Розділ 17 Мануфактурне виробництво й особистісні соціальні та політичні національні продуктивні сили

У недосконалому землеробстві панують духовна інертність, фізична незграбність, потяг до старих понять, звичок, традицій і способів виробництва, нестача освіти, достатку і свободи.

Причина цієї відмінності полягає, з одного боку, в різних формах співжиття та у вихованні обох груп населення, а з іншого — у різній природі їхніх занять і необхідних для цього допоміжних засобів. Землероби живуть розсіяними по всій території країни, і в аспекті інтелектуальних та матеріальних обмінів вони теж розділені. Один лише з мінімальними відмінностями робить те, що робить й інший; один продукує зазвичай те, що продукує й інший. Надлишок виробництва та потреби в усіх досить схожі, кожен є найкращим споживачем своїх продуктів; тут, отже, є мало спонукань до інтелектуальних і матеріальних контактів. Землероб має більше справ з неживою природою, ніж із людьми. Він звик тільки після тривалого часу збирати врожай там, де сіяв, він звик до того, що успіх його зусиль залежить від волі вищих сил, його другою натурою стають невибагливість, терпіння, покірлива смиренність, але також рутина та духовна інертність. Рід його занять тримає його далеко від контактів з людьми, його звична робота сама по собі вимагає від нього лише незначних розумових зусиль, лише мінімальної фізичної вправності. Він опановує своє ремесло у вузькому колі сім’ї, в якій народився, шляхом повторення дій, які він бачить, і йому рідко спадає на думку, що працювати можна було б інакше й краще. Від колиски до могили він перебуває постійно в одному й тому самому обмеженому колі людей та відносин. На його очі рідко потрапляють приклади особливого добробуту, досягнутого надзвичайними інтелектуальними та фізичними зусиллями. За первісного землеробства власність і бідність передаються від покоління до покоління, і сили, які виникали б з духу змагальності, фактично не народжуються.

Якщо подивитися на мануфактурні роботи в усій сукупності, то відразу стає зрозуміло, що вони формують і залучають незрівнянно більшу різноманітність і незрівнянно вищий рівень розумових якостей та майстерності, ніж у сфері землеробства.

Очевидно, що Адам Сміт і тут висловив одне зі своїх парадоксальних положень, які, за словами його біографа Дугалда Стюарта, він так любив, — дослідник стверджував, що землеробство вимагає більше вмінь і майстерності, ніж промисловість. Не вдаючись у дослідження того, що потребує більше навичок — збирання годинника чи ведення сільського господарства, хочемо лише звернути увагу на те, що всі справи в сільському господарстві належать до одного роду, тоді як у мануфактурній сфері панує нескінченна різноманітність. Також не маємо забувати й того, що для вказаного порівняння необхідно розглядати землеробство таким, яким воно є у первісному стані, а не на тому рівні, якого воно досягло під впливом мануфактур. Якщо стан англійських землеробів Адам Сміт уявляє набагато благороднішим, ніж стан англійських мануфактуристів, то значить, поза його увагою залишилося те, що цей стан був облагороджений впливом мануфактур і торгівлі.

Очевидно, що землеробство вимагає осіб одного й того самого типу, і тільки таких, які мають певну схильність до порядку і здатні поєднувати фізичну силу та наполегливість у виконанні важких фізичних робіт, мануфактури ж вимагають нескінченної різноманітності інтелектуальних здібностей, умінь і практичного досвіду. Попит на таку різноманітність відкриває в мануфактурній державі кожному індивідууму багато можливостей легко знайти справу й призначення, що відповідає його індивідуальності, а в землеробській державі такий вибір дуже обмежений.

