Г. Морська оборона і Ieidangr

1. Leidangr як військово-морські сили

а) Загальний огляд

Місцеве рекрутоване військо боєздатних чоловіків, що мали боронити країну, називалося Ieidangr (ON> норв. leidang∖ давньодан.

Цим морським військом спочатку командував місцевий магнат (герсір у Норвегії; стюресман у Данії; ярл у Швеції XIII ст.), що звичайно був і власником місцевого корабля. Служба у війську тривала влітку протягом 8—16 тижнів.

Місцеві селяни мали постачати людей і харчі для одного корабля з кожної округи.

Гундради, поширені в Свіаланді, або власне Швеції, мусили ви­ставляти від 100 до 120 бійців. Герради, що були звичайними тери­торіальними одиницями в Норвегії, Данії і в обох Ґаутландах, да­вали по 40 бійців (як правило, екіпаж одного корабля).

У процесі розвитку Ieidangr як військовий обов’язок поступово перетворився на основний податок, який у джерелах, написаних ла­тиною, названо expeditio.

Судна, на яких плавало рекрутоване військо, належали до типу snekkja («змія»). Екіпаж пересічного данського корабля налічував 40 чоловік, зате шведського корабля — понад 100 чоловік. Норвезькі галери були різного типу — від двадцятилавних суден із командою 90 чоловік до великих двадцятип’ятилавних кораблів із командою 160 чоловік і навіть тридцятилавних кораблів з екіпажем 260 чо­ловік.

б) Походження Ieidangr

Майже немає сумніву, що військово-морські сили Ieidangr заро­дилися за вікінґської доби. Ерік Apyn¹²⁸ подав дуже переконливі аргументи, що ініціатива організації рекрутованого війська із селян належала вдатним hqf?ingjar-ъм, незалежним піратським ватажкам, які мали потребу у воїнах та кораблях, зверталися до місцевих тінґів і залучали buandrjyo участі у своїх походах.

Отже, участь у військово-морських силах спершу була добровіль­ною. Тільки згодом ланд-конунґи перестали наслідувати приклад hqfdingjar-іъ і змінили характер Ieidangr_i поступово перетворивши його на обов’язкове рекрутування на морську службу (за «Гейме- крінґлою», це сталося за доби норвезького короля Гаральда Світло­волосого). Але іноді конунґи натрапляли на завзятий спротив, як, скажімо, данський король Кнут Свейнссон, якого 1085 р. вбили селяни, шо відмовлялися служити.

За словами Арупа, Ieidangr зародився на данських островах. Якщо зважити на географічне становище цих островів (Ермольд Ніґелл на початку IX ст. писав: «Данці... живуть у морі») та добре засвідчену спеціалізацію їх жителів (Адам Бременський, бл. 1070 р.,), то це припущення видається цілком обґрунтованим.

в) Leidangr у Данії

Leidangr (давньодан. Iethang) був поширений в усій Данії. Кожна з 200 округ (herrad) ще ділилася на 2—4 корабельні округи, які мали назву skipdn∖ усього таких округ налічувалося п’ятсот.

На жаль, до нас дійшли тільки цифри, які відображають стан реформованої /efoaMgr-системи XII—XIII ст.

За «Саґою про Кнютлінґів» (бл. 1241—1259)¹²⁹, у Данії XII ст. флот із рекрутованим військом складався з 850 суден. Цифри наведено відповідно до єпархій:

г) Leidangr у Норвегії

У Норвегії Ieidangr охоплював усі прибережні землі, тож виняток становили тільки позбавлені доступу до моря фюлькі Гейдсевіслаґу (Гадаланд, Гейдмьорк, Раумарікі, Ґудбрансдал, Ейстрідал) і Борґар- тінґу (Грінґарікі, Вальдрес, Гаддінґядал, Наумдал, Теламьорк).

У Норвегії корабельні округи мали назву Skipreida (мн. skipreidur). У заповіті Маґнуса Законодавця (складеному бл. 1277 р.) названо 279 корабельних округ, причому Фростатінґ поділявся на 92 округи, Ґулатінґ — на 126, а Борґартінґ — на 48; Галоґаланд складався з 13 корабельних округ¹³⁰.

У вигляді таблиці кількість суден, яку мало спорядити кожне фюлькі, можна зобразити так:

Згідно з Ґулатінґським правом, § 315 (бл. 1100 р.), загальна кіль­кість споряджених суден мала становити 313, 192 з яких були два- дцятилавні, 120—двадцятип’ятилавні і 1 —тридцятилавне¹³¹. Пода­ні цифри у вигляді таблиці дають таку картину:

Число кораблів

20-лавні 25-лавні 30-лавні

За підрахунками Ґергарда Гафстрема, кількість моряків, необ­хідних для цих кораблів, становила 36 910 чол.¹³², або приблизно одну десяту частину всього населення Норвегії.

