XII. Окремі уряди гетьманських радників. Генеральний обовнин.

Простежити й установити походження урядів генеральної старшини на Україні важко. Безперечно тільки, що за революції Богдана Хмельниць­кого вони здебільшого вже були. І при цьому, очевидно, вже склалися в основ­них рисах компетенція кожного з них, і його становище, як учасника постій­них нарад із гетьманом.

!^Обозний генеральний у добі, що Ті досліджую, є член постійної колегії ради старшини з старшини генеральної, що, оточуючи гетьмана, бере участь у постійних нарадах із гетьманом у справах державної політики. Посланців,

’) Акад. Η. П. Василенко, Очерки по исторіи Зап. Руси и Украины, с. 321. ’) Li∩dc, Slownilc jqzyleι polskicgo_l t.

За міжгетьмання 1672 р. країною правила рада старшини. На чолі її стояла колегія з суддів і обозного; вище за своїх товаришів найстарший ранґою член старшинської ради — генеральний обозний П. Забіла. Він перший підписує універсали й листи урядуючої ради старшини ^,2). Він із суд­дями провадить 1 квітня 1672 р. переговори із стольником Михайлом Ca- мариним ^,3)∙

Ч Генеральний обозний стоїть у цей час вище за генеральних суддів і деякі справи розв’язує самостійно. Наприклад, коли ігумен чигиринського манастиря хотів як простий чернець вступити до Прилуцького манастиря (це було без-

^,) А. Востоковъ, Первыя сношенія Б. Хмельницкого съ Москвою — К. Стар. 1837 r., № 8, с. 732. ·) Рукописи Судівнка № 97, ч. 1, с. 184. ³) А. Ю. и 3. P. т. IV с. 50.

*) Ibtdem₁ с. 100. ^t,) Ibidem, с. 258. ^e) Ibidem, Дод. до т. VII, 355. ⁱ) Ibidem, т. XlII, crop. 738. ’) Древлехранилище РСФСР, кн. № 59. Малор. Приказа, л 54. ∙) Ibidem, ки. № 62 Малор. Приказа л. л. 628 — 629. ^κ,) Ibidem, кн. 59 Малор. Приказа, л.л. 618, 634.

”) Ibidem, кн. № 64, Малор. Приказа л. 814. '·’) А. Ю. и 3, P. т. IX, с.с. 733—737.

ⁿ) Ibidem, с. 749.

посередньо після повалення Многогрішного) то „Прилуцкой де игуменъ при­везъ ево в Батуринъ для того что без ведома старшинского принять ево в монастырь не посмелъ и объвилъ обозному Петру Забеле одному... И обоз­ной де, не роспрося, того Чигиринского игумена отпустилъ"‘).

Року 1687, коли скинуто Самойловича, „поколя гетмана наставлять, увесь порядокъ войсковий поручено обозному войсковому Василію Борковскому"²). 1)Обозний, коли нема гетьмана, головує на раді старшини. Я вже говорив про намічення кандидатів на гетьмана на з’їзді старшинської ради у квітні 1672 р. в Батурині. Тут побилися генеральний писар К. Мокріевич із суд­дею' Ів. Домонтовичем. „И обозной де хотѣл на писаря справу дать, да всту­пили за писаря Дмитрашка да Солонина и то де дѣло такъ покинули", роз­повідає документ³).

Генеральні українські ради відбувалися передусім для обрання нового гетьмана; видатну ролю на них, за відсутністю гетьмана, міг відгравати старший із генеральної старшини — генеральний обозний. Є натяки на таку ролю й вплив: у березні 1672 р. обозний Петро Забіла відзначав, що „Глу- ховскіе де статьи становилъ онъ обозной Петръ Забѣла" *)· Мова мовиться в даному разі про раду генеральну 1669 р. у Глухові: кажучи про свою ролю у складанні умови з Росією — найважливішій справі, що на цій раді стояла — генеральний обозний характеризує свою впливову позицію на цій раді. Вона позначилася згодом у тому, що саме генеральний обозний на гене­ральній раді 1672 р. подав новообраному гетьманові булаву^s), це був вирішаль­ний момент обрання.

