Таттр про Гаука Високоштана

Вступ

?attr Hauks habrokar зберігся насамперед у «Flateyjarbok» (GKA 1005, fol., 77 rb — 78 га; бл. 1380—1394) та в багатьох паперових рукописах³⁶². Досі не з’явилося окремої публікації цього таттру.

C. R∕Unger and G. Vigfusson (Т. І. — Chria., 1860. — С. 587—589) і Sigur- dur Nordal (Т. 2. — Akranes, 1944. — С. 63—69). Німецький переклад було опубліковано в 1928 р. (передруковано в 1965 р.) в 17-му томі серії Thule в першому розділі збірки «NorwegischeKonigsgeschichten» (с. 27—35).

Вибрані уривки й аналіз

Вступні зауваження

Три розділи цього таттру дають деякі цікаві відомості про скан­динавів у Східній Європі — про їхню торгівлю та збройні виправи. Це «Подорож Гаука до Голмґарда», «Подорож Гаука та Віґгарда до Бярмаланду» і «Битва з Бйорном і Сальгардом». Автор таттру датує ці події роками правління Гаральда Світловолосого в Норвегії та Ейріка Онундарсона у Швеції.

Правління першого з них, як правило, позначають роками 875— 945³⁶³, _тоді _як хронологія правителів Швеції є неясною. В ісландських анналах дається 871 р. як рік смерті Ейріка: Dainn Eirikr Sviakonungr, Bjom tok ?ar riki... і так далі³⁶⁴. Проте немає сумніву, що ця дата є надто ранньою. Також і дату Ейрікової смерті, яку вказує «Heims- kringla», а саме — 885 р., тобто на десятому році правління Гаральда Світловолосого³⁶⁵, слід визнати недостовірною на підставі твер­дження, яке робить автор таттру про те, що конфлікт між Гаральдом і Ейріком вибухнув через багато років по тому, як Ейрік одружився з Гаральдовою дочкою.

Тим часом відомості, які даються на самому початку Hauks ?attr, переконливо свідчать про те, що близько 875 р., коли Гаральд зій­шов на трон, Бйорн ат Гауґі був ще правителем в Уппсалі.

Згідно з «Heimskringla», у віці десяти років Гаральд Світлово­лосий став королем Норвегії³⁶⁶. Ми не маємо підстав сумніватися в правдивості цього твердження. Це саме джерело повідомляє нам, що Інґіґерда була четвертою дитиною Гаральда від Асгільд, його третьої жінки, дочки Грінґа Даґссона з Грінгарікі³⁶⁷. Загально­визнано, що Гаральд одружився з Асгільд у віці 25—ЗО років, отже, Інґіґерда мала народитися, коли йому було принаймні ЗО—35 ро­ків, тобто бл. 895—900 рр. Припускаючи, що, аби вийти заміж, Інґі- ґерда мусила мати принаймні 14—15 років, вона не могла зробити цього до 920 р. Так само й конфлікт між Гаральдом та Ейріком виник, мабуть, десь у третьому десятилітті X ст. Ця хронологія далі підтверджується тим фактом, що перед конфліктом між Гаральдом та Ейріком Гаральд зумів хитро ошукати англійського короля Етельстана, домігшись, щоб той усиновив його сина Гакона.

«Heimskringla» дає нам такий опис цієї події*³⁶⁸:

«Наступного літа король Гаральд Світловолосий спорядив корабель і відправив його на захід, до Англії. Шкіпером (styrimann) на ньому був Гаук Габрок, великий силач (kappi mikill) і великий улюбленець короля. Він доручив його турботам свого сина Гакона. Потім Гаук підняв вітрила й відплив на захід до Англії. Там він з’явився до двору короля Етельстана [924—939], якого знайшов у Лондоні.

На їхню честь король улаштував великий і розкішний бенкет. Коли вони підійшли до бенкетної зали, Гаук навчив своїх людей, як їм туди заходити та виходити. Він сказав, що той, хто ввійде до зали першим, має виходити з неї останнім; і всі вони мали стати в ряд перед королівським столом. У кожного мав бути з лівого боку меч, і вони мали так прилаштувати свій одяг, щоб мечів не було видно.

