«Саґа про Маґнуса, сина Ерлінґа»

Вступ

Остання саґа, яка входить до трьох збірників саґ про королів Норвегії, розповідає про перший період правління претендента на норвезький трон Маґнусса Ерлінґссона від 1162 р.

У цій сазі є генеалогічний розділ, де даються відомості про зв’язки руської династії (лінія Мономаха) з королівськими кланами Сканди­навії; цей розділ розглядається в іншому місці цієї книжки³³⁷.

Вибрані уривки

Король Вальдемар називає Східну Балтику поганським краєм.

В одному з фрагментів «Magnuss saga Erlingssonar» наводиться ці­каве висловлювання, зроблене данським королем Вальдемаром І (1154—1182) про те, що Східна Балтика — це поганський край, придатний лише для хрестових походів. Обставини були такими: коли Ерлінґ Скаккі намагався посадити свого сина Маґнуса на нор­везький трон, він пообіцяв Вальдемарові І за його допомогу віддати у його «володіння Вік на захід від Рюґярбіта»³³⁸. Та коли Ерлінґ досяг своєї мети, він відмовився виконати обіцянку.

Навесні 1164 р. одурений король Вальдемар І зібрав великий флот і з ним відплив на північ до Віка. Як тільки він зрозумів, що норвезькі селяни настроєні проти нього, король Вальдемар І скли­кав нараду, на якій висловив такі два міркування: «Неважко переко­натися в тому, що населення цієї країни настроєне проти нас. Наразі перед нами відкриваються дві альтернативи: одна — спустошити цю країну, не пощадивши тут ані людини, ані звіра; друга — повер­нутися на південь, не вчинивши нічого злого. І я радше схильний спрямувати свої кораблі у Східну Балтику в поганський край (ok ег ?at n?rr minu skapi at fara heldr i Austrveg til heidinna landa), — а там земель вистачає, — аніж убивати тут християн, хай навіть вони цього повністю заслужили...»³³⁹.

Саґи XIII cm., створені після Сверріс-саґи

З цих саґ дві стосуються проблем, порушених у цій книжці: «Bqg- Iunga saga» і «Hakonar saga Hakonarsonar».

«В Qglunga saga»

Вступ

«Bqglunga saga», створена анонімним автором у першій половині

XIII ст., мала заповнити прогалину між правліннями Сверріра та Гакона Гаконарсона. Бьоґлунґарове інтермеццо припадає на роки 1202—1217. Збереглися лише фрагменти значно довшої первісної ісландської версії в «Eirspennill» (AM 47, fol.; Норвегія; початок

XIV ст.) і «Skaltholtsbok yngsta» (AM 81 a fol.; Ісландія: бл. 1450); а також данський переклад десь приблизно 1600 р., здійснений Педе- ром Клауссьоном Фріісом (Peder Clausson Friis).

Ісландський текст був опублікований Равном (C. Chr. Rafh) в дев’я­тому томі «Fommanna sogur» (Kbh., 1835. — Q V—XIII, 57—228; з латинським перекладом Sveinbjom Egilsson у 9-му томі паралельної серії Scripta Historica Islandorum. — Kbh., 1840. — С. 55—138).

Він був також включений до другого тому збірника Ґудні Йонссо- на (Gu?ni Jonsson) «Konunga sogur» (Rvik., 1957. — С. 343—392).

Див. також: Mageroy Hallvard. Bqglunga sogur. — Med. Scand., 1993. — С. 60—61; Simek. — С. 42.

Відомості про Східну Європу, які ми знаходимо в «?qglunga saga»

З «Bqglunga saga» ми процитуємо один уривок, який має стосунок до Вендланду та до вендів³⁴⁰:

«Звали цього чоловіка Ерлінґ стейнвеґ (пом. 1207 р.)³⁴¹; його вва­жали сином короля Маґнуса Ерлінґссона (1161—1184). Він був ув’язнений у Вендланді, і тримали його там у башті.

Ім’я вендської жінки було Маргарет. Вона прийшла [допомогти] йому вибратися звідти, адже він був у небезпеці, [і ось як вони це зробили]. Вони подерли свій одяг на смужки. Потім він виліз крізь вікно і став спускатися вниз по кам’яній стіні, та [оскільки] [на­швидкуруч виготовленої] мотузки не вистачило до землі, він упав, але ноги собі не зламав, і під покривом темної ночі подався до Данії (бл. 1204 р.)³⁴². Відтоді його стали називати Ерлінґ стейнвеґ».