Як найстарший посадою член колегії генеральної старшини, генеральний обозний інколи виступає в ролі „наказного гетьмана" — гетьманового заступ­ника. Отож у квітні 1671 р., коли гетьман Д. Многогрішний їздив до Києва молитися, в Батурині за наказного гетьмана був обозний П. Забіла⁶). Року 1730, коли гетьман Д. Апостол їздив до Москви, „на мѣсцу" його на Укра­їні був генеральний обозний Яків Лизогуб⁷). „Егда я, — каже про цей факт гетьман Д. Апостол, — в прошлыхъ гсдѣхъ по Указу вашего императорского величества в Москву до двору вашего величества отлучался, въ то время прежде помянутый Генералны обозный на мѣстѣ моемъ здѣсь в Малой Россіи правление содержалъ. И тогда всѣ настоящие полковники малорос­сійскихъ полковъ... обрѣтались въ его вѣденіи і по ордерамъ его іеполняли без... отрицания" ^b).

Гетьманські радники — генеральна старшина—мали й спеціяльну компе­тенцію по кожному уряду. Ця окрема компетенція не відбирала в них —

’) Рукописи Судіеика № 97, ч. IH₁ с. 231. *) Лѣтопись Самовидца, с.с.

³⁾ ДрсвлехрпкнАиіцс РСФСР, Мплор. справи М-ва Зак. Справ, 1671 p., № 11.

⁴⁾ А. 10. и 3. P., т. ЇХ, с. 677. ⁶) A. C т о р о ж е и к о, P о д · о и ъ Григ. Д м иг­ра шко, полковникъ. переяславскій, К. Старина, 1893 р. т. 41 ст. 13. ”) Древлехранилище

РСФСР, ни. № 9 Молор. Приказа, л. 863. ^:) Ibidem, ки. N⅛ 74/1804 Малор. Експед. Се­ната, л. 1. ’) Додаток № 18.

якнайхарактернішої риси їхніх функцій — характеру членів старшинської ради: читач пам’ятає численні дані про діяльність колегії генеральної старшини, як постійних зборів вузької ради старшини.

Генеральний обозний керує військовою артилерією України-Гетьманщини. Козацьке військо ще перед добою Б. Хмельницького має військову армату, що за неї сперечаються претенденти на гетьманування й партії, що змагаються за вплив і владу у війську. Армата та переходить то на Городову Україну, то її захоплює Запоріжжя. Володіння цією арматою, ясна річ, дуже підсилю­вало групу, що військом керувала. Ця військова артилерія є в козацькім військові й після повстання 1648 р. На чолі її стоїть генеральний обозний, це його безпосередня компетенція — керувати цією артилерією. „Должность его: имѣть въ своемъ смотрѣніи, распоряженіи и командѣ Енералную Арти­лерію со всѣми до оной принадлежностмы“, — каже відповідь генеральної старшини гетьманові К. Розумовському на запитання його про його ком­петенцію *)·

У квітні 1664 р. гетьман Ів. Бруховецький надіслав до К. Хлопова гене­рального обозного Ів. Цесарського з проханням передати йому гармати, взяті у Ю. Хмельницького²). Очевидно, тому — обозного, що саме він керує арти­лерією. У XVlII ст. це керування фіксують „Рѣшительные пункты" 1728 ρ.: „особливо (про стан генеральної артилерії) стараться и попеченіе имѣть ге­неральному обозному по прежнему’ихъ обыкновенію" ³).

При військовій арматі був цілий штат персоналу, що її обслуговував; цей персонал підлягав генеральному обозному.

Старшина військової армати була — осавул, хоружий, писар та отаман. Інколи згадується це „старшій над армачами" (р. 1665 на Правобережжі)⁶), „обозничей граматной Семенъ Марковъ" (ρ. 1657 у Чигирині)⁷). В цій остан­ній згадці, мова мовиться не про генерального обозного, а про одного з ар- матної старшини. Р. 1663 в Батурин: статті 1659 р. за наказного військового обозного Павла Животовського підписав „гарматный писарь" Марков⁸). Треба думати, що він міг бути писарем і раніше, а Його уряд просто переплутав російський документ.

’) Збірка матеріяАІв акад. Η. П. Ba с и л е н к а, Укр. Apxcorp. Збірник, т. 1, с. 125.

