Вендланд, згадуваний у середньовічних джерелах, займав територію, західним кордоном якої була нижня течія річки Ельби
(ON Saxelfr, загальна довжина 723 милі/1165 км, площа басейну 55 620 кв. миль/144 000 км2) та її притока річка Зале (265 миль/426 км, площа басейну 10 000 кв. миль/25 900 км2).
Східний кордон Вендланду нагадував сходи, першим вертикальним відрізком яких був Ноґат (східний рукав дельти Вісли) і нижня течія самої Вісли (загальна довжина 667 миль/1090 км, площа басейну 193 000 км2). Наступний, горизонтальний відрізок становила річка Неце (пол. Notec, Нотець), притока Варти, далі сама Варта (пол. Warta', 762 км, площа басейну 53 700 км2), найдовша права притока Одеру (пол. Odra', 861 км, площа басейну 118 600 км2), та її ліва притока Бобер (пол. Bobr). На півдні були два гірські масиви: Рудні гори (Erzgebirge) і Великі гори (Ricsengebirge), що правили й за природний північний кордон Чехії.Річка Одер поділяла північний Вендланд на дві частини: західна частина мала назву земель ободритів (бодричів) та велетабів^, а східна — складалася з Померанії. Між обома частинами ближче до території велетабів лежали три острови: Рюґен, Волін та Узнам (Узедом).
Південний Вендланд, або земля сербів (Surbi), лежав на південь від лінії, що приблизно проходила від Магдебурга до пізнішого Франкфурта-на-Одері. У вступному розділі ПВЛ вжито назву Ляхове для позначення Вендланду. З народів, що жили у Вендланді, названо тільки лютичів (велетабів) і поморян (померанців)2.