XIII. Генеральні судді.

Уряд генеральних суддів, треба думати, є один із найстарших у запорозь­кому військові. Він напевно існував на початку XVl ст.: суддю військового, приміром, називає Ординація 1625 р.

О. ‘Лазаревський гадав, що після Самойловича й до 1714 р. бувало по одному генеральному судді. „По двоє генеральних суддів, писав він, бувало за Самойловича, а потім уряд генерального судді заступала завсіди одна особа. Але коли Носа (Прилуцького 'полковника; це було р. 1714 — О. Л.) не було куди подіти, то для нього знову поновили уряд другого генераль­ного судді" ^ь). Проте це не зовсім так; і за Мазепи рр. 1690, 1691 ми, при­міром, бачимо двох генеральних суддів — М. Вуяхевича та С. Прокоповича⁰), р. 1700 Кочубея та Прокоповича, далі Кочубея і Чуйкевича тощо.

Уряд генеральних суддів існував довше за інші генеральні уряди. Бо за Павла 1, р. 1796 в лівобережних українських губернях „поновлено генераль­ний суд з двох генеральних суддів 4-ої кляси та 10 асесорів, що їх обирало на 3 роки дворянство" ⁷).

’) Акад. Η. П. Василенко, Очерки по исторіи Зап. Руси и Украины, с. 321. *) А. Ю.

и 3. P., т. X, с. 294. ^s) Ibidem, IV, с. 267. «) Ibidem, т. IX, с. 952. ⁵) Описаніе стар.

Малороссіи, т. Ш, с. 33. Hc було куди його подіти, бо Ніс був дуже старого віку. У квітні 1713 р. фельдмаршал Шереметьев та Ф. Протасьвв писали до російського уряду про потребу змінити полковників у Лубенському та Прилуцькому полках. Протасьео між іншим писав, „что Лубенской — мужикъ самой простой, къ тому — превеликой пьяница и по вся дин безпросыпу бывает (цс був В. Савич), Прилуцкой (Ніс) — глуп и таковъ стар, что уже нс памяти выжилъ и скоаыаают, что ему болѣе ста лѣтъ". — Древлехранилище РСФСР, Малор. Справи М-ва Закорд. Справ, 1713 p., № 16. ^c) Дрсвлсхроиилніцс РСФСР, кн. №59 Малор. Прикаво, л. 54; кн. № 62 Мал. Приказа, л.л. 628 — 629. ') Романов и чъ-Сл аватннскій,

Дворянство въ Россіи, с. 490, 1912 г.

ських установ за проектом Сперанського" ’)· Але В. Модзалевський знає генерального суддю — Селецького— ще р. 1819[61])- Треба гадати, що це пи­тання про Генеральний Суд, його організацію й його діяльність за Павла 1 та Олександра І — питання дуже цікаве — ще знайде свого дослідника. До моєї теми воно не стосується, бо генеральні судді того часу вже не являли собою орган державного українського управління, не е вже вони й члени ради старшини, що давно перестала існувати.

Як члени ради старшини генеральні судді виступають дуже часто. При­міром, коли скинули Многогрішного і Лівобережною Україною почала правити рада старшини, на чолі її стоїть виконавчий орган — колегія з генерального обозного та генеральних суддів. Ім’ям цієї колегії ради старшини складають державні акти, провадять державне листування: його підписують обозний П.

Коли гетьман і рада старшини приймали посланців, були при тому і гене­ральні судді. Ix ми бачимо р. 1663 в січні, коли Comko приймав стольника Лодиженського ⁱ); р. 1678, коли в Батурин! гетьман Самойлович приймав стольника С. Алмазова, при тому був генеральний суддя їв. Домонтович °). У квітні 1690 р. дяк Б. Михайлов, що його приймав гетьман, серед іншої старшини бачив суддів М. Вуяхевича та С. Прокоповича⁷). М. Вуяхевич був і в липні 1690 р., коли приймали дьяка В. Посникова⁸). Судді Вуяхевич та Прокопович були і 22 січня 1691 р., коли приймали стольника Циклера⁰); суддя С. Прокопович — в січні 1692 р., коли приймали стольника Спєшньова ^,°)...

