Вступ

Група приблизно з тридцяти саґ об’єднується під назвою, яку дав їй перший редактор Карл Крістіан Равн у 1829—1830 рр., а саме «Fomaldar sogur Nor?landa» («Саґи стародавніх часів Північних країн»).

У цих саґах розповідається про героїв, які жили та діяли ще до ісландської колонізації, тобто до 875 р. Ці герої є здебільшого пред­ками правлячих кланів давньої історичної Ісландії. їхня діяльність часто розгортається в північних краях (у Східній Балтиці, в Лап­ландії, в Бярмаланді, на Русі, на мусульманському Близькому Сході та в Африці) або вони йдуть шляхами вікінґівських походів, про­кладеними у IX ст. — до Англії, Західної Європи та Середземного моря.

Тому далеке минуле в далеких краях є типовою характеристикою цих car. На відміну від спокійного розгортання сюжету і точного, деталізованого опису, притаманного «Ісландським родинним са- ґам», тут ми маємо безліч бурхливих епізодів, що накладаються один на один. Долі героїв, чиї пригоди часто подаються в перебільшеному світлі, зливаються в невтримний потік славних подвигів, що миго­тять перед очима читача, мовби в калейдоскопі.

Героям цих саг доводиться змагатися не тільки із звичайними людьми — значну частину їхніх супротивників становлять непере­можні вікінґи, боги та герої з поетичної «Едди», велети, гноми, бо­гатирі та ін. Хоча нерідко події відбуваються в міфічних краях, гео­графічні реалії країн, які тоді існували, не цілком нехтуються. Автори саг були дуже непогано обізнані з географією, а надто з географією Східної Європи.

Очевидно, що «Героїчно-легендарні саґи» оповідалися вже за ду­же давніх часів, як можна бачити на прикладі розповіді про весілля, що відбулося в Рейкяголарі на північному заході Ісландії в 1119 р.

Одначе в тій формі, в якій вони збереглися до сьогоднішнього дня, їх почали записувати бл. 1250 р.¹. Найдавніші з рукописів, що до нас дійшли, датуються XV ст. (передусім GkS 2845, 4⁰; AM 343а, 4θ; AM 152, fol.). Крім того, саґи зберігалися також у паперових руко­писах, що були виготовлені в XVI—XVII ст.

Хоча вчені й добре усвідомлюють відносність цієї класифікації, вони поділяють героїчно-легендарні саґи на три групи. Майже кожну саґу можна віднести до тієї або тієї з цих трьох груп; проте різні саґи пов’язані зі своєю групою більш або менш міцно.

Ось ці три групи: «Героїчні легенди» (=Г), «Оповідки про вікінгів» (=В) та «Пригодницькі оповідки» (=П)².

Перші дві групи схожі в тому, що прозовий текст у них часто переплітається з поетичними пасажами. Це не станци скальдів (як у «Родинних саґах» або в «Саґах про королів Норвегії»), а радше пое­тичні рядки типу еддичних пісень, деякі з них дуже стародавнього походження (наприклад, «Hlqdskvi?a»).

«Героїчні легенди» наповнені трагічними конфліктами з трагіч­ними розв’язками, темами з ґотських та гунських баварських) ча­сів, а також сюжетами, запозиченими з континенту (Нібелунґи).

На відміну від них, «Оповідки про вікінгів», попри ту безліч под­вигів, які в них здійснюються, мають, як правило, щасливий кінець, їх сюжети здебільшого пов’язані із збройними походами IX ст.

«Пригодницькі оповідки» утворюють своєрідний перехідний тип до «Lygisqgur»; постаті героїв та їхні подвиги малюються з великими перебільшеннями. Причому подвиг № 2, як правило, є копією раніше описаного подвигу № 1, здійсненого в тих самих далеких краях.

Поки що нам не ясно, як конкретні факти — зокрема географічні відомості про далекі землі — були збережені до середини XIII ст. і до пізніших часів. Ця книга, яка оцінює інформацію, подану в «Ге­роїчно-легендарних саґах», із погляду історичної географії Східної Європи, може розглядатися як один із кроків, зроблений у напрямі з’ясування цієї проблеми.

Як ми вже згадували вище, перше наукове видання «Героїчно- легендарних саґ» було опубліковано в трьох томах за редакцією К. К. Равна (Копенгаген, 1829—1830). Ми маємо наукові видання окремих саґ, проте не маємо збірника. Нещодавно в Ісландії вийшли друком два популярні видання, одне здійснене Ґудні Йонссоном та Бярні Вільгялмссоном (3 т. — Rvik., 1943—1944) і друге — Ґудні Йонссоном (4 т. — Akureyri, 1950; репринта в 1954 і 1959).

Не існує перекладу всього корпусу «Героїчно-легендарних саґ» на жодну із західноєвропейських мов; є лише переклади окремих саґ.

Галльдор Германссон підготував їх бібліографію (до 1935 р.) у своїх двох працях: 1) The Sagas of the Kings (Konunga sogur) і 2) The Mythical-Heroic Sagas (Fomaldar Sogur): Two Bibliographical Supplements, Islandica. — T. 26. — Ithaca, 1937.

Kypτ IIIip також дає корисну інформацію про дослідження в даній галузі у своїй уже згадуваній тут книжці «Sagaliteratur» (Stuttgart, 1970; с. 72—91).

Двадцять п’ять із тридцяти «Героїчно-легендарних саґ» містять у собі відомості про Східну Європу.

«Героїчно-легендарні саґи» часто реалізують спробу автора при­в’язати свого героя до певної конкретної території в Скандинавії або до певної родинної традиції. Таким чином деякі саґи можна та­кож згрупувати залежно від предків героя або його родинної домівки.

Подана тут класифікація і є спробою такого згрупування.

Перелік «Героїчно-легендарних саґ», які тут обговорюються:

А. «Саґи про вікінгів — людей із Графністи»

1. «Саґа про Орвара-Стрілу»;

2. «Саґа про Кетіля»;

3. «Саґа про Ґріма»;

4. «Саґа про Ана»;

Б. Пригодницькі оповідки

5. «Саґа про Босі»;

6. «Саґа про Еґіля Однорукого»;

7. «Саґа про Ґавтрека»;

8. «Саґа про Грольва Пішохода»;

9. «Саґа про Гальвдана, приймака Брани»;

10. «Саґа про Гальвдана, сина Ейстейна»;

11. «Саґа про Грольва, сина Ґавтрека»;

12. «Саґа про Іллюґі»;

13. «Саґа про Стурлявґа»;

14. «Саґа про Сьорлі»;

15. «Саґа про Торстейна, сина Вікінґа».

В. Героїчні легенди

16. «Саґа про Асмунда»;

17. «Саґа про Гальва та про його витязів»;

18. «Саґа про Гервьор»;

19. «Гверсу»;

20. «Саґа про Раґнара Шкіряні Штани»;

21. «Саґа про Скйолдунґів» (Фрагмент саґи; таттр (окремий сюжет) про синів Раґнара).

Г. Легендарні традиції, простежені аж до часів Олава, сина Трюґґві

22. «Окремий сюжет про Гельґі»;

23. «Окремий сюжет про Норнаґеста»;

24. «Окремий сюжет про Сьорлі».

Ґ. Пригодницькі та фантастичні оповідки

25. «Окремий сюжет про Торстейна “Великого як палац”»;

26. «Саґа про Гялмтера та Ольвіра».