’) Древлехранилище РСФСР, Столб. № 539 Білгор. Стола Розряда, л. 15. ^aJ ∏. С. 3. (1-е), т. VIII. ⁴) Д. Б. К а м с и с к ] й, Источники..., ч. 1, с. 2 ^β) А. Ю. и 3. P., т. X, с. 475. ^rt) Ibidem, т. V₁ с. 272. ^τ) Ibidem, т. IV, с. 66. ’) Рукописи М. Судіѳнка, №96,

стор. 123.

Про штат нижчого персоналу дають уявлення додатки №№ 14 та 15 до моєї праці. З них видно, скільки цього штату було р. 1731, коли генеральний обозний Я. Лизогуб заходився впорядковувати генеральну артилерію, та норми оплати цього штату. В цих нормах вже переважають грошові суми, хоч є ще й залишки натурального утримання; в XVll, коли слабше розвинене було грошове господарство, треба думати, на першім місці стояло саме утримання натурою.

У XVll ст. арматну старшину, слід думати, призначав генеральний обоз­ний. Приміром, за Мазепи на осавула Генеральної Артилерії призначив Ko- рецького генеральний обозний Ломиковський ’). Можна припустити, що вже тоді таке призначення мав стверджувати гетьман. У XVllI ст. це виступає виразніше: генеральний обозний виставляє кандидатів на уряди й одного з них затверджує гетьман чи російський правитель. Так „на посаду хору- жого (генеральної артилерії) Забілу виставив генеральний обозний Яків Ли­зогуб разом із іншим кандидатом, також бунчуковим товаришем, Іваном Фили- повським, і гетьман затвердив Забілу, видавши йому на цей уряд із Гене­ральної Військової Канцелярії універсала з 22 березня 1722 р.“ ²). А в скарзі з 18 січня 1735 р. генеральний обозний Лизогуб нарікав на того самого Івана Забілу — хоружого Генеральної Артилерії, — що він зле виконує свої обов’язки, і просить кн. Шаховского призначити нового хоружого та двох канцеляристів до канцелярії Генеральної Артилерії³).

На утримання Військової Армати призначали певне місто з його округою,— Корсунь, Лохвицю, Короп, тощо; на зібране з цієї округи й утримували та поновлювали Генеральну Артилерію. Року 1729 Генеральній Арматі нале­жало 856 дворів¹)· Господарством цим завідували спеціальні господарі й ста­рости, що їх згадує „Реэстръ служителей артилерійских 1729 г.“.

Підлегла територія в особі її зобов’язаної військовою службою людности мала відбувати цю службу при Генеральній Арматі. В січні 1723 р. Гене­ральна Військова Канцелярія в листі до сотника воронізького 1. Холодовича згадує, що „сотня Воронѣжская не до полку, але до артилерій войсковой енералной надлежит и при оной свои походы отправовати повинна" ’).

Повертаючися до господарства Генеральної Військової Армати, треба ска­зати, що їй належали коні та воли, що також були в завідуванні генерального обозного. У жовтні 1675 р. в листі до кошового отамана Сірка гетьман П. До­рошенко скаржився на те, що йому нема на чому возити гармати, „потому что всѣ лошади и стада, которыхъ было многое число, Гулакъ, обозной, заднѣпрскому гетману, милости себѣ у него ища, поотдавалъ" ^с). Віддати їх він міг,слід думати, тому, що саме він їми й завідував. Року 1729 „стадо Артиллерійское" пере- ^{[54] [55] бувало у Фастовцях ,). Тоді в нім було 14 волів та 289 коней2). Але ця відомість, очевидно, була неповна, бо р. 1730 за Генеральною Артилерією обчислено 190 волів, 390 коней, свиней 15, та 4 вулики3). Цьому господар­ству р. 1729 генеральний обозний мав дати „добрій порядокъ-, виїхавши для того до Коропу '). θ’” між іншим мав завідувати й „заводами." в м. Коропі ’)» можна припустити, що там виробляли порох та взагалі обслуговували Гене­ральну Артилерію. Отже 11 лютого 1736 р. Генеральна Військова Канцеля­рія наказала генеральному обозному Я. Лизогубові, „дабы онъ для дѣланія пороха въ потребныхъ матеріалахъ всемѣрное имѣлъ старательство" β).}