Потім вони ввійшли до зали. їх було тридцятеро. Гаук підійшов до короля й привітав його. Король сказав, що радий бачити його своїм гостем. Потім Гаук схопив хлопчика й посадив його Етель- станові на коліна. Король подивився на хлопчика й запитав, навіщо Гаук це зробив. Гаук відповів: “Король Гаральд просить тебе вси­новити свого сина, якого народила йому одна з його служниць”. Король спалахнув гнівом і схопився за меч, так ніби хотів убити хлопчика. “Ти посадив його собі на коліна [тобто “ти всиновив його”], — сказав Гаук, — і ти можеш убити його, якщо хочеш, але в такий спосіб ти не позбудешся всіх синів короля Гаральда”. Потім Гаук та всі його люди покинули залу й пішли до свого корабля. Вони підняли вітрила і вийшли в море відразу ж, як тільки змогли зібратися в дорогу, і повернулися до Норвегії та короля Гаральда, і король був дуже задоволений тим, що сталося, бо ж кажуть, що той, хто всиновлює твого сина, стає менший за тебе рангом. У цих стосунках між королями, як можна було бачити, кожен намагався зробити щось таке, аби вивищитися над іншим. Але жоден із них не втрачав через це свого впливу чи гідності, і кожен залишався вер­ховним правителем у своїх володіннях аж до свого смертного дня».

Гакон був наймолодшим сином Гаральда; згодом він став другим наступником свого батька на троні Норвегії (Hakon Adalsteinsfostri, go?i, 948—961). Правління Етельстана почалося в 924 р.

Треба також зазначити, що подорож Гаука до Голмгарда (Нов­города) могла відбутися лише в той час, коли Голмґард (Новгород) уже перетворився на важливий торговельний центр на «шляху із варяг у греки». Таким чином це не могло статися раніше, як бл. 30-х рр. X ст.³⁶⁹.

Підсумовуючи, можна сказати, що обидві події, пов’язані з ім’ям Гаука й описані в таттрі, мають бути віднесені до третього десяти­ліття X ст.

Уривки й аналіз

Подорож Гаука до Голмґарда (Великого Новгорода)³™

«Бйорн ат Гауґі правив у Швеції, коли Гаральд [Світлово­лосий, бл. 875—945 рр.] зійшов на норвезький трон.

Одного літнього дня король Гаральд покликав чоловіка на ім’я Гаук Габрок, який був його улюбленим васалом. Він сказав йому: «Тепер я вільний від усіх воєн та заворушень, які відбувалися на нашій землі, і я хотів би знову втішатися миром та розвагами. Я пошлю тебе на літо до Аустрвеґа, щоб ти накупив мені там усіляких дорогоцінних речей, яких у наших краях не знайдеш». Гаук відповів, що він, як і завжди, готовий задовольнити бажання свого короля. Після цього король послав свого підданого, якого раніше завжди тримав при собі, в мандри по багатьох краях.

Гаук із великим почтом відплив на кораблі й восени добувся на схід, до Голмґарда (Великого Новгорода), де вирішив перебути зиму. [Якогось дня] він прийшов на ринок, де було безліч людей із усіх країн. Прийшли туди й два каррі (силачі) короля Ейріка з Уппсали: Бйорн Бласіда та Сальґард серкр. Це були дуже забіякуваті люди, які вважали себе вищими за інших.

Одного дня Гаук вийшов зі своїм супроводом у місто, щоб купити дорогоцінні речі для свого володаря, короля Гаральда. Маючи це на меті, він прийшов до місця, де стояла ятка одного грека (girzskr)³⁷² (купця). Гаук побачив там дорогий плащ, гаптований золотом. Він купив цей плащ, дав завдаток і пішов, щоб принести решту грошей. Проте раніше Бйорн також звернув увагу на цей плащ, подумав, чи не купити його для шведського короля, і вирішив здійснити цю оборудку. Коли Гаук пішов, з’явився служник Бйорна і сказав, що його хазяїн купить цей плащ, хоч би що там було. Проте купець розповів, як стоять справи.

Служник повернувся до Бйорна й усе йому розповів.

Тоді до Гаука підійшов якийсь чоловік, низенький і кремезний, і Гаук запитав, як його звуть. Той відповів, що звуть його Буй, і при цьому [додав]: «Ось меч — я дам тобі його, якщо ти битимешся з Бйорном і Сальґардом. Можеш бути певен, що він рубає добре». Гаук узяв меча в руки, обдивився його й сказав: “Дякую тобі за твою пропозицію, але я твого меча не візьму. Я маю досить зброї, яка рубає й коле, аби тільки не зрадила мужність та самовладання. Але віднині я називатиму тебе Bui bitrligt suerd («Буй з рубальним мечем»)”. Буй відповів: «Король Гаральд ніколи не відмовився б від цього меча, якби я йому його запропонував. Але хай буде, як буде. Думаю, ми ще зустрінемося». І з цими словами він повернувся й пішов собі.

