Загальні зауваги

Більшість населення кожної землі становив клас вільних ферме­рів —buendr(ojsjA. bondi)∖ тут в тексті ми їх називаємо просто селянами⁶⁹.

Працюючи в своїх господарствах (ON Λo∕; давньоісл.

Якщо власником господарства ставав неповнолітній або жінка, йому призначали опікуна, що мав назву bryti («управитель»). За дав­ніх часів цей опікун дуже часто був рабом⁷⁰.

На територіях, де селяни ставали піратами (наприклад, у дан- ському Сьєланді), часто траплялись фермери-орендарі — Iandbo_y «житель на землі (яка вже комусь належить)»; див. нижче.

Система успадкування, що не спиралася на майорат і не утвер­джувала дискримінації жінок, призводила до невпинного подрібнен­ня земельних ділянок. Наслідком стало те, що деякі з вільних людей стали найматись як сільськогосподарські робітники (їх називали rekks?egn) та ремісники, натомість селяни, що мали більше често­любства, започаткували колонізацію закордонних земель, зокрема Ісландії та Британських островів.

7. Основи сільської економіки: рільництво і тваринництво. Форми господарювання: вирощування зернових, розведення худоби та підпорядковані їм сфери діяльності

Якщо данські селяни практикували здебільшого рільництво, а в Норвегії селяни переважно випасали худобу й заготовляли сіно, у Швеції сформувалася мішана форма господарювання. Скажімо,

672

важливу роль в економіці відігравало виробництво зерна, але податки короні платили переважно маслом.

З чотирьох головних зернових культур (жито, пшениця, ячмінь, овес) жито і ячмінь вирощували головно в Данії. У Швеції та Норвегії найпоширенішим злаком був ячмінь. У джерелах згадано такі додаткові сфери економічної діяльності: рибальство (вилов лосося в скандинавських річках, оселедця в протоці Зунд⁷¹, тріски в норвезьких фіордах), видобування болотної руди (зокрема в Смо- ланді), полювання на котиків, моржів (задля моржової кості) та ки­тів у Північній Норвегії, добування хутра (бобра, соболя, горностая, куниці, видри) на Півночі.

2.