Розділ 18 Мануфактурне виробництво та природні продуктивні сили нації
Що більше вдосконалюються людина та суспільство, то більше людина стає спроможною використовувати для своїх цілей природні сили, які перебувають у її безпосередній сфері, й тим значніше розширюється ця сфера.
Первісний мисливець не використовував і тисячної, а пастух — і сотої частки природних засобів із навколишнього світу. Моря, чужі землі та держави не пропонували їм жодних продуктів харчування, допоміжних засобів або таких, які спонукали б їх до активної роботи, а якщо вони щось і отримували із цих джерел, то лише в мінімальній кількості.
За часів первісного землеробства велику частину наявних природних фондів люди не використовували і все ще залишались обмеженими своїм найближчим оточенням. Переважну більшість доступної сили води та вітру не експлуатували; мінерали та різноманітні породи ґрунту, що їх так добре вміють використовувати мануфактури, лежали мертвим капіталом; горючі матеріали розтринькували або, як, наприклад, торф’яні болота, вважали перешкодою для цивілізаційного розвитку; лише мінімально використовували камінь, пісок і вапно як будівельні матеріали; річки спустошували цілі країни замість бути перевізниками вантажів і людей або сприяти родючості прилеглих полів; жарка кліматична зона та моря постачали землеробським країнам зовсім мало своїх продуктів.
Навіть найважливішу продуктивну природну силу, а саме врожайну здатність ґрунту, без підтримки землеробства з боку мануфактурних потужностей у суто землеробській державі використовували тільки незначною мірою.
У сільськогосподарській державі кожен регіон має виробляти для задоволення своїх потреб стільки продуктів, скільки він потребує, адже не може не тільки збувати надлишки в інших краях, а й отримувати звідти те, чого йому не вистачає. Регіон, якщо він і має родючі ґрунти, придатні для вирощування олійних, барвникових рослин і кормових трав, має садити ліси, оскільки завезення дров з віддалених гірських місцевостей поганими дорогами коштує занадто дорого.
Землі, які в ролі виноградників або полів для городніх культур приносили б у три або чотири рази більше доходів, використовували для вирощування зернових культур і кормових трав. Той, хто з найбільшою вигодою хоче займатись тваринництвом, змушений також займатися відготівлею худоби на м’ясо; а той, хто починає відгодівлю худоби на м’ясо, для отримання найбільшої вигоди має перейти до повноцінного тваринництва. Як вигідно було б застосовувати добрива (гіпс, вапно, мергель) або замість дерева використовувати горючі матеріали — торф, кам’яне вугілля та інші — й завдяки цьому давати лад лісам, але немає відповідних транспортних засобів, які допомагали б ефективно перевозити зазначені речі на великі відстані. Які багаті врожаї давали б землі в долинах, якби були збудовані іригаційні системи, — а так річки лише відривають шматки родючих ґрунтів і несуть їх униз за течією.З активним розвитком мануфактурних потужностей у землеробській державі прокладають дороги, залізниці й канали, річки стають судноплавними, з’являються маршрути курсування пароплавів. Унаслідок цього не тільки перетворюють зайві для землеробської країни продукти на машини, які приносять прибутки, не тільки врухомлюють робочі сили людей, залучених до цього виробництва, не лише землеробське населення стає здатним отримувати з природних фондів, якими воно володіє, незрівнянно більші доходи, ніж раніше, а й знаходять застосування та стають цінними всі мінерали, метали, які до цього просто лежали в землі. Предмети і речовини, які досі перевозили лише на кілька миль, наприклад сіль, кам’яне вугілля, камінь, мармур, сланець, гіпс, вапно, дерево, шкіра тощо, тепер можна розподіляти по всій території держави. Такі предмети, які раніше не мали жодної цінності, можуть досягти в загальнонаціональному виробництві такого значення, яке суттєво перевищить навіть попередні сукупні доходи всього сільськогосподарського виробництва. Сьогодні немає жодного кубічного дюйма води, яка падає, що не виконував би свою корисну роботу, навіть у найвіддаленіших регіонах мануфактурної країни стали цінними деревина та горючі матеріали, для яких раніше не знаходили жодного застосування.
