УЯВЛЕННЯ ТА МИСТЕЦТВО НАСЕЛЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Однією з найраніших пам’яток трипільської культури Волині є Бодаки. У культурному шарі цього поселення знайдено багато столового й кухонного по­суду, крем’яних, кам’яних, кістяних виробів, глиняних фігурок.

З Бодаківського поселення отримано чимало кухонного посуду, який містить домішку піску; його поверхня темна, добре залощена. Кераміка пред­ставлена переважно невеликими горщиками з високими лійчастими і цилін­дричними вінчиками. Останні іноді мають чотири невеликі вушка з горизон­тальними отворами. Також виготовляли амфори з вушками на рівні найбіль­шої випуклості корпуса, невеликі біконічні чаші. Основним мотивом орна­менту були дрібні штампові заглиблення під краєм вінчика, рідше на плічках; часто трапляються наліпи, іноді з зооморфними рисами. Місцями на шийці горщиків відзначено декор у вигляді вертикальних ліній - розчісування. На поселенні виявлено пошкоджені глиняні жіночі фігурки. Наліпи на ручках горщиків зроблені у формі тварин. На кухонному посуді відсутній шнуровий орнамент [Cynkalowski, 1969, s. 221-226].

На пізнішому поселенні Хорів II (Острозький р-н Рівненської обл.) знай­дено чаші з розписом, декоровані прямими та дугастими стрічками, різними зображеннями [Археология..., 1990, с. 26].

На поселенні біля с. Лози Тернопільської обл. провідними формами по­суду були горщики, амфори й напівсферичні чаші, а також низькі миски з широким краєм.

Подібні матеріали було отримано під час досліджень на поселенні Листвин Рівненської обл. Тут виявлено комплекс кухонної кераміки: невеликі горщики, амфори, миски, прикрашені заглибленим та шнуровим орнаментом. Окремі напівсферичні чаші мають зооморфні виступи. Із глини виготовляли також численні прясла, плоскі дископодібні грузила. Зрідка трапляються фігурки ве­ликої рогатої худоби. Уламків столового посуду знайдено лише декілька фраг­ментів [Археология..., 1990, с. 31; Пелещишин, 1997, с. 61-69; Пелещишин, 1971, с. 236].

Цінні матеріали, які дають уявлення про духовну культуру трипільців в басейні середньої течії р. Стир, отримано на поселенні Голишів біля Луць­ка. Ця пам'ятка містить значну кількість різноманітного кухонного посуду: горщики, амфори з роздутим корпусом і масивними ручками, багато мисок із косозрізаним всередині краєм. Більшість виробів оздоблена шнуровим та заглибленим орнаментом, який іноді утворює складні узори у вигляді хрестів, сіток і т. п. Виготовлялося також чимало конічних пряселець, грузил. Ціка­ву колекцію становлять масивні стилізовані фігурки тварин, очевидно, биків, прикрашені багатим шнуровим і заглибленим орнаментом. Столовий посуд представлений фрагментами амфорок та мисок, окремі з яких мають сліди розпису темно-коричневою фарбою [Пелещишин, 1974, с. 326].

На поселенні Костянець Дубнівського р-ну Рівненської обл. виявлено ке­раміку зі шнуровим орнаментом та зооморфними деталями, фрагменти жі­ночих фігурок та дві статуетки бичків. Мистецьки виготовлена столова кера­міка з її багатим та різноманітним декором, зразки якої наявні в матеріалах Лежниці, Зимного [Jastrz⅞bski, 1985, s.

Рис. 22. Зразки трипільського декору середнього періоду.

Трипіллям (Шцібьор, 1994, с. 30-48). Тра­пляються зображен­ня, подібні до літер М, Л, зірок, є посуди­ни з зооморфними та антропоморфними деталями тощо. Носії КЛП також порівняно довгий час проживали на Побужжі та Поліссі, передаючи місцевому населенню південноєвропейські ідеї господарства, мистецтва, вірувань.