Суперечка закінчилася битвою між двома [загонами]. Гаук мав більше людей, і його воїни були сильніші. Кілька людей було вбито, багато — поранено. Гаук здобув перемогу. Місцеві люди втрутилися й розборонили їх. Після цієї поразки шведи були дуже розгнівані й повернулися додому. Чутка про ту подію досягла Норвегії, але розповідалося про неї так, як її витлумачив Сальґард.

Гаук прибув додому й постав перед королем. Гаральд подивився на нього сердито й запитав: «Чи це правда, Гауку, що ти поставив мою честь у залежність від рішення свого меча?» — «Ні, ваша велич­носте», — відповів Гаук і розповів йому детально, як воно сталося.

Король Гаральд був дуже задоволений і сказав: «А тебе й справді можна вважати яструбом Гаук Габрок³⁷³, якщо ти здолав у битві силачів (каррі) короля Ейріка». — «Це правда, — погодився Гаук, — але я зробив не менше, коли я був у Англії й посадив королю Етель- станові на коліна твого сина Гакона»³⁷⁴.

Король засміявся. Відтоді Гаук одержав прізвисько Габрок. Ка­жуть, що ніколи більше до Норвегії не привозили коштовнішого плаща.

Бйорн і Сальґард повернулися до короля Ейріка у Швецію й роз­повіли йому, як Гаук посоромив їх, а також про те, що король Га­ральд не вважає» що він володар нижчий за рангом, аніж король Ейрік. Король Ейрік дуже розгнівався, і відтоді між ним і королем Гаральдом виникла ворожнеча».

Подорож Гаука та Віґгарда до Бярмаланду™

«466. Якось узимку було, що король Ейрік готувався святкувати Різдво й тільки-но піднявся на свій високий трон, оточений своїм почтом (hir?), тоді як його охоронці стояли на варті надворі. Вони й побачили, як до них наближається на лижвах якийсь чоловік. Неза­баром він уже був біля них і скинув лижви. Це був дужий чоловік у вовчій³⁷⁶ шкурі. Його зустріли приязно. Він скинув свою хутряну накидку й постав перед ними в яскраво-червоному камзолі. На голові в нього був шолом, а на боці — меч. То був справді гарний чоловік. Він мав велику кучму густого й блискучого волосся й вигля­дав надзвичайно сильним і дужим.

Незнайомець підійшов до короля й привітав його. Король сказав новоприбулому, що радий бачйти його своїм гостем, —той видався йому людиною шляхетного походження. Він [король] запитав у ньо­го, як його звуть, якого він роду та племені. Прибулець назвався Віґгардом і сказав, що він родом із Галоґаланду³⁷⁷. “Але, — провадив він, — я маю до тебе одне прохання. Я хочу, щоб ти поставив мене в рівне становище із собою, в таке, яке вже мають при твоєму дворі Бйорн та Сальґард”. Король сказав: “Ти, звичайно, чоловік достой­ний, але я ще не випробував тебе й тому не можу підняти тебе так високо, як я підняв цих людей, які вже наражалися на чимало не­безпек задля мене і які є моїми найдоблеснішими воїнами». Тоді Віґгард відповів: «Що ж, тоді прощавайте, ваша величносте». Він вийшов із зали надвір, забрав свої речі й знову став на лижви.

А тим часом на півночі, в Ґудбрандсдаларі (Ґудбрандсдаль — на південний захід від Трондгейма), король Гаральд святкував Різдво, і на другий день Різдва його люди зібралися надворі й влаштували ігри. Король був там і дивився на їхні ігри. Сільський маєток, у якому вони святкували Різдво, був неподалік від гір [Доф- ра]. Раптом король каже: “А що то видніється там, у горах, схоже на сніговий вихор? То, бува, не чоловік на лижвах?” Сніг і справді завихрювався навкруг нього, хоча вітер ані вщухав, ані посилю­вався. Всі погодилися на тому, що то справді якийсь чоловік, хоча мало б хто зважився отак з’їхати вниз з отих гір.

