XIV. Генеральний підскарбій

Не було генерального підскарбія й за Полуботка: р. 1723 військовим скарбом відав глухівський отаман Омельянович *).

„Зник Бруховецький, писав О. М. Лазаревський, Ракушка пішов у попи, і посада підскарбія зробилася зайва, що заваджала і гетьманові й полковни­кам керувати громадським скарбом. Не знаємо, хто згадав р. 1729 про під­скарбіїв" ^$). Лазаревський помилявся: на Гетьманщині добре пам’ятали про цей уряд і раз-у-раз підносили голос за його відновлення. Ці голоси йшли від старшинської кляси і, кажучи про підскарбія, вони обстоювали права ради старшини керувати й контролювати державні фінанси. Приміром у літопису Величка висловлено жаль, що скинувши Самойловича, „по прежнему обикно- венію (якъ было и за Самойловича) допустили Мазепѣ и слугамъ его скарбами войсковыми завѣдовати*, а тимчасом уже тоді слід було, щоб „учинили съ между себе скарбника енералного войскового, жеби онъ такъ приходъ, яко и расходъ совершенно вѣдалъ, и во время приличное рахубу зъ себе эдавалъ старшинѣ енералной и полковникамъ"^[72]).

Такі самі думки й тенденції ми зустрічаємо в розділі 6 анонімної записки про обмеження гетьманських прав, іцо її я надрукував у додатку до свого звідомлення про командирування до Москви. Там сказано: „доходи в скарбъ войсковий собирались непорядочно; такожде в содержаніяхъ и расходахъ би­вали ненадлежащихъ. Того ради даби всемилостивѣйшимъ Его Імператорского Величества Указомъ повелено было учредить подскарбихъ для содержанія скарбу войскового, энатнихъ персонъ, и придать имъ сколко потребно доб- рихъ помощниковъ. Которіе персони держали б а скарбу росходъ на войско- віе нужди по писменних предложеніяхъ Гетмана и Старшини Енералной. Також и в полкахъ били б учреждени для собиранія тихъ войскових доходовъ люди повѣренніе и пожиточніе за присягою, чтоб оніе доходи собирали везде в полках порядочно и отда(ва)лись подскарбѣм з достовірними пѣдомостми и записками. А смотрено б того с прилежаніемъ, даби на приватніе ничіе потреби оного скарбу не иэдерживано" ^,)∙

Таким чином, погляд Лазаревського є помилковий: на Гетьманщині добре пам’ятали про уряд підскарбіїв і раз-у-раз підкреслювали потребу відокремити

скимъ шафовали. теды н теперь таковый порядокъ общимъ договоромъ установляется и непре­мѣнно узаконяется, абы за уводненьемъ, дастъ Богъ, отчизны нашой зъ ярма Московского, увагою Гетманскою и соизволеніемъ общимъ, былъ обрань Подскарбій Енералыіый, человѣкъ значный и заслуженый, мастный и благосовѣстный, который бы скарбъ войсковым въ своемъ дозорѣ мѣлъ, млынами и всякими приходами войсковыми завѣдовалъ и оные на потребу публичную войско­вую. а нс на свою приватную, за вѣдомомъ Гетманскимъ, оборочалъ. Самъ эась Ясневельмож­ный Гетманъ до скарбу войскового и до приходовъ, до оного належащихъ, не имѣетъ нале­жати и па свой персональний пожитокъ употреблятн, довольствуючися своими оброками и при­ходами, на булаву и особу его, Гетманскую, належачими, яко то: индуктою, полкомъ Гадяцкикъ, сотнею Шептакооскою, добрами Почсповскими и Оболонскими и нншими нитратами, якіе здавна ухвалень/ и постановлены на урядъ Гетманскій; большъ зась Ясневельможный Гетманъ маетностей добръ войсковыхъ не мѣстъ самовластно себѣ привлащати и иншымъ, мнѣй въ вой­ску Запорожскомъ заслужонымъ. а найбарзѣй чернцямъ, попамъ, вдовамъ бездѣтнымъ, уряд­никомъ носполитымъ и войсковымъ мѣлкимъ слугамъ своимъ Гетманскимъ и особомъ приват* нымъ для респектовъ якихъ колвскъ, нс раздавати. А не тылко до боку Гетманского Подскар- бій Енеральный поприсяжиый, для дозору скарбу войскового, мѣетъ нзбкратися, и гдѣ рези­денція Гетманская утвердится, тамъ аоставати, лечь и въ кождомъ полку два Подскарбіи, такъ же поприсяжныи, люде значный и маетные, общою. Полковника, старшины войсковой и поспо­литой ухвалою, повинны знайдоватися, который бы о полковыхъ и городовыхъ приходахъ и посполитыхъ поборахъ знали, оные въ свисмъ завѣдованыо и шофунку мѣли я каждого року порахупокъ зі» себе чинили. Якіе полковіс подскарбіи, мѣючи релацію до Енсрального Под- скарбего, должны будуть въ своихъ полкахъ о надлежащихъ до скарбу войскового приходахъ знати, оные отбирати и до рукъ Енерального Подскарбсго отдавати. Панове полковники зась нс повикпи такъ же интересоватися до скарбцовъ полковыхъ контептуючися своими приходами и добрами, на уряді» Полковничій належаіцими*⁴ — Д. Бантышъ-Каменскій, Источники малороссійской исторіи, ч. II, с. с. 250 —251. ’) Праці Комісії для виучування історії за-

