Принцип заснованості на законі

Принцип заснованості на законі тісно пов'язаний з принципом за­конності. Спільним між ними є те, що кожен з них вимагає, насамперед від суб'єктів публічної адміністрації, дотримання у процесі своєї діяль­ності законів, підзаконних актів, а також інших джерел адміністратив­ного права (судових рішень, звичаїв тощо).

Разом з цим принцип заснованості на законі конкретизує принцип законності.

Принцип заснованості на законі дістав свого закріплення у ч. 2 ст. 19 Конституції України, в якій зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інакше кажучи, межі діяльності суб'єктів публічної адміністрації об­межені положеннями законодавчих актів. Наведене конституційне по­ложення є способом розширеного викладення принципу «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом».

Принцип заснованості на законі орієнтує публічну владу на:

• необхідність розробки та прийняття актів парламенту (законів), які визначатимуть юридичні засади функціонування суб'єктів публічної адміністрації. Названий принцип фактично вимагає відмови від підза- конного (на рівні актів Президента та уряду) врегулювання юридично­го статусу суб'єктів публічної адміністрації;

• розробку не лише матеріальних (статичних), а й процедурних (ди­намічних) норм права, які б чітко регламентували порядок діяльності (прийняття) рішень суб'єктами публічної адміністрації. Таким актом в Україні має стати Адміністративно-процедурний кодекс.

3.5.