Ободрити

Назва Ободрити (варіанти: Abotriti, Abodriti, Abtrezr, Альфред Великий писав її як Apdrede) вперше з’явилась у франкських хроніках (під 789 р.). Ця назва іранського походження, так само як і назви двох інших діяльних слов’янських груп — сербів і хорватів³.

Рудольф Фульдський {«Geographus Bavarus», бл. 845 р.) називав цей народ Nort-Abtrezi (про східних ободритів див. нижче), розпо­відаючи, що вони мали тоді 53 Civitates (головні племінні ринки, що були водночас і укріпленими городами), поділених між їхніми князя­ми {«per duces suos partitae»)^4,.

Земля ободритів складалася з чотирьох великих територіально- племінних одиниць: ваґрів, ререгів, або власне ободритів, варнів і полабів.

На думку Макса Фасмера, назва Wagri (варіанти: Waari, Waigri), яку вперше записав 967 р. саксонський історик Відукінд Корвей- ський (пом. бл. 1004 р.), має старонордичну етимологію й походить від ON vagr, «затока, бухта»⁵. Ваґри попервах займалися торгівлею та піратством. їхня територія простягалася між Limes Saxoniae (що його встановив Карл Великий, 768—814), який ішов від Кільської бухти {Kieler Forde) до річки Ельби поблизу Ертенебурґа і Лю- бекської бухти {Liibecker Bucht).

Центром ваґрів було місто {civitas) і порт Старґард (Алдінбурґ), що його Адам Бременський (бл. 1072—1076 рр.) назвав «Еогит (= Waigrorum) civitas Maritima»*. Збудоване в VII чи VIII ст.⁷, воно стало першим християнським центром ободритської землі. Принаймні з 968 р. місто було осідком місцевих єпископів і проіснувало до 1066 р., коли реакція поган спричинилась до повстання і стерла його з лиця землі. Єпископську кафедру, засновану вдруге 1149 р., згодом (1160 р.) перенесли до тоді вже німецького міста Любека. Скарб візантійських монет середини IX ст. свідчить про давні торговельні зв’язки Стар­гарда⁸.

Поблизу ваґрійського узбережжя є чималий острів (185 км²), для якого Адам Бременський (бл.

♦ ♦ ♦

Адам Бременський писав, що власне ободрити мають «нині» («nunc») ще й «іншу назву» («altero nomine») — Ререґи (Reregi). Оче­видно, ця остання назва пов’язана з давньою емпорією Рерік, про яку ми знаємо з франкських хронік (під 808—809 рр.), де стверджено, що назва Рерік данського походження {«lingua Danorum Reric di- cebatur»)¹⁰. Первісною «місцевою» назвою емпорії, здається, була *Beric, яка походила від фризького слова *beric, «округа», — зви­чайного з другої половини VIII ст. позначення фризьких торго­вельних емпорій у регіонах Mare BaltiCumⁿ.

808 року данський король Ґодфрід (з готського клану) завоював і зруйнував Рерік, щоб піднести значення свого власного порту — Гедебю (Гайтабу). Відтоді міжнародні купці були змушені перенести свою діяльність уланську емпорію. «Thrasco dux Abodritorum» (809 р.) невдовзі загинув у Реріку від рук убивць, яких прислав Ґодфрід¹².

Учені не раз намагалися визначити місце, де був Рерік. Серед «кандидатів» називали такі міста, як Меклін, Альт-Ґарц, Любіка, (ваґрійський) Старгард¹³, але, на думку автора, найбільша ймовір­ність, що він стояв на місці сучасного порту Вісмар.

Ререги жили на балтійському узбережжі на схід від ваґрів: від Любекської бухти і гирла річки Траве до річки Барнов. За Адамом Бременським (1072—1076 рр.), столицею ререгів було місто і порт Магнополіс, або Мехлін (Бурґ), попередник німецького міста Мек- кленбурґа¹⁴. Проте археологи знайшли руїни старого замку, датовані VII—VIII ст., на острові десь за 8 км на південь від сучасного міста Вісмар.

У Магнополісі знайдено скарб куфічних монет середини IX ст.¹⁶. Поблизу міста знайдено й кілька інших скарбів монет і коштовнос­тей, серед них і найбільші в тому регіоні, але, на жаль, їх дати не визначено. Не з’ясовано дати й багатьох інших знахідок давніх мо­нет у Меккленбурґу, виявлених у XVIII ст. (1721, 1769,1775, 1779 р. та ін.), бо слід цих скарбів зникав ще до того, як їх можна було описати¹⁷.