З появою і розвитком мануфактур виникає попит на велику кількість різних продуктів харчування та сировинних матеріалів, для отримання яких землі окремих регіонів можна використовувати набагато вигідніше, ніж просто для вирощування зернових культур — звичного масового товару в країнах з недосконалим землеробством. Попит на молоко, масло і м’ясо, який тепер виникає, зумовлює краще використання територій, які раніше були просто пасовиськами, розорювання перелогових полів і будівництво іригаційних систем. Попит на фрукти й овочі перетворює колишні непродуктивні поля на квітучі городи та фруктові сади.
Утрати, яких зазнає суто землеробська держава, не використовуючи цих природних сил, є тим більшими, чим сприятливішими для розвитку мануфактур є її природні умови і чим щедріше наділена її територія сировинними матеріалами та природними силами, такими необхідними мануфактуристам; отже, ці втрати є найбільшими для гористих та горбистих країн, у яких не може широко розвиватися сільське господарство, але які можуть надати мануфактурам силу води, мінерали, дерево, каміння і відкривають фермерам можливості ставати виробниками продуктів, яких особливо жадають промисловці.
Помірна кліматична зона майже без винятків сприятлива для розвитку фабрик і мануфактур. Помірна температура повітря незрівнянно дужче за високу сприяє розвитку та напруженню сил. Сувора зима, яка поверховому спостерігачеві здається немилістю природи, найбільшою мірою допомагає звикнути до напруженої роботи, до завбачливості, порядку та ощадливості. Людина, яка бачить попереду шість місяців, протягом яких вона не тільки не зможе отримати від землі жодних плодів, але ще й потребуватиме достатніх запасів і відповідного одягу, щоби прогодувати себе, свою худобу та захиститися від холоду, не може не бути працьовитішою й ощадливішою, ніж та, яка має захищати себе лише від дощу і якій протягом усього року плоди падають прямо в рот. Старанність, ощадливість, порядок, передбачуваність формуються лише за потреби, а потім завдяки звиканню та вихованню стають другою натурою людини.
У ногу з напруженням сил і ощадливістю йде моральність, а з ледарством і марнотратством — аморальність; ці обидві якості, зі свого боку, є могутніми джерелами сили або слабкості.Отже, суто землеробська нація, яка мешкає в помірній кліматичній зоні, залишає невикористаною величезну частку свого природного багатства.
Школа, яка під час розгляду впливів клімату на продукування багатств не бачить різниці між землеробством і фабриками, припустилася таких грубих помилок в оцінюванні переваг і вад протекціоністських заходів, що ми не можемо не проаналізувати їх у цьому місці, хоча вже раніше й торкалися в загальних рисах.
Аби довести, що нерозумно прагнути виробляти все в одній і тій самій країні, школа ставить запитання, чи було б доцільно прагнути провадити виноробство в англійських або шотландських теплицях. За словами школи, вино таким чином можна було б отримати, але воно було б набагато гіршим і дорожчим за те, яке отримують Англія і Шотландія в обмін на свої мануфактурні товари. Для того, хто не бажає чи не може проникнути глибше в сутність речей, цей аргумент є переконливим, і школа завдячує йому значною частиною своєї популярності — щонайменше серед французьких виноробів і виробників шовку, північноамериканських власників бавовняних плантацій і торгівців бавовною. Та коли цей аргумент розглянути глибше, то він є принципово хибним, оскільки торговельні обмеження мають зовсім інший вплив на продуктивну силу землеробства, ніж фабрик.
Погляньмо, як ці обмеження впливають на землеробство.