Та незнайомець незабаром уже був біля Гаральдових людей, а тоді підійшов до короля й привітався з ним. Король радо прийняв його привітання й побачив, що перед ним чоловік, певно, могутній і дужий. А прибулець уже виклав перед ним своє прохання: він про­понує королю свої послуги, якщо той візьме його на службу як одно­го із своїх воїнів. Король сказав: «Якщо твої таланти не поступаю­ться тому, як ти виглядаєш, тоді тебе чекають тут великі почесті”. Після цього король підкликав до себе Гаука й запитав, чи не зміг би він прийняти цього чоловіка до свого почту як стільничого й компаньйона. Він [Гаук] задовольнив бажання свого короля. Ці двоє були однаково могутні й дужі. Отже, Віґґарда було прийнято до почту королівських силачів (каррі).

467. Одного літа король Гаральд сказав, що він хоче послати Гаука на північ до Бярмаланду по хутра (har-vara; hann uill senda Hauk nor?r till Bjarmalands at heimta harvoru)³⁷⁸, і коли Віґгард це почув, він висловив бажання супроводжувати його. Король відповів, що не хоче позбавити його честі вирушити в ту подорож. Після цього кожен подбав про те, щоб підготувати для далеких мандрів кора­бель, і коли вони були вже готові підняти вітрила, король покликав їх (Гаука й Віґґарда) ще на одну розмову і сказав, що сьогодні по­силає в далекі краї двох людей, з якими менш за все йому хотілося б розлучитись, “але я вважаю за дуже ймовірне, що коли король Ейрік довідається про вашу подорож, тоді він захоче влаштувати так, щоб ти, Гауку, дорого заплатив за той плащ, якого ти колись придбав для мене в Голмґарді (Новгороді). Я знаю про ідолопокло- ніння (blot)³⁷⁹ Ейріка, з якого він спробує здобути вигоду, і я хочу, щоб ви навідали мою названу матір Гейд³⁸⁰, котра живе на півночі біля Ґандвіку (Білого моря; ok byrr nordr vi? Ganduik)³⁸¹. Вона дасть вам пораду. Я посилаю їй у подарунок золоте кільце вагою в два­надцять унцій, два окости старого вепра та дві бочки масла”.

Отже, вони вирушили на північ, узявши із собою добрих людей (Іід) і добру зброю. Король Ейрік довідався про їхню подорож і звелів Бйорнові та Сальґардові рушати на північ до Сурцдаля (Суздаля) та Бярмаланду (at hann uill at ?eir fari nor?r till Surtzdala ok Bjarma- Iandz)³⁸². Влітку король Ейрік наказав улаштувати в Уппсалі велике святкування. З цього приводу він розпорядився пригнати два фурго­ни до того місця, де він звичайно приносив жертви (blota?e) богові Лютіру³⁸³. За звичаєм, ті фургони стояли там усю ніч доти, доки вранці приходив бог. Але цього разу Лютір не прийшов, як звичай­но, і королю повідомили, що бог не має бажання вирушати в цю подорож. Два фургони простояли дві ночі, але Лютір так і не з’явив­ся. Тоді король наказав принести набагато більшу пожертву, аніж раніш, і на третій ранок побачили, що Лютір прийшов. Фургон був такий важкий, що коні попадали, перш ніж дотягли його до зали.

Потім фургон вивезли на середину зали, і король підійшов до нього з наповненим рогом, привітав Лютіра й сказав, що хоче випи­ти за його здоров’я. Він, мовляв, просить його вирушити в подорож, яка цього разу буде надзвичайно важливою. Король пообіцяв богові великі дари, як того вимагав звичай. Лютір пояснив, що не має особ­ливої охоти вирушати в цю подорож. Він сказав, що якось уже був там, на півночі, й зустрів тоді там великого тролля-жінку (Гейд), схожої на яку йому ще ніколи не доводилося бачити. Правда, вже тоді вона була дуже стара. “Ніщо не змусило б мене знову вирушити в цю подорож, якби я знав, що вона досі жива. Та я сподіваюся, що на цей час вона вже померла”. Король був тієї самої думки. Лютір сказав, що король гідний того, аби він йому допоміг, і пообіцяв вирушити туди, куди він його посилає.

Отже, для Бйорна та Сальґарда підготували два кораблі. І коли вони вже виходили в море з озера Меларен, вони побачили попереду корабель-дракон [Лютіра]. Над палубою було напнуте чорне шатро, але не видно було жодного матроса, які тримали б линви [крім Лю­тіра]. Корабель-дракон плив незалежно від того, був вітер чи не було. І ось так вони вирушили понад узбережжям на північ».

