XI. Характерні риси компетенції різних форм зборів ради старшини. Справи, що стояли на зборах колеґії генеральної старшини, на зборах з полков­никами, на з’їздах ради старшини по великих святах.

Розглядаючи компетенцію ради старшини, я допустився б чималої хиби, коли б не спробував відзначити, які саме види її зборів, залежно від складу цих зборів, розглядали які питання.

уПочну передусім із зборів колеґії генеральної старшини. Про загальний характер їх я вже дещо казав на початку праці. Генеральна старшина in corpore — це один вид ради старшини. Це була колегія постійних гетьманських рад­ників, що з ними гетьман міг постійно радитися й насамперед у справах поточних та справах, що їх треба було негайно розв'язати: адже не за- всіди можна було чекати на приїзд полковників і тим більше черговий з’їзд на свята. Отже колегія генеральної старшини є збори постійних гетьман­ських радників. „Вы не совѣтуете, токмо о мнѣ переговоруете, бери васъ

*) А. 10. и 3. Р. т. XL с. 558 ∙) Ihidcm₁ т. XV, с.с. 349—350. ’) Древлехранилище

РСФСР, кн. № 59 Малорос. Приказа, л. л. 208—210. ^,) Долатои № 21. чортъ", з докором казав генеральній старшині наприкінці 1708 р. гетьман Мазепа ’). констатуючи цим, що головне завдання цього виду ради стар­шини було радити —.,совѣтовать". LJi члени постійної ради при гетьмані були цілком у курсі його політики. 5 серпня р. 1690 гетьман Мазепа писав до Москви про різні справи зовнішньої політики та про донос ченця Соломона: „показалось мнѣ тѣ дѣла держать в тайнѣ и никому ихъ кромѣ самихъ ближних поручныхъ моихъ людей Генералных никому не об’яв- лялъ"²) Про це саме свідчить і такий факт.

Генеральна старшина була ввесь час при гетьмані для цих нарад. У грудні 1678 р. стольник С. Алмазов роздав соболі старшині, що була „на лицо“, коли гетьман приймав його. LJe були „обозной Петръ Забѣла, судья Иванъ Домон- товъ, писарь Cana Прокоповъ, ясаулъ Леонтей Полуботокъ, бунчюжной Костянтинъ Голубенко, охотной конной полковникъ Илья Новицкій" *). Крім компанійського полковника, це все була генеральна старшина. У липні 1690 р. дяк В. Посніков застав при гетьмані таку колегію старшини: „Михайло Bye- хѣев судя войсковой Генералной, Василей Кучубей писарь Генералной, стол- ник и полковникъ Стародубской Михайло Миклашевской, Леонтей Свѣчка полковникъ Лубенскій, Acayлъ Андрѣй Гамалѣя, Хорунжей Григорей Ломи- ковскій, Бунчючной Ефимъ Лиэогуб"⁵). І тут більшість — генеральна стар­шина. Стольника Татищева, що у грудні 1691 р. приїздив до Мазепи, зустріла генеральна старшина. Це були — генеральний суддя С. Прокопович, писар В. Кочубей, осавули — А. Гамалія та Ів. Ломиковський ^с). У січні 1692 р. столь­ник CnetiiHbOB побачив у гетьмана таке оточення: „обозной Василей Борков­ской, судья Сава Прокоповичь, писарь Василей Кочюбей, ясаулы Андрѣй Гамалѣй, Іоанъ Ломиковской" ⁷). У жовтні 1692 р. стольник Тараканов також застав у Батурині в гетьмана генеральну старшину: обозного, писаря, оса­вула, хоружого, бунчучного⁸).

') Лист Орлика — Основа, 1862, № 10. ’) Древлехранилище РСФСР. Kir. № 59 Малор.

Приказа, л. 458 ’) Ibidem, л. 618. ') А. Ю. и 3. P., т. ХНІ, с. 738. ^tJ Древлехранилище

РСФСР- Ки. 59 Малор. Приказа, л. 470. ^c) Ibidem, κιι № 64 Мел. Приказа, л.л. 633—635. ’) Ibidem, кн. № 64, л. 814. ’) Ibidem, кн. № 64, л. 857.

