3. Сканія

Назва «Сканія» (ON Scaney, данською мовою Scane) споріднена з давньогерманською назвою Scandin-avia, первісною формою назви Скандинавія, що стала відома античним географам І—II ст.

Узбережжя Сканії — це довгі піщані пляжі та скелі. Західний берег Галланду і власне Сканії, названий Сканеярсідою, за доби вікінгів вважали за особливо небезпечний. Він був постійною метою активних військових виправ під проводом молодих членів хариз- матичних кланів. Ось чому й мореплавство через протоку Ересунн (ON Eyrar Sund) обмежувалось переходом із Зеланду до Гельсінґ- борґа в Сканії. В Сканії не знайдено жодного монетного скарбу, давнішого за X ст. Найбільший скарб вагою 19 фунтів (8,75 кг) срібла містив, серед іншого, 8000 монет. Більшість тих монет дато-

вані першою половиною XI ст., решта належить до 1040-х і 1070-х рр. (4000 німецьких монет, 3046 англосаксонських і понад 1000 сканди­навських)⁴³.

Історичним центром Сканії був Лунд (ON Lundr), що його засну­вав як місто Кнут Великий (бл. 1020 р.). За схолією 111(111) «Gesta» Адама Бременського, «Кнут, завойовник Англії, визначив йому бути суперником британського Лондона»⁴⁴.

У першій половині XI ст., певно, ще за владарювання Кнута, Лунд став єпископським містом. Його значення зростало дуже швидко, і 1104 р. Лунд став осідком архіепископства всієї Сканди­навії, заступивши Гамбург як столицю північної церкви.

1048 року засновано друге сканійське єпископство в Дальбю, проте 1060 р. його об’єднали з Лундським. Обидва найдавніші колегіальні будинки Данії засновано в Дальбю (бл. 1066 р.) і Лунді (бл. 1085 р.).

Лундська асамблея була другою за значенням, коли йшлося про схвалення кандидатури нового короля Данії.

Протока Ересунн славилася своїми оселедцями. Як стверджує «Саґа про Кнютлінґів», право вилову оселедців у тамтешніх водах належало данським королям⁴⁵.

Як сказано вище, головним портом Ересунну на шляху до Зеланду був Гельсінґборґ (OD Hcelsingburgh). Адам Бременський писав (бл. 1074—1076 рр.): «Від Зеланду до Сконії (Сканії) є чимало шляхів, найкоротший серед них — до Гельсінпурґа (Гельсінґборґа); те місто інколи навіть можна побачити»⁴⁶.

Ще один сканійський порт — Сканер на південно-західному мисі Сканії. На південно-східному краї Сканії є гавань Свімраросс. У східній частині Сканії тече «свята річка» Гельґео (ON Ain Helga). На цій річці Кнут Великий 1027 р. здобув перемогу над своїми скан­динавськими суперниками. На тій самій річці стояло місто Be (W?), чия назва буквально означає «святиня» (ON ve). Тут, напевно, зна­ходився давній дохристиянський центр Сканії.

Галланд—назва прибережної смуги на північний захід від власне Сканії. Галланд мав кілька гаваней: Варберг, Фалькенберґ, Гальм- стад і Лагольм; кожна з них була кінцевою точкою шляху, що йшов з обох Ґаутландів. Більшість густих дубових лісів Таиланду нале­жали данському королю. Східна прибережна смуга, теж скеляста й укрита дубовими лісами, мала назву Блекінґ (ON Bleiking, данською мовою Blekinge). Центром Блекінґе було місто Роднебю (сучасне Рон- небю).

Сканії належав західний балтійський острів Борнгольм (227 кв. миль), названий в ON BorgundarholmrtOD Burghcendceholm), бо колись там жили стародавні бурґунди.

Острів був поділений на чотири округи (herred). У «Сазі про Кнютлінґів» сказано, що на цьому острові данському королю нале­жало 14 церков і 12 маєтків. Одним з королевих служників на Борн- гольмі був славетний Блот-Еґіль (Еґіль Раґнарссон), з яким Св. Кну- тові довелося пережити кілька неприємних сутичок⁴⁷.