Битва з Бйорном і Сальґардом™

«468. А тепер ми маємо розповісти про Гаука та Віґґарда, про те, як вони дісталися до Ґандвіка (Білого моря) на півночі. Прибув­ши туди, вони пішли до маєтку названої матері короля Гаральда Гейд, по шестеро людей з кожного корабля. Стара жінка сиділа біля вогню й широко позіхала. Вона була вдягнена в хутряний жакет, рукави якого сягали їй лише до ліктів. Гаук передав їй вітання від короля Гаральда. Вона відповіла: “Я дуже рада почути, що король Гаральд вітає мене”, — і хотіла піти з ними на корабель. Але потім порадила, щоб вони верталися назад, бо подорож не обіцяє їм нічого доброго.

Гаук діставав головою лише їй до пахви, а він же був чоловік високий. Спочатку він дав їй тільки кільце. На це вона сказала: «Привіт тобі, королю Гаральде», — й одягла його собі на руку. «А ось, — провадив Гаук, — два великі окости (дикого вепра), які він теж просив тобі передати». — «Це також, як на мене, дуже добрий дарунок», — сказала вона. І нарешті він віддав їй дві бочки масла. На це вона так відповіла: «Король Гаральд несхожий на інших лю­дей; його дари надзвичайно цінні, таких я ніколи ні від кого не мала. Якщо він не буде за це винагороджений, тоді немає правди на світі».

Вона взяла по бочці під кожну руку, а вепрячі окости закинула собі на спину. Вона сказала, що цей дарунок важить для неї більше, аніж два інші, «мій названий син знає, що мені найлюбіше. Послу­хайтеся моєї поради й ходіть за мною». Так вони й зробили. Вона (Гейд) розпалила вогнище й сіла збоку від нього. Рот старої жінки тепер видався їм дуже бридким, бо одна губа впала їй аж на груди, а друга лежала в неї на носі. Вона роздягла Гаука, обмацала його й сказала: «Ти виглядаєш справжнім чоловіком і матимеш у житті щастя». Вона попросила, щоб він поцілував її, і він це зробив.

Після цього вона звеліла скинути з себе одяг Віґгардові. Але той відмовився. Гаук попросив його це зробити, і так воно сталося. Вона мовила: «Ось де чоловік високий, добре збудований і неймовірно дужий». Вона сказала Віґгардові, що хотіла б, аби він поцілував її, але він тільки вилаявся і сказав, що нехай це зроблять тролі. Вона відповіла: «Твоя врода переважає [мою], але, — додала вона, — вона нашкодить тобі більше, ніж моя мені». Вона дала Гаукові дві круглі кулі³⁸⁵ й сказала: «Якщо Бйорн і Сальґард нападуть на ваші кораблі зі своїми, тоді ви киньте ці кулі за борт».

Після цього вони попливли далі на північ до Бярмаланду (?eir sigla nu nor?r til Biarmalandz)³⁸⁶ й одного вечора побачили вітрило корабля, який швидко наближався до них від одного з островів. їм захотілося зустрітися з новими людьми, щоб обмінятись новинами. Та незабаром вони побачили, що тими людьми були Бйорн і Саль­ґард. їхні привітання були дуже короткими. Вони відразу ж напали один на одного, і закипіла битва. Потім люди Гаука побачили, що біля острова стоїть корабель-дракон, з якого летять на них стріли, і з кожною стрілою падає воїн. Проте Гаук не згадав про подарунок старої жінки — її дві кулі (амулети). Люди тепер падали мертвими з обох бортів корабля. Віґгард переплив на корабель Гаука, бо його власний уже пішов на дно. Він вибіг на ніс і звідти перестрибнув на борт корабля Бйорна та Сальґарда. Як і Гаук, вони пробилися до щогли, де зустрілися з Бйорном і Сальґардом. Закипіла битва, яка закінчилася лише після того, коли всі ті, хто ще стояв на ногах, були тяжко поранені. Тоді Бйорн кинувся назустріч Гаукові від корми корабля. Тепер вони билися всі четверо, і зрештою Бйорн упав. І тоді Віґґард напав на Сальґарда. Та коли вони найменше цього чекали, від корабля-дракона прилетіла стріла. Вона влучила Віґгардові в груди, і той упав мертвий.

