КУЛЬТ ТА МАГІЯ НАСЕЛЕННЯ КУЛЬТУРИ ЛІЙЧАСТОГО ПОСУДУ

Волині та інших територіях. У різних віддалених групах КЛП з самого початку їхнього формування наявні відмінні риси цього обряду. Спільним є лише зви­чай тілопокладення. Кремаційні поховання були рідкісними (напр., Ляс Стоць- кий (В 14а) Люблінського воєв.).

Найдавніші поховання КЛП зверху не мали насипів. Така практика з’я­вилася разом з мегалітичною ідеєю. У східній та південній групах похован­ня переважно овальної або прямокутної форми, інколи прикриті, оточені чи вибрукувані камінням. Утворювалося щось подібне до комори. На Західному Помор’ї та на Сандомирських лесах інколи будували правильної форми скри­ні з плоских плит (Вожецін Щецінського воєв., Високі Тори Тарнобжезького воєв.) [Tabaczynscy, 1973, s. 49-60]. У могилі знаходився один скелет, інколи - 2-3, а от в Малопольщі відомо і більше (напр., Наленчув). Кістяки орієнтовані головами на схід чи захід, значно рідше на північ або південь. До більшості поховань (60-80%) не клали жодних «дарунків» (деякі мали їх небагато, зокре­ма «пляшки», амфори, інколи кубки) або залишали в могилі бойовий чекан, пацьорки (намисто) та амулети, сокири чи дрібні крем’яні речі (біля скелетів знаходять і крем’яні відщепи) [Jazdzewski, 1936; Gajewski, 1953; Gurba, 1959,

1970; Pradzieje..., 1989, s. 229-23l] (рис. 20).

У сарновській фазі населення східної групи опановувало звичай будувати мегалітичні кургани у формі видовженого трикутника, обставленого великими кам'яними блоками. Ця традиція дійшла і до південно-східної групи, напри­клад, Люблін-Славінек, Страдув Келецького воєв.

висота - 3 м. Іноді були й менші об'єкти, орієн­товані переважно зі сходу на захід, обставлені камінням. У ширшій їхній частині знаходився один скелет, а в інших - 2-5, до 10. Покійників інколи посипали вапняним пилом. В. Шільде допускає, що такі поховальні споруди зроблені за аналогією до форми трапецієподібних бу­динків південних протоцивілізацій кола над­дунайських культур, оскільки мегалітична ідея йшла з заходу на схід [Childe, 1949].

Рис. 20. Горщик культу­ри лійчастого посуду.

На цвинтарях південно-східної групи, крім похідних від мегалітичних форм, в моги­лах інколи знаходять «бруки» (покриття з ви­кладених брукових каменів), що перекривали по кілька одиночних поховань. Окремо виділяються поховання на поселен­нях, які є в усіх групах КЛП. Зрідка це скелети молодих осіб. Не виключено, що вони були жертовними при заснуванні поселення за прикладом північних груп. Процес поховання покійників часто супроводжувався різними ритуаль­ними діями. Так, у південно-східній групі зафіксовано звичай розбивати че­репи (інколи їх ховали окремо - Ойць, Яскіня Борсуча), класти в рот великий камінь або виривати руки, ампутувати ноги. Все це свідчить про те, що на­селення вірило у можливість контактів померлих зі світом живих [Sulimirski, 1955, s. 349. Gajewski, 1953, s. 75]. Культ померлих був, напевне, дуже розвину­тим. В його основі - відчуття однієї спільної групи.

На території Західного Побужжя (в межах Волинської та Львівської об­ластей) поховальні пам'ятки КЛП досить рідкісні. Тут відоме лише одне по­ховання, випадково виявлене в 30-х рр. у с. Дружелюбівка Сокальського р-ну Львівської обл. [Археология Прикарпатья..., 1990, с. 42]. Нові дані для вивчення поховального обряду населення КЛП вищеназваного регіону дало виявлення у 2004 р. пункта з цвинтарем цієї культури біля с. Бубнів (Володимир-Волин- ський р-н) в урочищі Курган, на мисові, що примикає до лівого берега р. Луга. Місцевий житель В. Бучак помітив залишки кісток та черепи, які були вики­нуті на поверхню після глибокої оранки трактором. Працівники Волинського краєзнавчого музею встановили тут наявність ґрунтових поховань, що нале­жать до КЛП. Вдалося з'ясувати також, що всіх похованих (дітей, чоловіків, жі­нок) могло бути більше десяти осіб. Покійники орієнтовані головами на захід, випростані, покладені горілиць, руки складені на грудях. Супровідний інвен­тар не виявлений, що властиве східній групі пам'яток КЛП, де до 80% поховань безінвентарні. Частина скелетів не має стоп ніг, напевне, внаслідок ритуальних ампутацій.

