ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ НЕОЛІТУ

Неоліт - важлива епоха в первісній історії людства. Він характеризується значними змінами в економіці, духовній культурі.

Особливості формі, технологія виготовлення, декорування виробів дають підстави дослідникам диференціювати культурно-етнічну належність насе­лення, яке залишило певний комплекс кераміки. У період неоліту на родючих лесах Волині проживало рільничо-скотарське населення дунайської культури з керамікою, прикрашеною лінійно-«нотним» орнаментом, яке мало південне походження. Це були племена культури лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК). На Поліссі ж мешкали автохтонні мисливці та рибалки волинської неолітичної культури (ВНК). Носії зазначених культур населяли Волинь та Волинське По­лісся протягом багатьох століть - від середини V тис. до н. е. Вони мали різне походження і значно від різнялися між собою за складом матеріальної культу­ри, заняттями, обрядом поховання, а також антропологічно.

Вірування культ, магію носіїв КЛСК відтворити важко. Але в ході дослі­джень стародавніх жител, поховань, пластики, декору на кераміці окремі пи­тання вдається частково пояснити.

Безперечно, з покоління в покоління передалися в них знання про явища природи, землю, тваринний і рослинний світ, властивості матеріалів, досвід, навіть історичні відомості про події, предків.

Про естетичні та мистецькі уподобання цієї людності свідчить, зокрема, з великим старанням виготовлена кераміка. Вироби з поселень Рівне, Голи- шів-ІІ, Гірка Полонка, Гнідава прикрашені наліпами, защипами, лініями з ям- ками-«нотками», що їх перетинають.

Вивчаючи тогочасні поховання в Європі, дослідники дійшли висновку, що представники цієї культури рідко доживали до 50 років, особливо великою була смертність серед жінок і дітей. Поховання здійснювалося на самому поселенні, в межах жител, в ямах у скорченому положенні на боці. Черепи покійників ча­сто посипалися червоною вохрою, яка символізувала кров, життя та ін. Посу­динки зі слідами цієї фарби знайдено у багатьох житлах на Гнідаві, на поселенні Голишів. Є вони на зовнішній і внутрішній поверхнях [Охріменко, 2001, с. 114]. Можливо, перед виконанням ритуальних обрядів, танців у них існував звичай розфарбовувати тіло. Вохра могла використовуватись і в косметиці.

Існує думка, що поховання ранніх періодів - трупопокладальні, а пізніші - трупоспалювальні. Так, поховання біля с. Баїв Луцького району здійснено за першим варіантом (виявлено у 1939 р.): поряд із кістками стояла посудина кулястої форми з вузькою високою шийкою та лінійно-«нотним» орнаментом, а також кам'яне долото з діориту. Поховання належало, вірогідно, чоловікові. Інше поховання - біля с. Незвисько (Подністров'я) виконане за обрядом тру- поспалення. Воно супроводжується 16 посудинами. На одній з них є загадкові знаки.

Аналізуючи поховальний обряд, учені намагаються з'ясувати, чи існував матріархат у цього поселення. М. Пелещишин вважає, що воно перебувало на стадії матріархально-родових відносин. Польські ж археологи помітили, що жіночі поховання часто бідні, тобто безінвентарні, а багато облаштовані на­лежать чоловікам старшого віку, тому категоричної думки щодо цього немає [Охріменко, 2001, с. 114].

Виявом потягу до красивого в первісних людей є й використання прикрас. Жінки носили їх на шиї, голові, нашитими на поясі. Оздоби виготовляли з ка­меню, глини, черепашок, кісток. Їх мали також чоловіки та діти. У похованні з Саможця (Польща) одяг покійника біля пояса оздоблений рядами намистин, вирізаних із кістки.