Якщо Франція відмовиться від німецької забійної худоби та німецького зерна, то чого вона в такий спосіб досягне? Насамперед Німеччина не зможе через це купувати французькі вина. Отже, Франція тепер використовуватиме свої території, придатні для вирощування винограду, настільки менш вигідно, наскільки своїми торговельними заходами обмежить експорт свого вина. Настільки ж меншою стане й кількість працівників, залучених до виноградарства; відповідно зменшиться і попит на внутрішні продукти землеробства, що потрібні місцевим виноградарям.
Це ж стосується і виробництва олії. Таким чином Франція утратить набагато більше в продуктивності багатьох галузей свого землеробства, ніж виграє в одній, заохочуючи місцеве тваринництво торговельними заборонами — тобто ту галузь сільського господарства, яка не розвинулася сама по собі, що свідчить про її невигідність у певній місцевості та штучний характер насаджування згори. Ось такими і будуть наслідки, якщо протиставити Францію як суто землеробську державу Німеччині як суто землеробській державі та якщо не припускати, що Німеччина вдасться до аналогічних заходів. Але ще збитковішою така політика видається в ситуації, коли взяти до уваги, що Німеччина відразу ж застосує відповідні обмежувальні заходи, спричинені її власними інтересами, і що Франція є не лише суто землеробською державою, а й також державою мануфактурною. Німеччина встановить високі мита не тільки на французькі вина, а й на всі продукти Франції, які вона, Німеччина, або здатна виробляти сама, або може без них якось і обійтися чи зорганізувати ввезення їх з інших країн; до того ж Німеччина також істотно ускладнить ввезення з Франції таких мануфактурних товарів, які зараз не може з вигодою для себе виробляти сама, але зможе отримувати їх з будь-якої іншої країни, крім Франції. Ось тепер ми й бачимо, що збитки, якими Франція обтяжить себе через зазначені вище обмеження, будуть удвічі-втричі більшими за вигоди. Очевидно, що у Франції вирощувати виноград, оливкові дерева і вести промислову діяльність може така кількість людей, для харчування та зайнятості якої вистачить тих продуктів харчування та сировинних матеріалів, які Франція або виробляє сама, або ввозить з-за кордону. Ми, однак, бачимо, що обмеження імпорту не приведе до зростання сільськогосподарського виробництва, а лише перемістить його з одного регіону в інший. Якщо ж залишити торгівлю продуктами в цьому разі вільною, то ввезення продуктів і сировинних матеріалів, а тим самим — і збут вина, олії та мануфактурних товарів невпинно зростатиме, а відповідно, збільшуватиметься і кількість населення, залученого до вирощування винограду, оливок і мануфактурного виробництва, оскільки внаслідок дедалі більшого імпорту, з одного боку, зростатимуть потреби цього населення у продуктах харчування та сировинних матеріалах, а з іншого — зростатиме і попит на його мануфактурні вироби. Збільшення цього населення спричинило б і вищий попит на такі харчові продукти та сировинні матеріали, які нелегко імпортувати з-за кордону і щодо яких внутрішнє землеробство володіє природною монополією, завдяки цьому внутрішнє землеробство отримало б набагато більші прибутки. Попит на продукти землеробства, для вирощування яких особливо придатні французькі ґрунти, у разі вільної торгівлі був би набагато більшим за попит, штучно створений запровадженням обмежень. Один землероб не втратив би того, що отримав інший, виграло б усе землеробство країни, однак іще більше — мануфактурна промисловість. Зазначене торговельне обмеження не привело б, отже, до зростання землеробської продуктивної сили країни, а лише до її скорочення, а крім цього, було б знищено ті мануфактурні потужності, які виникли на основі збільшення продуктивності внутрішнього землеробства, а також завдяки ввезенню з інших країн продуктів харчування та сировинних матеріалів. Те, чого можна досягти таким обмеженням, — це зростання цін на користь землеробів одного регіону за рахунок землеробів іншого регіону, а загалом — за рахунок усієї продуктивної сили країни.