хідньо-руського та українського права, в III, с. 362.

державні фонди від сум гетьманових та поставити перші під контроль стар­шинської ради. 1 р. 1728 уряд підскарбіїв відновлено з української ініціативи. Адже в розділі 7 прохань Апостола з 27 липня 1728 р. сказано, що для „содержанія (скарбу) особливый имѣетъ быти подскарбѣй, человѣкъ досто­вѣрный и присяжный зъ подручными себѣ шафарами, которые з полковъ опредѣляются было погодно" ’)·

Але р. 1728 час був уже інший, на Україні був уже безпосередній вплив центрального російського уряду, що раз-у-раз бепосередньо керував україн­ськими справами. Тому старшина здобула й те, чого вона, як видно, не дуже бажала: двох підскарбіїв — одного українця, другого російського урядовця. Резолюція на прохання казала: _n∏o сему пункту доходы всѣ собирать въ скарбъ войсковый, до котораго опредѣлятся подскарбѣй: одинъ Великороссійскій, а другій Малоросійскій" ^а). Цю ухвалу запровадив у життя відповідний роз­діл ухвал на прохання Апостола — „Рѣшительныхъ пунктов"³).

Поновлена за Апостола „посада генерального підскарбія, писав О. Лаза­ревський,— лишалася без всякого значіння; одинадцять років посідав цю посаду Андрій Маркович, не маючи, як видно, жадного відношення до того скарбу, що його мав він охороняти:.... Але коли Апостола заступили „пра­вители" — російські генерали, Марковича допустили до участи в справах генеральної канцелярії; а втім, участь ця обмежувалася тільки тим, що на ухва­лах генеральної канцелярії, Маркович „прикладывалъ" між іншими і свою руку" *)· Цей погляд Лазаревського, що підскарбії не завідували україн­ськими фінансами, поділяв і акад. М. Грушевський: „...для завідування ними (фінансами — Л. О.) — писав він, — було встановлено посади двох підскарбіїв, але посади ці залишилися в значній мірі титулярними" ⁵). Тепер, і зокрема після IV тому „Организации хозяйства Украины" М. Слабченка, треба ціл­ком виразно визнати помилковість цього погляду.

Насправді компетенція підскарбіїв була складна і діяльність дуже енер­гійна. Це можна вже сказати προ Р. Ракушку, підскарбія за Бруховецького. В. Модзалевський, що присвятив Ракушці спеціальну інтересну розвідку, зокрема зупинився на діяльності його, що стосувалася поборів із млинів (це цілком зрозуміло з боку дослідника „млинського права"). „Ракушка, — писав Модзалевський — маючи на те від гетьмана „повѣренъную власть" піклу­вався про те, щоб число млинів побільшувалося, бо від числа їх залежав не тільки зріст військового скарбу, але й населення, яке охоче починало селитися біля млинів. З другого боку, одначе, Ракушка мусів стежити за тим щоб нові млини не підтоплювали раніше збудованих... Місцева козацька власть — полковники мусіли були координувати свою діяльність в даному напрямі з діяльністю генерального підскарбія*^{4 g}). Перше можна підтвердити

¹) Н. Маркевичъ, Исторія Малороссіи, т. Ill, с.с. 361—362. ’) Ibidem. ³) Ibidem,

с. 396. ⁴) Люди старой Малороссіи. Марковичи, К. Старина, 1834 р. № 1, с. 63.