Можливо, про існування культу тварин свідчать знахідки зооморфних фі­гурок. Так, на поселенні Гнідава під час розкопок 1969 р. у житлі виявлено сти­лізовану фігурку бика, виліплену з глини. М. Пелещишин вважає її деталлю посудини. У ній помітні роги, ямки очей, виділена мордочка Фігурка має спе­ціальний отвір, можливо, для підвішування. її розміри 4,7x3,3 см (визначення зроблене словацьким археологом Ю. Павуком). На одній посудині з с. Незвись- ко (розкопки Т. Пасек та К. Черниш) виліплена голова тварини, можливо, та­кож бика.

На поселенні Рівне в ямі виявлено поховання бика, напевно, ритуальне. З інших територій, де проживало населення КЛСК, відомі фігурки жінок, які можуть бути символами родючості або свідчити про існування культу матері.

У житлі з поселення Гірка Полонка виявлено унікальну, очевидно риту­альну посудину. Ще більш рідкісний керамічний виріб на чотирьох плоских, прикрашених ямками ніжках знайдено в житлі № 2 на пам'ятці Голишів-ІІ. У цьому ж об'єкті був великий фрагмент посудини з орнаментом у вигляді хви­лястих ліній, який не має аналогій, зі слідами вохри зсередини, а також уламок посудини з зображенням чи то ритуальної маски, чи то загадкового «духу» з антропоморфними рисами [Охріменко, 2001, с. 115].

Цілком імовірно, що ідеологічні уявлення населення ВНК (4500 - поч. II тис. до н. е.) продовжували вірування попередньої мезолітичної епохи.

Намагаючись з'ясувати деякі риси духовного життя носіїв ВНК, необхідно зауважити, що її вважають належною до найдавнішого субстрату слов'янства, культура ж німанська, яка сусідила з нею на півночі, мала, ймовірно, відно­шення до народів Балтії. На схід від ареалу поширення дніпро-донецького кола культур (до якого належала й ВНК) могли перебувати, як гадають деякі дослідники, праугро-фінські групи.

Даних для висвітлення неолітичного мистецтва в Україні поки що мало, але ознайомлення з фактами духовного життя мешканців суміжних територій того часу значно збагачує наші уявлення. Тим паче, що це були переважно лі­сові, споріднені жителі, з однаковим або подібним господарським укладом. Ос­новними джерелами дослідження слугують орнаментальні системи на кераміч­ному посуді, а також на знаряддях з каменю та кістки [Титова, 2001, с. 166].

На території Південно-Східної Польщі у пізньонеолітичний час (приблиз­но у III тис. до н. е.), крім ямково-гребінцевої культури (її носії проникли ок­ремими групами і на захід) та німанської, існувала й культура «гжебикової» кераміки (КГК). Ця остання, очевидно, мала багато спільного з ВНК, хоча на її формування наклали відбиток і північніші впливи (наприклад, культури Ер- тебьолле, Елербек).

На землях Північної Польщі виявлено кілька поховань, у яких біля скеле­тів було «намисто» з іклів диких звірів, дрібні крем'яні вироби, інколи - круглі кам'яні булави та сокири.

Значну кількість бурштинових амуле­тів із зображенням чоловіків (схоже, що вони вдягнені в хутряні «куртки» та шта­ни), а також тварин, зокрема ведмедя (не виключено, що ця тварина була предме­том поклонінь), знайдених коло Гданська, Добегнева, Слупська, та схематичних зображень виготовляли так: сколи з кон­креції бурштину обробляли крем'яними ножами, потім робили в них отвори - теж крем'яними пластинами, шліфували на піскових каменях, лощили шкірою чи ху­тром, а вже потім вирізували орнамент та інкрустували його вапняною масою.

Рис. 11. «Бог із серпом». Куль­тура Тиса. Угорщина.

Більш північний стиль (арктичний) був реалістичним - він втілений в антропоморфних та зооморфних фігурках (рис. 11, рис. 12, рис. 13). Південному стилю - лендельсько-трипільському - властива схематичність. Це були ідоли і похідні від них трапецієподібні або трикутні витвори-амулети, кільця. З бурштину робили також подвійні соки­ри з отворами, вони були запозиченням із заходу. До речі, у глиняному вико-

Рис. 12. «Венера» з Кьокеньдомба.