«Саґа про Гакона Гаконарсона»

Вступ

Племінник Сноррі й продовжувач його праці Стурла Тордарсон (1214—1284) створив у 1264—1265 рр.

«Hakonar saga Hakonarsonar» дійшла до нас у чотирьох пергамен­них рукописах, виготовлених у XIV та XV ст.: «Flateyjarbok» (GkS 1005, fol., Ісландія, бл. 1380—1394 рр.), «Eirspennill» (AM 47, fol., Норвегія, початок XIV ст.), «Frissbok» (AM 45, fol., Норвегія, початок XIV ст.) і «Skalholtsbok yngsta» (AM 81 a fol., Ісландія, бл. 1450 р.). Перше наукове видання цієї саґи було підготовлене Равном у його серії «Fommanna sogur» (Kbh., 1835. — Т. 9. — С. XIII—XVIII, 229— 535; Т. 10. — C. 1—154); воно з’явилося паралельно в перекладній латиномовній серії «Scripta Historica Islandorum» (видаваній Sveinbjom Egilsson) (Kbh., 1841. —Т.9. —С.Х—XI, 139^-427; т.Х.—С. 1—144). Саґа була також опублікована як другий і четвертий томи номера 88 («Icelandic sagas and Other Historical Documents Relating to the Settle­ment and Descents of the Norsemen on the British Isles») в серії «Rerum Britannicarum Medii Aevi Scriptores». В другому томі дається ісланд­ський текст, опублікований Ґудбрандом Віґвуссоном (London: 1887. — XLV—473 c.), а в четвертому — англійський переклад сера Джорджа Веббі Дейсента (Sir George Webbe Dasent) (London: 1894).

Ґудні Йонссон опублікував цю саґу як третій том своєї популяр­ної серії «Konunga sogur» (Rvik., 1957. — XI. — 512 c.).

Скорочена німецькомовна версія Фелікса Ніднера була опубліко­вана у вісімнадцятому томі серії Thule (Jena: 1925; 2-ге вид., 1965.— С. 117—376).

Шість фрагментів цієї саґи мають певний стосунок до теми, яка розглядається в цій книжці; вони даються нижче в перекладі з ори­гіналу.

Вибрана література: SchachPaul.HakonarsagagamlaHakonarsonar.— Med. Scand., 1993. — С. 259—266; Simek. — С. 135.

Вибрані уривки

1. Останні походи нордів на Бярмаланд^³

«Того літа (1222 р.)³⁴⁴ Андрес скяльдарбанд та Івар Утвік (Абель не має наміру дотримати укладеної між ними домовленості про день зустрі­чі (stefna).

5. Князь Андрій Суздальський при дворі правителя Швеції³⁵³

«Коли король Гакон стояв зі своїми кораблями неподалік Ліндіс- Гольма (на річці Ґаут-Ельв; 1253 р.), ярл Бірґір (Шведський, 1248— 1266 рр.) був на сході від [Ґаут-]Ельва, а його військо стояло біля Ґуллберґс-ейд (неподалік Ґотенбурга). Ярл мав п’ять тисяч воїнів. З ним було багато шляхетних людей: Пан Карл, брат Ульва (фасі, шведського ярла, пом. 1248 р.), і Пан Карл, син ярла Ульва (фасі); Пан Гольмґейр, син ярла Фолькі (шведського ярла), і Карл квейса, син Йона енґілла (шведського Пана), і багато інших шляхетних вождів зі Швеції.

Був там також з ярлом [Бірґіром] король Андрій Суздальський (пом. 1264 р.)³⁵⁴, брат короля Олександра Новгородського (пом. 1263 р.) (Andres konungr af Sursdolum brodir Alexandrs konungs af Holm- gar?i); він утік зі сходу від татар (hann haf?l flyit austan fyrir Tattarum). Король Гакон Молодший (Гаконарсон, пом. 1258 р.) виїхав з Ліндіс- Гольма, а Петр із Ґіцка (син Палла фліда) і ще інші шляхетні люди були гостями ярла [Бірґіра]. Але в неділю перед Івановим днем ярл [Бірґір] поїхав із королем Гаконом Молодшим побачитися з королем Гаконом, і вони поговорили про багато речей».