Поховання з подібним ритуалом відомі в сусідній Люблінщині (Польща). Так, у 1988 р. А. Закостельною було досліджено залишки труни чоловіка 50-60 років у Свершчовій Колонії (пункт 28). Кістяк орієнтований по лінії захід-схід, головою на захід. Біля нього зібрано уламки посуду КЛП. Скелет знаходився на 25 см вище від дна [Zakoscielna, 1990, s. 8-10].

Великий цвинтар КЛП досліджував упродовж кількох років поспіль Й. Ногай-Хахай у Кармановіцах Люблінського воєв. (пункт 35). У 1990 р. там відкрито 10 поховальних об'єктів. У чотирьох випадках діти були поховані ра­зом з дорослими. Лише у трьох похованнях знайдено посуд та крем'яні вироби. На глибині 10 см виявлено також залишки кам'яної конструкції довжиною 8 м та шириною 2 м. На північ від неї викопий рів, у ньому на глибині 0,6 м від по­верхні виявлено овальну поховальну яму, всередині якої видно обпалену зем­лю та вуглини.

У Кармановіцах Й. Ногай-Хахай відкрив одне з поховань (№ 47/94) на гли­бині 15-30 см від поверхні. Поховальна камера мала розміри 190x80 см і була викладена невеликими вапняними каменями. Покійник лежав на спині, голо­вою на північний захід. У камері знайдено «півтилчак» - серп з залискуван- ням з кременю шоколадного кольору. Дно ями опущене на глибину 48 см від поверхні.

На Наленчовському Пласковижу вкладні до серпів знаходили в похован­нях КЛП в таких пунктах, як Клементовіце (поховання № 1, № 4), Ляс Стоцький (поховання № 1) [Libera, 1982, s. 172-173]. «Тилчаки»-серпи не були типовими знаряддями для південно-східної групи КЛП, і кремінь шоколадного кольору тут трапляється зрідка [Balcer, 1983, s. 47-51].

За 7 сезонів розкопок Й. Ногай-Хахай дослідив 1032,25 м² поверхні, від­крив 47 поховань та 2 сумнівні, а в них 55 скелетів. Там само виявлено 4 об'єкти - ями [Nogaj-Chachaj, 1990, s. 10-18].

Під час розкопок у 1990 р. відкрито 10 поховань і лише в трьох із них знай­дено посуд та крем'яні вироби. Виявлено також кам'яну конструкцію, що мала форму трикутника довжиною 8 м та шириною 2 м, зорієнтовану по вісі півден­ний схід - північний захід. З північного боку до конструкції прилягав рів, де відкрито поховання № 38/90 в овальній ямі. На увагу заслуговує об'єкт № 35/90, в якому були три кістяки - однієї дорослої людини (у випростаній позиції) та двох дітей у скорченому положенні. Усі ці покійники покладені «в коморі», збудованій з вапняних каменів [Nogaj-Chachaj, 1990, s. 10-13].

У 1956 році дослідження поховань КЛП біля с. Колонія-Хрущув Пулав- ського повіту проводив Ян Гурба. Ним досліджено 21 поховання.

Цей могильник належить до найбільших на Люблінщині. Виділено такі його особливості: 1) покриття могил одно-, дво- або тришаровими (№ 1 та № 21) кам'яними викладами; 2) всі черепи розбиті; 3) один скелет піддавався кремації (№ 24); 4) в одному випадку покійнику зв'язали руки (№ 13) [Gurba, 1957, s. 173-174]. Ще інше поховання виявлено біля с. Броноціце Пулавського повіту. Для поховальної камери використано граніт, а не крейдяні брили, як у попередньому випадку. Біля скелета знайдено посудину з ручкою на п'яти ніжках [Gurba, 1957, s. 174].

Безінвентарне поховання КЛП досліджено С. Ястжембським поблизу с. Шиховіци. Воно знаходилося в округлій неглибокій ямі. Череп цілий, стопи ніг ампутовані (?). Орієнтація - головою на захід [Niedzwiedz, Koman, 1996, s. 25, ryc. 8].

Під час похорону відбувалися різні урочисті, обрядові тризни, на яких могло бути й людське м'ясо (Леснічувка Вроцлавського воєв.). Культовий ка­нібалізм помічено і на поселеннях. Про це свідчить не лише подібність звича­їв на різних територіях, але й наявність на цвинтарях спеціальних культових приміщень. Наприклад, на Куявах у поховальних насипах робили спеціальні отвори, щоб можна було зайти в середину. Будівлі таких святинь знайдено у Цаушвітц біля Дрездена [Coblenz, 1960, z. 139]. В Данії виявлено 9 санктуарів, пов'язаних із культом предків. Так, у місцевості Туструп на Дюрсланді в тако­му приміщенні були спеціальні пристосування та особлива сакральна керамі­ка [Becker, 1957, s.