Посуд трипільців (горщики, миски, глечики, вази, біноклеподібні вироби, покришки) досконало виготовлений і яскраво передає естетичні уподобання, вишуканий смак майстрів. Особливою витонченістю відзначаються столові вироби, зроблені з відмуленої глини й випалені в печі. Їхній декор, переважно спірально-меандровий на початкових етапах (прокреслювався по сирій глині, пізніше виконаний білою, бурою, чорною, червоною фарбами), у формі спіра­лей, кіл, овалів по всій поверхні посудин. Кераміка пізнього періоду декорова­на монохромним розписом [Давня історія..., 1997, с. 258-259]. Вироби прикра­шены також різними відтисками штампів, рельєфними наліпами (наприклад, у вигляді жіночих грудей). Вражає архітектонічна довершеність багатьох ви­робів. Безсумнівно, цей пишно декорований посуд «передає уявлення твор­ців про навколишній світ..., закодовані міфи» про божества, героїв, вищі сили природи, «що дає змогу на основі етнографічних паралелей та індоєвропей­ської міфології спробувати зрозуміти світогляд трипільців» [Давня історія..., 1997, с. 352].

В орнаментації багатьох посудин помітно переважає образ змія-вужа, який міг вважатися посередником між небом та землею, символом весняного пробудження землі. Аналогічний образ змія-дракона уособлював чоловіче на­чало.

Ці зображення відомі в декорі Анатолії [Титов, 1980], в багатьох культу­рах неоліту Балкан та Подунав’я (в т.ч. культури лінійно-стрічкової кераміки), побутували і в мідному віці. «Луска» мальованих зміїв-домовиків, які нібито могли викликати дощ, інколи вкрита білою пастою з розтертих кісток. На по­селенні Берново знайдено фрагмент посудини з зображенням такого плазуна, в ямках очей якого були шматочки вохри (змій з палаючими очима). Спіральні орнаменти пов’язуються також із рухом сонця, плином часу, поворотом долі [Збенович, 1989, с. 164] (рис. 23).

Досить показовим виразником духовних, світоглядних уявлень та есте­тичних смаків трипільців є скульптура. Вважається, що вона була запозичена трипільцями від неолітичного землеробського населення культури Боян та Ха- маджія, але її коріння слід шукати на Близькому Сході. Виникнувши тут разом із землеробством, вона поширилася в середньоазійський регіон, на Балкани, а згодом і в Центральну та Східну Європу [Погожева, 1983].

Виліплені з глини статуетки зображували людей, тварин, житла, тран­спортні засоби. Вони використовувалися переважно в різних обрядах, пов’яза­них із віруваннями, які, власне, і зумовили їхню появу. Про це свідчить схема­тизм антропоморфної пластики, де підкреслювалася основна ідея - родючість. На ранньому етапі трипільської культури втіленням цієї ідеї стають статуетки приземкуватих пишнотілих жінок із великими стегнами і стеатопігічними сідницями. Голові не надавалося такого значення, як цим частинам тіла, і тому

Рис.

вона мала форму невеликого циліндра зі схематичними рисами обличчя або й без них. На розвинутому й пізньому етапах Трипілля відбувається трансфор­мація естетичних уявлень. Більше уваги приділяється моделюванню голови. Поряд зі схематизованими, з'явилися портретні зображення облич, а фігури ста­ють стрункими і витонченими [Відейко, 2003, с. 161; Збенович, 1989, с. 164-179].

На жіночих статуетках підкреслюються насамперед ознаки, що стосуться материнства, родючості. Часто жінка зображена вагітною. Ідея зв'язку жінки з землею втілюється в образі рослин у нижній частині живота. Вважають, що до культу родючості були причетні й нечисленні чоловічі фігурки.