Гетьманський універсал від 15 травня 1729 року пропонує генеральному обозному прийняти „в вѣдмоство*¹ всі прибутки з належного до Генеральної Військової Армати Короповського району ⁷). Фінансові звіти про ці прибутки й витрати на потреби Артилерії генеральний обозний мав 1733 р. надсилати гетьманові, а цей за указом з 22 травня 1733 р. щороку мав надсилати їх, а також загальні відомості про стан Генеральної Армати, до Колегії Закор­донних Справ³). Ці грошові звіти Колегія Закордонних Справ здобула, почи­наючи від 1729 року. Звичайно, ці „вѣдомости" Генеральної Артилерії під­писувала ціла колегія артилерійської старшини — генеральний обозний, оса­вул Військової Армати,. отаман її, а також і коропська старшина — сотник та отаман³). Взагалі російські порядки колеґіяльного правління в XVIlI ст. запроваджувано й на Україні; між іншим вони впливали й на організацію ке­рування Військовою Артилерією. Саме ім’ям цього „правленія" з кількох арматних старшин робили здебільшого грошові витрати на Військову Ар­мату¹⁰). А втім, інколи, хоч і рідше, це робилося й ім’ям самого генераль­ного обозного¹¹). Року 1760 генеральний обозний Кочубей мав подати геть­манові „вѣрные и ясные вѣдомости за своимъ подписомъ: какіе суть во вла­дѣніи той генеральной артилерій маетности, хуторы, заводы, и всякіе угодіи и что изъ ныхъ съ каждого порознь бываетъ въ годъ доходу и изъ оного куда въ расходъ положено и употребляется и что нынѣ въ наличности при той Генеральной Артилерій есть денегъ, такожъ каковыхъ запасовъ, а особ­ливо при заводахъ лошадей и всякого скота". Також мае він подати звідом- ленкя — „при той Генеральной Артилерій сколько есть пушекъ, какихъ по калібрамъ и всѣ ли оніе въ исправности или сколько негодныхъ и каковы оные всѣ порознь вѣсомъ и сколько какихъ другыхъ артилерійскихъ орудій, матеріяловъ и всякого принадлежащего къ тому запасу". Надалі мав він по­давати такі відомості щороку ^,2).

’) Додаток № 10. *) Древлехранилище РСФСР, кн. N⅛ 73/1800 Малор. Експ. Сената, л. 115. ^,) Ibidem, л. 99 (нумерації 1739 р.). ♦) Додаток X· 10. ⁶) Ibidem. °) Экстрактъ...

1786 года. — Вид. акад. Η. П. Василснка, с. 272. ’) Додаток № 10. ’) Древлехранилище

РСФСР, кн. X» 101/1823 Малор. Експсд. Сената, л. 101. ’) Ibidem, кн. № 73/1800 Малор.

Експед. Сената, л. л. 6, 5$, тощо. ^,0j Ibidem, л. л. 75, 101 (нумерації 1730 p.), тощо, ^l,) Ibi­dem, л. л. 95, 96, та інші. ”) Додаток № 32.

При полках України-Гетьманщини ми маємо полкову артилерію, що нею завідував полковий обозний. Постає питання про те, чи залежали, чи підля­гали ці обозні полкові генеральному обозному. М. Слабченко гадає, що „полковий обозний підлягав полковникові, але безпосередньо залежав від генерального обозного та Канцелярії Генеральної Артилерії’)· Цей учений покликуеться при тому на записку „касательно правъ на дворянство бывшихъ малороссійскихъ чиновъ'*. На жаль, записку цю складено вже в 20 ρρ. XIX ст. і до свідчень її треба ставитися обережно, як і до свідчень Бантиша-Камен- ського²) та Шафонського³), що так само кажуть, ніби від обозного генераль­ного залежала полкова та сотенна чи городова армата.