^б) Очеркъ исторіи укр. народа, 1911 р., с. 352. ^β) Першин підскирбій Р. Ракушка, Записки Істор.-Філолог. відділу ВУАН, кн. I, с. 42.

таким фактом: р. 1665 генеральний підскарбій Ракушка „для вшелякого раз­множенія скарбу войскового, по всѣхъ полкахъ, где бъ мѣло до будуваня млина мѣстцс способное быти'*, дозволив, „п. Мартину Киселченку руднику Ивоцкому, на рѣци Белици, межи Руднею и Шатрицами, греблю фундовати и млинъ будовати" ^,)∙ „Органами контролю над млинами, — каже Модзалев- ський, були: загальним — уряд генерального підскарбія, місцевими — полкові дозорці над млинами та мірничі. Підскарбій призначав дозорців, по полках, встановляв речінці, від яких мусіли вноситися податки (в залежності від розміру коштів, покладених на збудування млинів, та інших місцевих умов), дозорці збирали прибутки, контролювали мірничих та мельників і взагалі були безпосередніми помічниками підскарбія по місцях*⁴... ^[74]).

„Крім млинів, — каже далі МодзалевськиЙ, — під доглядом генерального' підскарбія були в цей час і рудні, які козацька влада також уважала за під­приємства, що мусіли частину своїх прибутків віддавати на користь військо­вого скарбу**^j). Про цю сторону діяльности Р. Ракушки, як підскарбія, може свідчити лист Його з 5 серпня 1665 р., де він дозволяє, щоб 2 чер­нігівських міщан — „греблю фундували и рудню будовали** за певну плату до військового скарбу; до того він додавав: „приказую дабы помененымъ руд­никомъ жаденъ не важился найменшое кривди и перешкоди чинити и без писма его мил. паиа гетмана нѣхто не повиненъ желѣза брать, конечне аби не было**...*).

Дослідник діяльности першого підскарбія зокрема зупинився на його заві­дуванні й контролі над підприємствами. Певна річ, що він завідував і безпо­середніми грошовими податками; таке завідування мало бути за основну його функцію. Архівний матеріял зберігає відомості про те, що Ракушка відав і збори натурою. Приміром р. 1665 в Приказ) „Малые Росіи“ гетьман Бруховецький умовлявся про те, що „хлібний** збір на російських „ратныхъ людей** мають провадити з участю війскового підскарбія⁵). Так дійсно й зро­били, і р. 1667, приміром, Ракушка відмовився видати хлібні запаси росій­ським „ратнымъ людямъ**, бо надіслані „писцы** не мали наказів, де саме „имать** ці запаси®).