Ще чіткіше, ніж у Франції, вади таких обмежень у торгівлі продуктами проявляються в Англії. Проте завдяки хлібним законам було культивовано великі площі неродючих земель; і все ж виникає запитання, чи не культивували б ті землі із часом і без цих законів? Чим більше Англія завозила б вовни, будівельного лісу, забійної худоби та зерна, тим більше мануфактурних товарів вона збувала б, тим більше робітників фабрик могли б жити в Англії, тим швидше зростав би добробут її робітничого класу. Англія, напевно, подвоїла б кількість своїх робітників. Кожен окремий фабричний працівник жив би краще, мав би більше змоги створити сад для свого задоволення та вирощування овочів і фруктів, набагато краще харчував би себе і свою сім’ю. Зрозуміло, що таке велике зростання залученого до праці населення, а також його статків і його споживання, зумовило б неймовірний попит на ті продукти, щодо яких Англія володіє природною монополією, і тому більше ніж імовірно, що завдяки зазначеним вище факторам у два, а то й у три рази більше земель було би культивовано, ніж унаслідок протиприродних обмежень. Підтвердження цьому можна бачити поблизу кожного великого міста. Хоч би якими великими були обсяги продуктів, які завозять до нього з найвіддаленіших регіонів, на відстані кількох миль не побачиш жодного необробленого клаптика землі, хай би як обділила його природа. Якщо заборонити ввезення в таке місто зерна з далеких регіонів, то наслідком цього стане лише зменшення кількості його населення, його промисловості та зниження його добробуту, а з іншого боку, землероб, який мешкає поблизу цього міста, змушений буде переорієнтуватися на вирощування менш вигідних культур.
Ви бачите, що до цього ми були повністю згодні з панівною теорією. З погляду продажу продуктів школа має абсолютну рацію: найширша свобода торгівлі за всіх умов є найкориснішою й для індивідуумів, і для цілих держав. Завдяки обмеженням можна підняти певне виробництво, але отримані таким чином вигоди є тільки позірними. Такі заходи, як каже школа, лише переміщують капітали та роботу в інший, менш корисний канал. Однак продуктивна сила промисловості живе за зовсім іншими законами, чого школа, на жаль, зовсім не помітила.
Якщо обмеження на ввезення сільськогосподарських продуктів, як ми бачили, шкодять використанню природних ресурсів і природних сил, то обмеження на ввезення мануфактурних продуктів у населеній, цивілізованій країні з уже добре розвиненим землеробством пробуджують до життя і діяльності величезну кількість природних сил, без сумніву — більшу частину всіх природних сил, які в суто землеробській країні завжди і вічно залишаються незастосованими. Якщо обмеження на ввезення продуктів шкодять розвитку продуктивної сили не тільки мануфактурного виробництва, а й землеробства, то продуктивна сила внутрішнього мануфактурного виробництва, яка виникає внаслідок запровадження обмежень на ввезення мануфактурних товарів, так пожвавлює продуктивну силу землеробства, як цього ніколи не зможе зробити найуспішніша зовнішня торгівля. Якщо ввезення продуктів землеробства робить закордонні країни залежними від нас і забирає в них спромоги самостійно провадити цю діяльність, то внаслідок ввезення мануфактурних товарів ми стаємо залежними від закордону і таким чином у нас забирають засоби, які допомогли б нам самостійно щось виробляти. Якщо ввезення продуктів землеробства та сировинних матеріалів забирає в закордонних країн можливості вести трудову діяльність і годувати своє населення й передає ці можливості нашій нації, то ввезення мануфактурних товарів забирає в нас можливості збільшувати власне населення або давати йому роботу. Якщо ввезення продуктів землеробства та сировинних матеріалів збільшує вплив нашої нації на міжнародній арені та дає нам спромоги розвивати торгівлю з усіма іншими націями та країнами, то внаслідок ввезення мануфактурних товарів ми