Зооморфна пластика не менш виразна. Це переважно фігурки великої ро­гатої худоби (биків, корів), а також дрібної рогатої худоби (овець, кіз), свиней, собак, ведмедів, оленів. Серед них наявні дуже реалістичні, навіть підкреслено натуралістичні, коли виділені статеві ознаки, шерсть, чітко змодельована голова, а також є й схематизовані, на яких лише за окремими рисами можна ідентифіку­вати певний вид тварин [Давня історія..., 1997, с. 350].

Особливе значення в обрядовості й міфотворчості землеробів мав образ бика - найважливішої сільськогосподарської тварини. Про це свідчать численні скульптурні зображення цих тварин, поховання їхніх черепів у житлах на посе­леннях Бернашівка, Сабатинівка II, Лука Врублевецька, рельєфні зображення. Іноді образ бика пов'язується з образом жінки-матері або виступає символом сонячного божества [Черныш, 1982, с. 244]. Серед інших, шанованих трипіль­цями тварин, були собака, ведмідь, олень. Крім домашніх тварин, у житлах зна­ходять скульптурки чи зображення диких - ведмедів, оленів, інколи птахів. Їх пошанування виникло, швидше за все, в мезолітичний мисливський період, проте зберігалося й пізніше.

Безперечно, добробут трипільців - землеробів-скотарів - значною мірою залежав від впливу природних факторів. Звідси обожнювання сонця, дощу, увага до неба та місяця, зірок, планет - загалом до астрономії, метеорології. У мистецьких творах передана «міфопоетичність світогляду» носіїв трипіль­ської культури [Збенович, 1989, с.

Вивчаючи трипільську кераміку, дослідники звертають увагу на трипо- дільність зображеного на ній світу: верхнє небо, де зберігається життєдайна волога; нижнє небо з сонцем, зірками, місяцем (солярні знаки) [Попова, 1985, рис. 1; 7] - передавалися кружечками в обрамленні променів, хрестом, хрестом у колі [Черныш, 1982, с. 303] - і земля у вигляді тоненької смужечки, а на ній крапки зернинки посівів. Припускають, що уявлення про підземний світ ще не існувало [Давня історія... 1997, с. 325; Черныш, 1982, с. 308].

Культ бика посідав, очевидно, значне місце в пантеоні та свідомості три­пільського населення. Цей символ міг мати відношення до астральних, потой­бічних культів, чоловічого начала (рис. 24:7). В уяві трипільців він пов’язувався з жіночим культом: відомі «рогаті» крісла з сидячими на них жіночими стату­етками, зображення бичачої голови та жіночої фігурки на ньому (рис. 24:7). З Бернашівки походить скульптурка бика з заглибленням на спині, куди могла ставитись жіноча статуетка. Тобто міфічний образ бика, що виник в епоху не­оліту в Малій Азії, був популярним у перших землеробів Подунав’я, а в уяві трипільців збагатився новими деталями, барвами. Черепи та роги биків зако­пувалися в житлах [Збенович, 1989, с. 164-170].

Зображення жінок на посуді, а також їхні глиняні фігурки пов’язані з куль­том родючості та ритуалами, що їх супроводжували. За С. Бібіковим, жіночі статуетки символізували праматір, охоронницю домашнього вогнища, були амулетами-оберегами (рис. 24:9). Подібні керамічні статуетки відомі і в ранніх неолітичних культурах Подунав’я [Kalicz, 1980, s. 104]. В уяві трипільців існу­вав зв’язок між родючою силою жінок і землею [Відейко, 2003, с. 62, 64] (рис. 25:2,3). Доказом цього є статуетка з Луки-Врублевецької, на якій помітні від­битки зернівок пшениці та ячменю, а на фігурці з Бернашівки - відбитки про­са. Із Сабатинівки походить жіноча фігурка з зображенням дерева у нижній частині живота. На думку М. Макаревича, тут передана ідея зв’язку жінки та землі як плодоносиць. На посуді трипільців (як і попередніх неолітичних культур, наприклад, лінійно-стрічкової кераміки) є пластичні деталі у формі жіночих грудей. Вважають, що це імітація грудей неба та землі Великої Матері. В обрядовій магії значна роль відводилась, імовірно, жінкам. З ритуальними діями пов’язують посудини-фруктовниці на піддонах із зображеними на них

Рис. 24. Вироби трипільської культури. Піч для випалу посуду.

