4.4. ТЕКСТИ ШРУТІ

Не тільки історія Індії була наскрізь пронизана релігійним духом, а й уся культура субконтиненту творилась на основі релі­гійного пережиття. Найдавнішою пам’яткою індійської літера­тури є священні тексти - Веди, які лягли в основу індуїзму.

• РІҐ-ВЕДА

Перша частина Вед - Ріґ-Веда - є найдавнішою серед священ­них текстів індуїзму. Вона була укладена у 1700-1100 роках до РХ, але впродовж довгих століть передавалася усно. Записали Ріґ-Веду в ранньому середньовіччі. Найдавніші з віднайдених манускриптів Ріґ-Веди датуються ХІ століттям після РХ. Термін «Ріґ-Веда» складається зі слів «веда» (знання, відання) та «ріґ» (гімн, вірш, хвала). Вона складається з 1028 гімнів. Однак оди­надцять гімнів, включених у восьму мандалу, вважаються апо­крифічними, оскільки написані пізніше. Їх називають валакхі- лья. Відомий коментатор Ріґ-Веди XIV століття Саяна не згадував про валакхілья і не включав їх у Ріґ-Веду. Тому деякі дослідники, які не враховують валакхілья, стверджують, що Ріґ-Веда склада­ється з 1017 гімнів.

Ріґ-Веда - це передовсім богословський текст, на якому осно­вується індуїзм, а дослідникам він розповідає про уявлення, які лежать в основі цієї великої релігії. Основним, що необхід­но пам'ятати при вивченні індуїзму, це те, що індуїзм є і завжди був монотеїстичною релігією, хоч індуський монотеїзм і відріз­няється від монотеїзму авраамічних релігій. Монотеїзм лежить в основі кожної релігії, але в деяких народів, унаслідок їхнього злиття з іншими народами, виникла необхідність узгодити ре­лігії. Так виникали пантеони, в яких Єдиний Бог вважався но­сієм божественної сутності, Абсолютом, а інші - його суборди- нарними духами. Нерідко в уявленнях простого люду, який не мав богословської освіти, ці субординарні духи сприймалися за окремих богів. В індуїзмі було інакше: індуси ніколи не відмов­лялися від монотеїзму, хоч їм було відомо тисячі божеств. Жодне з цих божеств не було Богом, і навіть не духом, якому Абсолют позичає частину своєї сили, а лише різними проявами Єдиного Бога. Хоч арії вшановували багатьох божеств з різними імена­ми і функціями, ведійські мудреці створили концепцію про те, що різні божества є насправді різними аспектами однієї вищої сили. Вони називали її Істиною. Ця концепція отримала вира­ження в першій книзі Ріґ-Веди. В Ріґ-Веді сказано: «Істина одна; мудреці її називають різними іменами» (І.164.46). Єдиний Бог, трансцендентний і неокреслюваний жодними категоріями, був незрозумілим для багатьох простих індусів.

Древня арійська релігія сповідувала Єдиного Бога, якого іме­нували Дяуш-Піта (Отець Неба). Походження цього імені по­трібно сприймати в контексті умов життя древніх аріїв. Це були кочові народи, які не будували храмів та не мали сталих жертов­ників. Вони молилися під відкритим небом, в молитовному екс­тазі підносячи очі до неба. Перед їхнім поглядом було просто­ре голубе небо. Розуміючи, що Бог неосяжний і його не можна охопити ніяким поняттям, небо стало для них полем молитовної концентрації, як в інших релігіях ставали статуї, ікони, священні речі. Єдине, що вони могли сказати про Бога, так це те, що він є Абсолютом, до якого вони моляться, дивлячись на небо, і що він є тим, хто дає їм життя. А щирим молитовним зверненням до такого Бога стало «Отець неба»: Отець - бо дає життя, неба - бо взір молільника звернений до неба. Таке ім'я було найкращим для вираження трансцендентності Бога у первісних народів. Дьяуш був відомим не тільки давнім індійцям. Греки називали Бога Ζεύς (Зевс), що вимовлялося як «дзеус». Латиняни Бога іме­нували luppiter (Юпітер), що походить від «lovius pater». Вплив уявлень про Дяуша відчутний і в германській релігії. Оскільки уявлення про Дьяуш-Піта сформувались серед аріїв ще до їхньо­го поселення в Індії, вони притаманні й іншим віткам арійського пранароду - персам.

