Tammp про Topipa Собаку і братів Карлі та Ґуннстейна

Вступ

Уже «Перша саґа про Олава Святого» (до 1180 р.) містила в собі коротеньку згадку про багатого чоловіка Topipa Собаку, який ви­рушив у похід на Бярмаланд, де він убив «доброго чоловіка» Карлі⁴⁷⁷.

Про цю подію маємо майже ідентичні повідомлення в «Легендар­ній сазі про Олава Святого»⁴⁷⁸ та у «Fagrskinna»⁴⁷⁹.

Сноррі Стурлусон присвячує великий розділ (№ 133) цій події, хронологічно пов’язаній з подіями 1025 р., описаними в «Olafs saga helga» в його «Heimskringla»⁴⁸⁰.

Вибрані уривки та аналіз

Вступ

З огляду на той реалізм, з яким у цьому розділі описуються тор­говельні та воєнні пригоди в Бярмаланді, він подається тут у пере­кладі разом із додатковими відомостями про подальшу долю Topipa Собаки, які взято з іншого розділу.

1. Карлі гінн галейскі, його брат Ґуннстейн та Topip Гунд (Собака) вирушають у торговельну подорож до Бярмаланду⁴⁸¹

«Протягом тієї зими (1025 р.) король Олав мав свою резиденцію в Сарпсборґу, і з ним було багато війська. Він послів Карлі з Гало- ґаланду на північ країни у своїх справах. Карлі спочатку поман­дрував до Уппланду, потім — на північ через гори. Він прибув до Нідаросса й там узяв стільки грошей із королівської скарбниці, скільки йому дозволено взяти, і вибрав корабель (skip), що здався йому придатним для виконання того доручення, яке йому дав ко­роль, — тобто добутися морем на північ до Бярмаланду. Намір був такий, що вони з королем матимуть партнерські стосунки й при­бутки поділять порівну. Ранньою весною Карлі спрямував свій ко­рабель на північ, до Галогаланду. Потім до нього приєднався Ґунн- стейн, його брат. На борту корабля було десь тридцятеро чоловік, і тієї весни вони попливли прямо до (Фін)мьорка. Topip гунд («пес- гончак») з Бяркея довідався про це й послав гінців, які переказали братам, що він також збирається влітку до Бярмаланду і хотів би відпливти разом з ними й мати рівну частку від їхнього прибутку.

І коли гінці, яких посилав Topip, повернулися, він спустив на воду свій великий корабель, напіввійськовий-напівкупецький, і спо­рядив його для подорожі. Матросами стали його слуги (huskarla sina) — числом близько вісьмох десятків. Topip сам узяв на себе командуван­ня цим військом, і він один мав стати також власником усіх прибут­ків, на які сподівався від цього походу. Коли він був готовий до відплиття, він рушив на північ понад узбережжям і зустрів Карлі північніше від Сандваера. Далі вони попливли разом за попутним вітром.

Коли Topip приєднався до них, Ґуннстейн сказав своєму братові Карлі, що, на його думку, Topip узяв із собою забагато людей. «І як на мене, — застеріг він, — то ми вчинимо розумно, якщо повер­немося назад і не подорожуватимемо разом з Торіром, який має таку велику чисельну перевагу над нами, бо я не довіряю йому».

Карлі відповів: «Я не хочу повертатися назад; а проте скажу по щирості, що якби я знав, коли був ще вдома, в Ланґеї, що Topip Собака приєднається до нас із такою великою командою, ми взяли б із собою більше людей».

Брати поговорили про це з Торіром, запитавши в нього, чому це він узяв на свій корабель набагато більше матросів, аніж було між ними домовлено. Він відповів їм так: «У мене великий корабель, який потребує великої команди. І здається мені, що в такій ризи­кованій експедиції, в яку ми вийшли, добрих людей ніколи забагато бути не може».

