Відгороджені непрохідними лісами та болотами, литовці аж до XII ст. мали обмаль контактів із зовнішнім світом.

Єдина магістраль міжнародної торгівлі — прикордонна річка Німан, пов’язана з річ­кою Случ, а вже далі з Дніпром, — тієї доби приваблювала дуже мало купців, тож у Литві не знайдено жодного скарбу куфічних дир- гемів.

До 1132 р. Литва була жертвою численних походів руських кня­зів. Але того року ситуація докорінно змінилася: литовці вперше завдали поразки руському війську, яке тоді очолював не хто інший як Мстислав (Гаральд), великий князь Київський і Новгородський.

У другій половині XII ст. налагодились і зв’язки між полоцькою гілкою руської династії, сусідньою з Литвою, і литовською верхів­кою. Литовські князі почали підтримувати своїми дружинами то одного Рюриковича, то іншого супроти інших руських князів (на­приклад, 1162, 1180 р.). З іншого боку, дехто з полоцьких Рюрико- вичів став брати участь у литовських походах, зокрема на поляків (1159 р.).

Під ту саму добу почав діяти ще один важливий чинник. У другій половині XII ст. Константинополь перестав бути найбільшим цент­ром європейської торгівлі та економіки. Наприкінці сторіччя ні­мецькі колоністи почали заселяти береги Mare Balticum, і центр економічної могутності поступово перейшов туди. Правнук Мсти­слава (Гаральда) Роман Мстиславич (1170—1205), хоч і міг бути обраний на великого князя, покинув Київ, тільки-но старий Києво- Константинопольський шлях утратив свою привабливість. Він не­відступно намагався забезпечити контроль над Галичиною й водно­час прагнув об’єднати її зі своєю рідною Волинню. Таким чином, відбулася переорієнтація Південної Русі. Балтійське море заступило Чорне в ролі найважливішої сполучної ланки економіки. Галицько- волинський шлях до Балтійського моря йшов через території литов­ців і ятвягів, тож нема чого дивуватися, коли М. Стрийковський (XVI ст.), польський історик Литви, писав, що Роман раз у раз напа­дав на литовські землі й пустошив їх³².

На початку XIII ст. литовці зіткнулися з другим небезпечним ворогом: німецько-лівонським орденом Мечоносців. Щоб вижити, литовці мусили значно збільшити військо та об’єднати й координу­вати свої зусилля.

1219 року група з 21 князів, що належали до п’яти провідних кла­нів, уже забезпечила собі контроль над усією Литвою. Гуртом вони уклали мирний договір із Волинню³³.

Через тридцять років один з-поміж них — Міндовг (пом. 1263 р.) — майже об’єднав усю Литву під своєю князівською владою. Його об’єднавчу роботу завершив Ґедимін (1316—1341).

Хоча литовці, як і інші народи балтійської мовної групи, не залишили власних письмових джерел, які б трохи висвітлили події VIII—X cτ_t навколо Mare Balticum, вони, як і їхні родичі-латиші, сформували і зберегли свою рідну мову.

Один пункт заслуговує нашої особливої уваги: литовські і ла­тиські слова із значенням «Русь», «русич».

Латиські назви krievs, «русич», Krievija, «Русь», давно вже слушно ототожнено з давньоруським (ПВЛ) терміном («племінною наз­вою») кривичі, який попервах означав жителів Полоцького князів­ства³⁴.

З даних, які дійшли до нас в руських літописах (наприклад, Ina- тіївський звід, під 1128 р.; Лаврентіївський звід, під 1127, 1128 р.), очевидно, що назва кривичі була не самоназвою полочан протягом XI—XII ст., а радше прізвиськом, яке їм дали новгородські сусіди, так само як Русь дала полякам прізвисько лях. Звичайно, певну роль у такому найменуванні відіграла народна етимологія, пов’язавши спочатку неслов’янську назву із слов’янським прикметником крівъ, «кривий».

Можна припустити, що латиську назву krievs із первісним зна­ченням «полоцький русич» предки латишів запозичили не прямо з Полоцька, що в XII—XIII ст. був господарем деяких пізніших лат­війських територій, а, певно, через Псков, який став складовою час­тиною Новгородської республіки й межував із латвійськими терито­ріями³⁵.

У литовській мові є давнє слово giιdas, засвідчене в найдавніших литовських письмових джерелах XVI ст.

Оскільки єдиним контактом литовців із Руссю до кінця XI ст. було руське Полоцьке князівство, можна висловити здогад, що пер­вісним значенням CHOBagwiZai було «полоцький русич». Згодом, коли литовці завоювали більшість територій колишньої Київської Русі, ця назва стала означати всіх руських підданих Литви.

З цього випливає, що обидві назви — лит. giιdas і лат. krievs — спершу мали однакове значення, а саме: «полоцький русин».

Було чимало спроб з’ясувати етимологію слова кривичі. На думку автора, з фонологічного погляду перевагу слід віддати поясненню Оскара Відемана, опублікованому 1904 р. Учений пов’язав корінь слова крив- із hrei? у позначенні ґотів: Hreid-Gotaland^y1.

Деякі вчені, зокрема Ернест Френкель, провідний учений у галузі литовської етимології, поєднали литовське слово giidas із назвою ґотів³⁸.

В інших частинах цього дослідження розказано про деякі зв’язки Старого Полоцька з готським кланом Ільвінґів³⁹. Одним таким зв’язком був славетний князь Олег (X ст.), що зробив Полоцьк центром свого великого князівства. Таким чином, історичні та лінг­вістичні аргументи поєдналися, сформувавши одну спільну тезу.