ґ) Leidangr у Швеції

У Швеції Ieidangr (давньошвед. Iethunger) обмежувався балтій­ськими прибережними землями. Інші землі, а саме: Вестра Ґаута- ланд, Дал, Вермаланд, Далар і Геріардал — не брали участі в такому рекрутуванні.

Як згадано вище, Швеція мала два типи адміністративних округ — herra∂ і hundrad. Herrad стали ототожнювати з округами, що споря­джали кораблі, натомість hundrad (їх у Швеції називали hund) були поділені на дві skiplagh, корабельні округи. Прибережні округи Тіюн- даланду та Аттундаланду почали використовувати цей останній тер­мін (skiplagh > швед, skeppslag, «корабельна округа») як єдину назву адміністративних одиниць.

Корабельна округа здебільшого відповідала за спорядження од­ного корабля, зокрема й за комплектацію екіпажу — воїнів-весля- рів і чотирьох офіцерів — та постачання провіантом протягом 8— 16 тижнів.

Для Швеції Ґергард Гафстрем реконструював — на основі даних збережених документів — докладний гіпотетичний поземельний розподіл суден із рекрутованим екіпажем і подав його у формі таблиці¹³³:

2.

Оскільки округи, що не мали виходу до моря (особливо гірські), не могли споряджати суден, вони були зобов’язані постачати відпо­відну кількість вершників і провіанту, зокрема вівса.

Однією з таких земель був Гейдмьорк. Кожен з його трьох?ridjun- gar мав спорядити 120 (велику сотню) вершників і чотирьох офіце­рів¹³⁴.

У Данії існував компенсаційний податок — qucerscede'ⁱ⁵, — і його збирали в районах поза межами /e/dflngr-системи. Цьому податку підлягали передусім господарства, що виникли після запровадження Ieidangr як військового обов’язку.

a) Leidangr як місцевий податок

З інтенсифікацією сільськогосподарської діяльності протягом вирішальних літніх місяців служба у військово-морських силах стала для селян прикрим тягарем. З іншого боку, королі вже менше перей­малися старомодним флотом (надто в Данії), крім того, їм часто доводилось воювати на континенті (зі слов’янами та германця­ми). Тепер володарі віддавали перевагу загонам найманців, а особ­ливо — німецькій кінноті.

Отже, десь у XII ст. і селяни, і данський король, вражені ефек­тивністю запровадженої церковної десятини, погодилися, що замість споряджання корабля та постачання провіанту кожна округа має платити королю по сорок срібних марок — одна марка за кожного havne, члена екіпажу.

У тому самому XII ст. данський приклад стала наслідувати Нор­вегія, а на початку XIII ст. до такого варіанта схилилась і Швеція.

3. Leidangr як індивідуальний податок

а) Загальний огляд

У роки, коли не було морських походів, корабельні округи му­сили сплачувати королю податок.

Наприкінці XII ст. окремий селянин міг відкупитися від військо­во-морської служби. В Данії таке Iiberatio expeditions мало назву Stuth (за даними Стуре Боліна¹³⁶). Вперше про Stuth згадано в одному доку­менті 1204 р.

Але в Данії ще до початку XIII ст. Ieidangr трансформувався з місцевого податку на регулярний індивідуальний податок (expeditio), розмір якого залежав від вартості майна.

У Норвегії ця зміна сталася в 1270-х роках після указу короля Маґнуса Законодавця, у Швеції — десь тієї самої доби.

Завдяки монографіям Ґерхарда Гафстрема і Фольке Доврінґа ста­ло можливим уявити, як визначали вартість майна в давній Швеції.

б) Markland у свеїв і attung у Гаутів

У Свіаланді термін hundra? з’являється у двох формах: hund і hundare'^r,. Першим словом називали адміністративну одиницю, що правила за основу набору до морського війська, а друге означало Ieidangr — округу як одиницю оподаткування.

Hundrad складався з двох корабельних округ, що, в свою чергу, теж ділилися на вісім одиниць. У hund (рекрутській окрузі) ці одиниці мали назву tollf(ar) (ON tolftr, «дванадцята частина»); належна до hund корабельна округа складалася з чотирьох tdlftar^m. В hundare (одиниці оподаткування) ця менша одиниця називалася attung (ON attungr, «octonarius»)¹³⁹.

Tolft (а відповідно й attung) поділявся на шість або на дванадцять частин. У першому випадку то були шість forn hamnor («старі hamna» в системі рекрутування), що дорівнювали шістьом податковим ham­nor, кожен з яких мав вісім markland (система оподаткування). В дру­гому випадку там було дванадцять bolby (система рекрутування), які дорівнювали дванадцяти by (простим селам), кожне з яких мало чотири markland (система оподаткування); таке село відповідало зви­чайному королівському селу, що шведською мовою називалося husa- by. Markland, латинська назва якого marca(ta) terrae, поділявся на одиниці, основані на монетарній системі: вісім oresland (ora terrae), три ortugland (solidus terrae) і п’ятнадцять (згодом вісім) pennigland (denarius terrae).