Культура Тиса. Угорщина.

нанні такі ритуальні вироби трапляються на пам'ятках культури лійчастого посуду (КЛП). Один із них знайдено на поселенні ВНК Новосілки-Стрічене. Ця культура (КЛП) була частково синхронною ВНК та КГК. Не виключено, що ті сокирки мали ритуальне призначення, символізуючи, скажімо, грім, бли­скавку. Цікаво, що на одній із сторін сокирки з Вісьліна (воєводство Гданське), є крапковий орнамент по довгій осі з обох боків у вигляді однієї лінії і впопе­рек - чотирма парами ліній по 8, 9, 11, 12 крапок у кожній [Praistoria..., 1979, rys. 202]. Чи була їх кількість випадкова, сказати важко. Варто згадати, що до кра­пкового орнаменту, хоч і зрідка, але вдавались як до декору на кераміці ВНК.

На іншому бурштиновому виробі із За- леву Куроньського, що має вигляд двох сполучених між собою овалів (розділе­них рискою), є зображення, подібне до ялинки з трьома симетричними «гіл­ками». Крім цього, овали обрамляють ямки - по чотири з кожного боку. Тут теж можна припустити існування сим­воліки цифр або тризначної чи чоти­ризначної системи числення. Підтвер­дженням цього може бути орнамента­ція керамічних виробів ВНК, де гребін­цеві відбитки часто-густо (на ранньому та середньому етапах) наносили саме у такій кількості. Очевидно, гребінцевий штамп робили зі стулки черепашки. Те саме простежується і на делікатній кераміці культури лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК) Волині. Там часто або три лінії йдуть поряд, або орнамента- ційні деталі чи композиції повторю­ються чотири рази. Як доповнення до вищесказаного, можуть бути і два округ­лих денця горщиків німанської культури, поданих М. Чернявським з пам'ятки Русаковка II. До вершини дна одного з них сходяться дев'ять променів, вико­наних відтисками штампа. У двох з них кількість відбитків - 9 та 10. Інші до кінця не простежуються, оскільки обламані. На одному - відбитки гребінця понижуються до дна концентричними колами. У найнижчому і найменшому з них - 10 відбитків.

Зразками мистецьких витворів зі східної Білорусії можуть бути так звані фігурні кремені (їх обробляли по краях з обох боків). У них можна розпізнати птахів, собак, тварин, дерева тощо. Без сумніву, кремінь був лише одним з бага­тьох матеріалів (і не найкращим) для пластичної творчості носіїв дніпро-доне- цької культури (ДДК) цієї території. Основну ж кількість витворів первісного мистецтва робили, напевне, крім бурштину, з дерева, кори, кістки, рогу.

Артефактів глиняної пластики поки що не знайдено. Щоправда, під вінцем горщика з Юревичів III округлим орнаментом було зображено «сцену» — «мис­ливець та качка». Цим же дослідни­ком (В. Ісаєнком) на поселенні Сенни- ці (Зарічнянський район Рівненської обл.) виявлено пластинку, на крей­дяній кірці якої продряпано 12 пара­лельних рисочок, можливо, для фік­сації рахунку [Исаенко, 1969, с. 46-52].

Рис. 13. Верхня частина посудини.

Культура Тиса. Угорщина.

з одного боку, відрізків широких ліній

Ще одна цікава ромбоподібна фігурка з «гачками» зображена на пізньонеолітичному горщику німан­ської культури з поселення Добри Бор. Можливо це був ранньохлібо- робський культовий символ. Такі зображення більш раннього періоду відомі з території Польщі, де знайдено багато рогових знарядь з отворами та самобутньою орнаментацією у вигля­ді сполучених ромбів, зигзагів, схема­тичних зображень людини, корови, рисочок з косим штрихуванням біля н зі «вставленими» у них ромбиками.

