«Саґа про Орвара-Стрілу» («Qrvar-Odds saga»)

Вступ

«Саґа про Орвара-Стрілу» збереглася в двох головних редакціях (S, М) і в трьох менших (А, В, Е). Вперше вона була записана бл. 1265—1275 рр.³. '

Дві головні редакції — зовсім різні.

Саґа була також опублікована у збірнику FSN (вид. C. C. Rafh. — Т. 2. —1829. — С. 161—322; перевидав Gu?ni Jonsson.—Т. 2, Akureyri, 1959. —С. 199—363).

В 1970 р. саґа (ширші редакції) була перекладена англійською мовою зусиллями Пола Едвардса та Германна Пальссона: Arrow­Odd: A Medieval Novel (New York University Press, London University Press).

Вибрана бібліографія

Boer R. C. Uber die Qrvar-Odds saga, ANF. — T. 8. — 1892.—C. 97— 139.

Boer R. C. Weiteres zu Qrvar-Odds saga, ANF. — T. 8. — 1892. — C. 246—255.

Тиандер K. Φ. Поездки скандинавов в Белое море. — СПб., 1906. —С. 132—139.

Kroesen Riti. On the Christiariization of Two Initiatory Patterns in Orvar- Odds saga. The Sixth International Saga Conference 1985. Workshop Pa­pers. — T. 2. — Kbh., 1985. — C. 645—659; Kroesen, Riti. Qrvar-Odds saga. — Med. Scand., 1993. — C. 744; Simek. — C. 265—266.

Вибрані уривки та аналіз

«Саґа про Орвара-Стрілу», за своєю суттю, є типовою вікінґів- ською саґою, але ті її редакції, які збереглися, набули особливостей, притаманних романтичним саґам.

Герой саґи Одд — норвежець (син Ґріма Лодінкінні та онук Кетіля генґа старшого) родом із Графністи (провінція Галоґаланд, що в північній Норвегії), але виріс у Ставанґу (провінція Ядар) в північно-* західній частині країни. Як засвідчує його місце в генеалогічній таблиці, він, певно, був сучасником свого брата в других, який дово­дився онуком сестрі його діда Кетіля генґа молодшого і належав до ісландських колоністів (Iandndmamenn) часів Гаральда Світло­волосого (бл. 875—945)⁴.

Те, що Одд здобув славу під час свого походу на Бярмаланд, стає очевидним із словесної формули, яку використовували при звертанні до нього: ertu sa Oddr, er for til Bjarmalands — «То ти той самий Одд, який ходив на Бярмаланд!»

Оскільки дуже ймовірно, що Одд, який, згідно із саґою, здійснив похід на Бярмаланд на самому початку своєї активної діяльності, зробив це десь у останній чверті IX ст., то можна висловити здогад, що Альфред Великий із Вессекса (871—899) не міг не бути зацікав­леним у тому, щоб звернутися з розпитуваннями до такого важли­вого інформатора, як Одд.

Альфред Великий у той час створював нову версію географіч­ного опису земної кулі, здійсненого Павлом Оросієм ще на початку V ст., і потребував нового матеріалу стосовно територій, які були невідомі класичному світові⁵.

Тому, як на мене, P. К. Бур мав цілковиту рацію, ототожнюючи героя саґи, Одда з Графністи, що в Галоґаланді, з Альфредовим інформатором, Огтере із Галоґаланду. Бур обґрунтовує свою гіпо­тезу ще й етимологічним зв’язком, який існує між англійською фор­мою ohthere і скандинавською odd-r^b.

Але важливо пам’ятати й про те, що «Саґа про Одда» — це не історичний трактат, а літературний твір. Автор саґи — згідно з літе­ратурними прийомами своєї історичної доби — пов’язав свого героя, який жив у IX ст., з героями давніших часів, зокрема з Анґантюром із «Саґи про Гервьор» (який загинув у знаменитій битві на острові Самсей)⁷. Щоб зробити це можливим, він перетворив Одда на такого собі Доріана Грея, якому судилося прожити 300 років.