На превеликий жаль, я маю мало даних, щоб відповісти на це питання. Одна відомість каже про те, що в червні 1760 р. з наказу Генеральної Вій­ськової Артилерії із стародубської полкової артилерії виряджено в похід одну гармату ‘). Це ніби свідчить про залежність полкової артилерії від гене­ральної. За це саме говорить і пропозиція 1760 р. генеральному обозному дати звіт „о владѣемыхъ полковыми артилеріями маетностяхъ... хуторахъ и всякихъ угодіяхъ и ежегодныхъ изъ того доходахъ и всякомъ нынѣшнемъ наличествѣ и о росходахъ изъ того ежегодныхъ, из’ясняя порознь о каждой полковой артилерій*⁴. Так само—відомості про число гармат „въ полкахъ Малоросійскихъ при полковыхъ и сотенныхъ артилеріяхъ и городахъ*^{4 5}). Інший факт свідчить що вона підлягає полковникові: 10 грудня 1757 р. ста- родубський полковник Я. Борсук, пишучи полковому обозному (імени немає), звертає його увагу на поганий стан полкової артилерії, яка „толь много за­пущена, а почти въ конецъ растроилась*⁴. Обозному полковому слід ужити всіх заходів, щоб поліпшити її стан. Для цього полковник звільняє його від обов’язків бути присутнім у полковій канцелярії ^с). Як можна відповісти на це питання? Можна гадати, що полкова артилерія залежала і від Генеральної Артилерії та генерального обозного, і від полковника — місцевого військо­вого начальника та адміністратора; але думається, що від перших вона зале­жала найбільше тільки в постачанні й що влада полковника важила більше, бо під його загальним командуванням, як збройна сила полку, вона йшла в похід, під його загальним доглядом і управлінням вона перебувала й мирного часу.

Я вже згадував про листування генерального обозного Я. Лизогуба з кн. Шаховским у січні 1735 р. Там він просить Шаховского призначити двох канцеляристів до канцелярії Генеральної Артилерії⁷). З XVII ст. я не знаю відомостей про цю канцелярію. Можливо, що все нескладне тоді її ли­стування міг виконувати сам один арматний писар, а заснування канцелярії слід прив’язати до XVIII ст. з його загальною бюрократизацією державного апарату України-Гетьманщини.

') Малорусскій полкъ..., с. 81. ’) Исторія Малой Россіи, ч. 111. с. 486 Вид. Йогансона.

³) Черниг. Намѣстничества Топогр. Описаніе, ч. 1, с. 113. ⁴) Рукописи О. Лазаревського,

N⅛ 69, л. 166. ^,k) Додаток № 32. ^β) Рукописи О. Лазаревського, № 6, л. 266. ⁷) В. Мод·

залевскій, Матеріалы и зомѣткп, в. II₁ с. 31. Чсрн. 1915.

Так вирисовуеться компетенція генерального обозного — начальника Вій­ськової Армати. Опріч згадок і даних про цю його діяльність, ми знайдемо багато відомостей про його діяльність поза сферою його компетенції. Бо передусім з нього — як і з інших генеральних старшин — був член ради старшини, постійний гетьманський радник. Як такий — він був і виконавець тих ухвал ради старшини, що їх виконання вона доручала своїм членам. Ця діяль ність різноманітна в кожного з генеральних старшин і в обозного в тім числі.

Генеральний обозний інколи виступає, як начальник певних військових частин підчас війни. Наприклад р. 1668 в червні генеральний обозний Ліво­бережної Гетьманщини Іван Куст (можливо, що це був „наказний обозний'*, тобто виконуючий обов’язки, але це справи не міняє) був за начальника залоги в м. Гадячому ’). Якщо вірити літописові С. Величка, то р. 1669 П. Дорошенко, забивши Бруховецького й відступивши до Чигирина „для осторожности городамъ сегобочнимъ пограничнимъ Малоросійскимъ отъ сто­рони Московской приказалъ зоставати въ Ромнѣ зъ эначнымъ числомъ войска Козацкого Якову Коритскому, обозному своему Чигринскому енералному'*²). В поході під Смоленськ і Польщу рр. 1733—1734 командував козацьким військом генеральний обозний Я. Лизогуб³). Року 1736, коли так само проек­тували похід козацького війська, кн. А. Шаховской на кандидата команду­вати походом виставляв знову таки генерального обозного Я. Лизогуба ‘).

Члени старшинської ради раз-у-раз виконують відповідальні дипломатичні доручення; покладали такі доручення й на генерального обозного. Приміром, весною 1659 р. генерального обозного Носача делеговано до короля ⁵)∙ 10 червня 1659 р. на Варшавському соймі від князівства руського присягали його уповноважені (там стзерджували Гадяцьку умову), між ними був „Тимошъ Носачъ, обозний Войска его к. м. Запорозкого**^f). В січні 1669 р. до Москви при­їздив як посланець гетьмана Многогрішного генеральний обозний⁷). В XVIIIct. 1745 р. в складі делегації до Петербургу з проханням дозволити обрати геть­мана був генеральний обозний Я. Лизогуб, що там і помер⁸).