Мануфактури — це діти й водночас піклувальники та годувальники наук і мистецтв. Зверніть увагу, як мало первісний землероб потребує наук і мистецтв, як мало необхідно вміти, щоб виготовити примітивний реманент, яким він послуговується. Це правда, що саме землеробство завдяки земельній ренті відкрило людині можливості звернути увагу на науки та мистецтва, проте без мануфактур вони не виходили за межі каст, їхній корисний вплив на маси був малопомітним. У мануфактурній державі масову промисловість просвіщають науки, а вона, зі свого боку, годує науки та мистецтва. Навряд чи існує якась мануфактурна діяльність, не пов’язана з фізикою, механікою, хімією, математикою, кресленням тощо. Будь-який прогрес, кожне нове відкриття і кожен новий винахід у цих науках поліпшують чи змінюють потрібним чином сотні виробництв і процесів. Через це в мануфактурній державі науки й мистецтва внаслідок потреб стають популярними. Необхідність в освіті та навчанні, яка виникає у великої кількості осіб, оскільки ті мають утілювати в практику результати наукових досліджень, спонукає особливі таланти присвятити себе викладацькій роботі та написанню наукових праць. Конкуренція таких талантів за високого попиту на результати їхніх досліджень спричиняє розподіл і взаємодію наукової діяльності, що має корисний вплив не лише на подальший розвиток наук, а й на вдосконалення мистецтв і виробництва. Результати таких удосконалень швидко поширюються й на землеробство. Ніде не знайдеш досконаліших сільськогосподарських машин і приладдя, ніде землеробство не здійснюється так розумно і доладно, як у країнах, де процвітає промисловість.

Науки у зв’язку з виробництвом зумовили виникнення великої матеріальної сили, яка в новітньому суспільстві в десятки разів перевершує зусилля рабів давнини та яка покликана неймовірно корисно впливати на становище мас, на цивілізування варварських країн, на зростання населення в малозаселених країнах, на могутність націй старої культури, — і це є сила машин.

Мануфактурна нація має в сотні разів більше можливостей, ніж землеробська, використовувати силу машин. Каліка, керуючи паровою машиною, може виконати в сотні разів більше роботи, ніж найсильніший чоловік виключно своїми руками.

Сила машин, поєднана з транспортними вдосконаленнями новітніх часів, дає мануфактурній державі незмірну перевагу над просто землеробською державою. Зрозуміло, що канали, залізниці та пароплави можуть розвиватись і поширюватись на всю територію держави лише завдяки мануфактурним потужностям. У суто землеробській країні, де кожен виробляє більшу частину того, чого сам потребує, і де кожен споживає більшу частину власних продуктів, де індивідууми мають лише незначні обміни товарами та особисті контакти, не може відбуватися такого великого транспортування ні товарів, ні людей, щоб завдяки йому могли покриватися витрати на спорудження цих машин і утримання їх у дієздатному стані.

Нові винаходи й удосконалення мають у суто землеробській державі лише незначну цінність. Ті, хто їх робить, тут зазвичай стають жертвами своїх досліджень і прагнень, тоді як у мануфактурній державі немає іншого шляху, який швидше приводив би до багатства і пошани, ніж шлях винаходів і відкриттів. Тому в мануфактурній державі геній цінують вище за талант, а талант — вище за фізичну силу. І навпаки, в землеробській державі, за винятком державної служби, правилом є майже зворотне співвідношення.

Мануфактури, сприяючи розвитку інтелектуальних сил нації, таким самим чином впливають і на розвиток фізичної робочої сили, пропонуючи робітникам задоволення та засоби, які спонукають їх до напруження своїх сил, а також можливості ті сили реалізовувати.

Уже та обставина, що в мануфактурних державах час цінують незрівнянно вище, ніж у землеробських, указує на більше значення робочої сили саме в мануфактурних державах. Цивілізаційний рівень нації та вартість її робочої сили можна з найбільшою точністю виміряти за тим рівнем цінності, яку ця нація надає часовому факторові. Дикун днями бездіяльно лежить у своїй хижі. Як пастух може навчитися визначати цінність часу, коли для нього, пастуха, час є тягарем, який він витримує лише завдяки сопілці чи сну? Як раб, кріпак чи підневільний селянин може навчитися цінувати час, якщо робота для них є покаранням, а неробство — вигодою? До розуміння цінності часу народи приходять лише завдяки промисловості. Тепер економія часу приносить додаткові прибутки, а його втрата — втрату прибутків. Прагнення мануфактуриста максимально ефективно використовувати час передається землеробу. Унаслідок збільшення попиту на сільськогосподарські продукти, створеного мануфактурами, зростає рента, тобто цінність земельних угідь; у сільське господарство вкладають більші капітали; споживання зростає, тому виникає необхідність збирати більші врожаї, щоби бути у змозі покривати ренти й відсотки капіталу, які стають вищими, та задовольняти потреби дедалі активнішого споживання. З’являється можливість платити більшу щоденну платню, але водночас від працівників вимагають вищої результативності. Робітник починає відчувати, що його фізичні сили та вміння використовувати їх — це засіб для поліпшення його стану. Він починає розуміти, чому англієць говорить, що час — це гроші.