Обов’язки генерального підскарбія після гетьманування Апостола О. Лаза­ревський уважав за „нескладні** ⁷). На ділі це було не зовсім так. Про ці обов’язки передусім свідчать спеціяльні інструкції генеральним підскарбіям. Першу таку інструкцію дано 29 квітня 1729 р., коли знову запровадили, тобто поновили уряд генеральних підскарбіїв⁰). Інструкція має 13 артикулів. З них 1-й, змісту історичного, висвітлює, яке було фінансове управління за Мало­російської Колегії й при обранні Апостола. Розділ 2 цитує арт. 7 „рѣши­тельныхъ пунктовъ" і характеризує податкові об’єкти. Розділ 3 інструкції зазначає, що про податки за Малоросійської Колегії „для іэвѣстія"—для порівняння підскарбіям даються довідки. Артикул 4 пропонує підскарбіям по приїзді доТлухова скликати полкових збирачів і дізнатися в них про поря­док і розміри збирання податків. 5 артикул пропонує призначити до зби­рання на місцях податків спеціяльних осіб і каже про порядок записування цих податків і передавання їх підскарбіям. 6 розділ застерігає, що відкуп на індукту до підскарбіїв не належить. Розділ 7 залишає за підскарбіями й натуральні — „хлібні збори". У 8 розділі здебільшого мова йде про об’єкти витрат і про порядок цих витрат. 9 артикул говорить про порядок запису­вання податкових сум і витрати їх; розділ 10 виясняє ролю в українському фінансовому управлінні російського міністра-резидснта: йому до цього управ­ління „вступать не надлежит¹', але має він за ним „смотрѣть[75]’ — контролю­вати його. 11 артикул наводить указ 13 січня 1724 р. про листування в „дѣлахъ, которые тайности подлежатъ^-; розділ 12 каже про організацію канцелярського апарату при підскарбіях; нарешті, розділ 13 заповідає підскар­біям добре поводження в справі і управління з „общого совѣту і согласия** один з одним. Загалом інструкція 1729 р. дає досить повні вказівки про орга­нізацію фінансового управління, але мало дає технічних порад про конкретну його організацію і провадження.

У додатку ’) до цієї роботи я друкую інструкцію з 4 червня р. 1760 гене­ральному підскарбієві В. Гудовичеві. На цей раз інструкцію дає не росій­ський уряд, а місцевий — гетьман К. Розумовський. Після двох вступів у роз­ділі 1 підскарбієві пропонується доглядати за збиранням недоборів по ска­сованих відкупах. Розділ 2 каже про догляд підскарбія за збиранням порцій і рацій і про зосередження цих зборів у Канцелярії Малоросійського Скарбу. Розділ 3 містить зауваження про те, що Генеральна Артилерія подаватиме до Канцелярії Скарбу фінансово-господарчі звіти „для содержанія въ цѣлости впредъ". У 4 артикулі мова мовиться про збирання відомостей про маєт­ності магістратів, магістратські прибутки та контролювання підскарбієм їх розходування. Артикул 5 говорить про збирання прибутків із військових сіл та перехід їх у завідування Канцелярії Малоросійського Скарбу, а тим самим і підскарбія. В артикулі 6 мова йде про догляд Канцелярії Скарбу за ран­говими маетностями; розділ 7 передає підскарбієві й Канцелярії Скарбу загальне керування поштою. Розділ 8 інструкції Гудовичеві говорить про догляд за грошовими сумами у Генеральній Канцелярії й Суді. Великий 9 артикул говорить про те, що підскарбієві передається завідування органі­зацією тогочасного контролю — „Щетною** Комісією і дає докладну інструк­цію, як контролювати витрати. Про генеральну „Щетну" Комісію говорить і 10 розділ, що передає їй на розгляд справи полкових рахунків по пор­ціях і раціях. 11 розділ говорить про порядок діловодства Скарбової Канце­лярії та Генеральної _вЩетної“ Комісії; розділ 12, нарешті, — про організацію їхнього апарату.

Порівнявши інструкцію 1760 р. з інструкцією р. 1729, треба відзначити, що інструкція 1760 р. повніше визначає обов’язки і функції генерального під­скарбія і більше їх конкретизує й деталізує. Функції й компетенція підскар­бія 1760 р. далеко ширші за компетенцію 1729 р. Адже чимало важливих справ державного управління й господарства переходить теперь під керування під­скарбія, як от — доглядати за вільними військовими селами, за ранговими маетностями, керувати поштою, доглядати фінансів і господарства Генеральної Артилерії, фінансів і маетностей українських магістратів; нарешті/ з під­скарбія стає тепер головний державний контролер. Усіх цих функцій, не знає інструкція 1729 р. Треба взагалі сказати, що не видно, щоб інструк­ція 1760 р. будь-якою мірою запозичала й використовувала інструкцію 1729 р. Очевидно, її вже забули, розвиток компетенції генерального піскарбія пішов далі за неї, і це, між іншим, знову свідчить про складність їхніх обов'язків і енергію, з якою вони їх мали виконувати.