зазвичай стаємо прив’язаними до розвинутішої мануфактурної нації, яка може на власний розсуд повелівати нами, як зараз Англія чинить із Португалією. Коротко кажучи, історія і статистика доводять правильність думки міністрів Георга І про те, що нації є тим багатшими і тим могутнішими, чим більше вони вивозять мануфактурних товарів і чим більше продуктів харчування та сировинних матеріалів вони імпортують. Доведений факт: цілі нації загинули лише тому, що вивозили тільки продукти харчування та сировинні матеріали, а ввозили лише мануфактурні товари. Монтеск’є, котрий так добре, як ніхто інший до нього та ніхто інший після нього, дослухався до уроків, які історія дає законодавцям і політикам, чудово зрозумів цю істину, хоча в його час, коли політична економія ще була на дуже низькому рівні розвитку, він не мав можливості чітко сформулювати причини зазначеного явища. Усупереч ілюзорній системі фізіократів він висловив твердження, що Польща була б щасливішою, якби повністю відмовилася від зовнішньої торгівлі, тобто якби почала розвивати свої власні мануфактурні потужності та сама переробляла свої сировинні матеріали і споживала власні продукти харчування. Тільки завдяки внутрішнім мануфактурним потужностям і вільним містам із численним населенням та розвинутими промислами Польща змогла би досягнути потужної внутрішньої організації, високого рівня національної промисловості, свободи й багатства, спромоглася б зберегти свою самостійність і утвердити політичну перевагу над менш цивілізованими сусідами. Замість чужоземних мануфактурних товарів Польща мала б, як колись Англія, коли та стояла на одному з нею рівні розвитку, почати «завозити» в країну чужоземних мануфактуристів і чужоземний мануфактурний капітал. Однак польське дворянство віддало перевагу тому, щоб відправляти на закордонні ринки мізерні плоди рабської праці та носити дешевший і гарніший закордонний одяг. А тепер нехай його нащадки дадуть відповідь на запитання, чи доцільно радити нації купувати закордонні мануфактурні товари тоді, коли її внутрішні фабрики ще не досягли достатнього рівня розвитку, щоб конкурувати із закордоном у цінах та якості. Долю польського дворянства має тримати перед очима дворянство інших країн, щойно йому закортить повернутися до попередніх феодальних часів; нехай воно краще кине погляд на англійське дворянство і зробить для себе висновки про те, якими цінними для великого поміщика є потужна мануфактурна промисловість, громадянська свобода та багаті міста.
Не заглиблюючись у дослідження того, чи вдалося б виборним королям Польщі за чинних тоді умов запровадити таку торговельну систему, яку крок за кроком сформували спадкові королі Англії, дозволимо собі уявити ситуацію, що їм це вдалося: хіба ж не видно, які багаті плоди така система принесла би польській нації? За підтримки великих і промислово розвинених міст королівство стало б спадковим, дворянство мусило б звикнути у верхній палаті брати участь у законодавчій діяльності та емансипувати своїх кріпаків; землеробство розвивалося б так, як в Англії, польське дворянство було б нині багатим і мало би повагу, польська нація, якщо вона й не була б такою шанованою та впливовою на міжнародній арені, як англійська, вже давно була б настільки цивілізованою та могутньою, що могла поширити свій вплив на менш цивілізований схід. Без мануфактурної промисловості вона розпалась і розділилася на дрібні частини, й це ще може тривати, якщо не досягнуто критичної межі. Мануфактурна промисловість сама по собі в Польщі не розвивалася; цього й не могло статися, оскільки передовіші нації постійно зводили нанівець зусилля місцевих мануфактуристів. Без протекціоністської системи та за умов вільної торгівлі з прогресивнішими націями — якби Польща навіть і зберегла до сьогодні свою самостійність — вона змогла б дійти у своєму розвитку не далі, ніж до спотвореного землеробства; країна ніколи не стала би багатою, могутньою та впливовою в зовнішньому середовищі.