Раз-у-раз генеральних суддів згадують як постійних гетьманських радни­ків. Отож 2 вересня 1675 р. канцелярист Дорошенків В. Кочубей свідчив, що Дорошенка ніхто не любить, „кромѣ братіи его да писаря и судьи, кото­рые во всемъ по немъ говорятъ" ^,,)∙ Ці самі писар та генеральний суддя лишилися при правобережнім гетьмані в лютому 1676 р., коли від нього від­ступилася решта старшини ^,2).

Я вже на своїм місці наводив цитати, що характеризують і участь суддів у дебатах на зборах старшинської ради. Я вже згадував полеміку генераль­ного судді Богдановича-Зарудного з полковником Гр. Лісницьким на стар­шинській раді в липні 1654 р. Я говорив і про бурхливе засідання ради старшини у квітні 1672 р., коли генеральний суддя Ів. Домонтович виступив із пропозицією відкласти вибори гетьмана. З цієї пропозиції виникла суперечка, і кінець-кінцем генеральний суддя на цих зборах позбувся частини бороди. Ці дані свідчать про активність генеральних суддів на пленумах ради старшинської, що слід пояснювати їхнім впливом та значінням постійних впливових радників.

Записка Генеральнаго Судьи Акима Сулимы — К.

*) Ibidem, с. с. 746, 749. ^t) Ibidem, Дод. до т. VII, _с. 355. ⁰) Ibidem, т. XIlI, с. 738.

⁷) Древлехранилище РСФСР, хи. № 59, Малор. Приказа, л. 54. ^e) Ibidem, л. 470. ^υ) Ibi­dem, ин. N? 62, Малор. Приказа, л. л. 628 — 629. ^,0) Ibidem, к и. № 64, Малор. Приказа, л. 814.

ⁿJ А. Ю. и 3. P.. т. XII, с. 236. »’) ibidem, с. 579.

Члени ради старшини раз-у-раз заступають гетьмана під час його відсут­носте В тім числі і генеральні судді. Отож 2 червня 1690 р., від'їжджаючи до Києва, Мазепа залишив у Батурин! за наказного гетьмана генерального суддю С. Прокоповича ^,)∙ У лютому 1702 р. в Батуринг В. Кочубей був „Енералный судья на мѣстцу Ясневельможного его милости пана Гетмана зостаючый*) [62]²). Генеральний суддя Кочубей заступав гетьмана і в серпні 1707 р. ³).

Я не буду характеризувати спеціяльну компетенцію генеральних суддів як голів генерального суду. Це ·— спеціяльна і широка тема. її почасти торка­лися Міллер та Лазаревський; шановний І. Ю. Черкаський, мабуть, ви­світлить діяльність Генерального Суду і його колегії у своїх майбутніх працях про козацькі суди на підставі численних архівних матеріялів, що їх він ви­користав. Моє завдання — лише відзначити становище тут генеральних суддів, теми про Генеральний Суд я не торкатимуся.

Я можу тут сказати, що генеральні судді могли виступати в ролі знав­ців права і консультантів для судів місцевих. 11 листопада 1711 року сот­ник бахмацький К. Троцина звернувся до генерального судді О. Туран- ського, сповіщаючи про судове обвинувачення козака Коптура в тім, що цей „грѣхъ телесный творилъ** із своєю пасербицею. Сотник, не знаючи, як покарати злочинця, з поради полковника, „аби до в. мсти м. пана и до­бродѣя моего одозвалися съ тоею.