ських посланців, бо це могло мати значіння в тих справах і переговорах, що ради них вони приїздили. Цікаво, що колегія генеральної старшини р. 1702 поїхала з гетьманом Мазепою до Москви; очевидно, й там була потрібна її рада. Це були — генеральні обозний, суддя, писар, осавул та бунчучний" ’)·

Із справ, що насамперед стояли перед колегією генеральної старшини і що менше належали до компетенції інших видів ради старшини, треба перед­усім назвати таку надзвичайно важливу функцію, як урядування Україною- Гстьманщиною під час міжгетьмання. Ця її функція народилася, як видно, з самого її становища, як тої ради старшини, що постійно була при гетьмані. Вона його Й заміняла. Решта членів ради старшини — полковники й інша старшина — були зв'язані із своїми полками. Та й технічно зручніше було правити країною вузькій колегії. Це було, на мій погляд, щось подібне до виконавчого комітету ради старшини.

Року 1672 скинуто гетьмана Многогрішного. Переворот зробила рада стар­шини. Вона м стала правити країною після нього. За правителів були гене­ральний обозний П. Забіла, генеральні 'судді Самойлович та Домонтович²). До цієї колегії звертається в той час і російський уряд: „генералной стар­шинѣ, обозному Петру Забѣлѣ, судьямъ Ивану Самойлову, Ивану Домонтову съ товарищи, и всему войску Запорожскому"...³). Колегія правителів не забу­ває, що вона є рада старшини, вона себе так і титулує радою: „мы, рада войска вашего царского пресвітлого величества Запорожского генералное Петръ Михайловичъ обозной, Иванъ Самойловичъ, Иванъ Домонтовичъ — судьи, со всею старшиною и со всѣмъ отчины вашего царского пресвѣтлого величества Малыя Росіи городовъ и мѣстъ живущимъ посполитымъ наро­домъ...

Року 1687 був інший coup d'etat. Одного з правителів р. 1672, а згодом гетьмана,— Самойловича в свою чергу скинула рада старшини. За короткий період міжгетьмання до обрання Мазепи правила козацьким військом рада старшини — колегія генеральної старшини. Принаймні в одній своїй реляції з р. Коломаку (на жаль, не датованій) кн. В. Ґоліцин сповіщав у той час Москву, що він запропонував „старшинѣ Генералной быть въ обозе ихъ и полки вѣдать и росправу чинить по ихъ правамъ"³)... Оці два факти, що стосуються до 1672 р. й 1687 р., може й не дають права категорично твер­дити про таку функцію колегії генеральної старшини, бо може повстати думка, що це є поодинокі виняткові явища. Я, обстоюючи свій погляд, на це зауважив би, що лише 1672 й 1687 рр. були державні перевороти, що на певний час затягли обрання нового гетьмана. І в обох цих випадках краї­ною править рада генеральної старшини.

З інших функцій цієї вузької ради старшини відзначу те, що вона раз- у-раз бере участь у нарадах про справи воєнно-стратегічні і що саме на ній,

^,) Ibidem, хи. № 6/1733 Мадор. Єкепсд. Сената, л. 24. ’) А. ІО. и 3. P., т. IX, с· 733.

737. ³) Ibidem, т. IX, с. 720. ⁴) Ibidem., т. IX₁ с. 721, 735. ’) Древлехранилище

РСФСР. Столб. № 1275 Білгор. Стола Разряда, л. 640.

на Ti зборах чи засіданнях обмірковують і розв’язують ці справи.· Я у своїм викладі докладніше казав про ці ради у воєнно-стратегічних справах. Тут нагадаю про раду генеральної старшини 28 жовтня 1657 р. з кн. Ромо· дановським')» раду генеральної старшини через двацять років після цього — в листопаді 1677 р. знову з Ромодановським²), раду Ті з гетьманом Самой­ловичем теж у листопаді 1677 р. з приводу Чигиринської фортеці³), раду Мазепи у воєнних справах з окольничим Неплюєвим та думним дворянином Гр. Косаговим, „при бытности войсковые Генералные старшины", 27 березня 1688 p.‰

Рада старшини в складі генеральної старшини раз-у-раз обмірковувала й розв’язувала справи поточної конкретної політики.