За тієї ізоляції, в якій живе землероб, та обмеженості його освіти він мало здатний зробити внесок у загальну цивілізацію чи зрозуміти цінність політичних інституцій, а ще менше — брати дієву участь в управлінні суспільними справами та судочинстві або захистити свою свободу і свої права. До цього додається ще й те, що зазвичай він перебуває в залежності від землевласника. Усюди суто землеробські нації жили в рабстві, під гнітом деспотів, феодалів або священників. Саме лише повне володіння землею давало самодержцю, аристократу римської республіки чи касті священників таку владу над масами сільськогосподарського населення, позбутися якої самостійно воно було не в змозі.

Під могутнім впливом звички ярмо, накладене владою, забобонами чи пануванням священників, так глибоко проникало в плоть і кров суто землеробських націй, що кінець кінцем вони сприймали його як частину свого власного тіла та як умову свого існування.

На противагу цьому закон розподілу виробничих операцій і конфедерації продуктивних сил з непоборною силою тисне на різних мануфактуристів, зближуючи їх один з одним. Їхні зіткнення продукують інтелектуальні іскри так, як у природних умовах тертя викликає іскри вогню. Але інтелектуальне тертя виникає лише там, де є близьке співжиття, часті ділові, наукові, соціальні, громадські та політичні контакти, потужні обміни товарами й ідеями. Чим більше людей об’єднано проживають в одному і тому самому місці, чим дужче кожен індивідуум залежить у своєму промислі від сприяння всіх інших, чим більше промисли кожного із цих індивідуумів потребують знань, обізнаності та освіти, чим менше сваволі, беззаконня, гноблення й протиправної зухвалості заважають діяльності та загальнокорисним цілям усіх цих індивідуумів, тим досконалішими є громадянські інституції, тим вищим є рівень свободи, тим більше існує можливостей для саморозвитку чи для сприяння розвитку інших. Тому скрізь і в усі часи свобода й цивілізація народжувались у містах: у стародавні епохи — в Греції та Італії, у середньовіччі — в Італії, Німеччині, Бельгії та Голландії, пізніше — в Англії, а в новітній час — у Північній Америці та Франції.

Проте міста бувають двох типів: одні ми називаємо продуктивними, інші — споживальними. Є такі, які переробляють сировинні матеріали та розплачуються за них із сільськими місцевостями, а також за необхідні для їхнього існування харчові продукти — мануфактурними товарами. Це мануфактурні міста, продуктивні. Чим вони успішніші, тим більше процвітає землеробство країни, а чим більше сил розвивається у землеробстві, тим більшими стають промислові центри. Але є й такі міста, в яких мешкають ті, хто живе за рахунок земельної ренти. У всіх більш-менш цивілізованих країнах велику частину національних доходів споживають у містах у формі плати за здачу ділянок в оренду. Було б неправильно стверджувати загалом, що таке споживання шкідливе для виробництва або не сприяє йому. Адже можливість гарантувати собі незалежне життя за рахунок отримання земельної ренти є важливим стимулом до економності, використання заощаджень у землеробстві та вдосконалень землеробства. Далі рантьє, підштовхуваний прагненням виділитися серед своїх співгромадян, завдяки своєму вихованню та своєму незалежному становищу сприяє цивілізованості, ефективності державних інституцій, державному управлінню, наукам і мистецтвам. Тимчасом рівень саме такого впливу земельної ренти на промисловість, добробут і цивілізованість нації завжди залежатиме від рівня свободи, якого країна вже досягла. Прагнення приносити користь суспільству своєю добровільною діяльністю та завдяки цьому виділитися серед своїх співгромадян розвиватиметься лише в тих країнах, де ця діяльність вестиме до суспільного визнання, поваги та почесних посад, однак не прогресуватиме в країнах, де будь-яке прагнення досягти суспільного визнання і незалежності буде сприйнято владою з ревнощами. У таких країнах рантьє, найпевніше, купатиметься в розкоші й ледарюватиме, зневажаючи корисну діяльність і негативно впливаючи на моральність нації та її прагнення до діяльності, й тим самим загрожуватиме основам продуктивної сили нації. Якщо за таких умов рантьє і надаватиме певну підтримку мануфактурам міст за рахунок свого споживання, то це все ж варто розглядати як порожні й нездорові плоди, які лише мінімально сприятимуть цивілізованості, добробуту та свободі нації. Оскільки взагалі здорові мануфактурні потужності продукують свободу і цивілізованість, то можна також сказати, що завдяки їм рента переходить з фонду ледарства, розкоші й аморальності у фонд інтелектуального виробництва і що завдяки їм суто споживальні міста стають продуктивними. Другу галузь споживання в непродуктивних містах утворює попит із боку слуг держави чи взагалі державної адміністрації. Також ці люди можуть створювати позірний добробут міста, але чи їхнє споживання є корисним для продуктивної сили нації, її добробуту та взагалі її інституцій, залежить лише від того, чи споживачі виконують свої функціональні обов’язки й тим сприяють зазначеним вище силам, чи ж негативно впливають на них.

