Terrasuperior

Литовська назва Terra superior, або Литванії — Аукштайтія (*Aukstaitijа). Це переважно пласкі й заболочені низини з висотою не більше 300 футів над рівнем моря. По її території протікають річки Німан («середня» течія, — насправді верхня, звідси й назва лит.

Східна частина країни, де багато лісів і невеличких озер, на­лежить до системи балтійсько-білоруських височин (Ошмянська височина і Свенцянські пасма).

Terra superior поділялася на чотири землі:

1. Власне Литва.

2. Нальсен.

3. Дельтува.

4. Опітен.

Власне Литва (Lietua∖ лит. Lietuva) утворювала майже півколо, за основу якого правила середня течія Німану, а опуклу частину формували річки Няріс (Вілія) і Мяркіс. Оскільки політична ідея держави зародилася спершу тут, назва Литва не тільки стала сино­німом усієї Аукштайтії (Terra superior), а й поширилась далі, — особливо завдяки сусідам, — позначаючи всі землі, які були під контролем литовських князів.

Власне Литва була густонаселеним регіоном. Усі важливі полі­тичні центри давньої Литви містились або в ньому, або на берегах Нярісу.

У науковій літературі точаться суперечки про локалізацію міста Міндовга, столиці єдиного литовського короля (1243/1253—1263). Зокрема заслуговує на увагу гіпотеза Лрвмянського. На його думку, Ворута, згадана в Галицько-Волинському літописі (під 1252 р.), зна­ходилася біля поселення Дауґаї⁸.

Там, де зливаються річки Няріс і Німан, особливо на правому березі Нярісу, сходяться кілька шляхів. На тому перехресті виросло місто й важливий торговельний центр, що порівняно пізно потрапив до письмових джерел: уперше його згадано 1387 р.

На південь від Нярісу, поблизу місця, де сходяться три литовські землі (власне Литва, Нальсен і Дельтува), стояло місто Трокі (нім. Tracken, лит. Trakaj), що уславилось як столиця Кінстуте (Кейстута, 1345—1382).

На лівому березі Нярісу, всього за десять миль на схід від Трокі, було поселення, яке Ґедимін (1316—1341) обрав своєю резиденцією. Тож Вільна (лит. Vilnius) набула статусу столиці й відтоді була як столицею, так і священним містом усієї Литви.

На північ від Вільни, теж на лівому березі Нярісу, стояло містечко Керновен (пол. Kiemow, лит. Kemove), давня столиця Міндовґового наступника Торейде (лит. Traidenis, пол. Trojden; 1270—1282 pp.).

Земля Нальсен (лит. NalSiu) простягалася на схід від власне Литви і межувала з землями, що перебували під впливом полоцької гілки руської династії. На річці Німан там стояло місто Гродно, а також ще кілька міст; у джерелах усі вони були об’єднані назвою Чорна Русь. Німецькі документи згадують землю Нальсен з 1250 р.¹⁰; Га­лицько-Волинський літопис (під 1260 р.) подає назву як земля Наль- щанська"; під 1262 р. згадано її жителів — нальщан¹². Починаючи з XIV ст. у Нальсені побудовано кілька замків. До найважливіших замків належали Ошмянський (лит. ASmena), Мідники (лит. Medi- ninkai) і Крево (лит. Kreva).

Ще 1219р., пишучи про русько-(галицько-волинську)-литовську угоду, Галицько-Волинський літопис називає литовські землі Дя- волтва'³; згодом ця назва з’явилась в одному німецькому документі 1385 р. як Dewilto'* (пол. Dziawoltwa; лит. Deltuva). Ця земля лежала в басейні річки Швянтої та її притоки Ширвінти. Згадані вище міста Кернов та Вільна стояли на девільтському березі Нярісу. Перша столиця того краю містилася на березі річки Швянтої й теж нази­валася Дяволтва (пол. Dziewaltow).

Серед замків, збудованих там у XIV ст., слід згадати Усупалле (пол.

Четверта земля — terra Opiten'⁵, де текла річка Нявежис, займала північно-західну частину Terra superior. Німецька назва Опітен похо­дить із 1254 р.; польська форма назви — Upita (лит. Upite). Цю назву мали як сама земля, так і її столиця у верхній течії річки Ня­вежис.

князів Terra inferior, згадано під 1219 р.¹⁶. В тому самому джерелі назву Жемойто, що позначала саму terra (лит. 2emaitija), подано під 1252 р.¹⁷. Пізніша польська форма цієї назви — Zmodz (> Zmudz).

Terra inferior теж складалася з чотирьох земель, назви яких з’яв­ляються в німецьких документах XIII—XIV ст. у наступних формах:

LSchalwen (1289 р.)¹⁸.

2. Knetouve¹⁹.

3. Medeniken (1310 р.)²⁰.

4. Karsove (1253 р.)²¹.

Шальвен (пол. Szawle; лит. Saule/Siauliai, Шяуляй) був найсхід- нішою з цих земель. За його кордони правили дві річки: Дубіса на заході і Шушве (притока Нявежису) на сході. Столиця Шальвену (а також усієї Terra inferior), починаючи з 1236 р., з’являється в джерелах із тією самою назвою (Saulen, Saulia, Soule, Schalwen). Того року це місто стало бойовищем, де литовські князі розгромили німецький орден Мечоносців (лівонських Братів Меча). •>

Земля Кнетуве лежала між річкою Дубіса і верхньою течією річки Вента, де й стояла її столиця з такою самою назвою, що й земля.

На захід від Кнетуве, сягаючи кордонів куршського Ceklis, ле­жала земля Меденікен (лит. Medininkaj). Першим центром цього краю був Медвальґен, одне з головних міст Terra inferior. У такій формі (Medwalgen) ця назва зустрічається в хроніці Віганда Марбурґського (1391—1394 рр.²²; лит. Medvegalis). Іншим важливим центром, відомим у XIII ст., було місто Твери (лит. Tverai); Гали­цько-Волинський літопис згадує про нього (під 1252 р.) у формі Твіремет²³; німецька назва (1289 р.) — Twertiken²⁴.

Південна частина Terra inferior, зокрема басейн річки Юра (притоки Німану) та її притоки Шешувісу, мала назву Карсове (пол. Korszow; лит. Karδuva). В XIII ст. там уже існувало кілька поселень. Петер Дусбурґський, історик Тевтонського ордену, згадує назви п’яти таких поселень: Бісена (під 1283 р.)²⁵, Оукайм²⁶ (лит. Aukaimis), Юніґеда (під 1291 р.)²⁷, яку називали ще й Велуна/Велунен (лит. Veliu- опа)²⁸, Поґрауда (під 1294 р.)²⁹ і Вайкіна³⁰. Центр того краю мав назву Карсове.

1259 року Тевтонський орден збудував фортецю Ґеорґенбурґ (Йорґенбурґ) на лівому березі Німану, проте на території Карсове.

Західна частина цього краю, що межувала з землями курів, мала назву, за даними «Liber Census Daniae» (бл. 1220 p.), Ламмато³¹.