Переходжу до XVlIl ст., до після-мазепинської доби. Року 1751 гетьман К. РозумовськиЙ запитав у генеральної старшини про організацію управління за Скоропадського і про становище та функції за тих часів генеральної старшини. Ті відповіли, що „сколко могутъ памятовать, нѣкоторіе з насъ о поведеніи бывшомъ при гетманѣ Скоропадскомъ, то оное было тако. Ене- ралная старшина обще имѣли должность при гетману Скоропадскомъ жить, по перемѣнамъ, и когда случались какія командированія въ походи, то нѣкоторіе изъ нихъ отправлялись въ оніе; въ болшихъ же и важнѣйшихъ приключающихся дѣлахъ употребляеми бывали въ совѣты“^s). Останнє речення відразу доводить, що в XVlll ст. і зокрема на початку цього періоду генеральна старшина „употребляеми бывали въ совѣты", тобто засі­дали в раді старшини. Так бувало, певна річ, тільки тоді, коли Гетьманщи­ною правили гетьмани, а при російських правителях колегія генеральної старшини радою старшини не була, а разом із російськими урядовцями, на паритетних засадах генеральні старшини засідали з ними в Генеральній Вій­ськовій Канцелярії та Генеральнім Суді.

Але за гетьманів вона діяла і, між іншим, була не від того, щоб поши­рити свій вплив і своє значіння, обмеживши владу гетьмана. Я в даному разі маю на увазі анонімну записку про потребу обмежити владу гетьмана; записка стосується до часів перед гетманом Апостолом, (бо каже про потребу завести уряд підскарбіїв, що його заведено на початку гетьманування Апо­стола). Найімовірніше писано її перед самим обранням Апостола на гетьман­ство; певна річ, що саме тоді постало питання і про межі половленої геть­манської влади. Анонім силкується обмежити її на користь колегії генераль­ної старшини. Генеральна старшина, за його пропозиціями, має брати участь у призначенні на уряди, а без її згоди гетьман не може роздавати маєтності (принаймні своїм родичам).

*) Древлехранилище РСФСР, Столб. № 5999/188 Малор. Прикава, л.л. 106—108. Збірка матеріялів акад. Η. П. Василенка — Укр. Apxeorp. Збірник, т. І, с. 125. і військові підскарбії. Вони мають робити „з скарбу росход на войсковіе нужди по писменних предложеніяхъ Гетмана и Старшини Енералной“. Розділ 7 анонімної записки каже про те, що члени цієї ради повинні мати „важ­ность в дѣлехъ и в отправленіяхъ волніе голоси и силу дѣйствителную" ^,)∙ Все це дуже характерно; бо характеризує якщо й не справжній стан — а він, на мою думку, був зовсім недалекий від побажань аноніма і скоріше тут справа йшла про фіксацію прав колегії генеральної старшини,—то у вся­кому разі порядок, що його певні кола, в даному разі, як видно, кола близькі до ради старшини, вважали за нормальний і за належний.

У попередній цитаті з відповіді генеральної старшини гетьманові K. Po- зумовському р. 1751 відзначено, що жили генеральні старшини в гетьман­ській резиденції „по перемѣнамъ". Як видно, так справді і було, бо в обста­винах того часу вони не могли цілком відірватися від джерела свого існу­вання, від своїх маетностей. Але завсіди частина їх і при такім стані, зна­чить, були при гетьмані. Року 1732 генеральний суддя їв. Бороздка купив у Глухові двір, цю купівлю ствердив гетьман, мотивуючи це тим — „понеже де указомъ ея Операторского Величества повелено Старшинѣ Енералной жить при насъ въ Глуховѣ"^{[44] [45])... _s}

У період міжгетьмання рада генеральної старшини виступає й тепер як урядовий інститут. Але було це лише одного разу — 1722 року, після смерти Скоропадського. В інші часи міжгетьмання у XVIH ст. досить часті й досить довгі — УкраїноюТетьманщиною правили спеціальні правителі з вищих росій­ських урядовців (переважно військових). А після смерти Скоропадського, поки не запровадили правління правителів Генеральної Військової Канцелярії, країною правила (що правда, під контролем Малоросійської Колегії) колегія генеральної старшини, на чолі з наказним гетьманом, — чернігівським полков­ником П. Полуботком. Отож на початку серпня 1722 р. в однім універсалі сказано, що „до обрання другого гетьмана всею Малою Росією на місці геть­манського робити і управляти по правам українського народу нам, полков­никові чернігівському і старшині генеральній спільно" ')· У попереднім викладі я вже казав про акти управління цієї ради старшини, що їх чинили „з об- щого... совѣту и приговору" ^,)∙