О. Лазаревський гадав, що „генеральний суд був одноособовий: судин один (розбивка моя — Л. О.) генеральний суддя за участю судового пи­саря** ^ь). Ряд даних кажуть про суд двох генеральних суддів. При тому гене­ральний суддя, як це було 17 вересня 1687 р. в справі за Локотківський млин, міг підписатися — „Михайло Вуяхевич, судія з товаришем (це був С. Прокопович) рукою власною** ^s)... Цим другий суддя виступає на суді трохи у другорядній ролі „товариша" судді головного, першого.

Генеральний Суд міг судити без генеральних суддів і присутність їх, ви­ходить, не була обов’язкова. Тільки так можна пояснити такий факт. 19 червня 1693 р. Генеральний Суд слухав „спорові» и звадъ** за землі поміж олишевськими козаками та значним військовим товаришем їв. Биховцем. Вирок підписали: „Ихъ царского пресвѣтлого величества войска Запорозкого енералный писар Василий Кочубей. Наказний судия писар судовий Андрей Василевич. Ихъ царского пресвѣтлого величества войска Запор, асаул ене- ралний Андрѣй Гамалѣя. Дмитро Нестеренко, сотник Батуринский. Гордѣй Хрисанович, атаманъ батуринскіЙ" '). 1 ще: 3 листопада 1695 року розглядали в Генеральнім Суді — про це виразно каже акт — справу поміж Микифорихою Февронією „бившою войтихою Новгородскою — напротивно пасербовъ ее“. Розглянуто справу „перед нами Захарием Шийкевичем и Андреемъ Василе­вичем, писарем судовим, въ небытности Судии Енералного его милости пана Савви Прокоповича, судиями наказними" ²).

При генеральних суддях була судова канцелярія. У грамоті з 14 листо­пада 1721 р. Петро 1 запропонував протягом 2 місяців завести судову канце­лярію, загрожуючи оштрафувати генерального суддю^а). Мені думається, що тут справа була не так у заведенні судової канцелярії, як у її реорганізації. Уряд судового писаря існував і в XVIl ст.; писар провадив судове діловод­ство, можливо, за допомогою канцеляристів.

Цією канцелярією завідував судовий писар. Інструкція про суди Апостола з 13 липня 1730 р. каже про писаря: „...писари судовіе въ дѣлахъ судовихъ не імѣютъ голосу до чиненя приговоровъ, но тіе залежать на судіи и на прот- чихъ, присидячихъ ему, и противъ челобитія естли отъ кого проіэійдетъ на судъ нижній о неправомъ (рѣшеніи — Л. О.) въ висшомъ судѣ, то судія съ другими сосидящими въ судѣ, а не писарѣ, должны отвѣтствовать"⁵). Як ми бачили, в XVII ст. писарі судові інколи виступають у ролі наказних суддів і т. ч. мають „голос до чиненя приговоровъ", але в XVIII ст., після реорганізації Генерального Суду в широку колегію, це, ясна річ, було не­можливо. Функції і становище писаря Генерального Суду та його стосунки до генеральних суддів дещо висвітлює скарга в січні р. 1758 писаря Ге­нерального Суду Висоцького на генеральних суддів Оболонського й Журмана за образи — вони не мають його за свого товариша. Висоцький між іншим вимагає, щоб судді „до розпорядку канцеляристъ не касались" — це його функція, — „мимо вѣдома его и за вѣдомом въ доми изъ суда дѣлъ не выно­сили бъ". Хотів він, щоб „ему бы писару сидѣть при одномъ столѣ зъ суддями". Ухвала гетьмана на цю скаргу глухо каже, щоб „обид ему от Господ Судей Генералнихъ не чинено" ^c).

Персональний склад канцелярії Генерального Суду, що через судового писаря підлягав генеральним суддям, рр. 1763—1676 складався загалом

^,) Ibidem, Спрана № 26. ·') Рукописи О. Лазаревського, № 6, л. 61. ^;)Д. Бантышѣ· Каменскій, Источники..., ч. II₁ с.с. 307 -308. *) Древлехранилище РСФСР, кн.№ 77/1804. Малор. Ексиед. Сената, л. 937. ^ь) Кіевская Старика, 1887 г., № 1, с. 143. ⁰) Xaρκ. Ц. І.

