогу» був прийнятий в цілому 2 червня 2011 року і підписаний Президентом України В.Януковичем 30 червня 2011 року.

Закон визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, поря­док його реалізації, підстави і порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допо­моги, повноваження органів виконавчої влади у зазначеній сфері, поря­док оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пи­тань безоплатної правової допомоги.

Закон України «Про безоплатну правову допомогу» складається з шести розділів і 32 статей.

Розділ І — Загальні положення. Цим розділом визначається сфера застосування Закону, надаються визначення основних термінів, що сприятиме більш чіткому застосуванню його норм, встановлюються принципи державної політики у сфері надання безоплатної правової допомоги та гарантії недискримінації осіб у доступі до безоплатної правової допомоги тощо.

Розділ ІІ — Надання безоплатної первинної правової допомоги. У цьому розділі визначаються поняття, види правових послуг у межах надання безоплатної первинної правової допомоги, суб'єкти права на безоплатну первинну правову допомогу та суб'єкти, які надають таку допомогу. Встановлюється порядок подання звернень про надання без­оплатної первинної правової допомоги та закріплюється обов'язок ор­ганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування надавати безоплатну первинну правову допомогу. Окремою статтею врегульова­ні питання надання безоплатної первинної правової допомоги спеціалі­зованими установами, які утворюються органами місцевого самовряду­вання.

Розділ ІІІ — Надання безоплатної вторинної правової допомоги. У розділі визначаються види правових послуг у межах надання безо­платної вторинної правової допомоги, суб'єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу, суб'єкти надання такої допомоги, їх права і обов'язки. Розділ містить положення щодо порядку утворення, право­вого статусу центрів з надання безоплатної вторинної правової допомо­ги та порядку надання такої допомоги, щодо підстав для відмови в на­данні безоплатної вторинної правової допомоги, підстав і порядку її припинення, а також щодо заміни адвоката у справі.

Розділ IV — Управління системою надання безоплатної право­вої допомоги та її фінансування. У розділі визначаються суб'єкти управління в сфері надання безоплатної правової допомоги та їх повно­важення, регулюються питання фінансування безоплатної правової до­помоги.

Розділ V — Оскарження рішень щодо надання безоплатної пра­вової допомоги, дій чи бездіяльності органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Розділ VI — Прикінцеві та перехідні положення. У цих положен­нях встановлюється момент набрання чинності Законом України «Про безоплатну правову допомогу», вказується спосіб його дії, даються до­ручення Кабінету Міністрів, Міністерству юстиції України щодо реалі­зації Закону та приведення у відповідність з ним чинних нормативно- правових актів. Пропонується також редакція положень щодо внесення змін до нормативно-правових актів у зв'язку з прийняттям Закону в ча­стині питань надання безоплатної правової допомоги.

Необхідно зазначити, що науково-практичний коментар Закону України «Про безоплатну правову допомогу», який ви тримаєте у ру­ках, це перша спроба проаналізувати і прокоментувати норми закону з метою спростити його розуміння та полегшити застосування органами державної влади, юристами, громадянами, іншими суб'єктами право­відносин. Безперечно, з часом цей Коментар треба буде доопрацьовува­ти, адже не всі норми Закону ще діють, відсутній досвід його правоза- стосування, не вистачає відповідної судової практики.

Тим не менш, з 1 січня 2013 р. всі громадяни України зможуть звер­нутися до спеціально уповноваженого органу з надання безоплатної вторинної правової допомоги при головних управліннях юстиції в об­ластях, як до територіальних відділень Координаційного центру з на­дання правової допомоги. Первинна правова допомога на умовах та в порядку, визначеному Законом, також буде надаватися в містах їх ком­петенції усіма органами державної влади та місцевого самоврядування. Впевнений, що цей науково-практичний коментар стане їм в нагоді.

Микола ОНІЩУК