Археологічні дослідження та розкопки останніх десятиріч дали змогу встановити систему естонських торговельних шляхів, сформовану до XIII ст.17.
Центральним пунктом як морських, так і суходільних шляхів естонської торговельної мережі було місто Лінданісе-Коливань (Таллінн)18. Це місто, найбільше в давній Естонії, стояло на узбережному міжнародному торговельному шляху Ладога—гирло Двіни.
Шлях мав такі головні пункти в Естонії (зі сходу на південний захід): Нарва—Тгарванпе (Раквере) — Лінданісе (Таллінн) — *Гаапсалу- Роталія (Рідала) — Леал (Лігула) — Г аніале (Г аніла) — Пернау (Пярну), а звідти через латвійську провінцію Мецополе до гирла Західної Двіни.З Лінданісе (Таллінна) на південь вели й два суходільні шляхи. Перший проходив через міста Лоне (Логу) та Райґеле (Райкюла) і йшов до Пернау (Пярну), де з’єднувався з західнодвінським шляхом. Другий проходив через *Тюрі (Пайде-леоле, Лигавере), а досягши Віліанде (Вілянді), йшов через пустку до латгальського міста Kecic (Кесь-Венден). Звідти шлях тягся до руського Полоцька.
Був і важливий суходільний шлях від Нарви на південь уздовж берегів річки Нарви і озера Пейпус. Проміжними пунктами на цьому шляху були Нарва — Торма — Тарбата (Тарту) — Одемпе (Отепяя). В Одемпе (Отепяя) дорога розгалужувалась. Західний шлях вів до Kecica (Кесь-Вендена), а звідти до Полоцька), східний шлях теж закінчувався в Полоцьку, проте спершу йшов через Ізборськ та Псков.
Слід згадати ще й такі місцеві шляхи: Лінданісе (Таллінн) — Варболе (Варбола) — Ладісе — Леал (Лігула); *Тюрі (Пайде) — Пер- нау (Пярну); Тгарванпе (Раквере) — Авіспе — Сомелінде (Соомеве- ре). В Сомелінде (Соомевере) шлях розгалужувався: одна гілка йшла на південний захід і приєднувалась до шляху Лінданісе (Таллінн) — Віліанде (Вілянді), а друга гілка йшла на південний схід, з’єднуючись біля Тарбати (Тарту) із шляхом Нарва — Одемпе (Отепяя). Транс- осілійський (Сааремаа) шлях простягався від Ганіале (Ганіла) до *Мус- тіяли. Почавшись у Ганіале (Ганіла), він ішов спершу до переправи на острів Myry, потім перетинав острів і досягав порту Ліннусе. В Ліннусе була ще одна переправа до порту *Opiccaape на Сааремаа.
Далі шлях ішов через Валдію (Валяле) і Кармеле (Каарма) до порту *Kypeccaape, де повертав на північний захід і досягав міста і порту Кіліґунди (Кігелконні) по дорозі через Керґел (Кярла). В Кіліґунді (Кігелконні) шлях змінював напрямок і йшов на північний схід, закінчуючись у *Мустіялі.Лінданісе (Таллінн) був ще й вихідним пунктом естонського прибережного судноплавства, що мало чотири головні шляхи. Східний маршрут ішов від Лінданісе (Таллінна) вздовж південного узбережжя Фінської затоки до Нарви, а звідти до Старої Ладоги (Альдейґюборґа). Західний шлях пролягав від Лінданісе (Таллінна) вздовж островів Осмуссар і Гійумаа на Ґотланд, де лінданіські купці мали свої установи. З економічного погляду цей шлях був найважливішим не тільки для Таллінна, а й для всієї давньої Естонії. Північно-західний шлях, проходячи повз острів Найссаар, пов’язував Лінданісе з фінськими містами Порккала та Або й закінчувався в шведському місті Сіґтуна. Південний шлях ішов від Лінданісе вздовж узбережжя й повз острови Вормсі та Myry через Пернау (Пярну) до гирла Двіни. Був і шлях, що починався в Курессааре на острові Сааремаа й вів до Готланду й данських гаваней.
Маючи таку систему водних і суходільних шляхів, естонці брали активну участь у міжнародній торгівлі.
В Естонії знайдено понад 5000 арабських диргемів19. Найдавніші скарби виявлено в Когтла-Ярве (бл. 838 р.)20 і на південно-західних берегах озера Пейпус (бл. 862 р.)21.
Скарб напівбрактеатів з Гедебю (бл. 970 р.) відкопано на берегах нижньої Кейла22.
Нещодавно опублікована карта (В. М. Потік) знахідок західних монет, датованих X—XIII ст. і відкритих у Східній Європі, показує, що Естонія посідає виняткове становище: переважна частина всіх східноєвропейських скарбів, позначених на цій карті, зосереджена в Естонії23.