У XVIII ст. генеральний обозний, як і інша генеральна старшина, нале­жав до склаїу „присутствія“ Генеральної Військової Канцелярії, чи до судової колегії Генерального Суду. Року 1733 генеральний обозний Лизогуб уважав, що його обов’язок засідати в Генеральнім Суді не дає йому змоги завідувати Військовою Артилерією і прохав Колегію Закордонних Справ звільнити його від участи в Генеральнім Суді. Колегія ухвалила, що під час відсутности Лизогуба в справах Генеральної Артилерії, в Генеральнім Суді його має заступати хтось із генеральної старшини, що його має за порадою Нариш- кіна призначати гетьман. Коли ж Лизогуб буватиме у Глухові — засідати

’) Древлехранилище РСФСР, Столб. Xt 613 Білгор. Стола озряда, л. 44. ’) Лѣтопись

С. Величка. т. II, с. 166. ³) А. Л. —· Историческія мелочи — К. Старина, 18Ї4, № 5,

с. 357. *) Бумаги Каб. Министров, т. V — Сб. Ист. O-oα, т. CXIV, с. 75. ^t) А. Ю. и 3. P., т. XV. ст. 351. ⁰) Ibidem, т. IV, с. 214. ⁱ) Ibidem, т. VIII, с. 20. ’) Рукописи О. Лазаревського, № 70, л. 104.

в Генеральному Суді йому’)· В записці „О судахъ*⁴ про запровадження Ста-, тутових судів між іншим є: „по разнымъ земскимъ и по всякимъ прочимъ дѣламъ посыланы были нарочные отъ Гетмановъ, Старшины Генеральные и другіе чины, туда, куда подлежало, и оные, окончивъ по правахъ и по своему разсужде­нію, доносили Гетману"'²). Про ці доручення судового характеру е відсмост·, що стосуються трохи не до всіх генеральних урядів. Виконував їх і обозний. Приміром, разом із іншою старшиною р. 1676 розглядає земельну справу в Коропі генеральний обозний П Забіла³). А в листопаді 1751 р. гетьман Розумовський доручає генеральному обозному та ще декому із старшини розглянути доноса на переяславську старшину')· У записці „О судахъ", що про неї я допіру згадував, сказано, що перед тим, як заведено на Геть­манщині статутові суди, був „иногда же и третейской судъ, въ которомъ по приказамъ Гетманскимъ, чрезъ Генеральную Старшину и другихъ чиновъ зоканчивались дѣла примиреніемъ, иные жъ и приговорами" ^ь). Можливо, що саме про таку діяльність генерального обозного свідчить „полюбовна" умова поміж бунчуковими товаришами В. Гудовичем та І. Журманом р. 1747, коли перший поступився, віддавши другому „четвертою часть гаю, прозиеаемого Дедюки". Цю умову ствердили і „во свѣдительство подписались и печати приложили: обозній войсковый Енеральный Яковъ Лизогубъ*' та генераль­ний хоружий" ⁶).

На судове законодавство також впливала рада старшини. Генеральний обозний Як. Лизогуб брав участь у складанні „Правъ, по которымъ судится малороссійскій народъ" і разом із генеральним хоружим підписав цей про­ект кодексу ⁷).

Як і інші члени генеральної старшини, генеральний обозний виконує дору­чення гетьмана чи ради старшини в справах поточної політики і конкрет­ного характеру. Наприклад, 12 листопада 1649 року Переяславський пол­ковник Федір Лобода казав царському посланцеві Гр. Неелову, що гетьман Б. Хмельницький „обозного де своего Ивана Черняту и полковни­ковъ послалъ по обѣ стороны Днѣпра во всѣ городы войска Запорожского переписывать казаковъ, сколко въ которомъ городѣ быть коэакомъ" ^s). У серпні 1663 р. прихильників Сомкових, кого не скарали на горло, везли до Москви генеральний обозний їв. Цесарський та київський полковник Вас. Дворець­кий ⁹). А при тому, як карали на смерть Сомка та інших 18 вересня 1663 р., був той самий генеральний обозний Цесарський та київський і прилуцький полковники¹⁰). У листопаді 1696 р., коли в Чернігові обирали архієпископа,