До рис, які виводяться з північних традицій, без сумніву, належить куль­това роль боліт та води. На всій Польській (і не тільки) низовині для них (во­дойм) призначалися вотивні дари - посуд, знаряддя (переважно сокири), оздо­би з бурштину, м'ясо і навіть людські жертви (Садлужек Вроцлавського воєв.). Для такого ритуалу інколи на берегах боліт та водойм споруджували спеці­альні помости, які, як наприклад, у Данії використовувало кілька поколінь. Цей звичай був відомий від початку виникнення культури лійчастого посуду [Prahistoria..., 1979, s. 258].

У Польщі вотивні знахідки зникають у ворецькій фазі [Jazdzewski, 1936, s. 194; Gabalowna, 1964]. У Данії зафіксовані випадки, коли жертовні дарун­ки складалися біля болота на сухому місці, пізніше вони були заторфовані [Bronsted, 1960, s. 190].

Вотивні місця з великою кількістю посуду та інших речей відомі і на по­селеннях (наприклад, Пікутково). Вони виконували певні культові функції. У Чмельові на краю поселення знайдено стодолу, де поряд із залишками пшени­ці, льону, гороху було кілька великих посудин, деякі з вухом у формі барана [Wozniak, 1964, s. 24; Podkowinska, 1961, s. 21].

Цікавим обрядом було нищення вогнищ при покиданні поселень або спа­лення жител. Населення КЛП мало достатні знання і в галузі медицини, про що свідчать кількаразові трепанації, відомі на черепах чоловіків 35-50 років, виявлені в похованнях у Вежховицях (Куявія). Такі ж операції робили іще представники лендельської культури (Брест Куявський). На думку вчених, вони спричинені захворюванням мозку і не пов'язані з певними магічними ді­ями [Каріса, 1970, s. 151].

Той факт, що орієнтація поховань робилася чітко за сторонами світу, а також зображення на посуді зірок, сонця вказують на певних астрономічні знання цього населення, можливо, користувалися сонячним календарем (Ма- котраси) [Prahistoria..., 1979, s. 196].

Складний світ духовних уявлень носіїв КЛП певною мірою розкриває мис­тецтво. Центральне місце у віруваннях належало культу барана. Про це свід­чать численні його зображення на ручках глиняних посудин. Вшанування цієї тварини вважається етнографічною особливістю КЛП, оскільки в інших ран- ньоземлеробських народів Європи культ барана не набув помітного виражен­ня [Wielka historia swiatu, 2005, t. 2, s. 177].

У Західному Побужжі і північних районах Польщі в середовищі племен культури лійчастого посуду виявлена своєрідна глиняна зооморфна пластика. Тут виділяються кілька поселень, де вона набула значного розвитку: Чмельов і Грудек Надбужний (Польща) та Зимне (Волинська обл.). На поселенні у Зи­мному виявлено близько 30 глиняних біконічних черпаків і глечиків з високою ручкою, верхня частина яких має форму стилізованої голівки барана; відмін­ності полягають у більшій чи меншій стилізації деяких деталей заглибленого орнаменту. На окремих ручках зображено передні кінцівки тварин. У Грудеку Надбужному знайдено черпаки зі складною ручкою, що завершується чотир­ма голівками барана. Зооморфна пластика в культурі лійчастого посуду по­ширилася на південній периферії її території. Можна вважати, що поштовхом для цього розвитку стали тривалі зв'язки з наддунайськими землеробськими племенами, де глиняна зооморфна пластика розвивалася з початку неоліту.

Традиція виготовлення керамічних фігурок за взірцем виробів південно­го походження була перейнята населенням КЛП разом з усією символікою та віруваннями, атрибутом яких був, серед інших, баран. На півдні ці тварини використовувались як жертви під час закладання споруд (напр., Надзвєдзь) або просто символічно. В Йорданові Шльонському знайдено посудину у формі барана з уламком крем'яного ножа в його спині [Seger, 1926, s. 204], яким могло здійснюватися символічне ритуальне забивання тварин. Горщики з вушками, що закінчуються головою барана, виявлені лише в окремих ямах (напр., у Чме- льові.) та інколи в похованнях. У межиріччі Західного Бугу і Вісли культ вівці (барана) набрав особливого поширення.