фігурками жінок, учасниць дійства, які виконують ритуальний танок [Чер­ныш, 1982, табл. LXV].

Біноклеподібні посудини та вази на піддонах з антропоморфними деталями

Рис. 25. Вироби трипільської культури. Середній період.

трактуються як сакральні предмети, призначені для культових жертвоприно­шень - «напування землі». На деяких виробах намальовано жінок, які трима­ють горщики на голові. Припускають, що це зображення перших чарівниць.

Культові дійства відбувалося здебільшого, очевидно, в домашніх святили­щах, на спеціально збудованих вівтарях чи жертовниках. Вівтарі хрестоподіб­ної та округлої форми знайдено під час розкопок жител на багатьох поселеннях трипільської культури. Відтворені вони й на моделях жител. Ймовірно, на по­селеннях були й будівлі-святилища, споруджені спеціально для відправлення культів великою сім’єю чи громадою. Прикладом може бути реконструйоване М. Макаревичем святилище за даними розкопок у Сабатинівці II. Зважаючи на малюнки на посуді (Бринзени III, Гребені), де зображені танцівниці, можна припустити, що різні ритуали супроводжувалися танцями [Черныш, 1982, с. 277, табл. LXI, 20].

У ритуалах, очевидно, використовувалися й деякі типи посуду, зокрема, так звані біноклеподібні посудини [Відейко, 2003, с. 33]. Крім них, були й інші ритуальні посудини, зокрема чаші на піддонах. Піддон складається з двох-чо- тирьох досить реалістичних або дуже стилізованих жіночих фігур, які, утво­рюючи коло, піднімають до неба величезну чару. Іноді чару тримає на голові

Рис. 26. Зразки зооморфного декору. Середній період.

одна жіноча фігурка.

Поховальний обряд, а також ідеологічні уявлення пізньотрипільських племен на сьогодні маловивчені. Виявлено лише декілька поховань - тіло- покладення та тілоспалення на території поселень, а також тілопокладення із трипільським посудом під курганами [Патокова, 1979, с. 43-111]. Залишки тілопальних поховань відомі поки що з поселень у Кошиловцях (ур. Обоз) і Кунисівців, де вони містилися під долівкою жител. Кремаційне поховання виявлено в одній із ям на поселенні у Цвіклівцях. Вони слушно вважаються жертовними і не можуть дати уявлення про поховальний обряд трипільців за­галом. Дослідники дійшли висновку, що в той час обряд був таким, який не фіксується в процесі археологічних досліджень.

Відомі прецеденти нефіксованих обрядів поховання. Зокрема, в індуїзмі до наших днів зберігся звичай спалювання трупів за можливістю на березі священної ріки, коли попіл поховального вогнища кидається у воду [Токарев, 1976]. Ймовірно, у трипільців також був поширений обряд трупоспалення, за­фіксований на пізньому етапі в могильниках софіївського типу в Подніпров’ї.

На пізньому етапі в різних частинах ареалу поширення трипільців вини­кає одразу кілька типів поховального обряду. У Подніпров’ї найбільш раннім (кінець першої половини пізнього етапу) є могильник біля села Чапаївка, що на південній околиці Києва. Тут до поселення з північно-західного боку при­лягав могильник із 31 похованням. Кістяки лежали у чотири ряди, випроста­но, головами на захід. Деякі супроводжувалися посудом, знаряддями праці із кременю і статуеткою. Наприкінці пізнього Трипілля у Подніпров’ї з’являють­ся могильники софіївського типу (Софіївка, Червоний Хутір, Чернин, Завалів- ка), які включали від 16 до 200 поховань-тілоспалень. Перепалені кістки, а та­кож поховальний інвентар складали в горщики-урни або загортали в тканину і закопували в землю.