Цим і пояснюємо, чому в суто землеробських державах можуть існувати великі міста, які, незважаючи на значну кількість багатих людей і різноманітні промисли, лише дуже несуттєво впливають на цивілізованість, свободу та продуктивні сили нації. Промисловці таких міст неминуче мають поділяти погляди своїх клієнтів; їх слід розглядати як свого роду прислугу рантьє та державних службовців. Поруч із великою розкішшю таких міст серед сільського населення країни панують бідність, злидні, обмеженість і догідливість. Корисний вплив мануфактур на цивілізованість, прогрес державних інституцій і взагалі на свободу нації проявляється лише тоді, коли в країні з’являються мануфактурні потужності, які незалежно від рантьє та державної служби працюють для великої кількості землеробського населення або на експорт і які купують у великих обсягах сільськогосподарські продукти для переробки чи власного споживання. Що сильнішими ставатимуть ці здорові мануфактурні потужності, що більше вони перетягуватимуть на свій бік мануфактури, які виникли внаслідок зазначеного вище споживання, а також рантьє та державних службовців, то більше державні інституції формуватимуться в інтересах суспільства.

Погляньмо на ситуацію у великому місті, в якому багато незалежних, волелюбних, освічених і заможних мануфактуристів, торгівці поділяють їхні інтереси та їхні позиції, рантьє почуваються змушеними досягати суспільної поваги, державні службовці підпадають під контроль з боку громадської думки, люди науки та мистецтва працюють для великого загалу і від нього ж отримують засоби для свого існування; звернімо увагу на велику кількість інтелектуальних і матеріальних засобів, які сукупно розташовані на такій малій території; не забуваймо про те, як тісно пов’язана між собою ця маса сил відповідно до закону розподілу виробничих операцій і закону конфедерації сил; зважаймо на те, як швидко ця маса тут має сприймати кожне вдосконалення, кожен успіх у державних інституціях, у соціальній та економічній ситуації, а також, з іншого боку, кожен рух назад, кожне заподіяння шкоди суспільним інтересам; поміркуймо, як легко ця маса, що концентрується в одному місці, може порозумітися щодо спільних цілей і заходів та яку кількість засобів вона спроможна негайно сконцентрувати для досягнення цих цілей; врахуймо, у яких тісних зв’язках така сильна, обізнана і волелюбна громада перебуває з громадами подібного роду в межах цієї самої нації; якщо все це взяти до уваги, то можна легко переконатися в тому, що на відміну від міст, уся сила яких базується, як ми показали, на процвітанні мануфактур і пов’язаної з ними торгівлі, дієвий вплив на збереження та покращення суспільного устрою з боку розпорошеного по всій країні сільськогосподарського населення, хай би якою великою була його кількість, є несуттєвим.