І нарешті варто згадати, що редактор «Саґи про Орвара-Одда» розробив мотив пророцтва, коли вікінґові провіщають смерть від його улюбленого коня. В XI ст. цей мотив був використаний також у Києві «Початковим літописом». Тому не дивно, що вчені часто ототожнювали Одда з Віщим Олегом ⁹.

«Саґа про Орвара-Одда» містить матеріал, який стосується Схід­’ ної Європи. Він тут згрупований за такими розділами:

(1) Бярмаланд;

(2) Гуналанд — Ґардарікі — Бялкаланд;

(3) Рісаланд;

(4) Голмґард і Сварт.

(1) Б’ярмаланд

«Вони (Одд та його люди)¹⁰ попливли на північ із попутним віт­ром, та коли вони дісталися північніше Фінмьорку (Лапландії), вітер ущух, отож вони знайшли для своїх кораблів гавань, у якій перебули ніч. Далі там було видно багато лопарських хат (gammi). Вранці матроси з корабля Ґудмунда вийшли на берег. Там вони вдиралися в кожну хату й грабували жінок-лопарок (Finnur). Жінкам це дуже не сподобалося, і вони здійняли пронизливий вереск...

Вони простояли там три дні, поки дочекалися сприятливого вітру, і більше немає чого розповідати про них, поки вони не добу­лися до Бярмаланду. Там вони повели свої кораблі вгору по річці Віна (Північна Двіна)»¹¹.

У редакції M знаходимо таку фразу, що узгоджується з реаль­ністю: «Ця річка має дуже багато островів (eyjar Hggja margar i аіппї), але вони кинули якір неподалік від мису, що стримів із материка».

В редакції S так розповідається про першу зустріч Одда з тубіль­цями:

«І коли вони прибули туди, тубільці негайно про це довідалися. Назустріч їм вийшли чоловіки [бярми], і було укладено перемир’я на два тижні для торгів (kaup-stefna; var ?a settr fri?r halfan manu? til kaup- stefnu). Тубільці прийшли туди з усіма видами сірого хутра (gra-vara; коти?a Iandsmenn ofan me? allzkyns gravqru).

На пропозицію Одда він та Асмунд вийшли на берег для роз­відки. Редакція S розповідає таку історію:

«Діставшись до берега, вони попрямували до лісу. В лісі вони побачили великий дім; на той час уже зовсім споночіло. Вони підій­шли до дверей і побачили, що в домі горить світло, і так яскраво, що не було в ньому жодного темного закутка. Там зібралося чимале товариство, вони пили й бенкетували. Тоді Одд сказав: «Ви щось розумієте з мови, якою говорять оті люди?» А Асмунд так йому відповів: «Для мене це як щебетання птахів. А ви щось утямили?» Одд сказав: «Ви бачите онде чоловіка, який обслуговує обидві лави, і здається мені, що він уміє розмовляти по-нордичному (at sa типі kunna at tala a norr?na tungu). Зараз я ввійду в дім, а ви на мене тут зачекайте». Асмунд залишився зовні, а Одд увійшов і став біля мисника, який був біля самих дверей, і тому те місце було бодай трохи затінене»¹³.

Зненацька Одд захопив служника, який розносив наїдки, в полон і забрав його на свій корабель. Служник розповів, що він родом з Норвегії (еп ек ет norr?nn at ?tt), але ось уже сім років живе серед бярмів. Коли Одд запитав, де тут можна захопити найбільшу здо­бич, той йому відповів так:

«Якщо ви підійметеся вгору по річці Віна (Північна Двіна), там стоїть на березі високий курган, насипаний із землі та з блискучих монет (haugr stendr ирр me? anni Vinu_t borinn saman af moldu ok skirum penningum). Вони (бярми) мусять приносити туди по дві жмені срібла та по дві жмені землі на кожну людину, яка вмирає — (срібло), і на кожну, яка народжується — (землю)»¹⁴.