Дьяш-Піта, як Абсолют, був носієм повноти божественної сили і слави, яка виражалась у творінні як справедливість чи косміч­ний закон. На санскриті він іменується рта (ріта), а авестійською аша.

Допоки арії жили мирним кочовим життям, ідеал справедли­вості, Варуна, був їм близьким по духу. Коли ж вони вступили в Індію і були вимушені вести запеклі війни з місцевим насе­ленням, то й божество вони почали уявляти як войовничу силу. Образ воїна, чи радше войовничу сторону Дьяуш-Піта, уособлю­вав Індра. Войовничість Індри описується у священних текстах як боротьба космосу та хаосу. Ріґ-Веда розповідає про боротьбу Індри з демоном хаосу Врітрою, який мешкає у воді. Цей мотив присутній у багатьох міфологіях давнього світу: єгипетський Амон-Ра виринув із водного хаосу Нун, вавилонський Мардук со­творив світ із тіла водного демона Тіамат, грецький Геракл здо­лав водяного змія Гідру, а індуський Індра вбив хаос Врітру. Веди описували Врітру як змія.

Принцип самопожертви божества Ріґ-Веда уособлює в постаті Ями. Давні арійці уявляли Яму як солярне божество, яке добро­вільно відмовилося від свого безсмертя і пожертвувало собою заради виникнення світу і людини.

• САМА-ВЕДА

Друга частина Вед - Сама-Веда - призначена для богослужбо­вого використання. Вона не містить принципово відмінних від Ріґ-Веди текстів. Тексти Сама-Веди - це уривки гімнів Ріґ-Веди, але розставлені не за змістом, а за порядком використання в богослужіннях. Оскільки тексти Сама-Веди використовувалися для богослужінь, на яких вони співалися, то вони перебудовані так, щоби мати добру риму. Ранні видання Сама-Веди містили тільки текст. Лишень згодом почали записувати також ноти тих мелодій, на які її розспівували. В процесі обробки деякі тексти Сама-Веди дещо змінили свій зміст. Є підстави вважати, що не тільки Сама-Веда перебирала тексти від Ріґ-Веди, а й деякі гім­ни Ріґ-Веди є переробкою текстів Сама-Веди. Кінцевий варіант Сама-Веди сформувався у 1000 році до РХ. Назагал, її богослов­ський зміст тотожний змісту Ріґ-Веди.

• ЯДЖУР-ВЕДА

Третя частина Вед - Яджур-Веда - це збірка мантр, які вико­ристовувалися під час богослужінь і приношень жертв. Якщо Са­ма-Веда містить пісні, що їх виконували співці під час богослу­жіння, то Яджур-Веда містить тексти, які промовляв священик, та ті особи, над якими відбувався обряд. Тому Яджур-Веди ще називають правилами жертвоприношень. Ці тексти були укла­дені близько Х століття до РХ. Яджур-Веда збереглась у двох час­тинах. Перша - Шукла, або біла Яджур-Веда; друга - Крішна, або чорна Яджур-Веда. Шукла містить тільки богослужбові тексти, а Крішна - ще й коментарі до них.

• АТГАРВА-ВЕДА

Четверта частина Вед - Атгарва-Веда - є найбільш контра- версійним ведичним текстом. Вона суттєво відрізняється від інших Вед за своїм змістом. Якщо три перші Веди містять гімни та мантри, які розповідають про богів та розкривають особли­вості публічного культу, то Атгарва-Веда містить заклинання і поради для приватного людського життя. В цьому контексті во­на максимально наближена до конкретного життя і побуту лю­дей: описує їхні страхи і переживання, події життя та ставлен­ня до них. Атгарва-Веда багата також порадами на щодень, про здоров'я і звичайні побутові сторони життя. Так, Атгарва-Веда є найціннішим джерелом знань про життя давньої Індії. При цьому буддисти і джайни, які критикували Веди, найжорсткішу критику націлили саме на Атгарва-Веду.