Apxin₁ ^lIepiiir. Відділ Архіви М.члор. Колегії, № 15324.

із 33 осіб: 1 екзекутор, 2 секретарі, 1 протоколіст, 1 реєстратор, 1 архіва- ріюс, 1 нотаріюс, 2 адвокати, 4 канцеляристи першої, 8—другої, 10—третьої категорії та нарешті 2 — опалювачі" ’)· Справи в ній (Канцелярії Генераль­ного Суду), — каже дослідник, що спеціяльно студіював діловодство Генераль­ного Суду,— розподілені були поміж канцеляристами по „повытьямъ". Було генеральне „повытье" та полкові, при чому кожні два полки складали одне „повытье", що його доручали одному канцеляристові ^r). Записка Сулими харак­теризує склад судової канцелярії в кінці існування автономії Лівобережної Гетьманщини, Мякотін пише про порядок після Апостола, але у XVII ст. безперечно було інакше, канцелярія Генерального Суду складалася повільно і слід думати, що попернах усе діловодство провадив один судовий писар.

Дослідники Генерального Суду, мабуть, докладно вияснять взаємини укра­їнських і російських членів Генерального Суду у XVIII ст. Я можу тільки відзначити, що залежність перших від других була велика, бо 16 вересня 1731 р. полковник Тургенев писав, що після смерти члена Генерального Суду полковника Андр. Количева у цьому Суді немає жадного росіянина, а тим - часом „малоросійскіе судьи без великоросійских ничего не дѣлаютъ"^α). Інколи ми зустрічаємося з конфліктами українських генеральних суддів із росій­ськими членами Генерального Суду. Приміром, у червні-липні 1733 р. було листування з приводу непорозумінь між російськими та українськими (перед­усім, генеральним суддею Бороздною) членами Генерального Суду. Почалася справа скаргою росіян на генерального суддю Бороздну, що через нього затримується розгляд справ. Колегія Закордонних Справ детально розглянула обвинувачення російських членів та пояснення Бороздни і в своїх „разсужде­ніяхъ" по кожному пункту погодилася з Бороздною. На її погляд, російські судді виявили необізнаність із українськими правами та обставинами *).

З р. 1761 знаємо спеціяльний текст присяги генеральних суддів, що її вони мали складати, вступаючи на уряд^ь).

Є відомості про те, що був спеціяльний курінь генерального судді. Це видно з прохання Д. Забіли р. 1732 прийняти його до складу бунчукового товариства. Він каже, що „за измѣнника Мазепы служилъ я во многихъ похо­дахъ военныхъ при куренѣ судіи енер. Вас. Кочубея"... ⁶). Слід думати, що це був ескорт козаків при генеральнім старшині (Д. Забіла був і в курені генерального осавула), де служба була почесна — саме на цій підставі Д. За­біла домагався зарахування в бунчукові товариші.

Генеральний Суд мав спеціяльну печатку—„печать войсковую судейскую"; її, прим., згадано в справі про полковника Вас. Дворецького. Опис її подає

^,) Записка гекер. судьи А. С. Сулими, К. Старина, 1884 p., № 1, с. J37. ’) В. Мя­котинъ, Архивъ Генеральнаго Суда — К. Старино, 1898 p., № 10, c∙ 148. ’) Древлехра­нилище РСФСР, кн. № 78/1805. Малор. Експсд. Сената, л. 345- *) Ibidem, д. л. 737—777.

^δ) Збірка матеріялів пкад. Н. П. Василенко, Укр. Apxcorp. Збірник, т. I, с.с. 132—133. ·) А. Лазаревскій, Описаніе ст. Малороссіи, т. II, с. 407.

