Топонімічні дані засвідчують, що естонці були аборигенним населенням, а їхня країна — батьківщиною балто-фінських народів.
За даними хронології лінгвістичних контактів між балто-фін- ськими мовами і балтійськими мовами, носії спільної балто-фінської мови прибули на береги Балтійського моря бл. 500 р.
до н. е. Півтисячі років вони жили разом, імовірно, в Естонії, а потім, десь на початку нашої ери, почали мігрувати, головно до Фінляндії3.Близько 1200 р. давня Естонія складалася з восьми великих і шести малих адміністративних одиниць, що їх сучасною естонською мовою називають мааконд (maacond, «провінція»).
Найбільшими провінціями були острів-мааконд Осілія (Сааремаа), що складався з західних островів Сааремаа, Myry, Вілсанді, Гійумаа й Kaccapi; приморських провінцій Pomanii(RotaliafWiekfMa- ritima; Ляянемаа, західне узбережжя континентальної частини), Ревеле (RevelefRavald) та Віронії(VironiafVirland', Вірумаа, північно- східне узбережжя континентальної частини) і двох острівних провінцій — Гаррії (Harrien', Гарюмаа) на заході і Ґервії (Gervien; Ярвамаа) на сході, а також двох великих південних провінцій — Саккали (SaccalafSakkala; Сакала) на заході й Уґавнії (Ugaunia; Уґанді) на сході.
П’ять малих провінцій були розміщені між південно-східним кордоном Роталії та озером Пейпсі.. Назви цих провінцій, як іти з заходу на схід, такі: Алемпоїс, у середній течії річки Пярну та її приток IGipy і Лінці; Нурмеґунде (Нурмекунд), на північ від річки Навесті (Пала), на захід від річки Пилтсамаа і на північ від озера Виртсьярв; Мога (Мигу), в басейнах річок Пилтсамаа і Педья, що зливаються між собою; Вайґа (Вая), на схід від Могу, на південь від Віронії й на захід від Соболіцу; Йоґентаґанья (Йоґентаґана), на південь від Mory та Вайґи і на північ від річки Cyyp Еми. Шоста мала провінція — Соболіц (Soboliz/Soopoolitse)— містилася на західному березі озера Пейпус.
Якщо всі шість малих маакондів складалися тільки з одного округу, що давньоестонською мовою називався кілеґунда (kilegunda∖ ест.
kihelkond), великі мааконди мали до семи таких округів: Гарія і Ґервія — по три кілеґунди; Осілія — чотири; Віронія — п’ять; Рота- лія — сім. Кількість округ кожної з великих південних провінцій — Саккали та Уґавнії—лишається невідомим. Віронія — перший маа- конд, згаданий у джерелах: у формі Virland ми бачимо його назву в давньошведському рунічному написі, датованому 1020—1040 рр.4.2
Давні естонці мали порівняно високий рівень розвитку соціально-економічної структури. їхня економіка будувалася на сільському господарстві, рибальстві та мисливстві, були й зародки промисловості, зокрема металургія (залізо було доступне у формі болотної руди), пошиття одягу, надто плащів (що їх у Німеччині називали waypas, вайпасами)5.
Земельною одиницею, яку використовували при оподатковуванні сіл та в разі військових потреб, з давнього-давна був гакен (ест. adra-maa = латин, uncus). Первісним значенням першого елемента естонського слова ader, запозиченого з давньогерманської мови (наприклад, ON агдг), було «тип плуга».
За даними «Liber Census Daniae» (середина XIII cτ.), три території, що перебували під владою данців, були оцінені так:
Віронія — 2913 гакенів;
Ревеле — 1410 гакенів;
Гаррія — 1066 гакенів.
Підраховано, що територія стародавньої Естонії (бл. 20000 кв. миль) складалася десь із 21 000 гакенів; у середині XIII ст. на ній жило приблизно 110—150 тисяч чоловік6.
Осілія мала десь 3000 гакенів і була найгустіше заселеним регіоном Естонії.