Чи виконували й як на ділі виконували підскарбії приписи цих інструкцій? Я маю деякий матеріял, що свідчить здебільшого про їхню діяльність за Апостола й Правління" Гетьманського Уряду. Насамперед треба сказати, що інструкція 1729 р. реально зобов’язувала генеральних підскарбіїв, і вони раз-у-раз повідомляють у своїх „нижайшихъ донесеніяхъ* до Петербургу про виконання котрогось її розділу ^,). Від підскарбіїв de facto залежать полкові збирачі, що їм підскарбії дають накази й приймають од них звіти²)—вико­нання розділу 5 інструкції. Року 1729 гетьман Апостол дає універсал, де описує порядок організації збирання полкових податків та залежність полко­вих завідовців від підскарбіїв ³). Інструкцію полковим завідовцям про побори з перевозів, дають генеральні підскарбії *). Вони завідують Канцелярією Зборів чи Скарбу й турбуються про збільшення її апарату ^s) — розділ 12 інструкції.

Як завідувачі Канцелярії Зборів підскарбії листувалися з центральним урядом. Велика, на 1236 аркушів, книга № 75/1802 Малоросійської Експеди­ції Сенату, що її я переглянув у „Древлехранилище РСФСР“, вся склада­ється з „репортовъ" Канцелярії Зборів, коли підскарбії писали безпосередньо від себе — вони писали „доношенія" до Колегії Закордонних Справ. Видавано суми з Канцелярії Скарбу, як видно з цієї книги, завсіди за такою форму­лою: „По указу Его Императорского Величества и по определению подскар- биевъ выдано изъ войскового скарбу канцеляріи зборовъ“... Коли приймали певні суми, в цій формулі слово „выдано** замінялося словом „принято*¹. Ро­сійський уряд раз-у-раз безпосередньо звертався до підскарбіїв із своїми „указами**, цілком минаючи гетьмана^,). Інколи при цьому вживали досить енергійних висловів: 11 жовтня 1730 р. пропонували видати вперед гроші за порції та рації сербському полкові, що йшов у похід, загрожуючи, що— „ежели за неотпускомъ тѣхъ денегъ походъ тѣхъ сербовъ в Гилянь остановится, и за то они подскарбіи жестоко будутъ штрафованы**²). Гроші для сербів знайшлися.

До Колегії Закордонних Справ першими роками своєї діяльности підскар­бії пишуть у досить дрібних справах. Приміром, у травні 1732 р. — про ви­дачу „прогоннихъ денегъ** стародубському полковому судді Мик. Ханенкові, у липні того самого року—про видачу платні старшині й козакам охочеко- монного полку³) тощо. Відомості-звідомлення, за указом з 4 червня 1730 р. про військові податки й витрати, підскарбії мали надсилати до Колегії За­кордонних Справ тричі на рік ’).

Від гетьмана підскарбії за Апостола залежать наче б то менше. Інколи вони ^сперечаються з ним за якісь прибутки. Приміром, 12 червня 1730 р. гетьман Апостол писав канцлерові гр. ҐоловкіновІ про те, що йому дано „на булаву** Галицький ключ. „Но Подскарбіе войсковіе вищеозначенную Монар­шую Грамоту толкуя иначей, мнѣ представляли, абы оніе доходи въ Ключу Гадяцкомъ взимать Мнѣ з еднихъ толко мѣстечокъ и селъ, тихъ, которіе въ Моемъ имѣются владѣніи; съ протчіихъ же селъ того ж Ключа Гадяцкого, которіе за рознимы владѣлцами, знайдуются, а особливе со всѣхъ Козаковъ, въ ключу Гадяцкомъ буду чихъ, доходовъ не брать; но з тихъ маетностей и съ Козаковъ они намѣрени брать доходи до скарбу войскового. И въ томъ от них чинится мнѣ препятствіе**... Гетьман просив заборонити підскарбіям „препятствовать**ⁱ) 21 листопада 1730 p., обстоюючи свій погляду цій справі, пишуть до Петербургу підскарбії*⁵). Мабуть, також через конфлікт гетьмана з підскарбіями центральний уряд вказував: „что... Гетманъ взялъ себѣ в домъ надлежащихъ до скарбу войскового (той скарб тепер цілком відокрем­лено від гетьманових приватних сум — Л.О.) денегъ тысячю восемь сот семдесятъ рублевъ девяносто шесть копеекъ с половиною, — о том в нашей Коллегіи Иностранных Дѣлъ надлежащѣе роземотрение и рѣшениё учинено будетъ впред“ '). На жаль, з дальшого листування не видно, що ухвалила Колегія Закордоннихь Справ у цій справі; можливо, що її затушкували.