Протягом усього літа більшість часу вони пливли настільки швидко, наскільки дозволяли їм кораблі. Коли віяв легенький бриз, корабель Карлі плив швидше, та коли він посилювався, Topip їх наздоганяв. Отже, вони рідко йшли поруч, проте ніколи не втрачали одне одного з виду. Коли вони прибули до Бярмаланду, вони поста­вили там торговельні ятки й почали торгувати з тубільцями (?a log?u ?eir til kaupstadar.

Коли торгівля закінчилася, вони рушили в сторону річки Віна⁴⁸³ й проголосили кінець перемир’я з тубільцями.

Вийшовши у відкрите море, вони скликали збори команд. Topip запитав у них, чи не хотіли б вони вийти на суходіл і захопити здо­бич. Люди відповіли, що їм би цього хотілося, але чи є тверда надія, що здобич буде. Topip сказав, що неодмінно буде, якщо все скла­деться добре, «але в такій справі, можливо, доведеться й ризикувати життям». Усі відповіли, що життям ризикувати вони готові, аби тільки була надія захопити здобич.

Topip розповів, що в Бярмаланді існує звичай, коли помирає багатий чоловік, то все його рухоме майно ділиться між небіжчиком та його спадкоємцями в такий спосіб, що він одержує половину його, або третину, або й менше. І це майно має бути або віднесене кудись у ліс, або вкинуте в могилу й присипане землею. А траплялося й так, що для його зберігання споруджували спеціальні будівлі. Topip сказав, щоб на вечір усі були готові до ризикованої авантюри, на яку вони вийдуть. Вони домовилися, що ніхто не повинен залишати товариша в скруті й що ніхто не повинен відстати, коли стернові подадуть сигнал до відступу.

Вони залишили кількох людей охороняти кораблі, а всі інші зій­шли на берег. Там вони спочатку перейшли через рівнину, потім заглибилися у великий ліс. Topip ішов попереду, за ним — Карлі й Ґуннстейн. Topip наказав, щоб усі йшли мовчки й віддирали клапті кори від дерев, «щоб потім можна було відрізнити дерево, позначене в такий спосіб, від інших дерев». Вони вийшли на велику галявину й побачили там високий дерев’яний паркан (ski?-gar?r), а в ньому замкнені ворота. Шестеро тубільців охороняли цей паркан по двоє на кожну третю частину його довжини.

Коли Topip та його люди підійшли до паркану, сторожі вже по­вернулися додому, а ті, які мали прийти їм на зміну, ще не заступили на варту. Topip підступив до паркану, зачепився сокирою як гаком за його верх, потім підтягся на руках і таким чином переліз через паркан. На той час Карлі вже перебрався через нього з протилежного боку воріт. Вони водночас підійшли до воріт, відсунули засув і розчинили їх. Тоді їхні люди ввійшли крізь відчинені ворота. Topip їм сказав: «У цій загорожі є курган, а під ним — золото й срібло, перемішане із землею. Ходімо туди. Але на цьому ж таки Подвір’ї стоїть бог бярмів, якого звуть Йомалі⁴⁸⁴. Щоб ніхто не смів його грабувати». Після цього вони підійшли до кургану й викопали з-під нього стільки золота й срібла, скільки змогли, і винесли його звідти у своїй одежі. На нього наліпилося багато землі, як і слід було сподіватися. Тоді Topip наказав їм покинути це місце. Він про­мовив: «Тепер ви, брати Карлі та Ґуннстейн, ідіть попереду, а я йти­му останнім». Усі вийшли крізь ворота. A Topip повернувся назад до Йомалі і стягнув у нього з колін срібну миску. Вона була напов­нена срібними монетами {hann var fτιllr af Silfrpenningum). Він висипав срібло в свою куртку, просунув руку під ручку чаші й рушив до воріт. Тим часом усе товариство вже вийшло назовні, і тут було помічено, що Topip залишився позаду. Карлі повернувся назад, шукаючи його, і вони зустрілися у воротях. Карлі побачив, що Topip несе срібну чашу. Тоді Карлі підбіг до Йомалі й побачив, що в того на шиї висить грубе намисто. Карлі махнув сокирою й пере­рубав ремінець, яким намисто було зав’язане ззаду на шиї Йомалі. Удар був такий сильний, що голова Йомалі злетіла з плечей. Пролунав гуркіт—аж усі сполошилися. Карлі схопив намисто, і вони подалися геть. Та не встиг ущухнути гуркіт, як на галявині з’явилися вартові й засурмили у свої ріжки. Незабаром сурмили вже повсюди. Вони побігли до лісу й кинулися в гущавину дерев, і чули, як позаду на галявині лунають крики бярмів, що кинулися Навздогін за ними.

