а) Загальний огляд
Воїни-пірати скандинавського й нескандинавського походження, що їх називали Nordmannix55, Wichingi та Ascomannix569 могли засновувати свої бази та місця для відпочинку на території якоїсь землі, особливо в приморських провінціях із затишними гаванями, й на островах, зокрема на данських.
Ця діяльність відбувалась або під проводом ланд-конунґа, або навіть без його згоди (якщо територія була riki)9 коли пірати мали досить сили, щоб захищатися, і перед тим про них пішла гучна слава. Такі пірати інколи давали ланд- конунґові як подарунок частину своєї здобичі, надто коли відчували потребу в сприянні з його боку157. Деякі пірати були діловими партнерами ланд-конунґа і тоді, звичайно, сплачували володареві належну йому частку; див. с. 510. Вікінґський ватажок мав назву hqfoingi (мн. hqf∂ingjar)x5∖Піратська діяльність на півночі нагадувала євразійське степове розбишацтво (на козацький кшталт) пізнішого монгольського періоду (XIV ст.), особливо походи українських козаків XVI — першої половини XVII ст. Як уже сказано вище, чимало герсірів та buandr і майже кожен скандинавський король замолоду проходили крізь «обряд ініціацій», грабуючи якісь нескандинавські землі, переважно Аустрвеґ, Східну Балтику та Англію. А втім, конунґи грабили й території своїх скандинавських сусідів, бо відчуття національної солідарності тоді ще не сформувалося159. Пірати інколи створювали свої власні держави, наприклад Regnum Nortmannorum у Дорестаді, Вальхерені й Рюстрінґені в IX ст.160. У IX ст. північні пірати були скандинавського або естонського походження. В X ст. наперед вийшли кури з Аустрвеґу, поступившись в XI—XII ст. піратам вендського походження (польськ. chqsnicy)x6x.