А ось що читаємо в редакції М:

«Вони [Ґудмунд і Сіґурд] ішли, доки не дісталися до кургану, і набрали грошей (/е), яких було там багато. Закінчивши з цим, вони повернулися на кораблі, й Одд запитав у них, як справи. Вони були дуже задоволені і відповіли, що здобичі (jjar-fqng) там не бракує.

«Пильнуйте служника, — сказав їм Одд. — І глядіть мені, щоб ви не спускали з нього очей. Він знай поглядає на берег, і схоже, що він набагато ліпшої думки про бярмів, аніж вдає».

Одд пішов до кургану, а Ґудмунд та Сіґурд залишилися стерегти кораблі. Вони посадили служника між собою, але водночас захо­дилися відсіювати землю від срібла, і перш ніж вони встигли збаг­нути, що діється, він (служник) кинувся навтіки й зумів дістатися до берега...

А тим часом Одд та його люди підійшли до кургану.

«Ось тепер, — сказав Одд, •— ми наберемо собі цього добра стіль­ки, скільки зможемо піднести, щоб наша подорож сюди не була мар­ною».

Коли вони покинули курган, уже світало, і йшли вони, не зупи­няючись, аж до сходу сонця»¹⁵.

Несподівано Одд побачив великий гурт бярмів, який під прово­дом служника-норвежця насувався на них.

«Одд озвався до служника й запитав у нього:

“Куди це ви так поспішаєте?”

“Я вирішив подбати про вашу вигоду”.

“І де ж ти був?”

“Та пішов був далі від берега сказати бярмам, чим ви тут зайня­лися”.

“І як їм це сподобалося?” — запитав Одд.

“Я так вас нахвалював, — відповів служник, — що вони захотіли вирішити з вами деякі справи”.

“Ми це залюбки зробимо, — відповів Одд, — коли повернемося до своїх кораблів”.

“Бярми не хотіли б нічого іншого, як обладнати свою справу тут і негайно”.

“Про яку ж тоді справу йдеться?” — поцікавився Одд.

“Вони хочуть помінятися з вами зброєю”»¹⁶.

Тут редакція А дає дуже цікаву додаткову інформацію, яка, без­перечно, підтверджує конкретні відомості, добуті з інших джерел, про те, що на півночі не знали заліза:

«...обміняти свою срібну зброю на вашу залізну (okgefa silfrvapn i mot jarnvapnum)»'¹.

А ось що читаємо в редакції М:

«“Такий обмін нас не цікавить” — сказав Одд.

“Тоді ми вирішимо цю справу під час битви”, — сказав служник.

І вони стали битися. Одд прорубував собі дорогу крізь ворожі лави всюди, де вони до нього підступали, і косив бярмів, наче траву.

“А зараз можна зайнятись і справами, — сказав Одд. — Тут ле­жить чимало срібної зброї — треба її зібрати”. •

Так вони й зробили, а тоді повернулись на кораблі...

Більш нам немає чого про них розповісти, поки вони не дісталися до Фінмьорку (Лапландії) та ввійшли в ту саму гавань (Icegi), де перед тим стояли на якорі»¹⁸.

(2) Гуналанд/Ґардарікі/Світйод ін мікла

Після того як Одд втратив більшість своїх кревних братів і навіть власного сина Віґніра в битві з Еґмундом Ейтйовсбані, він вирішив не ризикувати життям свого йового побратима Сірніра з Ґаутланду.

Він потай покинув дім свого друга й довго мандрував «через ліси й пустелі, спотикався на кам’янистих гірських дорогах із сагай­даком за спиною. Він проминав країну за країною»¹⁹.

Отак він прибув у країну короля Геррауда, батька прекрасної Сількісів²⁰. Згодом, вигравши кілька поєдинків, Одд одружився з нею і в цей спосіб успадкував від її батька його королівство.

Саґа подає для тієї країни три назви, не роблячи між ними якоїсь різниці, — Світйод, Ґардарікі та Гуналанд, як це можна бачити з наступних прикладів.