У всякому разі на пропозицію гетьмана підскарбії раз-у-раз видавали суми із військового скарбу⁸). Приміром, 10 липня 1732 р. гетьман Апостол про­понував— „предложеніемъ⁰—генеральним підскарбіям видати платню ком­панійському Павловому полку ^,)∙ 3 приводу витрат військового скарбу, що їх підскарбії робили за наказами центрального уряду, гетьман виступав інколи з зауваженнями й протестами. Так р. 1730 з військового скарбу, за пропози­цією з Петербургу, давали грошове і хлібне утримання російським військам — гусарам Я комликам. У листі з 7 квітня 1730 р. Апостол, сповіщаючи росій­ський уряд про виконання цього наказу, зазначав, що раніше з військового скарбу не давали утримання російським військам, що це є ненормальне явище, бо українські дрібні військові службовці — канцеляристи тощо—давно вже не діставали платні за браком коштів '). J

ЯкаЗ'йього листування можна було бачити, за підскарбіями залишалися.^ju6rti"—натурою побори, що їх пропонував збирати їм артикул 7 інструк­ції. LJi побори збирано здебільшого збіжжям і борошном·³).

За Апостола підскарбій із росіян зокрема залежав від російського міні- стра-резидента при гетьмані. Адже в розділі 2 інструкції Наришкінові з 9 січня 1732 р. йому пропонується наглядати за збиранням прибутків до військового скарбу — „наипаче за великоросійскимъ подскарбием смотрение і мѣть, чтоб онъ дѣлалъ порядочно и правдиво и от него о семъ вѣдомости себѣ імѣть“ ¹)∙

При Правлінні Гетьманського Уряду підскарбії за розділом 3 інструкції цьому Правлінню мали давати фінансові звіти до Канцелярії Правління Гетьман­ського Уряду⁵). А в указі кн. Шаховскому з 31 липня 1734 р. —на півроку пізніше — імператриця Ганна Іванівна, розподіляючи функції Міністерської Канцелярії й Генеральндї Військової Канцелярії залишає підскарбіїв у за­лежності від останньої: „...подскарбиямъ войсковымъ о зборах денежных и хлѣбных предъетавление чинить і на тѣ ихъ представления надлѣжащие резо­люціи давать ізъ той же Генералкой Войсковой Канцеляріи^{0 с}).

Про інструкцію 1760 p., власне її виконання на практиці, даних я маю менше. Певна річ, це не значить, що її не виконували, бо про виконання її окремих розділів е певні докази. Приміром, „Петро Федорович (Дашкевич)... 10 вересня 1760 р. призначений (був), за гетьманським ордером, у відомство генерального підскарбія Василя Гудовича, що призначив його за виданою з Канцелярії Малоросійського Скарбу інструкцією для обслідування в полку Стародубському вільних військових маєтностів⁴'⁷). У „донесеній" генерального підскарбія Василя Гудовича з 8 січня 1764 р. в справі про слобідку Богда­нівну, що її переяславський полковник Сулима просив гетьмана віддати йому, підскарбій пише, що довідки в цій справі він подає зібрані „въ вѣ­домости отъ опредѣленного для описи, надсмотренія и изслѣдованія о сво­бодныхъ маетностяхъ и угодіяхъ полку Псреясловского войскового товариша Петра Левицкого" ^,). Ці дані свідчать, що військові вільні села перейшли до відання генерального підскарбія, тобто про виконання розділу 5 інструкції 1760 р. За це ж, а так само і за виконання артикулу 6, що передавав під­скарбієві завідування ранговими маетностями, свідчить той факт, що „друга Малоросійська Колегія запропонувала р. 1766 Канцелярії Скарбу скласти відомість як про вільні військові так і про рангові маєтності, що були в її завідуванні^{- [76]). У 1760 й 1761 роках П. Лашкевич провадив з наказу гене­рального підскарбія слідство про прибутки та витрати Стародубського й По- гарського магістратів[77] [78]) — це значить, що підскарбій виконував розділ 4 ін­струкції 1760 р.}