Та обставина, що так багато природних запасів і природних сил мануфактурна промисловість перетворює на продуктивні капітали, значною мірою пояснює, чому протекціоністські заходи так потужно впливають на примноження національного багатства. Цей достаток не позірний, як вплив обмеження торгівлі продуктами землеробства, він є дійсністю. Землеробська нація, запроваджуючи і розвиваючи мануфактурну промисловість, вдихає життя в мертві до цього природні сили, робить цінними природні запаси, які до цього не мали жодної вартості.
***
Давні спостереження свідчать про те, що людина, як і тварини, удосконалюється розумово та фізично завдяки расовому схрещуванню і поступово вироджується через шлюби представників небагатьох сімей між собою. Це буває і з рослиною, коли її насіння постійно сіяти в один і той самий ґрунт. Мусимо визнати, що цей закон природи і пояснює нам, чому чоловіки багатьох, але нечисленних диких чи напівдиких племен в Африці й Азії вибирають собі жінок у чужих племенах. На дію цього природного закону вказує і досвід того, що в малих міських республіках олігархи, які постійно одружуються у своїй обмеженій сфері, поступово вимирають або вочевидь дегенерують. Незаперечно, що наслідком змішання двох зовсім різних рас є, майже без винятків, сильне й красиве потомство, і цей ефект поширюється аж до схрещування білошкірої та темношкірої рас у третьому та четвертому поколіннях. Здається, таке спостереження більше за будь-що інше підтверджує той факт, що народи, чиє походження пов’язано зі змішуванням рас, яке часто повторювалось і охоплювало всю націю, переважають усі інші нації за потужністю, енергією духу й характеру, за інтелігентністю, фізичною силою та зовнішньою красою91.
Гадаємо, відштовхуючись від зазначеного вище, можна зробити висновок про те, що люди не мають бути неминуче такими незграбними, безпомічними та розумово млявими істотами, якими бачимо їх в умовах спотвореного сільського господарства в малих селах, де представники нечисленних сімей тисячоліттями одружуються лише між собою і де вже століттями нікому не спадає на думку відтворити інструмент, сконструйований по-новому, або новий спосіб дій, або змінити предмет одягу чи впровадити нову ідею; де найбільше мистецтво полягає не в тому, щоб напружити свої розумові й фізичні сили та створити собі по змозі більше благ, а в тому, щоби бути здатним витримувати по змозі більше страждань.
Такий стан змінюється на краще завдяки розвитку мануфактурної промисловості, що і є облагородженням раси цілої нації. Розумова, моральна та фізична стагнація людності переривається внаслідок того, що велика частина приросту землеробського населення переходить у мануфактурну сферу й що землеробське населення різних регіонів через одруження змішується і між собою, і з населенням, яке працює на мануфактурах. Обміни між різними націями та регіонами, які зумовлюють мануфактури й торгівля, що базується на них, вливають нову кров і в усю націю, і в окремі громади та сім’ї.
Розвиток мануфактурної промисловості має не менш значущий вплив і на поліпшення порід худоби. Усюди, де з’являлися мануфактури з переробки вовни, порода овець швидко кращала. За високого попиту на добре м’ясо, який викликає велика кількість мануфактуристів, сільський господар прагне вирощувати ліпші породи великої рогатої худоби. Вищий попит на вишуканих коней має своїм наслідком покращення кінських порід. За таких умов більше не побачиш тих захирілих прадавніх порід великої рогатої худоби, коней і овець, які всюди виникали в спотвореному сільському господарстві через нестачу схрещування рас.