Зовсім інший обряд побутував у Подністров’ї та північно-західному При­чорномор’ї. У с. Вихватинці Рибницького р-ну Молдови протягом 1947- 1959 рр. було досліджено могильник початку другої половини пізнього етапу, де знайдено 63 поховання-тілопокладення. Небіжчика клали до овальної чи пря­мокутної ями в скорченому положенні переважно на лівий бік, головою на північ або північний схід. Поховальний інвентар складався з посуду (рис. 26), знарядь праці з кременю, каменя, кістки, рогу, антропоморфної пластики.

Ґрунтові могильники зі скорченими на боці небіжчиками характерні і для пам'яток усатівського типу (Усатове, Маяки, Данку І, II, Данчени). Однак тут існував ще й досить складний обряд поховання в курганних могилах. Довкола могили будували грандіозні кромлехи, а ями перекривали кам'яними закла­дами. Серед супровідного інвентарю, крім посуду, залишали багато прикрас і знарядь праці з міді.

Отже, поховальний обряд трипільців фіксується лише на пізньому ета­пі, коли вони починають інтенсивно змішуватися з іноетнічним населенням, втрачаючи етнічну чистоту, а з нею і деякі традиції, набуваючи водночас но­вих, навіть у такій консервативній сфері, як ідеологія.

Мистецький та духовно-культурний феномен трипільського населення вивчається з кінця XIX ст., починаючи від праць В. Хвойки та інших дослід­ників, проте багато сторін цього явища світової культури залишаються нез'я- сованими. Особливо це стосується пам'яток території Волині, де трипільське населення перебувало (імовірно, кількасот років) на початку ІІІ тис. до н. е., тобто (за періодизацією Т. Пасек) на етапі С II. Тепер відомо, що трипільська людність тут складала значну спільноту.

На сьогодні у межах Волинської та Рівненської областей відкрито до 30 пам'яток (поселень та короткочасних місць проживання), які належать до пе­ріоду пізнього Трипілля. Частина з них досліджена О. Цинкаловським, М. Пе- лещишиним, О. Позіховським та ін. У результаті цих робіт отримано виразний археологічний матеріал (антропоморфні й зооморфні статуетки, мальовану та оздоблену символічними відтисками кераміку, прясла, тягарці), який допома­гає наблизитися до розуміння окремих особливостей їхнього мистецтва, уяв­лень тощо.

Варто зауважити, що пам'ятки пізньотрипільської культури (ПТК) Воли­ні становлять периферійний, найбільш північно-західний ареал, що прилягав безпосередньо до Поліської низовинної зони. Нові екологічні умови спри­чиняли певні зміни господарства - зростання ролі скотарства, полювання, збиральництва, що мало вплив на світогляд, вірування; цьому ж сприяло інше етнічне сусідство - населення культури лійчастого посуду. Тому на пізньотри- пільських пам'ятках Волині в Зимному, Голишеві, Костянці, Листвині та ін­ших можна помітити такі риси особливої духовної та мистецької самобутності скотарсько-рільничого населення ПТК: зменшення кількості розписної столо­вої кераміки, спрощення декору з різнокольорових фарб, який досить часто складається з паралельних ліній, іноді укладених у трикутні композиції. Разом з тим кількісно зростає кераміка, прикрашена відбитками шнура та різними штампами. Найчастіше трапляються розмальовані миски та амфори. Серед декоративних символів одним із найбільш уживаних був хрест як знак вогню та, можливо, зв'язку з сонячною енергією і світлом.

Фігурна пластика також зазнає змін: все менше стає жіночих скульптурок зі схематично переданими рисами обличчя, зростає кількість дуже спрощених скульптурних зображень биків, у яких ледве помітно підкреслені ноги, широ­ка спина. Вся поверхня вкрита вертикальними відтисками шнура, зображен­нями хреста тощо. Поховальних пам'яток відомо мало. Пізньотрипільське на­селення, яке проживало на цій території на етапі С II, ймовірно, практикувало кремаційний обряд.