') Древлехранилище РСФСР, кн. № 101/1828 Малор. Експ. Сената, л. 152. ’) Збірка

матеріалів акад. Η. П. Василек ка, Укр. Apxeorp. Збірник, т. І. с. 136. ³J А. Лаза­ревскій, Обоэр. Румянц. Описи Малороссіи, ПІ, с, 374. ⁴) Мотыжинскій Архипъ,

с. 56—57. ⁶) Збірка матеріялів акад. Н. П. Васнленка, Укр. Apxcorp. Збірник, т. І,

с. 136. ^л) Рукописи О. Лааоревського № 5, л. 29. ^;) Права, по которымъ судится

Малороссійскій народъ, с. 829. ’) А. Ю. и 3. P., дод. до т. VIB, с. 305. ^υ) Книги Раз­рядныя, т. II, с. 939. ^,0) Ibidem, с. 940.

за одного з представників української державної влади був генеральний обозний БорковськиЙ ’)·

Такі дані маємо про діяльність генерального обозного. Треба сказати, що цей уряд стояв вище за інші генеральні уряди. Ми бачили, що так було в XVII ст. (роля генерального обозного під час міжгетьмання зокрема свідчить за це), у XVliI ст. „Степенный Малороссійскихъ воинского званія чиновъ по­рядокъ по гетманѣ¹' ставить генеральні уряди в такій черзі: обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий та бунчучний ^{[56] [57] [58] [59]). XVlII ст. принесло при­рівняння українських посад та ранґів до російських. Р. 1733 Кабінет Міні­стрів запитав Колегію Закордонних Справ, яким чинам російським відпові­дають уряди українські. Колегія відповіла, що гетьман е „полный генералъ", генеральний обозний — „надлежитъ ему рангъ имѣть генералъ-майора или бригадира", інша генеральна старшина — ранг полковниківy). Що правда, Д. Міллер доводив, що це „мнѣніе" 1733 року не затверджено'). Але гене­рального обозного в усякім разі прирівняли того ж р. 1733 до російського рангу: повстало питання про видачу платні українському військові» що під командою генерального обозного Я. Лизогуба виступило в польський похід. В указі з 28 грудня 1733 р. імператриця Ганна Іванівна, роз’ясняючи це пи­тання, прирівняла деякі українські посади до російських. Про обозного ска­зано:..генералкой обозной за гетмана наказного — генералъ-маеоръ" [60]). „Мнѣ­ніе" 1733 р. свідчить про те, що генеральний обозний, що діставав вищий російський чин, стояв вище за іншу генеральну старшину. Так само було й року 1764, коли указомъ імператриці призначено до Малоросійської Колегії 4 російських та 4 українських членів. З українців — генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Жоравку, генерального хоружого Апостола. Щоб „между опредѣленними въ сию кол­легію членами никакого различия не было (тобто поміж росіянами й україн­цями--Л. О.) и каждой место свое по чину и старшинству занимать моглъ, всемилостивѣйше жалуетъ (Катерина П) сихъ малороссиЙскихъ членовъ уравъ- нениемъ въ классахъ съ великороссійскими нижеслѣдующими чинами, а имянно: обозного генералного Кочубея — генералъ маіорскимъ, писара генералного Туманского чином статцкого совѣтника, асаула генералного Жоравку и хору­жого генералного Апостола — полъковничъимъ" °). Таким чином, і тут гене­ральний обозний стоїть вище за інших генеральних старшин.}