Як сильно вже завдячують продуктивні сили націй завезенню чужоземних та облагородженню своїх власних порід тварин і як багато в цьому сенсі ще необхідно було б зробити! Усі шовкопрядні черв’яки Європи походять з кількох яєчок, які за часів правління Константина грецькі монахи доставили в Константинополь у палицях з видовбаною серцевиною з Китаю, де вивезення цих створінь було суворо заборонене. Своїм чудовим вовняним виробництвом Франція завдячує завезенню тибетських кіз. Однак дуже шкода, що до цього часу в разі завезення нових тварин і покращення породи місцевих ішлося насамперед про задоволення потреб розкоші, а не про сприяння добробуту великих мас населення. Мандрівники запевняють, що бачили в деяких країнах Азії таку породу великої рогатої худоби, яка поєднує в собі велику швидкість руху з великою тягловою силою і могла б з майже таким самим успіхом, як і коні, бути використаною для їзди верхи та для перевезення вантажів. Які неймовірні переваги створила б така порода для дрібних фермерів Європи! Який приріст продуктів харчування, продуктивної сили та зручності дістався б завдяки цьому залученим до праці народним масам!
Незрівнянно більше, ніж покращення та розведення порід тварин, продуктивну силу людства примножило поліпшення та культивування рослин. Це особливо впадає у вічі, коли порівнюєш первісні рослини, які вийшли з лона природи, з їхніми сучасними покращеними видами. Як мало схожі й на вигляд, і за корисністю первісні сорти зернових та олійних культур, фруктів і овочів на їхніх облагороджених нащадків! Яка кількість продуктів харчування, які додаткові насолоди та зручності, які можливості корисного застосування людських сил виникли на цій основі! Картопля, буряки, вирощування кормових трав у поєднанні з найкращими добривами та новими машинними засобами подесятерили врожайність сільського господарства порівняно з урожайністю, яку ще й сьогодні отримують народи Азії.
Наука вже багато досягла у справі відкриття нових рослин і покращення вже наявних, проте уряди все ще не присвятили цій важливій сфері тієї уваги, на яку вона заслуговує в інтересах економії. Зовсім нещодавно, як кажуть, у саванах Північної Америки знайшли сорти трав, які й на найменш родючих ґрунтах дають більший урожай, ніж нині відомі кормові трави на найродючіших землях. Дуже ймовірно, що в диких місцевостях Америки, Африки, Азії та Австралії, не приносячи ніякої користі, існує ще безліч рослин, які, пересаджені на європейські ґрунти та покращені тут, безмірно підвищили б достаток мешканців помірної кліматичної зони. Очевидно, що поліпшення порід тварин і рослин, перевезення й розведення їх в інших регіонах, відкриття, які робляться у цій сфері, а також інший прогрес, усі решта винаходів і відкриттів стають у пригоді насамперед країнам помірної кліматичної зони, а серед них щонайперше — країнам з розвиненою мануфактурною промисловістю.
91 За свідченнями Шардена, гебри, незмішане плем’я стародавніх персів, є некрасивою, спотвореною і неповороткою расою, як усі давні народи монгольського походження, тимчасом перська аристократія, яка протягом століть змішується з грузинськими та черкеськими жінками, вирізняється красою та силою. Доктор Пріхард зауважує, що чисті кельти Північної Шотландії суттєво поступаються жителям Південної Шотландії, нащадкам саксів і кельтів, у зрості, фізичній силі та поставі. Аналогічне спостереження зробив і Паллас стосовно змішаних нащадків росіян і татар порівняно з чистими представниками цих народів. Азара запевняє, що змішані нащадки іспанців і корінних мешканців Парагваю — це набагато гарніший і сильніший тип людини, ніж їхні прабатьки з обох боків. Переваги схрещування рас очевидні не тільки у змішуванні двох різних народів, а й у змішуванні різних племен одного й того самого народу. Наприклад, негри-креоли істотно переважають за розумовими здібностями та фізичною силою негрів, які походять з незмішаних племен і приїжджають в Америку з Африки. Кариби, єдине індіанське плем’я, яке регулярно вибирає своїх дружин у сусідніх племенах, у будь-якому аспекті стоять вище, ніж усі інші американські народності. Якщо все згадане — це закон природи, то він частково пояснює і швидкий підйом, характерний для розвитку міст середньовіччя безпосередньо після їх заснування, а також джерело енергії та гарної постави тіла американського народу.