Проблеми реформування територіальної громади

Конституція України виходить із базового положення про те, що міс­цеве самоврядування — це право територіальної громади села, селища, міста здійснювати управління місцевими справами.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, се­лища, міста. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільне об’єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є на­данням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об’єднання комунального майна. Ви­хід із складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади. У містах з районним поділом тери­торіальні громади районів у містах діють як суб’єкти права власності.

Водночас Конституція закріпила своєрідний статус районних і об­ласних рад: вони є представницькими органами, що представляють спільні інтереси територіальних громад відповідного району чи області. Населення ж району та області громадами не визнаються, а відтак пра­вом на самоврядування не володіють. Вказані представницькі органи, таким чином, утворюють так званий вторинний (похідний) рівень са­моврядування, який умовно можна назвати регіональним. Зауважимо, що і на базовому, і на регіональному рівнях самоврядування існують проблеми, вирішення яких є умовою подальшої децентралізації влади та розвитку місцевого самоврядування.

Як ми уже зазначали вище, реформа адміністративно-територіально­го устрою має сприяти реформуванню територіальної основи місцевого самоврядування, оскільки сьогодні здійснення місцевого самовряду­вання охоплює лише межі населених пунктів, адже територіальними громадами визнаються тільки громади сіл, селищ, міст. Питання про те, під чиєю юрисдикцією перебуває територія між населеними пунктами, часто залишається невизначеним. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом законодавчого закріплення за територіальною громадою як те­риторії населеного пункту, так і визначені землі навколо нього. Це дасть змогу забезпечити охоплення місцевим самоврядуванням всієї території Української держави, укрупнити територіальні громади, а також матері­ально-фінансово зміцнити становище територіальних громад, уникнути чисельних земельних спорів тощо. Ще одним напрямком реформування територіальної громади є розробка та законодавче закріплення механіз­мів контролю зі сторони територіальної громади за діяльністю органів місцевого самоврядування, а також подальше вдосконалення форм без­посереднього народовладдя (місцевих референдумів, громадських слу­хань, місцевих ініціатив тощо), за допомогою яких члени територіальної громади можуть брати безпосередню участь в управлінні місцевими справами. Особливе місце у життєдіяльності територіальної громади займає головна посадова особа місцевого самоврядування, тобто сіль­ський, селищний, міський голова. Оскільки ця посадова особа, відпо­відно до положень ст. 12 Закону про місцеве самоврядування в Україні, обирається жителями територіальної громади і за посадою очолює ви­конавчий орган ради та головує на її засіданнях, виникає питання щодо співвідношення статусу і повноважень між різними органами місцевого самоврядування — місцевою радою як колегіальним виборним пред­ставницьким органом територіальної громади та її виконавчим органом на чолі з обраним громадою сільським, селищним, міським головою.

Таким чином, реформування територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого самоврядування має бути спрямоване на вдоско­налення її правового статусу, розширення компетенції, законодавче визначення її повноважень та закріплення механізмів їх реалізації, за­безпечення фінансової самостійності територіальної громади.

18.4.