І. Ю. Черкаський ’). Але ця печатка е скорше атрибут судового писаря. Клей- нодом судейським була „ліска⁴* — про неї каже Величко, оповідаючи про при­значення В. Кочубея на генеральне суддівство: гетьман „велѣлъ зискати зъ скарбцу лѣску судейскую чорную гибановую, просто въ сребро оправ­ную⁴*²). Очевидно, саме ця ліска фігурувала у квітні 1665 р., коли лівобе­режне козацьке військо полонило генерального правобережного суддю Kpexo- вецького: до Москви надіслали трофей — „трость судейскую*¹³). Неясно, в якім зв’язку е ця ліска з „комишиною“, іцо про неї раз-ураз згадують в актах. — чи не були це речі тотожні. Але комишина згадується, ніби як клейнод гетьманів. Приміром, у травні 1637 р. на раді на Росаві гетьман Томиленко „положив булаву і комишину⁴⁴«). Року.1670 король Михайло Вишневецький згадує комишину серед інших клейнодів: він пише, іцо „булава, бунчюкъ, печать, комишина, съ сейму преди будущаго, вой­ску запорожскому отдано будетъ^{44 i}). Тут комишина стоїть після клей- ноду генерального писаря — печатки і вже може бути за атрибут генераль­ного судді. Комишина була ознакою судової влади, до того ж досить реаль­ною, бо інколи вона править за знаряддя кари. Адже р. 1638 Филоненка саме комашиною карали^с). Влітку 1649 р. за образу царя Московського козака Ів. Тарасова карали — „былъ битъ комышиною⁴*^;). Нарешті у полко­вих суддів Гетьманщини за ознаку влади правила „очеретина** ^s), тобто знову „комашина**, якщо висловлюватися російською мовою. Отже всі ці факти, на мою думку, дають змогу ототожнювати „ліску⁴⁴ з „очеретиною⁴⁴. Вона належала, мабуть, спочатку до гетьманських клейнодів, бо з гетьмана був і суддя, а коли викристалізувався окремий уряд генеральних суддів, стала за атрибут суддям.

Члени ради старшини виступають у ролі гетьманських радників і вико­навців доручень гетьмана та старшинської ради в найрізноманітніших спра­вах. Не становили вийнятку щодо цього і генеральні судді, що виконують раз-у-раз справи аж надто далекі від їхньої спеціяльної, судової компетенції. Наприклад, вони беруть участь у нарадах про воєнні справи. На нараді 28 жовтня 1657 р. у кн. Ромодановського в справах воєнних був і генераль­ний суддя С. Богданович⁰). У жовтні 1675 р. в Суржі генеральний суддя ІВ. Домонтович та генеральний писар договорювалися з кн. Ромодановським про майбутній похід на Правобережну Гетьманщину ^l0). Цей самий суддя До- монтович бере участь у нараді з кн. Ромодановським у листопаді 1677 р. про засоби оборони Чигиринської фортеці ^и). У грудні 1672 р. гетьман Самой­лович надіслав генерального суддю Домонтовича до кн. Ромодановського, прохаючи не забирати залоги з Сум та Недригайлова ^,2).

¹J Звідомлсняя про командирування до Чернігова — Праці Комісії для виучування історії зах.-руського та вкраїнського права, т. III с. 375. ^s) Лѣтопись С. Величко, т. НІ, с.с. 553—554. ’) А. Ю. и 3. P., т. V₁ с. 269. ⁴) Акад. М. Гр у шеве ький, Історія України Руси, т. VIII,

ч. І, с.с. 240—241. ⁵) А. Ю. и 3. P., т. ЇХ, с. 207. ^β) Акад. М. Грушевськкй, Історія Україня-Руси, т. ѴІП, в. І, с. 306. ') А. Ю. и 3. P., Дод. до т. HL с. 51. ’) А. Λ а з а р о в с к і й, Очерки малор. фамилій — P- Архипъ, 1875, кн. II, с. 260. ’) А. ІО. и 3. P., т. IV, с. 50.

⁰I Ibidem, т. XII, с. 213. ^,,) Ibidem, т. XIIl, с. 385. «) Ibidem, т. XI, с. 108.