Величезну збірку кістяних виробів знайдено і в Білорусії під час дослі­джень торф'яникових пам'яток. Так, лише в колекції пункту Осовець їх налі­чується 450. Вони належать до нарвської неолітичної культури. Це проколки, сокири, тесла, долота, гарпуни, голки, рибальські гачки, наконечники стріл,

кинджали, чудові антропоморфні та зооморфні фігурки (наприклад, змії). Де­які з них прикрашені гравіруванням. Жителі цього поселення оздоблювали свій одяг кістяними та бурштиновими підвісками, намистом, пронизками, кільцями, фігурними накладками. Поширені були прикраси з просвердлених зубів тварин та щелеп бобра. Тут знайдено орнаментовані. кістяні та рогові вироби, що зображають птахів, змій, статуетка лося. М. Чернявський звертає увагу на реалістичність та майстерність виконання дерев’яної та рогової голі­вок бородатих чоловіків з виразними обличчями [Чернявский, 1987, с. 45-46].

Кераміка (переважно конусоподібні горщики) з території Білорусії має складну систему орнаментації, і її можна розглядати як витвори мистецтва. Не виключено, що окремі деталі орнаменту чи мотиви мали символічне або магічно-культове значення. Такі елементи декору могли використовувати і в прикрашанні одягу.

ВНК, як було сказано, входила до дніпро-донецького кола культур. Сама ж ДДК, на думку її дослідника Д. Телегіна, відставала в розвитку від південних культур. Тут не було таких яскравих мистецьких виробів, як у трипільців.

Поховальний обряд різних періодів розвитку ДДК відзначався деякими особливостями. У ранніх похованнях покійників клали ярусами і кожного посипали вохрою. На другому етапі робили великі усипальниці, можливо, для окремого роду. На культ черепів у цього населення вказує приклад з ямою на Маріупольському могильнику, в якій виявлено 15 черепів, засипаних вохрою [Телегін, 1968, с. 214]. Такий звичай раніше існував, зокрема, в Єрихоні. Помі­чено, що в пізні періоди ДДК на честь померлого справляли тризну - на площі могильника розсипано безліч розбитих горщиків та кісток тварин. Існував та­кож звичай ставити біля покійника їжу. Над колективними похованнями, як гадають, будували спеціальні дерев’яні перекриття.

Ймовірно, боязню душ померлих можна пояснити такий звичай: ноги покійника, похованого у Вовнизькому могильнику, були сповиті. Крім того, Д. Телегін вважає, що в носіїв ДДК чи в окремих її груп існував культ вогню та ріки.

На подніпровських пам’ятках ДДК виявлено не лише багато орнаментовану кераміку, але й талькові човники, оздоблені низкою рисочок, хрестиків, зиґза­гами, ялинкоподібними композиціями. У могильниках ДДК знайдено кістяні прикраси чотирикутної, круглої, трубчастої форми з отворами для нанизуван­ня чи нашивання. Краї деяких з них були фігурно оброблені. У Маріупольсько­му могильнику, крім прикрас, знайдено дві фігурки биків, вирізаних з кістки. А на поселенні Вовчок підібрано кістяне шило з зооморфною голівкою.

На пам'ятці Кам'яна Могила, біля Мелітополя, серед наскельних рисунків збереглися зображення людей, тварин, знайдено різні чуринги, у т. ч. зобра­ження риб [Даниленко, 1986].

Такі основні, доступні нашому пізнанню, вияви мистецтва та духовної культури можна простежити в населення, що оточувало ВНК. Це були спорід­нені і в господарчому, і в культурному відношенні спільності; тому можна при­пустити наявність подібних речей та вірувань і в жителів волинського Полісся епохи неоліту. Пам'яток нематеріальної культури з цієї території маємо поки що обмаль. Це, зокрема, фігурні кремені з с. Лахвичів (правий берег Прип'яті), які мають форму риб, тварин, дерев.