Коли вони добігли до кораблів, Карлі та його люди посідали на свій першими, бо вони весь час бігли попереду, a Topip ще був най- далі від них на рівнині.

Як тільки Карлі та його команда опинилися на борту свого ко- рабля, вони швидко згорнули тент, відшвартувалися, підняли вітри­ло, і їхній корабель швидко вийшов у відкрите море, тоді як Topipy та його людям довелося затриматися довше, бо їхній корабель був важчий і неповороткіший. І коли вони напнули своє вітрило, кора­бель Карлі відплив уже далеко від берега. Далі обидва судна по­пливли через Ґандвік («Біле море»)⁴⁸⁵. Ночі були ще світлі, тож вони не зупинялися ні вдень, ні вночі, аж поки якось надвечір Карлі підій­шов до берега біля якихось островів, де вони опустили вітрило, ки­нули якір і стали чекати, коли спаде приплив, тому що попереду них у морі була сильна течія. Тоді порівнявся з ними й Topip. Він також кинув якір. Після чого вони спустили на воду човна. Topip сів у нього з кількома своїми людьми, і вони стали веслувати до корабля Карлі. Topip піднявся на борт. Брати привітали його сер­дечно. Topip сказав, щоб Карлі віддав йому намисто. «Я вважаю, що маю більше прав на цінності, які ми там узяли, бо лише завдяки мені ми вибралися звідти без ризику для життя. Що ж до тебе, Карлі, то ти накликав на нас страшну небезпеку».

Карлі відповів: «Половина з того, що я тут маю, належить коро­лю Олаву.

На той час, коли Торірові вдалося напнути вітрило, Карлі та його люди давно вже напнули своє й відпливли на значну відстань. Вони й далі йшли так, що Карлі весь час був попереду, — і так швидко, як тільки могли. Так вони пливли доти, доки підійшли до Ґейрсвера (на острові Маґерьой, недалеко від Північного Мису, де була перша пристань (bryggjul?gi) для кораблів, які йшли з півночі). Обидва прибули туди ще раннього вечора й пришвартували свої судна до пристані. Корабель Topipa став у глибині затоки, корабель Карлі ближче до виходу з неї. Коли Topip та його матроси напнули свій тент, він зійшов на пристань із багатьма своїми людьми. Вони підійшли до корабля Карлі. На той час команда Карлі вже вкла­далася спати. Topip покликав їх і попросив, щоб шкіпери зійшли на причал до нього. Тож обидва брати зробили, як він просив, і з ним зійшли ще кілька їхніх людей. Тоді Topip знову заговорив за своє, сказавши, щоб вони винесли на берег усе добро, захоплене ними як здобич, для його перерозподілу. Брати відповіли, що не бачать у цьому потреби, поки не повернуться додому, але Topip наполягав, що нема такого звичаю —_τ відкладати розподіл здобичі до повернен­ня додому, покладаючись на чесність людей.