Переважний вплив міст на політичний і громадський стан нації, який у жодному разі не спрямований на те, щоб завдати шкоди сільському населенню, приносить останньому несподівані блага. Власні вигоди міст зобов’язують їх зробити землеробів співучасниками їхньої свободи, їхньої освіти та їхнього добробуту, оскільки чим більшою є сума цих інтелектуальних продуктів серед сільського населення, тим більшим є обсяг продуктів харчування та сировинних матеріалів, які воно постачає містам, тим більшим є обсяг мануфактурних товарів, які воно купує в містах, тобто тим вищими є статки міст. Села отримують від останніх енергію, просвітництво, свободу й інституції, однак міста гарантують собі збереження свободи й інституцій тим, що підіймають сільських мешканців до рівня співучасників цих досягнень. Землеробство, яке до цього годувало лише панів і наймитів, тепер дає суспільству найнезалежніших та найнадійніших захисників його свободи. За таких умов тепер і в сільському господарстві кожна сила має змогу піднятися й відзначитись. Простий робітник може стати орендарем, орендар — землевласником. Капітали і транспортні засоби, які виробляє та постачає промисловість, усюди сприяють тепер розвитку сільського господарства. Зникають кріпацтво, феодальний тягар, закони і заклади, які завдавали шкоди старанності та свободі. Землевласник отримує тепер у сто разів більше доходів від свого лісу, ніж від свого полювання. Ті особи, які раніше, експлуатуючи підневільну працю, отримували мізерні доходи і ледве могли вести недосконале сільське життя, єдине задоволення яких полягало в триманні коней і собак та полюванні на диких звірів, які прагнули помститися за найменші перешкоджання цим задоволенням як за замах на їхню поміщицьку велич, тепер завдяки зростанню своїх рент і доходів від вільної праці мають змогу проживати якусь частину року в містах. Тут вистави та музика, мистецтво й читання дещо пом’якшують їхні звичаї і манери, завдяки контактам з митцями й науковцями вони навчаються цінувати інтелект і таланти. З мисливців вони перетворюються на освічених людей. Те, що вони бачать старанну спільноту, в якій кожен прагне покращити своє становище, пробуджує дух удосконалення й у них. Тепер вони кидаються в гонитву за освітою та ідеями замість іти полювати на оленів і зайців. Повернувшись у село й показуючи середнім і дрібним господарям варті наслідування приклади, вони здобувають їхню повагу замість колишніх проклять.

Чим більше процвітають промисловість і землеробство, тим менше людський інтелект можна тримати в кайданах, тим більшою стає необхідність дати простір духу терпимості та поставити на місце обмежень свободи совісті справжню моральність і релігійність. Усюди промисловість була захисницею толерантності, всюди вона перетворювала священників на вчителів народу та дослідників. Усюди формування національної мови й літератури, образотворче мистецтво та вдосконалення громадянських інституцій ішли в ногу з розвитком мануфактур і торгівлі.

Тільки з розвитком мануфактур формується здатність нації вести зовнішню торгівлю з менш цивілізованими націями, розширювати судноплавство, створювати підґрунтя для морської могутності та використовувати надлишок населення шляхом заснування колоній для подальшого збільшення національного добробуту та національної могутності.

Порівняльна статистика вчить нас, що за повного та рівномірного внутрішнього розвитку мануфактур і сільського господарства в країні, яка має достатньо велику територію й родючі землі, може мешкати удвічі, а то й утричі більше населення, причому з незрівнянно вищими статками, ніж у країні суто землеробській. Звідси випливає, що всі інтелектуальні сили нації, державні доходи, матеріальні й інтелектуальні засоби захисту, а також гарантія національної незалежності зростають у рівному співвідношенні завдяки процвітанню мануфактурної промисловості.

За тих часів, коли техніка й механіка мають такий величезний вплив на ведення війни, коли всі воєнні операції значною мірою пов’язані зі станом державних доходів, коли під час захисту країни так багато залежить від того, багатою чи бідною є більшість нації, інтелігентною чи одуреною, енергійною чи апатичною, належать усі її симпатії без винятку Вітчизні чи частково й чужоземним країнам, багато чи мало захисників Вітчизни вона може виставити, — за таких часів треба більше, ніж будь-коли, оцінювати значення мануфактур з політичного погляду.