6. Хрещення біженців-бярмів (1264р.)³⁵⁵

«Король Гакон дбав більше про зміцнення Божої християнської віри в Норвегії, аніж будь-який інший король, відколи пішов із життя король, [який потім став] Олавом Святим. Він дозволив побудувати церкву в Трумсьо (на Північному Мисі) й охрестив людей у всіх тих парафіях. До нього прийшло (1264 р.) багато бярмів, котрі втекли зі сходу від війни, яка точилася там із татарами (til hans kvomu margir Bjarmar, er flyit hof?u austan fyrir ofri?i Tartara), і він охрестив їх і дарував їм землі біля затоки, яка називається Маланґ»³⁵⁶.

Висновки

Дуже багатий джерельний матеріал по Східній Європі, який міс­титься в сагах про королів Норвегії, стосується епохи, що почина­ється в 30-ті рр.

Ці дані належать до династичної, політичної, військової, еконо­мічної, юридично-урядової та релігійної сфер.

1

У сагах про королів Норвегії згадуються імена чотирнадцяти членів руської династії, ще двоє називаються в інших саґах.

Як і слід сподіватися, більшість Рюриковичів згадуються лише випадково, насамперед у тих місцях, де йдеться про генеалогію; і здебільшого йдеться або про тих, які княжили у Новгороді Великому (Голмґарді), або про тих, хто був якимось чином пов’язаний із цим містом..

Вальдамара (Володимира Великого, 971—1015 рр.) та його синів слід назвати першими. Згадуються імена п’ятьох «синів», але тільки чотири з них є реальними синами: Віссівальд (Всеволод Волинський, син Роґнеди/Раґнгільд, убитий 994 р. Сіґрідою Пихатою; pattr Haralds grenska), Буріцлав (Святополк, пом. після 1019 p.; Eymundar ?attr), Яріцлейв (-лав; ще один син Раґнгільд, пом. 1054 р.), Буріцлав (-лейв; Борис, пом. 1018 p.; Eymundar ?attr) і Варті(с)лав (Брячеслав, пом. 1044 р.), який насправді був онуком Володимира (Eymundar ?attr).

Згадуються три сини Ярослава: Вальдімар (Володимир Новго­родський, пом. 1052 р.), Віссівальд (Всеволод Переяславо-Київ- ський, пом. 1093 р.) та Голті інн фрьокні (досі не ідентифікований) і дочка Єлизавета/Еллісів, жінка норвезького короля Гаральда Суворого (пом. 1066 р.). До генеалогічних відомостей включено також Вальдімара (Володимира Мономаха, пом. 1125 р.), хоча його злито з його батьком Віссівальдом (Всеволодом) в одну особу «Валь­дімар». Проте син Мономаха Гаральд (Мстислав, пом. 1132 р.) посідає важливе місце в північній генеалогії, тому що дві його дочки вийшли заміж за скандинавських королів: Мальмфрід була спочатку жінкою норвезького короля Сіґурда Хрестоносця (пом. 1130 р.), а зго­дом вийшла за данського короля Ейріка Незабутнього (пом. 1137 р.); Інґільборґ була жінкою Кнута лаварда («Лорда»), короля ободритів (пом. 1131 р.), і матір’ю данського короля Вальдамара І (пом. 1182 р.).

Після цього, до 1250—1253 рр., жодне ім’я з руської династії не з’являється в сагах. Останніми згадуються Олександр із Великого Новгорода (Олександр Невський, пом. 1263 р.) і його брат Андрій Суздальський (пом. 1264 р.).

* ♦ ♦

У сагах ми зустрічаємося з трьома жінками руських королів: Аллоґією (Світловолосий (бл. 875—945 рр.)

1) Таттр про Гаука Високоштана;

Б. Олав Трюґґвасон (995—1000)

2) Таттр про Гаральда Гренландия;

3) Таттр про Торольва Кривого та його челядина;

4) Таттр про Стюрбйорна;

B. Олав Святий Гаральдссон (1014—1030)

5) Таттр про Еймунда, сина Грінґа;

6) Таттр про Ейвінда Роги Тура;

7) Таттр про далекого мандрівника» купця Гардарікського («Ру­сина»); _ч

8) Таттр про Topipa Собаку і братів Карлі та Ґунстейна;

Г. Маґнус Олавссон Добрий (1035—1047)

9) Таттр про Карла Бідного;

10) Таттр про Торстейна, сина Сіду-Галля;

Ґ. Гаральд Сіґурдарсон Суворий (1047—1066)

11) Таттр про Гемінґа, сина Аслака.