Ролю генерального підскарбія найважче вияснити, як члена старшинської ради, члена постійної колегії гетьманових радників — генеральної старшини. На це є свої причини. Річ у тім, що за порівнюючи короткий час, коли Ракушка був підскарбієм — за Бруховецького — не багато є даних. А згодом, у XVHl ст. посаду генерального підскарбія відновлено тоді, коли діяльність старшинської ради стала вужча. Через те важко схарактеризувати підскар­бія, як активного члена старшинської ради, хоч і можна було б зафіксувати саму його присутність на її окремих зборах. Дещо можна сказати про те, як виконували генеральні підскарбії нарівні з іншою генеральною старши- ною-членами ради старшини, окремі доручення цієї ради Й гетьмана. Про таку діяльність Ракушки-Романовського можна сказати, що він р. 1663 „учинилъ“ у полку Стародубському кілька сотень — новгородську, шептаківську, погар- ську, топальську, стародубську, мглинську та почепську і „подлугъ волости держави полской, литовской починил им границя^-,). У XVIII ст. генеральний підскарбій за Шаховского був „присутній" у Генеральній Канцелярії^{[79] [80]); сюди ж його призначає універсал з 23 червня 1750 р. гетьмана К. Разумовського с). Військового товариша Петра Жураковського 1 червня 1761 р. призначено „къ нацѣоналному его ясневельможности Батуринскому строению для до­смотру Лобропорядной роботы". Тут він був „въ командѣ генерального под- скарбія Василія Гудояича- 7). Але безперечно треба визнати, що ці дані нечисленні й спорадичні, — очевидно, генеральний підскарбій, що мав складні й точно фіксовані обов’язки, рідше мав такі навантаження спеціяльними дорученнями.}

Як діставали уряд генерального підскарбія? З 4-х генеральних підскар­біїв— українців, перед тим як дістати цей уряд, були бунчуковими товари­шами— 2 (Скоропадський та Гудович), полковником — 1 (А. Маркович), сот­ником — 1 (Р. Ракушка).

З-поміж російських підскарбіїв перший із них Мякінін мав ранґу полков­ника. У листопаді 1731 р. його хотіли були замінити на підполковника Синя­вина ’). Але вже в грудні Ів. Синявина призначили на члена Генерального Суду*). Мякінін був підскарбієм до 1738 р.» коли його замінили на полковника Поло­зова³). У жовтні 1741 р. замість Полозова на підскарбія призначили „совѣт­ника^- Костянтина Ушакова ^,). Року 1745 підскарбієм із росіян був Постель- ніков, що його 26 жовтня 1745 р. перевели до Москви на службу до голов­ної поліції ^ь). Російських підскарбіїв скасовано, коли вступив на гетьманство Розумовський.

Про соціальний стан підскарбіїв з українців можна сказати так: Роман Ракушка — підскарбій Бруховецького є можливий автор літопису Само­видця. Коли це так, то загальне спрямовання цього співробітника Бру­ховецького було далеко не демократичне, бо автор літопису завсіди виступає, як виразник інтересів значного козацтва і старшини. Орликові статті вима­гали, щоб підскарбій був „человѣкъ значный и заслуженый, маетный и благо- совѣстный'¹. Українські підскарбії XVIIl ст. були справді люди „маєтні і значні". Маркович, Скоропадський, Гудович — це все представники найвищих верстов старшинської кляси, люди, що володіли великими маетностями й великим числом „підданих^-. Отож державною скарбницею Лівобережної Гетьманщини XVIII ст. безпосередньо порядкували Й доглядали її найвидатніші своїм еконо­мічним станом і позиціями представники нових українських дідичів.