Таке правління ради старшини з, генеральної старшини хотіла генеральна старшина зорганізувати й улітку 1733 р., коли безнадійно хорий був гетьман Апостол. 1 червня р. 1733 кн. Шаховской, що приїхав до Глухова в кінці травня, сповіщав Петербург про хоробу гетьмана, про те, що „какъ я при- ѣхалъ, увидѣлъ, что генералная старшина вся обретается въ Глухове. Того ради принужденъ я всякими образы провѣдывать, для чего они собрались и увидалъ, что оноя Генералная старшина желает взять правление генералной войсковой канцеляріи при жізни гетманской. И надѣюсь, съ примеру того как по смерти гетмана СкоропацкоГо имѣли правления генералная старшина. От которого правления какие воспослѣдовали дѣла, о томъ вашему импера­торскому величеству извѣстно". Таке правління ради старшини не було ба­жане російскому урядові, іцо в цей час ставив собі завдання скасувати уряд гетьмана; а рада старшини, ясна річ, могла правити тимчасово, поки оберуть нового гетьмана. Шаховской запитав пояснень у дорого Апостола. Гетьман, чи то через тяжкий стан здоров’я, чи то хитруючи, бо мусів розуміти, що правління генеральної старшини для Петербурга в даний момент небажане, але різні „слова говорилъ, токмо за слабостью ево въ какой силе оные — раз­судить было невозможно". Генеральний писар при цім нагадав, що гетьман „приказалъ о том правленіи къ генералной старшине написать и писмо, по чему б они могли принять ту канцелярию**. Це „писмо" було „писано въ той силе, чтобъ имъ, генералной старшине, то правление вѣдать". Заходи й по­ради Шаховского мусіли справити вражіния. 1 через те, повідомляє він, „майя жъ ЗО дня были у меня некоторые генералная старшина и то свое намерение, чтобъ безъ указу вашего императорского величества, то правление получить,— отставили, а требовали у меня совѣту каким образом писать в иностранную коллегию и просить о том вашего императорского величества милостивого указу. А они якобы того знать не могутъ". На погляд Шаховского, правління слід доручити Наришкінові — міністрові при гетьмані, а „чтоб оная генерал­ная старшина по ихъ желанию в то правление не вступали, дабы от нихъ не показалось такихъ же непорядковъ, какъ и от прежней генералной стар­шины, которая правила генералною войсковою канцеляриею по смерти гетъ- мана Скоропацкого". Шаховской того ж таки 1 червня надіслав при своїм листі копію з прохання генеральної старшини до Колегії Закордонних Справ. В нім генеральна старшина, покликуючись на постанову „рѣшительныхъ пунктовъ", що гетьман має урядувати разом із нею й полковниками, просить указу, чи їй „генералной малоросиской старшине вашего императорского ве­личества до избрания нового гетмана правление всякихъ воинскихъ и граж­данскихъ въ Малой Россіи порядковъ... содержать" спільно з Наришкіним? ^,)∙ Отже генеральна старшина хотіла запровадити правління аналогічне прав­лінню, що було після смерти Скоропадського. Що правда, урядувати мала вона спільно з Наришкіним, але й р. 1722 була „Малороссійская Коллегія" на чолі з Вельяміновим. Проте на цей раз нічого з того не вийшло: гене­ральній старшині, очевидно, натякнув Шаховской, що її правління не бажане, і вона не насмілювалася навіть про це заявити, ба навіть, скільки мені зда­ється, не наважилася надіслати свого прохання до Петербургу. А 12 червня 1733 р. був уже указ, що запроваджував правління в Генеральній Військовій Канцелярії Нарншкіна ^,)∙ Після цього вже не було нагоди генеральній стар­шині клопотатися про правління її на Гетьманщині.

Відзначити тут можна, до речі, тільки правління генеральної старшини під час частих від’їздів гетьмана Розумовського з України. Розумовський часто й надовго від’їздив із Гетьманщини. Річ загально відома, що він дору­чав тимчасове урядування генеральній старшині. По суті це явище однако­вого порядку з вищеописаною функцією цієї ради старшини.