Вони говорили про це якийсь час, але ніяк не могли дійти згоди. Тоді Topip відвернувся й пішов геть; але, відійшовши зовсім неда­леко, обернувся й наказав зачекати тим, хто його супроводжував. Він покликав Карлі. «Я хочу поговорити з тобою сам-на-сам», — сказав він. Карлі підійшов до нього. Та коли вони зійшлися, Topip проколов його списом так, що вістря вийшло зі спини. І тоді Topip сказав: «Тепер, я думаю, ти впізнав чоловіка з Бяркея, Карлі. Гадаю, ти впізнав і списа, який називається “Грозатюленів”»⁴⁸⁶. Карлі помер відразу, як тільки Topip та ті, хто його супроводжував, повернулися на свій корабель.

Ґуннстейн та його люди бачили, як упав Карлі. Вони підбігли до нього, забрали тіло на свій корабель, потім швидко згорнули тент, підняли трап і відчалили від пристані, напнули вітрило й вий­шли в море. Побачивши це, Topip та його люди теж почали гаряч­ково згортати тент. Та коли вони підняли вітрило, линва, натягнута від верхівки щогли до форштевня, порвалася, і вітрило впало, на­кривши собою корабель. Це примусило Topipa згаяти багато часу, перш ніж вони знову змогли підняти вітрило. На той час Ґуннстейн був уже далеко, перш ніж корабель Topipa встиг набрати швидкість. Він користувався як вітрилом, так і веслами, — Ґуннстейн робив так само.

Ось так вони пливли — швидко, як тільки могли, вночі й удень. Минуло багато часу, перш ніж Topip зміг наздогнати їх, бо як тільки вони підійшли до місця, де було багато проток, Ґуннстейнів корабель дістав перевагу в швидкості, бо він був набагато маневреніший на поворотах. Та все ж Topip зрештою наздогнав його, отож коли Ґуннстейн підплив до поселення Ленґювік навпроти великого остро­ва Сенья, він причалив до берега й разом зі своєю командою втік на берег. Трохи згодом там з’явився й Topip і вибіг зі своїми людьми на берег, погнавшись за ними. Якась жінка зуміла допомогти Ґунн- стейнові й заховала його. Кажуть, що вона була дуже обізнана в чаклунстві. Topip та його люди повернулися на свій корабель. Вони забрали всі цінності з Ґуннстейнового корабля, навантажили його камінням, потім відтягли у фйорд, пробили дірки в корпусі й зато­пили його. Після цього Topip поплив додому, на острів Бяркей.

Ґуннстейн та його люди спочатку просувалися вперед крадькома, вночі пливучи на човнах, а вдень ховаючись. Так вони робили, поки не проминули острів Бяркей і опинилися далеко від земель Topipa. Потім Ґуннстейн спочатку повернувся додому на острів Ланґей, де затримався лише на короткий час, перед тим як податися прямо на південь. Він не зупинявся, аж поки не прибув на південь, у Тронд- гейм. Там він зустрів короля Олава й розповів йому про все, що з ним сталося під час його мандрів до Бярмаланду. Король дуже роз­гнівався, коли все це почув, і запросив Ґуннстейна залишитися в нього, сказавши, що він відплатить за прикрості Ґуннстейна, коли дістане можливість. Ґуннстейн прийняв пропозицію короля Олава й залишився при його дворі».

2. Подальша доля Topipa Собаки

Готуючись до війни з Кнутом Великим (1014—1035), королем Данії та Норвегії, Олав Святий у 1027 р. послав свою людину Фінна Арнасона на північ Галогаланду. Прибувши й сам у північні землі цього краю, він оголосив поголовний набір (almenningr) усіх чо­ловіків, придатних до військової служби, а також усіх кораблів. Це військо мало стернувати до Аґданеса в Трондгеймфйорді, де король збирався зустрітися з Фінном⁴⁸⁷.

Прибувши в північну частину провінції, Фіни наказав усім лю­дям — у тім числі й Торірові Собаці з Бяркея — зібратися у Ваґарі (на острові Естваґьой). Topip «підготувався до подорожі й набрав зі своїх особистих охоронців команду на корабель, на якому він ходив минулого літа в подорож до Бярмаланду і який він повністю спорядив на власні кошти»⁴⁸⁸.