Судді генеральні командують військом під час походів. У червні 1669 р. Ромен хотів піддатися гетьманові Многогрішному. „И гетманъ Демьянъ Игна­товичъ послалъ подъ Роменъ полковниковъ Нѣжинского Филипа Уманца, Кіевского Костянтина Солонину, Стародубского Петра Рославца съ полками, а надъ ними надъ всѣми старшиною — войскового генералного судью Ивана Самойловича"... ^,)∙ У липні 1674 р. цей колишній генеральний суддя Самой­лович був уже гетьманом. Він і собі „послалъ... подъ Павлочь съ судьею войсковымъ съ Павломъ Животовскимъ часть войска своего, и велѣлъ надъ городомъ Павлочью и надъ Павлоцкими жителями всякой воинской промыслъ чинить"...²) 27 квітня 1678 р. гетьман Самойлович писав до Москви, що до Чигирина, який мало обложити турецьке військо, „послалъ есмь Павла Живо- товского генералного (суддю), чтобъ надъ всѣми тремя полковниками, въ Чи- гиринѣ будучими, се есть Чигиринскимъ, Гадицкимъ и пѣхотнымъ серденяц- кимъ, старшинствуя, всякой порядокъ во время приступу непріятелского, какъ человѣкъ въ воинскихъ дѣлѣхъ бывалой, правилъ"³). Цей досвідчений у воєнних справах член старшинської ради справді керував у Чигиринській фортеці. 1 коли Олександер Лук’янов 8 липня 1678 р. перекинувся від тур­ків до Чигирина, то він „объявился генералному войсковому судьѣ Павлу Животовскому; и судья и полковники его учели роспрашивать..." ^,)∙ Згадаю ще доручення напіввоенного, напівдипломатичного характеру: р. 1658 гетьман Виговський із військом „сталъ подъ Платавою и, учиня раду съ полковниками, посылалъ въ Платаву къ Пушкарю войскового судью Самойла Богданова да пол­ковника Михайла Зеленскаго, а съ ними писалъ, чтобъ онъ, Пушкарь, при- шолъ къ нему гетману поклонился и кровопролитія болшитого не всчиналъ"... ^s).

Члени старшинської ради — генеральна старшина — раз-у-раз виступають у посольствах до сусідніх держав; у тім числі і генеральні судді. Наведу деякі факти про це, не претендуючи на їх повноту. Наприклад р. 1652 гене­ральний суддя С. Богданович-Зарудний провадить переговори про можливість сполучення України з Росією⁰). Весною 1654 р. ми маємо загально-відоме посольство того самого генерального судді С. Богдановича та полковника П. Тетері до Москви, що виробило текст умови про приєднання України до Росії. В березні 1677 р. ми знаємо подорож до Москви генерального судді Домонтовича⁷); його ж таки делегують у грудні того самого року до Москви⁸) Генеральний суддя був у складі великого посольства до росій­ської столиці в січні 1669 р. °). Генерального суддю Ів. Самойловича деле­гували до Москви в квітні 1669 р. ^l0). В січні 1690 р. до Москви їздив у спра­вах України-Війська Запорозького генеральний суддя М. Вуяхевич¹¹).

Цікаво відзначити, що трохи не всі ці факти стосуються до місяця січня, чи березня, чи квітня. Це примушує думати, що, можливо, генеральних суддів

^,) Ibidem, т. VIII, с. 260. ’) Ibidem, т. XI, с. 631. ’) Ibidem, т. XIII, с. 579. ⁴) Ibidem,

с. 640. ∙) Ibidem, т. XV, с. 272. ⁰) Ibidem, т. ПІ. с.с. 483-487. ’) Ibidem, т. XIII, с. 31, ’) Ibidem, с. 394. ⁰) Ibidem, т. VIII, с. 20. ^,0) Ibidem, с. 154. ”) Древлехранилище

РСФСР, Столб. № 6015 Малор. Приказа, л. 29.