Після загибелі свого друга Гялмара в битві на острові Самсей Одд залишався протягом року в тій країні. Рукопис M згадує про неї як про Світйод (Oddr sat еіпп vetr і Svi?jo?u)²', тоді як рукопис S називає її Ґардарікі (nu dvelz Oddrnqkkura hri? і Gardariki)²²; там навіть ідеться про те, що король Ґардарікі доручив йому боронити його країну (Oddr hefir nu Iandvqrnfyrir Gardariki)²*.

У виданні ANSB P. К. Бур виправляє в обох випадках текст £, слушно припускаючи, що: «vielleicht hat der Schreiber an Svi?jo? en mikla (Yngl. saga c. 1) gedacht»²⁴.

В тексті А назва країни спочатку згадується у зв’язку з дочкою короля Сількісів. Це знову ж таки Ґардарікі: engi er qnnur jafnfri? і Gardariki («немає жінки вродливішої в усій Ґардарікі й навіть у да­леких чужих краях»)²⁵.

Але в наступному випадку текст £ використовує нову назву Гуна- ланд: Одд подорожував Середземним морем, успішно бився з піра­тами, був охрещений, побував на прощі в Єрусалимі, купався в річці Йордані. Згодом він помандрував до Унґарланду, де допоміг Кну- тові в його боротьбі за корону з Вільгялмом. З Унґарланду Одд повернувся до Гуналанду: hann kom fram um si?ir a Hunalandi²⁶.

Тепер, описуючи друге повернення Одда незадовго перед смертю Геррауда, згадувані вище редакції тексту пишуть про цю країну або як про Ґардарікі (M), або як про Гуналанд (£):

M-

fyrr en ?eir koma heim i Gardariki. En a ?essum timum hqfdu ?au tidindi ordit, at Herraudr konungr hafdi andaz²⁷

si?an for Oddr heim i Hunaland ok var? hann vi?fr?gr af fer? ?essi. Litlu si?ar tekr Herraudr konungr sott ok andaz²⁸.

Як на мене, то ці суперечності можуть бути усунуті, якщо ми інтерпретуватимемо Ґардарікі не як Голмґард (Новгород), а як ту частину пізнішої Ґардарікі (Русі XI—XIII ст.), яка колись (у VIII— X ст.) належала до країни хозарів і тому була відома під назвою Гуналанд²⁹.

Якщо наше ототожнення Гуналанд = «королівство хозарів» слушне, тоді Гуналанд — це лише кенінґ для Тюркланд/Світйод ін мікла (Хозарське королівство), що було, як добре відомо, бать­ківщиною Одіна³⁰.

До речі, саме Одін = Йольв рекомендував Одда до двору короля Геррауда.

За дорученням короля Геррауда Одд виступив у збройний похід проти його непокірного васала (винагородою за успішне виконання цього доручення була рука дочки короля Сількісів). Є ще одна важ­лива деталь: Одд убив дружину того васала стрілою з крем’яним наконечником, яку дав йому Йольв = Одін³¹.

Саґа так описує країну того васала:

«Король хотів зібрати данину з країни, яка називалася Бялка- ланд; там правив король на ім’я Альв і на прізвисько Бялкі [утворене від імені Бялка]. Альв був одружений із жінкою, яку звали Ґюда. Як і він, вона була ревною ідолопоклонницею (blot-ma?r). Вони мали сина, якого звали Відґріп... Король Геррауд мав намір зібрати дани­ну з тієї країни, яка не сплачувалася хтозна-відколи»³².

У вченому світі стосовно імені «Бялка» прийнято таку гіпотезу, висунуту редактором саґи P. К. Буром:

«Das erste glied Bjalka dieses Compositums ist kein altn. wort, sondem das russische belka, eichhomchen, peltztier. Bialkaland ist das pelzland; der zug nach B. enthalt reminiscenzen an kriegsziige russischer fursten gegen heidnische nachbarvolker, denen sie eine aus ρelzwaren bestehende steuer auferlegten... Alfr bjalki ist aus Bialkaland abstrahiert»³³.