Ось тоді Гаук і згадав про кулі (амулети). У своєму гніві він по­жбурив їх за борт, і вони впали на [корабель-]дракон [Лютіра]. В ту ж мить від носа до корми на ньому спалахнув вогонь. Після цього Гаук убив Сальґарда, але в бою він утратив око. Жоден із його лю­дей уже нічим не міг йому допомогти. Тоді він повантажив свій одяг та зброю в човен і плив у ньому, не зупиняючись доти, доки не по­вернувся до старої Гейд, якій він розповів про все, що сталося. Вона була дуже рада, що він повернувся, і вилікувала його. Після чого вони вирушили вдвох у дорогу.

Вона (Гейд) супроводжувала Гаука, аж поки вони перестріли купців³⁸⁷, і посадила його на корабель до людей, які пливли на пів­день уздовж узбережжя (ok fylgir hon honum ?ar till er kaupmenn eru, kemr honum ?ar j skip med ?eim monnum er fara ?tlu?u su?r me? lan?e )³⁸⁸. Після чого вона повернулася назад, а він продовжив свою подорож, аж поки добувся до короля Гаральда, якому розповів про свої пригоди. Король дуже зрадів його поверненню. А про Лютіра роз­повідають, що він тоді прийшов до короля Ейріка і сказав, що не в змозі більше допомагати йому. Він витерпів надто багато лиха від рук великої жінки-троля з Північного Шляху (j Noregi)».

Висновки

З усіх теттірів, які тут обговорюються, таттр про Гаука розпо­відає про найдавніший хронологічний період. Вище вже було об­ґрунтовано, що йдеться найімовірніше про події, які відбувалися в третьому десятилітті X ст. Немає підстав сумніватися в точності цієї хронології Гаукового таттру, оскільки вона — як уже зазначалося вище — підтверджується кількома сполучними ланками з надійно встановленими персонажами та подіями.

Друга чверть X ст. була вирішальною для історичного розвитку Східної Європи, бо саме тоді руський князь Ігор з Великого Новго­рода підкорив Київ³⁸⁹, і незабаром по цьому був прокладений зна­менитий шлях із варяг у греки, який став життєво важливою еконо­мічною та культурною віссю Київської держави³⁹⁰.

Добре відомо, що Константан VII Порфирородний (905—959) залишив дуже яскравий опис цього шляху, вочевидь побудований на торговельному досвіді грецьких купців. Та російські історики не завважили, що таттр про Гаука дає про це додаткові відомості, опи­суючи спостереження скандинавів над торговельним життям у Нов­городі.

Покінчивши зі своїми «війнами та заколотами», король Гаральд Світловолосий звелів своєму улюбленцеві Гаукові Габроку пливти до Аустрвеґу (Східного Шляху) в торгове місто Голмґард (Великий Новгород), щоб він накупив там для нього «всіляких дорогоцінних речей, яких у наших краях не знайдеш»³⁹¹. З цього можна зробити висновок, що Новгород — лише через кілька десятиліть по тому, як був заснований, здобув собі славу великого центру міжнародної торгівлі. І справді, Гаук відразу знаходить там ятку грецького (girzkr) купця й має змогу вибрати товар, який йому доручено купити. Далі таттр подає нам кілька жвавих і цікавих подробиць про те, як там укладали торговельні угоди³⁹².

Крім того, читач має змогу спостерігати, як змагалися між собою король шведів та король щойно об’єднаної Норвегії³⁹³ за те, щоб утримати Новгород, новий торговий центр у Східній Європі, у сфері свого впливу. Брутальне суперництво між двома королівствами ми спостерігаємо також у Бярмаланді, країні, що її скандинави роз­глядали як місце, де можна взяти багату здобич, місце для вигідної торгівлі та грабіжницьких наскоків.

Тут варто згадати про те, що шведи та норвежці добиралися до Бярмаланду різними шляхами. Перші — через Балтійське море та Сурцдаль (тобто Суздаль у сьогоднішній Росії)³⁹⁴, тоді як другі пливли на північ уздовж Скандинавського півострова, а потім через Ґандвік (Біле море). Варто також звернути увагу на те, що ми маємо тут дуже ранню згадку про «Суздаль».

Звичайно ж, таттр прихильний до норвежців; шведський король Ейрік змальовується як переконаний ідоловірець (тут явно відчува­ється місіонерський запал автора таттру!).

Та якщо ми врахуємо ці та інші можливі упередження автора, таттр про Гаука постає перед нами як надзвичайно цінне джерело з першої половини X ст., що заслуговує набагато більшої уваги істо­риків, які вивчають Східну Європу.