Ще одним важливим портом ререгів був Vetus Lubika (інші фор­ми назви — Liubice, Leubice, ON Lybikw, пізніша німецька назва Lubeck), Місто стояло на острові між гирлами річок Траве і Швартау й було засноване в IX ст.¹⁸. Як повідомляє Гельмольд з Бозау (бл. 1170 р.), у донімецькій Любіці існувала досить велика колонія купців {«...Inercatoribus, quorum non parvam coloniam... >>)ⁱ⁹. Нещодавно на місці старого міста знайдено рунічний напис X ст. на кістці тва­рини²⁰.

Ґутскальк (1044—1066), християнський король ободритів, зробив Любіку однією зі своїх резиденцій і збудував там бенедиктинський монастир. Це місто було й столицею Генріха (бл. 1093—1127), одного з його наступників.

1143 року принц Гольштейнський Адольф фон Шауенберґ побу­дував своє власне місто за 4 км на південь від Любіки й негайно надав йому муніципальних прав. Німецький Любек згодом пере­будував герцог Саксонський Генріх Лев (1142—1180), і місто невдовзі відсунуло в тінь порт ободритів, спричинивши його зане­пад. В останні десятиріччя XII ст. Любек розвивався як столиця німецьких (саксонських) купців Mare Balticum.

Слід згадати й про два інші міста ободритів. Місто і порт Ґардч (нім. Gaarz, Ґарц), розміщене на пагорбі Шмідеберґ (сучасний Альт- Ґарц), було засноване на початку X ст. Цей факт спростовує гіпоте­зу Р. Бельца про те, що Ґардч слід ототожнювати з Реріком 808— 809 pp.^2,∙

Місто Росток (Roztock, Rostock, ON Raudstokk), що стоїть на лівому березі річки Варнов, з’являється в джерелах порівняно пізно.

♦ ♦ ♦

Лінія, що йшла від південного берега озера Шверін до річки Вар­нов на заході і озера Мюріц-Зе на південному сході, обмежувала територію варнів. На півдні їхнім кордоном була річка Ельде. Назву «варни» місцеве (слов’янське?) населення перейняло від своїх німе­цьких попередників, що залишили територію десь між 518 і 590 рр.²². їхня столиця, місто Зуаріна (вперше про нього згадав саксонський хроніст Тітмар під 1018 р.²³), стояла на острові в південно-західній частині озера Шверін. За археологічними даними, Зуаріну засновано в IX—X ст.²⁴, згодом вона стала німецьким містом Шверін. Фахівці вважають, що місто було столицею Накуна, могутнього короля Са^алібів; Накуна відвідав, а згодом і написав про нього єврейсько- арабський купець і мандрівник ІбрагТм бен Я'куб-ат-Туртушї в 965—966 рр.²⁵.

Полаби, або полабінґи, жили на схід від Limes Saxoniae, на південь і на схід від ваґрів, на південь від ререгів і на північ від Ельби. Назва полабінґи з’явилась у письмових джерелах тільки з середини XI ст.

1, найімовірніше, була пізньою спільною назвою трьох племінних груп, про які згадує Рудольф Фульдський («Geographus Bavarus», бл. 845 р.) разом з кількома їхніми Civitates.

Линяни (Lined), вперше згадані у франкських хроніках під 808 р., жили між річкою Степеніц і озером Мюріц-Зе. їхній давній центр — JIунцині—був одним з семи Civitates і стояв біля броду через річку Ель­ба, на місці сучасного Ленцена. Засновано його десь у VIII—IX ст.²⁶.

На південь від линян жили бетеніки, вперше згадані 811р. Між цими двома племенами жили смелдінґони, відомі у франкських анна­лах з 808—809 рр. Згідно з «Geographus Bavarus» (бл. 845 p.), бетеніки і смелдінґони разом з моріцанами (що жили на північ від них, див. нижче) мали 11 Civitates.

Столицею всіх полабів став Рацебурґ (Racesburg, Ratzeburg), що знаходився на шляху з саксонського Бардовіка до Ваґрії і з Гамбурґа до Мехліна. Археологи визначили, що поселення було засноване десь протягом X—XI ст.²⁷. Рацебурґ уперше згадано в джерелах бл. 1060 р., відомий як осідок полабського єпископа, проте під час поганського повстання 1066 р. місто зруйнували. Саксони окупу­вали місто 1140 p., 1154 р. відновлено єпископську кафедру.

2.