Як на мене, то для такої інтерпретації немає підстав. Якщо ми не приймемо запропоноване вище ототожнення, тоді Гуналанд — це не що інше як «королівство хозарів», і непокірним васалом мав бути король волзьких булгар. Існують записи в тогочасних ісламських джерелах (наприклад, Ібн-Фадлан, 922 р.)³⁴, які засвідчують, що в того васала справді були непорозуміння з хозарським каґаном.

Alfr bjalki можна інтерпретувати як складний булгарський титул ‘alp bjalka = тюркському аїр bilga. Тут слід також згадати про те, що присвоєння собі титулу bilga (букв. «Мудрий») в алтайському світі розглядалося як проголошення свого суверенітету³⁵.1 немає підстав сумніватися, що так воно й було у випадку взаємин між королем Герраудом та Альвом Бялкі.

У степовиків титул bilga звичайно пов’язується з атрибутом аїр, який означає «герой»...³⁶

' (3) Рісаланд

У кількох редакціях саґи Оддові кілька разів доводилася мати справу з велетами (risi, jqtunn). Уперше він зустрівся з ними, коли повертався зі свого славнозвісного походу на Бярмаланд. Його ко­рабель був змушений причалити до одного з островів через дії дола­рів, які створили великий вітер, щоб позбутися небажаних гостей³⁷. У цьому випадку згадується про велета-короля (Risakonungr) Баді (редакція S)³⁸.

Другу згадку про перебування Одда в Рісаланді знаходимо в ре­дакціях ABE³⁹. Після свого охрещення Одд почав подорожувати під вигаданим ім’ям, і «одного дня він наблизився до скелястого урвища, яке нависало над глибокою вузькою ущелиною, де пінився й кле­котів могутній і бурхливий потік»⁴⁰.

Отоді він і зустрівся з велетом Гільдіром, одним із трьох братів, які змагалися за владу над Рісаландом. (І сказав Гільдір: «Ми домо­вилися зустрітися наступного літа і скликати нараду, на якій і вирі­шимо, хто стане королем Рісаланду. Це буде той, хто здійснив най- героїчніше діяння і чий пес покаже себе найлютішим у собачій бійці, яку ми влаштуємо під час наради»)⁴¹.

Не можна вважати випадковим те, що третій із братів носив ім’я знаменитого в ті часи харизматичного клану Ільвінґів і що другий з них мав також «вовче» ім’я (Ульв)⁴².

Звичайно ж, редактори саґи в XIII ст. сприйняли цих Risar як казкових велетів (jqtnar), і можливо, що первісні джерела саґи зна­ли про реальних Risakonungr, які жили на острові посеред великої річки⁴³.

(4) Голмґард і Сварт

Головним ворогом Одда і тим єдиним, якого він не міг подолати, був Еґмунд Ейтйовсбані еда флокі, бярм за походженням, який пра­вив у Голмґарді (Новгороді) під вигаданим ім’ям Квілланус.

Редакція А подає його історію через взаємини з Раудґрані («Чер­воною Бородою»; це ім’я знову ж таки означало замаскованого Оді- на):

«Насамперед я повинен тобі сказати, що був король, який звався Гарек і який правив Бярмаландом (At Harekr het konungr, er re? Jyrir Bjarmalandi) у той час, коли ти (тобто Одд) ходив туди у похід із вікінгами. Пам’ятаєш, скільки лиха заподіяв ти тоді бярмам? Так от, коли ти звідти пішов, бярми вирішили, що вони надто натер­пілися, і надумали помститися, якщо зможуть, і ось як вони до цього взялися.

Вони знайшли людожерку, яка жила під цим великим водоспа­дом, навчили її чарів та чаклунства і підсунули її королю Гареку. Отож вона народила від нього сина. Хлопця окропили водою й наз­вали Еґмундом. Навіть малою дитиною він був несхожий на нор­мальне людське створіння, що й не дивно з такою матір’ю, до того ж і його батько теж виявився великим чарівником. Коли Еґмундові виповнилося три роки, його послали до Фінмьорку (Лапландії), де він навчився всіх видів чародійства та чаклунства, а коли він опа­нував це вміння, то повернувся додому, до Бярмаланду.