З цієї нагоди Фіни виголосив також свій присуд стосовно по­ведінки Topipa під час повернення з мандрів до Бярмаланду: вбив­ства Карлі та захоплення всіх товарів, які належали йому та його братові Ґуннсгейну. Вирок був такий: «Торір повинен сплатити королю десять марок золотом (tin merkr gulls)⁴⁸⁹, а Ґуннстейнові та його роди­чам іще десять марок». Крім того, Фіни також примусив Topipa віддати йому велике намисто, яке той забрав із мертвого тіла Карлі.

Торір віддав йому цю суму, переконавши його, що більше гро­шей у нього немає. Після від’їзду Фінна «він поплйв на південь, поки добувся до Північного моря (Englandshaf) та Англії. Він з’явився до двору короля Кнута, який прийняв його добре. Тоді всі побачили, що Торір мав із собою безліч цінностей і всі гроші, які він та Карлі привезли з Бярмаланду. Великі бочки з вином мали подвійне дно, і обидві бочки (які Фіни та його люди оглянули і не знайшли там нічого, крім вина) були, головним чином, наповнені сірими біля­чими шкурками (var full af gram skinnum) та бобровими (bjor) й собо­линими (safala) хутрами. Торір залишився з королем Кнутом»⁴⁹⁰.

Боротьба між Кнутом та Олавом Святим закінчилася перемогою першого.

Після того Topip Собака одержав від переможця привілей на торгів­лю з лапами (finnfer?) і дві зими довгий час перебував у горах, при­дбавши чимало хутра. Він мав багато ділових угод із лаппами (hann atti margs konar kaup vi? Finna). Він замовив собі там дванадцять плащів із оленячої шкіри (hrainbjalbi), виготовлених із таким чаклунським умінням, що жодна зброя не могла їх пробити, і вони були надійнішим захистом, ніж кольчуга (hringabrynja)⁴⁹¹. А через два роки, зібравши багато війська, він рушив навесні з цим військом на південь⁴⁹².

Можна ще додати, що в трагічній битві біля Стікларстадіра To- рір, будучи воїном у тому загоні Кнутового війська, який убив Ола­ва Святого, став першою людиною, для якої відкрилася святість короля Олава⁴⁹³.

«Magnuss saga ins go?a» так розповідає про кінець Topipa Собаки: «Торір Собака покинув країну незабаром після падіння короля Олава. Торір вирушив на прощу до Єрусалима, і, на думку багатьох, він уже ніколи звідти не повернувся»⁴⁹⁴.

Оповідь про Карлі з Галоґаланда та Topipa Собаку з острова Бяркей слушно розглядається багатьма фахівцями як класична розповідь про торговельні та грабіжницькі експедиції скандинавів до Бярмаланду. Це розповідь насичена багатьма подробицями й оперта на надійну інформацію та розумні спостереження.

Так читач довідується з неї, як організовувалися такі експедиції (переважно цим займалися люди з Галоґаланду), як залагоджува­лися питання ділового партнерства (король Олав Святий був серед партнерів торгівлі з Бярмаландом), які види суден купці використо­вували для такої тривалої подорожі, якими вони пливли шляхами (через Сандвер та річку Віна/Північна Двіна), якими були торго­вельні звичаї та закони Бярмаланду тощо.

Таттр також дає відомості про спосіб життя бярмів, їхню систему успадкування, джерело їхніх срібних скарбів та подробиці щодо їхньої поганської релігії. В ньому називається їхній бог Йомалі; до речі, це єдине слово з мови бярмів, зафіксоване у скандинавській літературі. Тому воно досі є однією з кардинальних проблем фінно- угорської лінгвістики. Храм Йомалі, оточений парканом, та його культ описуються досить детально.

Перед нами також дуже жива картина того, як легко торговельні експедиції скандинавів переходили в грабіжницькі наскоки.