• БРАГМАНИ

Поряд із самгітами чотирьох Вед до числа шруті (священних текстів) належать також коментарі, серед яких виділяються три: брагмани - коментарі, призначені для богослужбового ви­користання, араньяки - коментарі для аскетів і монахів, та упа­нішади - філософські коментарі. Веди є фундаментом усієї ін­дуської культури, тому вся подальша індійська література є або коментарями до Вед, або їхньою критикою, або ж літературним обіграванням їхніх тем. Завданням брагман є окреслити зна­чення індуських обрядів. Слово «брагман» має багато значень: це - і вид книг шруті, й індуські священики, і врешті божествен­ний принцип в індуїзмі. Книги брагмани мають саме таку назву, оскільки вони писалися брагманами-священиками для їхнього ж використання. Брагмани писані ведійським санскритом у пе­ріод Х-VI століть до РХ. Оскільки вони є коментарями Вед, то во­ни тематично споріднені з ними. Чотири самгіти Вед породили чотири групи брагман. Величезні простори Індії ускладнювали тісну комунікацію між спільнотами священиків. Тому в різних регіонах зароджувалися різні брагманські школи, які форму­вали власні особливості розуміння і тлумачення Вед. Отож, для кожної Веди виникало декілька брагман. Так з'явилися дві традиції брагманічного коментування Ріґ-Веди: шакала-шак- га (школа коментування шакала) уклала Айтарею-брагману, а башкала-шакга - Каушітакі-брагману. Хто був автором Айтареї- брагмани? - це питання, яке породжує дискусії. Саяна, комента­тор ведичної літератури з XIV століття, писав, що автором Айта- реї-брагмани був ріші Магідаса Айтарея, іменем якого вона й на­звана. Однак сучасні дослідники схильні вважати, що цей текст уклав авторський колектив. Дослідники розходяться в думках щодо гіпотетичної дати написання Айтареї-брагмани: близько 800 року до РХ, до 700 року до РХ, VII століття до РХ, близько 500 року до РХ. Айтарея-брагмана розділена на вісім частин, кожна з яких ділиться на п'ять глав. Каушітакі-брагмана складається з тридцяти глав і розповідає про жертвоприношення страв, особ­ливо священного напою соми.

Низка брагман з'явилась і до Сама-Веди. Оскільки Сама-Веда - це впорядкування текстів Ріґ-Веди для богослужбового вико­ристання, то брагмани до неї є уставом богослужінь, тобто при­писами, як правильно читати або співати ці тексти, і в якому по­рядку це робити. Оскільки в різних храмах складалися різні об­рядові традиції, то кожен храм створював свій устав. У більшості обряди схожі між собою, але певні відмінності все ж наявні. Те саме стосується й брагман до Яджур-Веди. Оскільки Яджур-Ве- да, як і Сама-Веда, містить ритуальні тексти, то відмінності в де­яких елементах обряду спричинили наявність різних брагман. Яджур-Веда збереглася у двох редакціях. До кожної з них укла­далися брагмани. До чорної Крішна-Яджур-Веди брагмани писа­лися дуже рано і були включені в текст самгіт Яджур-Веди. Вони не зустрічаються поза самгітами. Натомість, брагмани до білої Шукла-Яджур-Веди видавалися окремо від самгіт. Брагмани до Шукла-Яджур-Веди прийнято називати Шатапатга-брагманами. Їх є дві: одну уклали ріші зі школи мадгьяндіна, а іншу - ріші зі школи канва. Брагмана школи мадгьяндіна налічує 100 комен­тарів, які поділяються на 14 книг; брагмана школи канва налі­чує 104 коментарі, систематизованих у 17 книг. Коментарі обох шкіл розповідають про правила побудови вівтарів, виконання обрядів, приписи щодо повторення мантр. Окрім ритуальних приписів, вони також містять розповіді про створення світу та Всесвітній Потоп. Шатапатга-брагмани написані в першій поло­вині І тисячоліття до РХ. Якщо до перших трьох Вед були укла­дені численні брагмани, то Атгарва-Веду коментували тільки в одній брагмані. Її називають Ґопатга-брагмана. Вона є наймо­лодшим текстом з усіх брагман. Ґопатга-брагмана складається з двох частин. Перша - пурва-бгаґа - складається з п'яти частин, в які ввійшли 135 коментарів; друга - уттара-бгаґа - налічує шість частин із 135 коментарями.

• АРАНЬЯКИ

До священних текстів шруті належать також араньяки (лісові книги). Вже сама назва говорить про те, що ці тексти писані поза людськими поселеннями, в лісах, де звершували свій духовний подвиг індуські монахи. Цей тип коментарів розкриває обряди і духовні практики монахів. Вважалося, що такі ритуали недо­ступні всім; вони потребують тривалої і нелегкої підготовки, а тому не можуть здійснюватися посеред всієї общини. За своїм змістом вони більш схожі до брагманів, аніж до філософських трактатів упанішад.