делегували з’їзди-пленуми старшинської ради иа Різдво-Водохрещу чи на Великдень. В одному разі — це стосується до останнього з допіру наведених фактів — генерального суддю Вуяхевича р. 1690 справді делегував з’їзд стар· шинської ради. Я вже наводив цю звістку і наведу її ще раз: „съ нынешняго съѣзду нашего, по общему нашему гетмана, старшинъ, полковниковъ и всего войска Запорожского совѣту посылаемъ въ царствующій великій градъ Москву войскового генералного судью Михайла Воѣхевича с товарищи, давъ ему инструкцию, в которой все дѣла и челобитья наши изображены" ’)·

Генеральним суддям доручають розглядати і виконувати багато справ по­точного значіння і різного змісту. Отож 1690 р. „розыскъ" про вбивство батуринськнми російськими стрільцями двох запорозців провадив, разом із російським стольником і полковником Спєшньовим, генеральний суддя Сава Прокопович²). У листопаді 1673 р. Ст. Куницького, що приїхав із Польщі, де виклопотав був для себе і для Дмитрашка-Райчі шляхетство „гетманъ... на свои очи не пустилъ, велѣлъ его судьѣ и писарю роспросить" ^а). В листо- паді-грудні 1675 р. гетьман П. Дорошенко делегував до Москви Чигирин­ського отамана їв. Сенкієвича. Коли цей приїхав до Батурина, „гетманъ Иванъ Самойловичъ къ себѣ быть... не велѣлъ, а призывали ихъ (делегацію — Л. О.) къ себѣ судья да писарь, да ясаулъ и, осмотря листы и, списавъ инструк­цию, отпустили ихъ" ')... Року 1677 колишнього гетьмана Ханенка про його зносини з польським королем допитувано „через господина судью и бун- чючного и писаря судейскою"ⁱ). В листі до гетьмана Мазепи з 6 березня 1688 р. з Києва генеральний суддя С. Прокопович сповіщає гетьмана, що він „по должности моей служебничей" допитував про польські справи київ­ського жителя, що з Польщі приїхав — їв. Білоцерківця ^c)∙ Наприкінці 1665 р. генеральний суддя Незамай — про цю справу в іншім місці казатиму доклад­ніше— дав подорожну—„проѣзжей листъ" жінкам правобережних козаків, із Новгорода-Сіверського до Канева. Що правда, зробив це він не порозу­мівшись із генеральним писарем і за це був покараний ⁷). А ось р. 1706 ге­неральний суддя В. Чуйкевич дав подорожну грецькому капітанові Констан­цію та матросам, що через Україну їхали вступити на службу до росій­ського царя^ь).

Влітку 1691 р. гетьман Мазепа делегував за представника центральної лади на вибори полтавського полковника — генерального суддю С. Проко­повича⁹). В липні 1677 р. гетьман Самойлович сповіщав московський уряд, що гроші, відібрані в кол. стародубського полковника П. Рославця він „ве­лѣлъ отдать на руки судьѣ войсковому генералному Ивану Домонтовичю" ^,0), надаючи йому тимчасово функції підскарбія.

Трохи не всі мої дані про цю діяльність генеральних суддів — у справах поточного характеру й різноманітного значіння — стосуються до XVlI ст. Після Скоропадського генеральні уряди більше зв’язані із своєю компетен­цією, і конкретні доручення трапляються рідше. З не-судової діяльности суддів цього часу можна назвати призначення р. 1735 генерального судді Івана Бороздни на голову комісії для кодифікації українського права ’). Року 1734 генерального суддю Мих. Забілу мали призначити до „присутствія" Генеральної Військової Канцелярії²). Року 1750 генерального суддю Лисенка призначено „бытъ въ ГенералноЙ войсковой Канцеляріи^{- a}).