Як уже сказано, давньоестонська назва округу — кілеґунда (kile- gunda). Це слово складається з двох компонентів — kile-, запозиченого з давньоґотської мови (< *kisle) із значенням «заручник» (нім. Geisel), і фінського слова kunda, «народ, спільнота, сукупність, ціле». Термін кілеґунда точно відповідає давньошведському слову gisla- Iagh, де -Iagh означає «юридичний округ»7.
Кілеґунда поділялася на села й фермерські поселення, що мали давньоестонську назву arws (сучасна ест.
аги), німецьку marcke (= латин. marchia), а давньоруську погост*. Ліси, пасовиська і рибальське знаряддя становили спільну власність усього села або кілеґунди. На естонському узбережжі не було рибальських поселень, бо естонські селяни та рибалки, що не гребували й піратством, будували свої домівки далеко від берега, аби уникнути грабунку з боку інших піратів. Естонці ставили тимчасові хижки на узбережжі тільки тоді, коли споряджали рибальські експедиції у відкрите море. Як і на фінському узбережжі, шведські поселенці жили на морських берегах Естонії тільки протягом історичного періоду.Населення давньої Естонії поділялося на вільних людей і рабів. Вільні складалися з meliores («кращих» — воїнів і купців) та селян.
Не дивно, що раби становили десь 30% населення Естонії9. Естонське слово, що означає «раб», — запозичене давньоіндоєвро- пейське огі (Gen. orja), що походить від добре відомої назви αryα-,°.
Як і в Ісландії, в Естонії не було постійного центрального уряду. За Генріхом Латвійським (бл. 1216 р.), асамблея meliores збиралася (adplacitandum... convenire) щороку — її скликали в серпні в Райґеле (Райкюла, острівна провінція Гаррія), і вона дуже нагадувала скандинавський тінґ11. Кожна кілеґунда обирала двох делегатів (seniores) зі своїх meliores∖ усі seniores утворювали колегію seniores terrae певного мааконду (terra). Колегія кожного мааконду збиралася кілька разів у рік на Conventio — різновид місцевої парламентської сесії, для ухвали законодавчих постанов і судочинства (Iudicium) відповідно до звичаєвого права12.
Стародавні естонці мали систему оподаткування (yaccae)n, оборонні споруди, фортифіковані торговельні пункти й дерев’яні замки (давньоест. *linda = латин, castum = давньорус. осек) і споряджали кораблі та воїнів для провінційного війська — малева (ест. malev)x*.
Оскільки інституту королівської влади не існувало, провінційні Conventio або Conventio кількох провінцій мали право вибирати головнокомандувача.
Головнокомандувач, вибраний з-поміж seniores, одноосібно керував провінційним військом або військом кількох провінцій. Ці армії збирались у певних визначених місцях, що їх називали таіа (тауа).Кожен округ мав кілька сільських дерев’яних замків, що під час війни правили за притулок для місцевого населення. Ці замки мали різні розміри: замок Тарбата (згодом Тарту) в Уґавнії займав площу 8000 м2. Замок Одемпе (Отепяя) в тій самій провінції мав площу 3500 м2, тоді як замок у Леоле (Lohavere) в Саккалі, хоч і був добре укріплений, — усього 1500 м2,5. Чудово укріплений замок Керґел (Karla) на острові Сааремаа вражав справді гігантськими розмірами, займаючи площу 18000 м216.
Ще до початку XI ст. чимало з цих замків розвинулись у постійні міста, що згодом стали центрами торгівлі. Найважливішим серед них був Лінданісе-Коливань (Таллінн) у Ревеле, Тгарванпе (Раквере) у Вірумаа, Моне (Myry) на острові Myry; Пойде (Pojde), Валдія (Валяла) і Кармеле (Каарма) в Осілії; Леал (Лігула) в Роталії, Bap- боле (Варбола) в Гаррії, Віліанде (Вілянді) в Саккалі і Тарбата (Тарту) та Одемпе (Отепяя) в Уґавнії.
Кілька захищених бухт, котрі використовувались як притулок та якірні стоянки для кораблів, стали важливими гаванями. Серед них — Пернау (Пярну) в Саккалі, Лінданісе в Ревеле, Толсбурґ, Маголм (ест. kaupsaare sadam, «торговельна острівна гавань») і Нарва у Віронії.
Про військові гавані на острові Гійумаа ми поговоримо нижче.