Земґалія

Першу задокументовану назву цієї землі — Simkala (S?imga- Ііг) — подає давньошведський рунічний напис із Сьодерманланду, датований звичайно серединою XI ст. Далі вже йдуть давньоруські форми: Земѣгола/Зимигола (ПВЛ, бл.

Назва Земґалія балтійського походження і складається з двох компонентів: *zem-, що існує в лат. слові zems, «низький», лит. Zemas, те саме, і *gαZ-, пор. лат. gals, «край», лит. galas, те саме. Тож її значен­ня — «низький край»⁶².

Батьківщиною земґалів (лат. Zemgali), що з погляду лінгвістики належали до балтів, був басейн річки Лієлупа (нім. Semigaller Aa; 119 км, площа басейну 17 630 км²). Річка Лієлупа утворилась унас­лідок злиття річок Мемель (з заходу) і Міси (зі сходу) в Бауска, місце­вості десь за 40 миль на південь від сучасного міста Риги. У географії центрально-південну частину Земґалії називають Коричневоземною рівниною.

Земґалія складається з двох частин — власне Земґалії, більш- менш густо колонізованої, і Упемолле (Уппемале)⁶³.

Власне Земґалія лежала на захід від Лієлупе й ділилась на шість районів, що їх у німецьких джерелах називали Castellatura. Найза- хіднішим з них був Добене (лат. Dobe), далі йшов Спарнене (лат. Sparnene); район Дубелене (лат. Dobele) лежав на північний схід від Спарнене, а Терватене (лат. Tervete) — на південний схід. На півдні були райони Сілене і Саґара (лат. Zagare).

Між Земґалією і куршською провінцією Бандове містилася пустка, яку називали «terra inter Serunden [місто Бандове] et Semi- galliam».

Найважливішим політичним діячем Земґалії у вирішальній пер­шій чверті XIII ст. був Вестгард, senior землі Терватене⁶⁴.

Територію між річками Мемель і Двіна (Дауґава) називали Упе- молле/Уппемале (лат. Upmale), її центром став замок Meciome (лат.

Земґали мали порт в естуарії річки Двіни, контролюючи таким чином торгівлю вздовж цього жвавого міжнародного шляху. Ма­буть, саме в цьому можна добачити причину, чому одна давньонор- дична географічна праця середини XII ст. називає Двіну Seimgall Duna⁶⁵, а Генріх Латвійський називав той порт Portus Semigallie (бл. 1200 р.)⁶⁶.

У ПВЛ (бл. 1106 р.) є дуже важлива, хоч і лаконічна звістка про ті краї: «Зимеголи розбили Всеславичів (полоцьку династію), вбили всіх членів княжої родини й дев’ять тисяч воїнів їхньої дружини»⁶⁷. Володарі Полоцького князівства, розміщеного в середній течії Двіни, самі прагнули захопити її естуарій, а отже, забезпечити собі вільний доступ до Ризької затоки й Балтійського моря.

У латиській мові слово «Росія» передають як Krievija, а «росія- нинин» — як krievs. Оскільки для земґальців Полоцька земля й була власне Руссю, то походження такої назви цілком зрозуміле. В її основі лежить, напевне, слово кривичі, яким новгородці зневажливо називали своїх сусідів полочан⁶⁸.

Коли в останній чверті XII ст. німецькі купці вперше стали запли­вати в естуарій Двіни, земґали воювали зі своїми сусідами: лівами на півночі і сході і литовцями на півдні. На перших етапах земґали намагалися запобігти німецькій колонізації.

Але німці відразу вдалися до заходів, які заподіяли великої шкоди економіці Земґалії. Єпископ Альбрехт вирішив збудувати свій порт, перехопивши таким чином торговельні прибутки. За наполяганням Альбрехта, папа Інокентій III бл. 1200 р. заборонив «під загрозою анафеми всім (німецьким та європейським) купцям заходити в Portus Semigallie»⁶⁹. Через два роки Альбрехт збудував свій порт у Ризі. Новий порт, безперечно, зашкодив земґальській економіці, а сама Земґалія стала легкою здобиччю для німецьких ченців та купців.

Знадобилося кілька років, перш ніж земґальці цілком усвідомили, в якій ситуації вони опинились. Перші воєнні сутички між ними і німцями стались у 1208—1210 рр. Подальше завоювання Земґалії було частиною німецьких планів приборкати Курландію, бо на той час і кури, і земґали спільно боролися проти німецьких колоністів. Боротьба скінчилася так званим «третім підкоренням» курів і земґалів у 1271—1272 рр.

Опинившись у безвихідній ситуації між ліво-литовською Сціл- лою і німецькою Харібдою, земґали дедалі втрачали свої позиції й невдовзі після кінця XIII ст. уже не становили незалежної політичної та етнічної спільноти.

4.