На Західному Поліссі відкрито поки що одне поховання. Воно виявлене біля села Великий Мідськ (Рівненщина), в урочищі Гута (за 4 км на захід), на краю останцевої дюнної багатошарової пам'ятки, де домінували матеріали мезоліту. Навколо поховання знахідок, не пов'язаних з ним, не було. Саме ж воно складалося з двох горщиків (у розвалах), трьох сокирок середніх розмі­рів, наконечника стріли на пластині, фрагмента черепа (кісток не знайшли) та дрібних шматочків вохри. Горщики були конусоподібними, округлодонними виробами з широким горлом, ум'ятинами на зрізі вінець, під якими тягнувся ряд наскрізних ямок. Нижче є ряди вм'ятин від округлого орнаментира та сіт­часте штрихування. Поверхня їх добре прогладжена, у тісті - значна домішка рослинності. З огляду на виявлені тут крем'яні знаряддя, можна вважати, що це поховання чоловіче. Залишання покійному горщиків з їжею та особистих речей є свідченням віри в загробне життя. Те, що горщиків було два, також, напевне, не випадковість.

У залишках житла поселення Крушників (площа його 30 м²) теж виялені розвали двох горщиків, що може вказувати на звичай готування двох страв та культуру харчування носіїв ВНК.

Переважну більшість посуду ВНК прикрашали гребінцевим штампом, ря­дами відбитків нахиленою паличкою - «копитцями», широкими лініями, «сіт­кою», нахиленими чи вертикальними насічками. Під зрізом вінця, зазвичай, нанесено ряд проколів з одного чи двох боків. Усі вироби досить естетично виконані, брунатного кольору, з домішкою рослинності в тісті, тонкостінні (3-7 мм), що є свідченням великої вправності майстрів. Декор укладали зде­більшого у горизонтальні композиції. Виготовляли їх, напевне, жінки, а дета­лі орнаменту були, гадаємо, не лише «знаками» родів, а й мали символічний зміст.

Деякі горщики ВНК мали, очевидно, ритуальне призначення. Так, кругло- донний виріб, виявлений В. Пясецьким біля Славути, весь був покритий гори­зонтальними рядами «копитець» і мав на внутрішній стороні сліди вохри.

Інший профільований горщик ВНК знайдено під час роботи експедиції Д. Телегіна та Р Грибовича поблизу озера Нобель на Рівненщині. Він також прикрашений горизонтальними і косими рядами «копитець» та косим штри­хуванням у нижній частині, а головне - кількома рядами наскрізних отворів по всьому тулубу. Можна припускати, що такий делікатний, тонкий виріб не використовувався для господарських потреб, а був курильницею для риту­ального спалення запашних зіль, що могло бути пов'язане з культом вогню та диму чи слугувало відлякуванню злих духів, очищенню [Охріменко, Середюк, 1988, с. 91].

Отже, комплекс представлених даних про культ, магію, вірування, есте­тичні уподобання жителів басейнів Дніпра, Прип'яті та Німану дає змогу ча­стково відтворити окремі риси духовного життя носіїв волинської неолітичної культури.

ЛІТЕРАТУРА

Даниленко В. Н. Неолит Украины: Главы древней истории Юго-Восточной Европы / В. Н. Даниленко. - К. : Наук. думка, 1969. - 258 с.

Даниленко В. М. Кам'яна Могила / В. М. Даниленко. - К. : Наук. думка, 1986. - 152 с.

Залізняк Л. Л. Неолітичне поселення в гирлі р. Злобич на Житомирщині / Л. Л. Залізняк, В. К. Пясецький // Археологія. - 1980. - Вип. 34. - С. 75-82.

Залізняк Л. Л. Яніславіцькі культурні традиції в неоліті Правобережного Полісся / Л. Л. Залізняк, С. Л. Балакін // Археологія. - 1987. - Вип. 49. - С. 41-49.