• УПАНІШАДИ

Четвертим блоком текстів шруті, тобто індуських священних текстів, після самгід, брагман і араньяків, є упанішади. Назва «упанішада», яка означає «сидіти біля», вказує на те, що первіс­но знання, які в них містяться, передавалися усно від вчителя учням, котрі сиділи біля вчителя. Якщо брагмани та араньяки є літургійними коментарями Вед, то упанішади - це філософські трактати, завданням яких є викласти богословські та світогляд­ні коментарі на тексти Вед. Час написання упанішад займає ве­личезний період індійської релігійної історії - від VII століття до РХ до XV століття після РХ. Загальна кількість упанішад не­відома; за легендою їх є 1180, оскільки саме про таку кількість ведичних шкіл розповідає традиція. Збірка «Муктика», тобто ка­нон школи адвайта, включила в себе 108 упанішад, серед яких 10 коментують Ріґ-Веду, 51 - Яджур-Веду (19 - Шукла-Яджур-Веду і 32 - Крішна-Яджур-Веду), 16 - Сама-Веду та 31 - Атгарва-Веду. Серед усіх Вед найвідомішими є одинадцять; це - ті упанішади, які коментував Шанкара. Одинадцять упанішад, коментованих Шанкарою, складають канон мукгья. Різні індуські деномінації приймають, як священні, різну кількість упанішад. Однак упані­шади канону мукгья акцептують усі індуси.

> Єдиною упанішадою канону мукгья, в якій коментується Ріґ-Веда, є Айтарея-упанішада. В каноні муктика вона є восьмою упанішадою. Це - невеликий текст, який складається з 33 віршів, розділених на 3 глави. Автором Айтарея-упанішади вважається ріші Айтарея Магідаса. В цій упанішаді Брагман змальовується як творець усього сущого. В Айтарея-упанішаді міститься перша магавакья. Магавакья, що перекладається як «велике вислов­лювання», - це теза, яка лягла в основу індуської філософської школи веданта. Магавакьїв є чотири; оскільки всі вони вперше згадуються в різних упанішадах, до того ж в упанішадах, які по­яснюють різні Веди, то чотири магавакьї асоціюються з різними Ведами. Перша магавакья твердить: «Свідомість - це Брагман» (Айтарея-Упанішада: 3.3). Яджур-Веду тлумачать п'ять упані­шад. Брігадараньяка-упанішада є найбільшою і найдавнішою серед упанішад. У ній міститься четверта магавакья: «Я є Браг- ман» (Брігадараньяка-Упанішада: 1.4.10). Основною темою цієї упанішади є кількість богів. Філософ Відаґдга Шакалья багато­разово запитував ведійського мудреця Яджнавалкью: «Скільки є насправді богів, Яджнавалкья?» Спершу мудрець відповів: «Три і три сотні, і три і три тисячі». В наступних відповідях мудрець на­зивав щоразу меншу кількість богів. За останнім разом він від­повів: «Один». Лише тоді філософ був задоволений відповіддю. Третьою упанішадою канону мукгья (другою з тих, які поясню­ють Яджур-Веду) є Іша-упанішада, одна із найменших упанішад. У ній розповідається про природу Ішвари. Ішвара (Господь) - це титул, яким автори Іша-упанішади називали Бога. В цьому тек­сті Ішвара описується як єдиний, всеохопний та неописанний. Четвертою упанішадою є Тайттірія-упанішада, яка зосередилася на темі щастя живих істот. П'ятою упанішадою є Катга-упаніша- да. Оскільки в ній наявні буддійські мотиви, дослідники її дату­ють періодом після V століття до РХ. Серед усіх упанішад вона першою потрапила до Європи, і тому визначила ранні уявлення європейських дослідників про індуїзм. У цій упанішаді вперше згадується поняття буддгі, тобто та частина людської свідомості (чітти), яка здатна пізнавати Бога. Буддгі спроможне розрізня­ти добро і зло, а тому є запорукою осягнення мокші (в індуїзмі: звільнення від кола перероджень). П'ятою упанішадою, яка по­яснює Яджур-Веду, є Шветашватара-упанішада; вона є одинад­цятою в каноні мукгья. Ця упанішада викладає філософські ідеї, які згодом лягли в основу вішнуїзму.