У XVlII ст. ми маємо факти, коли ранґу генерального судді надавали при відставці особам, що ніколи генеральними суддями не були. Приміром, Ів. Гамалія, що з 1743 р. був за члена Генерального Суду, але не в ранзі гене­рального судді, а як бунчуковий товариш, при відставці р. 1762 здобув чин генерального судді. Разом із ним і генерального писаря А. Безбородька звіль­нено і нагороджено ранґою генерального судді⁴).

З яких урядів і посад ставали генеральними суддями? Тут — як і в при­значенні іншої генеральної старшини — бачимо велику різноманітність. У 19 ге­неральних суддів, що про їхні попередні посади з деякою певністю я можу говорити, ці посади були:

Полковників — 4 (І. Кравченко, І. Самойлович, Ніс, Чарниш), бунчукових товаришів — 3 (Кандиба, Дублянський та Журман), полкових суддів — 2 (П. За­біла — він р. 1663 був полковим ніженським суддею ⁵)∣ та М. Забіла), гене­ральних писарів — 3 (Сем. Голуховський — суддя у Сомка, С. Прокопович та В. Кочубей), генеральних осавулів — 2 (Ф. Лисенко та Д. Оболонський), генеральний хоружий — 1 (Я. Горленко), генеральний бунчужний — 1 (Ів. Бо­роздка), наказний гетьман — 1 (І. Безпалий), наказний генеральний обозний— 1 (П. Животовський ^с) та городовий отаман — 1 (Ів. Домонтович).

Впадає в око, що на 19 відомих нам попередніх урядів, припадає призна­чень із полкових суддів, які нібито були найпідготованіші до посідання уряду генерального судді, — лише 2. Очевидно, це пояснюється значінням уряду генеральних суддів, що належали до найвпливовіших і найближчих до гетьмана членів ради старшини. Ось чому обирали їх здебільшого з урядів вищих, зокрема з полковників і генеральної старшини, у XViII ст. — ще з бунчукових товаришів.

Уряд генерального судді — впливова позиція для зверхньої кляси. її пред­ставники Й посідали цей уряд. За Б. Хмельницького генеральними суддями були відомий С. Богдаиович-Зарудний — шляхтич походженням, з тієї шляхти, що намагалася повернути козацько-селянський рух до „законних^- форм Поль­ської держави, — та Матьяш Онацкович; цей головував на засіданні Генерального

') И. Тсличсико, Очерки коднф. малор. права.К. Старина", 1889 г. № 9. ·) Бумаги

Коб. Министровъ, т. IIl — Сб. Ист. О-ва, т. CVlIl, с. 368. ’) Рукописи М. Судівика № 97,

ч. VI, с. 522. ⁴J Додаток № 33. ·) Книги Разрядныя, τ∙ II, с. 952. ∙) Ibidem, с. 999.

П. Збірник праць >aι.-pyc. тл укр. права, в. Vlll.

Суду, коли Генеральний Суд захищав права шляхти, що р. 1650 повернулася на Україну й намагалася збирати податки з підлеглої їй раніше людности ^,)∙ Коли шляхта за Виговського зазнала поразки й позбулася, на Лівобережжі зокрема, керівної ролі в Гетьманщинах, ми бачимо на урядах генеральних суддів верхівку козацької кляси. Уряд посідають П. Забіла, І. Домонтович, І. Самойлович, П. Животовський, С. Прокопович, В. Кочубей, — вони зде­більшого стають у лави збирачів земельних маєтків, що з тих лав вийшла нова шляхта XViIl ст. ВиЙняток, може, становить Ю. Незамай при Бруховець- кому, очевидно, з запорожців, але цей буй недовго. Треба сказати, що зба­гаченню окремих суддів сприяв самий їхній уряд, бо на Гетьманщині він давав великі прибутки — згадаймо здирства відомого Чарниша за Скоропад­ського та ще те, що Самойлович 4 роки не заміщав уряду генерального судді, вимагаючи великої суми за цю вигідну посаду.

У XVIII ст. ми бачимо серед суддів уже справжніх великих землевласни­ків— Бороздну із старої шляхти, Горленка, Оболонського, Кандибу тощо.