ВСТУП.

Оцю монографію, що подаю на суд читачеві, я називаю другою части­ною „Центральних установ України-Гетьманщини*⁴. Перша частина цієї теми — це моя праця про „Генеральну раду на Україні-Гетьманщині*, яку надруко­вано у вип.

В основу цієї роботи покладено дві мої статті. Перша з них — „Рада старшинська на Гетьманщині” - надрукована в кн. IV „України** за 1924 рік. Друга — Генеральна старшина на Лівобережній Україні в XVIl-XVIIl ст. ст.*⁴ вийшла у вип. ІІ-му „Праць Комісії для виучування історії західньо-русь-. кого та українського права**. З них стаття в „Україні⁴⁴ є невеличкий побіж­ний нарис, що на неповнім аркуші друку підсумовував попередні висновки з дослідження інституту старшинських рад. Певна річ, що цей нарис був лише канвою для теперішньої праці, ширшої не тільки щодо озброєння акто­вими матеріялами, а й своєю загальною спрямованістю і тематикою. Друга праця — про генеральну старшину — вийшла вже в ширшому вигляді і в формі · не попереднього сумарного нарису, але як дослідна вже робота. Фактичний матеріял, що на ньому її збудовано, великою мірою увійшов у цю мою роботу, в розділах про окремі уряди гетьманських радників. Але треба ска­зати, що ці розділи я написав заново, дещо переробивши самий спосіб і порядок викладу, додавши багато нових матеріалів, здобутих під час моїх архівних розшуків останніми роками.

Як і праця про генеральну раду, праця про старшинську раду стосується ‘ до доби Гетьманщини, тобто починає з 1648 р., з козацької революції, що вивівши Україну із стану польської провінції, надала їй своєрідних держав-

1. Збірник праць аах.-рус. та укр. право, о. VIII. і них рис та привела до своєрідної її історії в другій половині XVlI й трьох четвертях XVIH ст. В окремих розділах я пробую вивести ґенезу тих чи тих явищ із доби перед 1648 р., перед державною, так скажу, добою.

Ряд розділів моєї праці є до певної міри описові. Я гадаю, що це доко­нечна ознака такого досліду, який трактує про явище, в науці цілком не з’ясо­ване. Як таке воно потребує опису й то по змозі якнайповнішого. Саме ця причина — робота на незораній ниві — призвела й до другої ознаки моно­графії— до численних і частих цитат із актів і перводжерел. Призвела — бо звістки про раду старшинську наведено вперше у дослідній роботі, чимало їх узято до того з джерел архівних, що з ними обізнаний лиш автор цієї праці. За такого стану цитати дають змогу читачеві й критикові легко пере­вірити авторові висновки. Крім того, взагалі треба думати, що цитата з актів в історичнім досліді є явище не тільки нормальне, а й бажане. Все кінець-кін- цем залежить від уміння поставити їх найдоцільніше й супроводити, пояснити та доповнити думками й висновками автора досліду. Мені не доводиться судити, чи вдало 3 цього погляду виконано це завдання в моїй праці...

Як я вже зазначив, опріч друкованих матеріялів у праці моїй використано й ряд архівних джерел. Крім київських рукописних фондів, мені доводилося використовувати й матеріяли московського „Древлехранилища⁴" (колишні архіви Міністерств юстиції та закордонних справ), рукописної збірки Марке­вича, Харківського центрального історичного архіва, деяких книг Чернігів­ського краевого архіва.

Розділи своєї праці я подаю у такім порядку. За розділами про назву інститута й про термін його зборів ідуть відповідальні частини про склад ради старшинської і про організацію та порядок її зборів. Після цього йдуть юридичні огляди окремих сторін компетенції інституту та розділ, що відзна­чає відміни в компетенції окремих видів цієї установи. Далі переходжу до характеристики діяльности окремих членів ради старшинської — а саме окремих радників із генеральної старшини. По цьому йдуть частини, що з них перша характеризує цілий інститут, яко юридичну установу, за нею дано спробу соціологічного характеру (мені доводиться зробити наголос саме на слові спроба, бо своєрідне становище ради старшинської чимало заваджає ув’язати її з установами однакояого типу), історичний нарис розвитку, змісту діяльности і клясової ролі інституту та, нарешті, — оцінка і критика літера­тури питання. За попереднім планом мав бути ще розділ, де б характери­зувалося способи й форми оплати діяльности генеральних урядів та нада­вання їм маетностей на ранґ. Але це питання випадає з загальної теми про раду старшинську й надто вже її у всякім разі спеціялізуе, — тому я відклав його для самостійного нарису у своїх дальших роботах.

Не можу не сказати про свою спробу в цій роботі відійти від стереотип­них методів старої науки історії права, що до них ставлюся критично. 0а такий відхід уважаю запровадження розділу порівняльно-соціологічного і, зокрема, розділу про історичний розвиток і клясовий зміст діяльности інституту. Цей розділ, що характеризує розвиток старшинської ради на фоні економічних змін та клясової боротьби на Україні XVII—XVIII ст., за зав­данням автора є в праці основний, а інші супроти нього є до певної міри допомічні. В них автор намагався також одійти від юридичної догматики можливою періодизацією викладу, поділюючи його на окрему характеристику XVII ст.—доби консолідації української старшинської держави—та XVIII ст.— доби України, як автономної шляхетської провінції імператорської Росії та в самих цих межах розкладаючи матеріяли за хронологічним порядком.

Не авторові судити, чи він досягнув цих своїх завдань, але він чекатиме на вказівки в критичних оцінках, що, слід думати, відіб’ються на шуканнях нових шляхів і працях із нової методології в історії права.

Закінчуючи цей вступ, уважаю за свій обов’язок щиро подякувати за допомогу і поради, за дружню підтримку, що їх мав від багатьох науко­вих і архівних робітників. Ця допомога мала позитивно відбитися на різних частинах цієї праці.