Це становище генерального обозного, як першого між генеральною стар­шиною, характеризує і справа про похід 1733 року. 11 квітня 1733 р. Як. Маркович занотував: „видѣлся эъ полковникомъ Нѣжинскимъ Хрущовимъ, которій сюда (у Глухів — Л. О.) пріехалъ отпрошуватись, чтобъ ему не быть въ командѣ обозного енералного, что онъ себѣ ставитъ, если бы былъ, за обиду" ^,)∙ Докладніше цю справу малює гетьманський лист до Колегії За­кордонних Справ з 18 квітня 1738 р. Ніженський полковник Хрущов заявив, що „онъ въ походѣ быть готовъ, а в командѣ Генералного обозного Якова Лизогуба якобы быть ему не надлежит, для того что де он Хрущовъ указом Государственной военной Коллегіи пожалованъ в полковники, а генеральній обозны противъ какого рангу великороссійского войска и в каксм классѣ состоит, о томъ онъ Хрущовъ не свѣдалъ". Таким чином, питання про відпо­відність українських посад російським рангам у даному разі підносив російський службовий дворянин — полковник Хрущов. Гетьман вирішував цю справу в іншім аспекті — він покликувався на старі українські порядки. Він казав, що „в томъ можетъ не ему Хрущову, но опому обозному Генералному прямая произойти обида, для того что по силѣ прежнихъ примѣровъ и давнихъ порятковъ войска малороссійского старшина Генералная передъ полковниками всегда рангъ свой имѣли и между гетманствомъ по указу достоблаженных предковъ вашего императорского величества главное правление в Малой Рос­сіи содержали, а в военныхъ походахъ при моей памяти Генералные обозные какъ всѣми полковниками, такъ и протчею старшиною командировали"²). Гетьманські переконливі резони все ж таки не цілком задовольняли бюрокра­тичну організацію XVlIl ст., і генерального обозного, як ми вже бачили, прирівняно до генерал-майора³).

У XVIII ст., коли українські виборні урядовці зближувалися з російськими урядовцями, що їхні ранги рано перестали відповідати посаді і стали мати самостійне значіння, трапляється вже, що надають звання генеральних стар­шин, обозного в тому числі, тим, хто подається на відставку, — як почесну ознаку, без виконання функцій цього уряду. Приміром, прохав рангу генераль­ного обозного при відставці А. Маркович ’)· Року 1762 генерального бун- чучного О. Закревського звільнено „въ отставку" _псъ награжденіемъ" чином генерального обозного *)· XVH ст. цього не знало: тоді генеральний стар­шина чи полковник, покинувши свій уряд, міг займати через обрання якісь інші, навіть нижчі посади. Але часи мінялися, й за доби, коли перехо­дила козацька ^старшина у привілейований стан землевласників, таких ви­падків і уявити собі не можна; тепер пильно слідкували за підвищенням по щаблях службової єрархії, щоб не порушувалося ставової гідности.

Щоб закінчити цей розділ, треба ще розглянути питання про те, з яких саме урядів і посад призначали на уряд генеральних обозних, які попереду уряди займали генеральні обозні. Я можу сказати лише про 7 генеральних обозних, що за них маю такі відомості — Ф. Коробку, Т. Носача, П. Забілу, В· Борковського, І. Ломиковського, Я. Лизогуба.та С. Кочубея. З них перед тим, як стати за генеральних обозних, були на посадах: 1) генерального судді — 1, генерального осавула—1, генерального бунчучного—1, полков­ників— 3, городового отамана — 1. Певна річ, що повної характеристики по­передніх посад ці відомості не дають, бо вони далеко не повні. Але деяку ілюстрацію вони дають і свідчать: 1) що не було правильного ерархічного проходження посад; такі самі дані дадуть і інші генеральні уряди; 2) що при­значали на обозних людей впливових у державі, які мали стаж чи на гене­ральних урядах чи полковників, робки — городового отамана, бо коли не цілком ще вироблено робку є мало даних, і можливо, обозний.

Не міняє справи й попередній уряд Ф. Ko- це поперше було за Богдана Хмельницького, норми звичаю в пій справі, подруге, за Ko- ще, що з нього був Чигиринський полковий

Соціяльний склад досить однаковий. Від Т. Носача — представника поль­ської орієнтації, що їздив як посол на сойм, де стверджували гадяцьку умову, через представників нового лівобережного панства, що народжувалося на ру­їнах старих маєтків — Забілу, Борковського, Ломиковського, до нових вели­ких землевласників XVIII ст., які володіли тисячами підлеглих їм селянських дворів — Лизогуба та Кочубея, — маємо тут ряд старшинських представників, на впливовім уряді першого з гетьманських радників, заступника гетьман­ського, командувача артилерії, виконавця важливих державних доручень.

^l) Древлехранилище РСФСР, ки. № 129/1855 Малор. Експед. Сената, л. л. 1115 - 1129. Додаток № 33.