На той час він мав уже сім років і був завбільшки з дорослого чоловіка, надзвичайно сильний і неймовірно брутальний у по­водженні з людьми. Він не став анітрохи гарнішим за час свого перебування у фіннів (=лопарів), а був він весь поцяткований чорними та синіми плямами, з довгим чорним волоссям, яке спадало сплутаною кучмою йому на очі. Через те його й прозвали Еґмунд флокі («Кучма»).

Бярми мали намір послати його, щоб він тебе вбив, хоча й розу­міли, що, перш ніж вони зможуть тебе позбутися, їм треба все добре підготувати...»⁴⁴.

У цьому зв’язку описується також трагічна загибель вікінґа Ейт- йова.

«Жив собі вікінґ на ім’я Ейтйов, добрий берсерк і воїн, якому не було рівних. Ейтйов ніколи не брав менш як вісімнадцять кораблів у свої вікінґівські походи і ніколи не розбивав табір на суходолі, а залишався в морі, незалежно від того, була зима чи жарке літо. Усі його жахалися, де він не з’являвся. Він підкорив Бярмаланд і при­мусив бярмів сплачувати йому данину... Потім Еґмунд об’єднав свої сили з військом Ейтйова, і вони разом ходили в походи...Ейтйов так сильно прихилився до нього, що не міг ні в чому йому відмовити, і то заради Еґмунда він звільнив Гарека від сплачування данини з Бярмаланду. І Еґмунд знайшов найкращий спосіб віддячити Ейт- йовові — убив його, сонного, в ліжку...»⁴⁵.

Згідно з редакцією А, зустріч Одда й Еґмунда відбулася на тери­торії останнього, на східному узбережжі Балтійського моря. Рауд- ґрані/Одін надав Оддові всі відомості про наближення ворога: «Він (Еґмунд) подався на схід до велета Ґейрьода з Ґейрьодарґарда (austr eR hann kominn til Geirrodar jotuns і Geirrodargarda) й там одружився з дочкою велета Ґейрід...» Одержавши ці відомості, всі побратими наготувалися відпливти у Східну Балтику (і Austrveg), і коли вони добулися на схід до Ґейрьодарґарда, то побачили, як хтось сидить там у невеликому човні й рибалить. То був Еґмунд Вбивця Ейт­йова... Він брав данину з усіх королів, що правили в країнах Східної Балтики (pk Skattgildi alia konunga і Austrvegi)»⁴⁶.

Крім того, ми довідуємося, що Еґмунд мав сина на ім’я Сварт (див. нижче)⁴⁷.

В запеклій битві Одд поранив свого супротивника в голову, але не вбив його, й Еґмундові пощастило втекти.

Остання зустріч Одда з Еґмундом знову ж таки описується лише в редакції А (і в редакціях, що від неї залежать):

«Сім років тому сталося так, що король, який владарював у Голмґарді (Новгороді), несподівано помер⁴⁸, і країну збройно захо­пив чужоземець на ім’я Квілланус і став там правити. Той чоловік мав дуже зловісний вигляд, бо носив машкару, яка затуляла йому обличчя, так що його ніхто ніколи не бачив. Людям це здавалося дивним. Ніхто нічого не знав ані про його родину, ані про країну його предків, ані, звідки він сюди прийшов. Про нього було дуже багато розмов, і вони поширилися по всьому світі й, зрештою, дійшли й до Одда, який знаходився тоді в Греції (i Grikkland). Його вразило, що він стільки мандрував по світу, а про того чоловіка ніде й ніколи не чув. Отож Одд привселюдно заприсягся, що з’ясує, ким є насправді той володар, який править Ґардом на сході (hverr konungr ег і Gqrdum austr). Після цього минув якийсь час, але потім він таки зібрав військо й наготувався до подорожі, пославши звістку своєму побратимові Сірніру, щоб той прибув і приєднався до нього. Сірнір зустрівся з ним на сході Вендланду (austr Jyrir Vinnlandi) із сорока кораблями, а Одд їх мав іще п’ятдесят із доброю зброєю та людьми. Отож вони вирушили на схід до Голмґарда (Новгорода)»⁴⁹.