Дуже характерна для XVIII ст. була судова компетенція ради генеральної старшини. Ця компетенція була цілком конкретна (думаю, що це передусім стосується до часів Скоропадського та Розумовського) — „когда подаваны на Генералній Судъ аппеляціи о неправихъ по дѣламъ рѣшеніяхъ, то, по пове­лѣнію отъ гетмана, такіе дѣла (генеральні старшини) разсматривали и под- писовали свое разсужденіе; гетманъ же конфирмовалъ по своему разсмотренію" ⁷)∙ У своему попередньому викладі я вже наводив ряд фактів такого суду колегії генеральної старшини. Нагадаю тут розгляд справи Носовського сотника Шадла^{[46] [47] [48] [49]), справи бунчукового товарища Ст. Томари з своїми тітками *)· справи про володіння чернігівськими єпископами селами Прокіпкою, Коліївкою та Ост- роушками[50]*), позву писаря Генерального Суду Д. Оболонського на генераль­ного осавула Мануйловича [51])...}

Переходжу тепер до ради за участю полковників (здебільшого, на них, я думаю, була й генеральна старшина, але це було всім зрозуміле явище, бо це були найближчі гетьманські радники, і тому за це спеціяльно не писали). Я мушу сказати, що в XVlI ст., при великім політичнім впливі полковників,— про це я вище писав, — рада з полковниками ніби не має окремих характер­них рис. Таку раду згадують досить часто, але збирається вона в різних справах, що стосуються всіх видів компетенції.ради старшини.

Виразніше, як окремий вид зборів ради старшини, ця рада з полковників виступає в XVlIl ст. Року 1751, кажучи про порядки за Скоропадського, генеральна старшина відзначала: „а въ помощь старшинѣ Енералной и пол­ковники полковъ Малороссійскихъ къ такимъ же деламь и совѣтамъ вре­менемъ призваны были съ опредѣленія гетманского жъ“ ')· Цей вид ради за­фіксовано в розділі 7 інструкції Наришкінові з 9 січня 1732 р. Тут між ін­шим наказується цьому уповноваженому Росії „смотрѣть прилѣжно чтоб онъ, Гетманъ, все исполнялъ и дѣлалъ... неотмѣнно с совѣту и согласия Генерал- ной старшины и полковниковъ, а не одинъ самъ собою*' ^θ)...

Цей вид ради старшини найбільше виступає, як установа, що намічає кандидатів на вищі українські уряди. Я дозволю собі нагадати, що в березні 1721 р. гетьманові Скоропадському наказували на вакантні посади генераль­них обозного, судді та осавула обрати кандидатів „обще съ совету генераль­ной старшины и полковниковъ*^1,). ЧА° ^в квітні 1722 р. на вільні уряди пол­ковників стародубського та переяславського гетьман просив у імператора дозволу „съ Малороссійскихъ вѣрныхъ и въ войску заслуженныхъ избрать и поставить, за согласіемъ Старшины Генеральной и Полковниковъ, вольными гласы, по обыкновенію" ²).

Якщо ця проміжна форма зборів ради старшини не має свого виразного і характерного вияву збігаючись у видах своєї діяльности чи з вужчими збо­рами ради старшини — з радою генеральної старшини, — чи з з’їздами— широ­кими зборами старшинської ради по великих святах у гетьманській резиденції, то останні — старшинські з’їзди мають свої характерні риси, відміни і функції. „На свята Різдва та Великодня військова старшина з усієї Малоросії з’їзди- лася до Батурина вклонитися гетьманові. При цьому гетьман розбирав скарги, заміщав старшину, що вибула, обранням нових та взагалі робив різні розпорядження, що потребували його персонального розсуду. Про ці з’їзди не раз згадують літописи"³)... Щодо того, чи персонально це все робив геть­ман, чи це була ухвала ради старшини, читач мого досліду уже бачив вище. В оцій цитаті з Лазаревського мене цікавить тільки перелік справ, що під­лягали компетенції старшинських з’їздів. З цього погляду не можна не за­вважити, що він проминув найважливішу функцію їх — це розглядати справи фінансові, ухвалювати нові податки. З розділу моєї праці про компетенцію ради старшини в фінансових справах читач уже бачив, що податки й збори ухвалювано тільки на таких з’їздах. Там уже я давав і пояснення цьому — коли так трудно було збирати гроші, то справу цю мала ухвалити наЙвпливовіша і своїм складом, і економічно і політично інституція. Саме з’їзди старшини й могли це робити, бо там збиралися представники нового великого й середнього землеволодіння — козацька старшина, та представники міської буржуазії — міщанства. Повторювати конкретно про питання фінансової політики, що на цих з’їздах стояли,— це значило б повторити ввесь той розділ, де сха­рактеризовано цей вид компетенції старшинської ради. Отож я обмежуюся покликанням на нього.