> Сама-Веда пояснюється у двох упанішадах: Чгандоґья-упа- нішада і Кена-упанішада. У Чгандоґья-упанішаді міститься тре­тя магавакья - «Це - ти» (Чгандоґья-Упанішада: 6.8.7). Аргарва- Веда пояснюється в трьох упанішадах. Мундака-упанішада міс­тить мантри, які призначені не для богослужінь, а для навчан­ня. Мандукья-упанішада містить фрази, в яких помітний вплив буддизму-магаяни, що дає право датувати її І-ІІІ століттями піс­ля РХ. В ній міститься друга магавакья - «Атман - це Брагман» (Мандукья-Упанішад: 1.2). Прашна-упанішада розповідає, як до мудреця Піппаладе прийшли шість учнів і просили його навчи­ти їх, але мудрець відповів на їхні запитання аж після року, про­веденого ними в аскетизмі. Окрім канону мукгья, існують і такі упанішади, які визнаються тільки окремими конфесіями індуїз­му. Їх називають сектантськими упанішадами. До них належать 14 упанішад, які визнаються у вайшнавізмі, та 14 упанішад, які визнаються в шиваїзмі.

Назагал, упанішади є останньою групою ведичної літерату­ри. Вони є останніми не тільки по часу написання, а й вивча­ються знавцями Вед останніми. Знавці і практики індуїзму відзначають, що спершу людина повинна вивчити основи віри (самгіти), тоді опанувати обряд (брагмани), пройти шлях ас­кетичного удосконалення (араньяки), і аж тоді осягати глиби­ни філософського знання (упанішади). Якщо знання упанішад розкрити непосвяченим, то воно буде спрофанованим, хибно сприйнятим і викривленим. Саме тому упанішади інколи на­зивають таємним або езотеричним знанням індуїзму. Насправ­ді, древні індуські ріші не приховували упанішад та нікому не створювали перешкод в їх опануванні, але вимагали необхідної духовної та інтелектуальної підготовки, перш ніж приступити до їх вивчення. Сьогодні, коли упанішади перекладені різни­ми мовами світу, ця вимога ріші стає зрозумілою. Упанішади не є чистими філософськими спекуляціями розуму, а передовсім способом пізнання буття крізь призму внутрішнього, духовно­го світу людини. Якщо ж внутрішній світ людини занечищений залежностями від матеріального світу, то істина упанішад не знайде місця в душі такої людини. Упанішади є кульмінацією розвитку давньої літератури Індії. Всі подальші витвори індій­ської релігійної літератури були або коментарями Вед, або їх­ньою критикою.

• ІНДІЙСЬКА РЕЛІГІЙНІСТЬ

Основною характерною ознакою релігійно-філософських міркувань упанішад є віра в Єдиного Бога. Індуїзм - моноте­їстична релігія, і якщо в самгітах Вед монотеїзм присутній як постулат віри або передумова специфіки культу, то в упаніша­дах він є висновком філософського осмислення. Проте індусь­кий монотеїзм особливий: індійський монотеїзм в його живих формах, від ведійського періоду до наших днів, заснований швидше на вірі в єдність богів в особі одного Бога, аніж на за­переченні богів заради одного Бога. В основі індуїзму лежить не тільки віра в Єдиного Бога, а й у єдність усього сущого: світ і Бог, людина і світ, людина і Бог - невіддільні; вони є виражен­нями єдиного всеохопного буття. Таку позицію прийнято нази­вати монізмом. Незважаючи на ствердження тотожності Бога і світу, упанішади не розчиняють Бога у світі. Бог залишається трансцендентним щодо світу, але, воднораз, світ є лише його вираженням. Світ не існує поза Богом, але Бог поза світом існує.

Така позиція схожа до пантеїзму, оскільки пантеїзм - це релі­гійна концепція, в якій світ і Бог ототожнюються. Однак дослід­ники індуїзму схильні радше називати індуську тео-космічну модель не пантеїзмом, а панентеїзмом (від грецького παν έν θεω - все в Бозі). Цим поняттям здійснюється спроба показати, що поза Богом немає нічого, але Бог не вичерпуються всім. Ці міркування творців упанішад не дали пояснення, як саме світ виникав із Брагмана. Відкриті питання породжують дискусію: нечіткість висловлювань упанішад про процес виникнення світу став одним із імпульсів виникнення розбіжностей між на­прямами індійської філософії.