Як і Ґотланд, середньовічний Борнгольм вважали за безпечне місце для збереження скарбів. З багатьох тамтешніх знахідок слід згадати чотири найдавніші скарби, закопані протягом чотирьох ос­танніх десятиліть X ст. і 30-х рр. XI ст., коли головною монетою були ще диргеми. До цих скарбів належать: скарб Pe (31 диргеми, монети датовані 879—954 рр., загальна кількість їх 36)⁴⁸, скарб Брандсґор (67 диргемів, найдавніші 972 р.; загальна кількість монет 152)⁴⁹, скарб Конґенс-Удмарк (76 диргемів та доісламських монет, найдавніші 968 р.; загальна кількість монет 124)⁵θ і скарб Мункеґор (32 диргеми 900—961/975 рр.; решта — німецькі та англосаксонські монети X—XI ст.)⁵¹.

√.

З огляду на реалії життя протягом 800—1200 рр. і на поділеність території між двома півостровами (Ютландією і Скандинавією) та архіпелагом Данія мала чудову систему комунікацій.

Першою лінією комунікацій був трансютландський шлях (H?r- vej)₉ що йшов із Віборґа на півночі до Гедебю на півдні, окремі відгалуження пов’язували його з Балтійським морем на сході (Кол- лін) і з Північним морем на заході (Pine).

Коллін був вихідним пунктом іншої розвиненої трансданської системи морських переходів і острівних шляхів. Цей шлях вів через острів Фюн (Оденсе—Нюборґ) та острів Зеланд (Слаулесе—Рінґс- тед—Роскілле—Гавн) до Гельсінґборґа в Сканії на Скандинав­ському півострові. Звідти системою сканійських шляхів можна було потрапити до Лунда. Для купців і подорожніх відкривалися й усі головні прибережні міста та порти Галланду, Сканії і Блекінґе, а також порти Норвегії, Ґаутланду і Швеції.

І, нарешті, Данія мала й славетний водний шлях, утворений річ­ками Айдер, Трене і Рейде, що йшов через Ютландію з заходу на схід, пов’язуючи Північне море з Балтійським. Славетний вал Dane- virke₉ що захищав цей важливий торговельний шлях та його empo­rium — Гедебю, споруджено на початку IX ст., на світанку данської історії. Від Гедебю пролягали шляхи до всіх тогочасних важливих торговельних центрів. Рухаючись на схід, можна було добутися до Бірки (Уппланд, Швеція), а звідти до Старої Ладоги й Великого Новгорода та Воліна у Вендланді, Tpyco в Самбії, Віскяутена в Прусії, Зебурґа в Курляндії тощо.

Подорожуючи з Гедебю на північ через східноютландські порти (Коллін, Ветель, Горснес, Оргус, Гальс), допливали до Каупанґа в норвезькому Ослофйорді.

З західноютландських портів, особливо Тюннінґа (пов’язаного, як сказано вище, з Гедебю), Pine і Сутрвіка, пролягали шляхи до Саксонії (Бремена й Гамбурга), Фризії (Дорестада), Фландрії (Сінк- фала), Британських островів (зокрема Лондона та Йорка) і знову- таки до Норвегії (Каупанґа).

* * *

Характерною особливістю Данії є поєднаність її військової та церковної організацій, що посприяло утворенню добре налаго­дженої системи врядування.

У «Сазі про Кнютлінґів» розповідається про данську адміністра­тивну систему, і вміщену в ній інформацію можна подати у вигляді таблиці⁵²:

З цих даних можна зробити висновок, що у XII ст. король Данії мав флот із 850 кораблів. Якщо екіпаж корабля налічував десь 40 чоловік, ми одержуємо чималеньку цифру бл. 36000 чоловік — чисельність данського військового флоту.

Цей флот, звичайно, відігравав свою данську роль в історії Пів­нічної Європи, насамперед у першій половині XI ст.