Східноґаутська herraJ-oκpyra поділялася на hamna і ha. Доне­давна вважали, що ці обидва терміни — hamna (буквально «кочет» = дан. hafn?, «корабельний причал») і ha (комори для провіанту, який постачали місцеві селяни як плату й за мир (fri?r), що його забезпечував конунґ, і за його королівський суд.

Деякі з /ншгбу-ферм виконували, напевно, й військові функції, як-от квартирування з метою оборони військових залог із членів королівської дружини (hir?).

Husaby-fyepwL функціонували як тимчасові королівські резиденції (тоді ще не існувало уявлення про постійну столицю) і тому часто перетворювались на військові бази та місцеві політичні, фіскальні та адміністративні осередки (порівн. погости в Новгороді)¹⁴⁵.

Об’їжджаючи свою землю (згадайте veizla, «свято дарів», і швед­ську Eriksgata), ланд-конунґ у супроводі дружини (hir∂) та місцевих заручників (ймовірно, відповідно до давньоґотського звичаю)¹⁴⁶ мав нагоду зустрітися з місцевими селянами та бути присутнім на їхніх тінґах, дістаючи таким чином визнання і підтримку.

Асґаут Стейннес висловив припущення, що /ш$аду-система заро­дилася десь у VIIct. у шведському Уппланді й протягом VIII—IX ст. потрапила до Норвегії завдяки династії Інґлінґів, що поширювала сферу своєї влади¹⁴⁷.

У шведському Уппланді поблизу ∕wsα⅛y-φepM звичайно містилися ферми, присвячені культові бога Улеві (можливо, бога мандрівни­ків), покровителя клану Інґлінґів.

Розміщення Awsα⅛y-φepM і ферм, присвячених Улеві, в краях, які спочатку належали Гейдсевіслаґу (наприклад, у Вінґульмьорку, Вестфоллі, Гейдмьорку, Раумарікі — перших норвезьких територі­ях, що їх окупували Інґлінґи), дуже своєрідне. Як довів Стейнес, спираючись на дані топоніміки, обидва різновиди ферм засновано вздовж тодішніх головних шляхів сполучення. Таким чином, ферми, присвячені Улеві, були цілком придатним місцем для постою короля під час його подорожі (як-от задля свята дарів, at veizlum) від одного husaby до іншого¹⁴⁸.

Комбінована система обох різновидів ферм поширилась і в Роґа- ланді та Аґдері. В Роґаланді існував спеціальний податок (utskyld), сплачуваний /шяабу-фермам. Такий податок був зовсім не відомий у тогочасній Норвегії, зате в Швеції він набув загального поширен­ня¹⁴⁹.

Після того як Гаральд Світловолосий об’єднав Норвегію, husaby- систему успішно запровадили в Мере, Трьонделаґу і Галоґаланді, проте ферм, присвячених Улеві, там не засновували¹⁵⁰. На тери­торіях, підвладних Ґулатінґові, місця, де стояли залоги, дістали іншу назву Iandir^xsx.

У X ст. система /iwsafey-ферм була запроваджена і в Данії, можливо заходами ютландських королів з династії Єллінґе¹⁵².

Ланд-конунґ (як перед ним і проводир hundra?/herra?) не мав вла­ди над територією, оскільки земля за межами його husaby (та Улевих) ферм була o?al, тобто винятковою й невідчужуваною (алодною) власністю селянських родин.

Сноррі Стурлусон (бл. 1230 р.), описуючи, як Гаральд Світло­волосий (бл. 875—945)¹⁵³ запроваджував континентальну систему королівської адміністрації в усій Норвегії, вважав, що ті заходи, абсолютно чужі способу мислення давніх норвежців, стали фактич­но експропріацією o?al — земельної власності селян¹⁵⁴.

Тільки після збору рекрутованого війська (Ieidangr_y див. с. 685) ланд- конунґ якийсь час (від 9 до 16 тижнів) мав у своєму розпорядженні значні військово-морські сили (проте не мав ні вершників, ні піших вояків). Тоді він міг організовувати грабіжницькі походи і здійсню­вати раптові морські напади. Лиш дуже рідко він спромагався оку­пувати якусь територію на тривалий час.

* ♦ ♦

Як уже сказано вище, саме на території, належній кланові ланд- конунґа, іноземні купці мали право будувати свої ринки й міста. За цей привілей вони повинні були сплачувати ренту королевим урядовцям {bryti₉ arma?r).