Єдине всеохопне Божество упанішад зветься в цих творах по-різному: Брагман, Атман або Сат. Терміном Брагман індуси окреслюють Абсолют, Бога. Отож, термін «Брагман» має три значення: Бог-Абсолют, різновид священних писань та індусь­кий священнослужитель. Термін Атман використовується для означення Я, індивідуальності, самості. В Упанішадах Атман - це абсолютне Я Бога; однак згодом слово «атман» все частіше ви­користовувалося для означення індивідуального духа людини. Найвищим духовним досягненням індуса вважається усвідом­лення тотожності свого атмана і абсолютного Брагмана. Термін Сат означає буття. Використання цих трьох слів, як синонімів, свідчить про те, що автори упанішад ототожнювали Бога, бут­тя і абсолютне Я. Бог в упанішадах не тільки причина існування всього; все суще існує виключно як вираження Божого Я. Так, в упанішадах акцент переноситься з космічного творця на інди­відуальність. Вся подальша богословсько-філософська рефлек­сія індуїзму є сприйманням Бога крізь призму Я: як абсолютне Я через Я людини. Абсолютне Я Бога приховане за оболонкою видимого світу, який, насправді, є тільки вираженням Брагма- на, а не реальним буттям. Людське Я також є нічим іншим, як вираженням абсолютного Я Брагмана; власне Я людини, отже, є лише ілюзією індивідуального буття.

Для усвідомлення істинної сутності людини не достатніми є релігійні ритуали. Вони потрібні, оскільки саме вони умож­ливлюють зв'язок людини з Брагманом, але вони неспроможні розкрити істинну сутність буття. Тільки заглиблення у влас­не Я та розуміння, що людське Я є вираженням Брагмана, дає людині можливість піднятися духом до вищих сфер сущого. Оскільки людське Я є вираженням Брагмана, то воно може бути й середником для єднання з ним. Людина, яка вважає, що вона є індивідуальним буттям, наділеним окремішністю, нездатна з’єднатися з Брагманом. Тільки в Брагмані людина може знайти повноту свого вічного щастя. Якщо людина виокремлює себе з божественного буття, тоді вона залишається в оковах ілюзії. Смерть її не звільняє: помираючи, людина не стає вільною від ілюзорності світу. Перебуваючи в оковах ілюзії впродовж життя, людина залишається в цьому стані й після смерті. Ця залежність від ілюзорності спричинює переродження людини в новому ті­лі. Індуси вірять в переселення душ, яке в науковій літературі називають латинським словом «реінкарнація» (геіпсагпайо, від: ге - пере, іп - в, саго - тіло, м’ясо), або грецьким словом «метемп­сихоз» (рстсрфи/шоїд, від рета - пере, і ерфо/юор^ - одушевлен- ня). Індуси називають перевтілення словом сансара (блукання). Звільнення від сансари можливе тільки внаслідок усвідомлення своєї сутнісної тотожності з Брагманом і розчинення в абсолют­ному бутті.

Отже, перші релігійні тексти індуїзму об’єднані у Веди. Їх є чо­тири: Ріґ-Веда - збірка гімнів богословського характеру; Сама- Веда - переробка текстів Ріґ-Веди, пристосована для піснеспівів під час богослужінь; Яджур-Веда - збірка мантр, які використо­вувалися під час богослужінь; Атгарва-Веда - збірка заклинань, які розкривають повсякденне життя індусів. Веди є основою ін­дуїзму, та разом із коментарями до них становлять шруті - ка­нон священних книг індуїзму. Основним богословським моти­вом Вед є специфічний монотеїзм, в якому знайшов своє місце величезний пантеон божеств, які сприймаються як вираження Єдиного Бога. Упанішади - це останній етап формування літе­ратури Вед. На відміну від самгіт, брагман і араньяк, упаніша­ди є філософським трактуванням Вед, в яких викладено основи віровчення індуїзму. Оскільки упанішади є тлумаченням Вед- самгіт, то вони укладалися до кожної із Вед. Основними упані­шадами вважаються ті, які ввійшли в канон мукгья, тобто ті, які коментував Шанкара. Основними ідеями упанішад є віра в Єди­ного Бога, з якого випливає все суще, але який, однак, не вичер­пується творінням. Бога упанішади називають Брагманом. Світ і людина тотожні Брагману, проте Брагман перевершує їх, зали­шаючись абсолютним буттям, не окресленим ані логічним по­няттям, ані комплексом створених речей. Завданням духовного життя людини є усвідомлення власної тотожності з Брагманом. Допоки людина не осягне повноти розуміння тотожності свого атмана з абсолютним Брагманом, доти вона не звільниться від сансари (кола перероджень).