Зализняк Л. Л. Население Полесья в мезолите / Л. Л. Зализняк. - К. : Наук. думка, 1991. - 158 с.

Исаенко В. Ф. Некоторые произведения искусства неолитической эпохи Полесья / В. Ф. Исаенко // Тезисы докладов к конференции по археологии Бе­лоруссии. - Минск, 1969. - С. 46-52.

Исаенко В. Ф. Неолит Припятского Полесья / В. Ф. Исаенко. - Минск : На­ука и техника, 1976. - 123 с.

Исаенко В. Ф. Хронология неолита Южной Белоруссии / В. Ф. Исаенко // Краткие сообщения ИМК. - М. : Наука, 1978. - С. 37-42.

Непріна В. І. Неолітичне поселення в гирлі р. Гнилоп'яті / В. І. Неприна // Археологія. - 1970. - Вип. XXIV. - С. 100-112.

Нужный Д. Ю. Об использовании острий и геометрических микролитов / Д. Ю. Нужный // Материалы каменного века на территории Украины. - К. : Наук. думка, 1984. - С. 23-36.

Нужний Д. Ю. Розвиток мікролітичної техніки в кам'яному віці: моногра­фія / Д. Ю. Нужный. - К. : Наук. думка, 1992. - 185 с.

Охріменко Г. Культура лінійно-стрічкової кераміки на Волині : монографія / Г. Охріменко. - Луцьк : Вид-во «Волинська обласна друкарня», 2001. - 139 с.

Охріменко Г. В. Волинська неолітична культура: монографія / Г. В. Охрімен­ко. - Луцьк : Вид-во «Волинська обласна друкарня», 2001а. - 152 с.

Охріменко Г. Кам'яна доба на території Північно-Західної України (XII­III тис. до н. е.): монографія / Г. Охріменко. - Луцьк : Волинська обласна дру­карня, 2009. - 520 с.

Охріменко Г. В. Неолітичне поселення Коник на Поліссі / Г. В. Охріменко, О. М. Середюк // Археологія. - 1988. - Вип. 64. - С. 85-92.

Свешников И. К. Средний период бронзового века Прикарпатья и Волы­ни. Тшинецко-комаровская культура / И. К. Свешников // Археология При­карпатья, Волыни и Закарпатья. Энеолит, бронза и раннее железо. - К. : Наук. думка, 1990. - С. 78-88.

Формозов А. А. Проблемы этнокультурной истории каменного века на тер­ритории европейской части СССР / А. А. Формозов. - М. : Наука, 1977. - 144 с.

Телегін Д. Я. Поселення дніпро-донецької культури на півночі України / Д. Я. Телегін. // Археологія. - 1971. - Вип. 2. - С 44-53.

Телегін Д. Я. Дніпро-донецька культура: до історії населення епохи неолі­ту - раннього металу півдня східної Європи: монографія / Д. Я. Телегін. - К. : Наук. думка, 1968. - 258 с.

Титова О. М. Пам'ятки неолітичного мистецтва / О. М. Титова // Праці цен­тру пам'яткознавства. - К., 2001. - Вип. 3. - С. 166-176.

Чарняускі М. М. Неаліт Беларускага Панямоння / М. М. Чарняускі. - Мин­ск : Навука і техніка, 1979. - 141 с.

Чернявский М. М. Каменный и бронзовый века Понеманья и Подвинья / М. М. Чернявский // Белорусская археология. Достижения археологов за годы Советской власти. - Минск, 1987. - С. 37-47.

Domanska L. Obozowisko kultury Janislawickiej w ПкЬаеЬ voj. Wiociawskie stanowisko-29 / L. Domanska. - Poznan : Uniwersytet im. A. Mickiewicza, 1991.

Prahistoria ziem Polskich / pod redakcj¾ W. Hensla. - Wroclaw-Warszawa- Krakow-Gdansk : Wyd-wo PAN,Ossolineum, 1979. - T. II. - 453 s.