Другу функцію цих з’їздів помітив уже Лазаревський у допіру наведеній цитаті. Це обрання, переміщення і зміщення з вищих тогочасних українських урядів, тобто урядів полковників та генеральної старшини. Як і справи фі­нансові, і це було в компетенції насамперед з'їздів ради старшини. І про це питання я докладніше писав у розділі про обрання на уряди на раді стар­шини. Коли читач перегорне сторінки цієї монографії, він у тому розділі побачить, що трохи не завсіди, опріч хіба одного-двох випадків, де до того ж справа просто неясна й де, можливо, також маємо справу із з'їздами стар­шинської ради, — мова мовиться за з'їзди ради старшини, що їм належить ця функція обирати, зміщати, пересувати вищу старшину на урядах.

LJi категорії справ найхарактерніші для з’їздів ради старшини в XVlI ст. і розглядали їх передусім на них, а не на інших видах старшинської ради. З інших справ можна було б назвати справи зовнішньої політики. Нагадаю тут, що такі справи стояли на з’їзді старшинської ради на Рідзво 1671 р. в Батурин! ^,), на з’їзді Правобережної ради старшини на Різдво 1672 року у Чигирині²), р. 1707 на них старшинському хотів вести переговори посла­нець Ст. Лещинського єзуїт Заленський...³). З’їзд раДи старшинської деле­гує посланців до сюзеренної влади. Отож у лютому 1690 р. рада старшини писала.* „съ нынешняго съѣзду нашего, по общему нашему гетмана, старшинъ, полковниковъ и всего войска Запорожского совѣту, посылаемъ в царствую­щій великій градъ Москву войскового генерального судью Михаила Воѣхе- вича с товарищи, давъ ему инструкцию, в которой все дѣла и челобитья наши изображены" ^l)∙ Але такі справи характерні не тільки для цих широ­ких зборів старшинської ради, а стояли вони й на зборах генеральної стар­шини і на радах з полковниками. З цих справ можна вилучити лише ухва­лення статтів—умови з Росією, що бували на старшинських з’їздах^[52]). А втім, це була компетенція генеральної ради, і на раді старшини ця справа стояла лише в окремих випадках.

Я міг би навести чимало суто’поточних справ, що стояли на цих з’їздах старшини. Найкраще, на мій погляд, ілюструє це документ про раду на Велик­день 1671 р. на Лівобережній Україні, що його друкую в додатках до цієї роботи^[53]), де маємо ряд запитань від гетьмана раді старшини й відповідей ради в справах цілком поточних і цілком конкретних. Зайва річ, проте, казати, що ці поточні справи стояли і на інших зборах старшинської ради і, ясна річ, тут (зокрема на зборах генеральної старшини) далеко частіше, ніж на старшинських з’їздах.

У XVIII ст. функції старшинських з’їздів звужуються. Немає вже на них справ дипломатично-міждержавних, не стоять і справи фінансової політики. Такі справи випадають з компетенції ради старшини, бо змінилося державно- правне становище України-Гетьманщини. Залишається лише обрання на стар­шинських з’їздах на вищі уряди, але це обрання є вже не остаточне, а тільки намічають вони кандидатів па уряд, по кілька на кожний. Зате ставлять на цих з’їздах — про це я вже писав — справи законодавчого порядку.

Робиться.це так, іцо з’їзд старшини подає гетьманові чи правителеві Геть­манщини „мнѣніе". Я називав вже такі „мнѣнія" щодо скуповування земель, або запровадження вексельного уставу, або заведення нових судів тощо.

Важко дати резюме в цім питанні про відміни в компетенції різних видів ради старшини. Загалом компетенція тотожна, спільна для всіх; лише деякі риси, що я їх вище відзначив, були притаманні передусім одному якомусь видові. Тільки приблизно можна сказати, що вузькі збори старшинської ради —- колегії генеральної старшини — розглядали конкретніші й поточного змісту справи, а широкі з’їзди — справи принципо іші й важливіші. Тенден­ція до такого розподілу функцій безперечно була, але на практиці Ті далеко не завсіди додержували.