Інші культи, напевне, північного походження, були пов'язані з силами природи, блискавкою, водою та ін. Разом із культом предків вони становили основу багатої системи вірувань та ритуалів племен КЛП. До вірувань північ­ного походження належить культ сокири - бойового чекана, що, можливо, має відношення до уявлень про Перуна. Такі знахідки відомі серед багатих дарів, наприклад, у Данії, також зафіксовані випадки використання сокирок-талі- сманів при закладанні будівель. Амулети сокирок із глини, бурштину часто трапляються на поселеннях. Як дари, вони передавалися сусіднім етногрупам. Такі речі відомі з пізньотрипільського поселення Голишів, на поселенні КЛП у Малих Грибовичах [Смішко, Пелещишин, 1962] та в Зимному.

Амулетами були також зуби (ікла) вепрів, у яких робили отвори [Jazdzewski, 1936]. Зображення сонця у вигляді променів відомі на посуді та плитках з гли­ни. На поселенні з Янувка Шльонського знайдено прясельце у формі скам'яні­лого їжака, який у багатьох народів був символом сонця. Такі зображення є і на кам'яних ложках (наприклад, Туструп).

Велика рогата худоба також відігравала значну роль в культі, проте фігур­ки цих тварин трапляються значно рідше (наприклад, Кренжніца Яра, Вой- новіце, пара мідних биків з Битоня). На посуді інколи виліплювали роги, що були імітацією цих тварини [Hensel, 1973, s. 91]. Як зображення місяця інколи трактуються вуха типу ansa Lunata. Жертвоприношення худоби відомі в Йор­данові Шльонському та на середній Ельбі.

Жіночі фігурки, пов'язані з культом плодючості, спорадично фіксуються лише в південному ареалі КЛП. Разом з тим помітний занепад культу матері на користь чоловічого начала з його життєвою силою, вираженою в образі бика, барана.

Керамічний посуд, який також до певної міри дає уявлення про духовне надбання цього населення, характеризується плоскодонністю та лійчастою формою горловини (рис. 21). Окремі посудини мають на шийці два або чоти­ри невеликих вушка з горизонтальними отворами. Форма більшості горщи­ків біконічна, тулуб округлий. Великі посудини прикрашені здебільшого у верхній частині рядами коротких вдавлень, інколи заповнених білою пастою (Зимно). Є вироби з низькою, потовщеною шийкою, орнаментованою ямками, відтисками штампа, косими лініями, а також невеликі посудини з роздутим тулубом та валиком у формі комірця на горловині. Деякі з них на чотирьох

Рис. 21. Зразки кераміки КЛП.

ніжках. Глибокі кубки вирізняються своєрідною формою, вони розширені в нижній частині, з високо піднятою над краєм ручкою. Ручки подібних виробів моделювалися двояко: одні - стилізованим зображенням барана, інші у вигля­ді роздвоєних фігурок тварин.

Відома фігурка двох бичків в упряжі, вміщена на посудині (Кренжніца Яра, Польща). Зображення бичків, як зазначалося вище, характерне і для оздо­блення трипільського посуду та пов’язується з культом цієї тварини. На ок­ремих посудинах видно наліпний валик на горловині, що нагадує літери Л, М

[Давня історія..., 1997, с. 269].

Орнаментація посуду населення КЛП, напевне, мала символічно-магічне значення. Є тут декор у формі трикутників, зиґзаґів, які на півдні символі­зують воду та врожай (наприклад, у староєгипетській писемності трикутник - символ родючості).

Отже, в уявленнях носіїв КЛП сплелися два ідейні напрямки - південний, пов’язаний із культом родючості, атрибутами якого були домашні тварини, життєдайне сонце, а також північний - культ водойм, грому, блискавки.

На відміну від носіїв МК, ВЛК, які походили з півдня (Подунав’я), спільно­ти КЛП формувалися в басейні Балтійського моря, хоча все ж таки під сильним впливом південних ранньоземлеробських протоцивілізацій. Тому в їхній по­ховальній обрядовості помічаємо як подібні, так і відмінні риси. Для поховань західної групи КЛП (Малопольща, Волинь) характерні могили в неглибоких ямах, інколи обставлені каменями. Померлих клали на спині, головою найчас­тіше на захід. 60-80% поховань не мають супровідних речей, а якщо вони є, то це в більшості випадків невеликі посудини («пляшки» з обідком, амфори), крем’яні вироби. Звичай обставляти могили каменями походить, швидше за все, з півночі, а надавати курганам форми трапецій, трикутників - з півдня. Ві­домі поховання одиночні (Рогожани), та колективні (Бубнів), обидві пам’ятки виявлені у Володимир-Волинському р-ні Волинської обл.