Щоб показати, яку велику силу мав ворог Одда, редактор саґи взяв дані про міста Русі з «Heimslysing», додав до назви кожного міста вигадане ad hoc ім’я його короля і зробив усіх цих «правителів» вір­ними васалами Квіллануса:

Після згадки про Київ редактор саґи буквально цитує з «Heims- lysing» таку інформацію: еп ?arbygdiJyrst Magok, SonrJaphets Ndasonar («першим поселенцем у Києві був Маґоґ, син Яфета, Ноєвого сина»).

«Усі ці королі, — пише далі редактор, — які були щойно згадані, платили данину королю Квілланусу».

Аби ще більше вразити читача, редактор наводить із того самого джерела («Heims Iysing») список східноєвропейських країн. Звичайно ж, усі володарі тих країн теж мусили допомагати Квілланусу:

Як уже згадувалося вище, у зв’язку з цією кампанією (що не при­несла жодного розв’язання проблеми), Еґмунд/Квілланнус мав (від велетки Ґіррід) сина, якого звали Сварт. Він був ще молодим, але добрим воїном, який загинув від руки Одда. Ім’я Сварт для нас ці­каве, оскільки воно є варіантом імені Сурт — постаті, добре відомої в германській міфології⁵⁵.

Підсумуймо: немає жодних підстав відкидати історичність пос­таті Одда/Огтере з Галогаланду, який очолив перший великомасш­табний вікінґівський похід на Бярмаланд десь у останній чверті IX ст. і який потім (близько 890 р.) надав відомості про ці віддалені регіони Альфредові Великому (пом. 899 р.).

Очевидно, що редактори «Саґи про Орвара-Одда» розвинули свою тему (яка цікава також із літературного погляду) згідно з літе­ратурними канонами своєї епохи й для цього і використали наявні на той час письмові джерела, наприклад «Геймслюсінґ».

Узявши все це до уваги, можна реконструювати географічні обрії реального Одда з IX—X ст.

Ось які політичні утворення існували тоді в Східній Європі:

1. Бярмаланд, біля впадання в море річки Віна (Північна Двіна);

2. Рісаланд, з центром на острові посеред великої річки⁵⁶;

3. Гуналанд [згодом названа також Ґардарікі або Світйод ін мікла], з васальною державою:

За. Бялкаланд;

4. Голмґард.

Хоча редактори саґи й зобразили Рісаланд як казкову країну ве­летів, самий факт, що вона була розташована у Східній Європі, разом із двома її характеристиками (а. династія її правителів жила на острові; б. цей острів був посеред великої річки), доводить, що то була реальна, а не вигадана країна. Досить очевидно, що тут ідеться про резиденцію руського кагана на річці Волга.

Змішане подання трьох різних назв для однієї країни (1. Гуна­ланд, 2. Ґардарікі, 3. Світйод ін мікла) теж має своє пояснення. Воно стосується Хозарської імперії (гунів), яка, з одного боку, включала в себе пізнішу Київську Русь (Ґардарікі), а з другого, й батьківщину бога Одіна, «Велику Швецію» (Світйод ін мікла).

Епізод із Квілланусом заслуговує на увагу, оскільки свідчить про те, що певний час наприкінці IX ст. Голмґард—Новгород перебував під владою одного з представників бярманського харизматичного клану. Дані, які ми знаходимо в цій сазі, вказують на зростання ролі Новгорода в останні десятиліття IX ст.

І нарешті, ми знаходимо в цій сазі двоє власних імен, які при­в’язуються тут до Східної Європи, а саме Інґлінґи — назву готського харизматичного клану, який саґа поміщає в Рісаланді, та ім’я гер­манської міфічної постаті Сварт, що його сага прив’язує і до Бярма- ланду, й до Голмгарда.